20 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/27132/25
категорія 109040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Житомирської міської ради в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Сіроткіної Лілії Євгеніївни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.11.2025 № 81675858, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Сіроткіною Лілією Євгенівною, а саме гаража № 402, який знаходиться за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо" та зобов'язати державного реєстратора провести всі необхідні дії з реєстрації його власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що виконавчим комітетом Житомирської міської ради в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Сіроткіної Лілії Євгеніївни прийняте протиправне рішення від 04.11.2025 № 81675858 про відмову у проведенні реєстраційних дій з реєстрації нерухомого майна. Проте державний реєстратор мав доступ до усіх документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу. За таких обставин вважає оскаржуване рішення протиправним.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи доставлено в електронний кабінет відповідача 09.01.2026.
Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.
Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судом встановлено, що позивач звернувся до виконавчого комітету Житомирської міської ради в особі Державного реєстратора із заявою від 23.09.2025 про реєстрацію права власності на гараж, розташований за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо".
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Житомирської міської ради від 04.11.2025 № 81675858 відмовлено в проведенні реєстраційних дій.
У вказаному рішенні зазначено, що державний реєстратор прав на нерухоме майно Сіроткіна Лілія Євгеніївна, розглянувши заяву від 23.09.2025 за реєстраційним номером 69036297, відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій: після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а також із запиту до державного реєстратора до Донецької обласної державної адміністрації щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, стало відомо, що на тимчасово окупованій території Горлівського району Донецької області, тимчасово не здійснюються повноваження.
Незгода із зазначеним рішенням зумовила звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
З матеріалів справи вбачається, що право власності позивача на гараж, розташований за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо" підтверджено договором міни від 22.02.1994 № 2-387, що видав державний нотаріус Циганенко В.В. Разом із тим, в матеріалах справи наявний технічний паспорт на гараж № 402 від 03.02.1994 виданий Горлівським бюро технічної інвентаризації, який на зворотній стороні має всі характеристики будівлі, споруди.
На момент проведення реєстрації права власності діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56. В силу п. 1.4. Правил державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів, за рахунок коштів власників нерухомого майна. На копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації .
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на гараж, розташований за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо", проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху відповідно до редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивача про реєстрацію права власності на гараж № 402.
Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).
Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду (залишення без руху відповідно до редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.11.2025 № 81675858.
Суд відхиляє доводи відповідача, викладені в оскарженому рішенні, стосовно наявності у державного реєстратора підстав для зупинення розгляду заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем державному реєстратору надано договір міни та технічний паспорт, які відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Суд наголошує, що об'єктивна неможливість державного реєстратора отримати інформацію від бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації права власності до 001.01.2013 через тимчасову окупацію міста Горлівка Донецької області не може мати наслідком позбавлення позивача права на державну реєстрацію за ним речових прав. Відсутність доступу до архівів БТІ на тимчасово окупованій території покладає на державного реєстратора обов'язок прийняти рішення на підставі наданих заявником оригіналів правовстановлюючих документів, на яких наявні відповідні відмітки БТІ про їх реєстрацію (що відповідає положенням абзацу другого частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV). Негативні наслідки збройної агресії та окупації частини території України не можуть перекладатися на громадянина шляхом відмови у визнанні та реєстрації його законних прав.
Крім того, відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами такої території. Оскільки державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради є належним суб'єктом (будь-який державний реєстратор відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону № 1952-IV), а позивач надав оригінали правовстановлюючих документів, відмова з посиланням на відсутність відповіді Донецької обласної державної адміністрації є незаконною.
Отже, що позивач надав достатні докази набуття права власності до 01.01.2013 (договір міни від 22.02.1994 № 2-387, зареєстрований БТІ, та технічний паспорт від 03.02.1994), які відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV є самостійною підставою для державної реєстрації права власності. Відсутність відомостей у сучасних електронних реєстрах не є підставою для відмови, оскільки речові права, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за умови їх реєстрації відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення (частина третя статті 3 Закону № 1952-IV).
Стосовно обраного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі “Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та “Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраційних дій не є дискреційними
Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Водночас, за обставинами справи, судом встановлено, що позивач надав державному реєстратору оригінал документа, який належним чином засвідчує його право власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо". Доказів того, що право позивача на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.
Додатково суд звертає увагу, що системний аналіз положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 209 "Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану" дає підстави для висновку, що державна реєстрація прав на нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованих територіях, проводиться державними реєстраторами, місцезнаходження яких не належить до територій активних бойових дій чи тимчасово окупованих. Таким чином, відсутність інформації від органів на окупованій території не є перешкодою для реєстрації за поданими позивачем документами.
Оскільки позивачем подано вичерпний перелік належних документів, необхідних для державної реєстрації права власності, суд вважає за необхідне обрати саме такий спосіб захисту для забезпечення його повноти та ефективності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для ухвалення рішення про їх задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до виконавчого комітету Житомирської міської ради в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Сіроткіної Лілії Євгеніївни (майдан С.П.Корольова, 4/2, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, ЄДРПОУ 04053625) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.11.2025 № 81675858.
Зобов'язати виконавчий комітет Житомирської міської ради здійснити державну реєстрацію прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме гаража № НОМЕР_1 за адресою Донецька обл., м. Горлівка, автокооператив "Динамо" (реєстраційний номер майна: 188; тип майна: гараж).
Стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 \211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Житомирської міської ради.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 20 квітня 2026 р.
20.04.26