20 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/24636/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (пункт 8), оформлене протоколом від 18.07.2025 № 65/в, про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю його батька, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 ;
- зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 27.09.2024 з доданими документами про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із загибеллю його батька, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 . У період з 02.09.2022 по 17.05.2024 ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2024 № 127 (по стройовій частині), солдату ОСОБА_2 надано щорічну основну відпустку на 15 діб за 2024 рік, з 01.05.2024 по 15.05.2024 включно. Під час перебування у вищевказаній відпустці, а саме 15.05.2024, ОСОБА_2 було доставлено в КНП "Баранівська центральна районна лікарня" з діагнозом "гострий панкреатит з важким перебігом". Під час перебування на стаціонарному лікуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Згідно з довідкою про причину смерті від 18.05.2024 № 869 причиною смерті ОСОБА_2 є геморагічний панкреонекроз. З вищевказаних підстав 27.09.2024 ОСОБА_3 , яка є матір'ю неповнолітнього позивача, звернулася до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату неповнолітньому позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю його батька. Протоколом від 18.07.2025 № 65/в засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до висновку експерта Житомирського обласного бюро судово-медичної експертизи від 29.05.2024 № 1076 під час проведення судово-токсикологічного дослідження крові ОСОБА_2 виявлено етиловий спирт в кількості 2,41 %. Позивач, вважаючи рішення комісії протиправним і таким, що суперечить закону, звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
25.11.2025 до суду надійшов відзив в якому представник відповідача вказує, що підставою для відмови стало застосування положень частини першої статті 16-4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть та матеріалами судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 було геморагічний панкреонекроз (гостре токсичне ураження підшлункової залози). У висновку експерта вказано, що в крові померлого виявлено 2,41 проміле етилового спирту, що свідчить про стан тяжкого алкогольного сп'яніння. Геморагічний панкреонекроз, який розвинувся у військовослужбовця, є прямим наслідком токсичної дії алкоголю на тканини підшлункової залози. Вживання алкоголю було добровільним і свідомим діянням самої особи, що спричинило розвиток гострого алкогольного панкреатиту та подальшу смерть. Таким чином, дії особи, яка свідомо вжила значну кількість алкоголю, стали безпосередньою причиною виникнення критичного стану, що спричинив смерть.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є сином померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Військовослужбовець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 21.05.2024.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 869 від 18.05.2024 причиною смерті є геморагічний панкреонекроз.
Згідно з висновком експерта, складеним на підставі постанови про призначення судово-медичної експертизи слідчого СВ Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області Поліщука О. від 17.05.2024, при проведенні судово-токсикологічного дослідження крові трупа ОСОБА_2 , 1973 року народження, виявлено етиловий спирт у концентрації 2.41% (грам/літр).
Законний представник позивача звернулася із заявою до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю його батька. Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.07.2025 № 65/в, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає вказану відмову протиправною, а своє право на виплату одноразової допомоги порушеним.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював низку юридичних позицій, згідно з якими: “З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України»; “припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; “виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; “заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.02.1993 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За приписами статті 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві.
Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).
Тобто на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.
У постанові від 29.06.2022 у справі № 640/6477/19 Верховним Судом зазначено, що системний аналіз положень Закону № 2011-XII, Порядку № 975, статті 58 Конституції України, з урахуванням Рішень Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, та встановлених судами обставин справи, дають підстави колегії суддів для висновку, що призначення і виплата позивачу спірної грошової допомоги, в тому числі й вирішення питань стосовно обчислення її розміру, необхідно здійснювати в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату, що зазначена у свідоцтві про смерть [……], а не на день прийняття відповідачем спірного рішення.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону № 2011-XII до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (другий абзац пункту “а»).
Згідно з частинами першою, шостою, дев'ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Водночас статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ визначені випадки, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються - якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Так, на виконання Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975).
Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Перелік документів, необхідних для призначення одноразової грошової допомоги, визначений у пункту 20 Порядку № 975.
Пунктом 23 Порядку № 975 визначено, що керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.
Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку (пункт 25 Порядку № 975).
До того ж, згідно з пунктом 29 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Порядку право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи за рішенням суду, яке набрало законної сили.
У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов'язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.
Відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України, посилаючись на положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ, зазначила, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення дій у стані алкогольного сп'яніння, або навмисне завдання шкоди своєму здоров'ю.
Як уже зазначалось, у цій справі судом встановлено, що фактичною підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги відповідач визначив факт виявлення у померлого ОСОБА_2 алкоголю в концентрації 2.41% проміле.
Разом із цим згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 869 від 18.05.2024 причиною смерті визначено геморагічний панкреонекроз.
Як йдеться у самому витязі з протоколу від 18.07.2025 № 65/в, у постанові Звягельського районного відділу Головного управління національної поліції в Житомирській області поліції від 30.05.2024 про закриття кримінального провадження № 12024060530000488 зазначено, що під час допиту свідків встановлено, що за життя у ОСОБА_2 констатовано діагноз хронічний холецистопанкреатит в стадії загострення.
Таким чином суд звертає увагу, що у ОСОБА_2 ще за життя був діагностований хронічний холецистопанкреатит, отже, хвороба розвивалася тривалий час, геморагічний панкреонекроз у такому випадку є ускладненням хронічної хвороби. Тобто алкоголь, виявлений під час судово-медичної токсикологічної експертизи, міг бути лише супутнім фактором або взагалі помилковим показником на фоні розпаду тканин при некрозі.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження № 12024060530000488 від 30.05.2024, смерть військовослужбовця є наслідком ускладнення хронічного захворювання, а не гострого токсичного ураження від разового вживання алкоголю. Вживання алкоголю, навіть якщо воно мало місце, носило характер супутнього фактора, а не активної дії, яка безпосередньо призвела до смерті.
Отже, постанова слідчого про закриття кримінального провадження підтверджує відсутність події кримінального правопорушення або будь-яких неправомірних, необережних чи інших активних дій з боку самого ОСОБА_2 , які б призвели до його смерті. Смерть настала виключно внаслідок розвитку хвороби (патологічного стану) організму.
Суд зазначає, що з матеріалів справи, у тому числі з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 18.07.2025 № 65/в, не вбачається і не доведено, що смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Також суд зазначає, що у витязі з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військової лікарської комісії Збройних Сил України від 07.09.2024 № 6614 зазначено: "Захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, так, пов'язано з проходженням військової служби".
Тобто висновок Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ від 07.09.2024 № 6614 прямо встановлює причинний зв'язок захворювання, що призвело до смерті, з проходженням військової служби. Цей висновок спростовує твердження відповідача про виключно "токсичну дію алкоголю" як причину смерті.
Надаючи оцінку відмові, вказаній у оскаржуваному рішенні, суд наголошує, що за змістом частини 1 статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 19 Порядку № 975 зазначена допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Водночас сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/6477/19 від 29.06.2022.
Суд критично оцінює посилання відповідача на висновок Житомирського обласного бюро судово-медичної експертизи № 1076 від 29.05.2024, оскільки з нього вбачається, що зразок крові (пеніциліновий флакон) було доставлено 22.05.2024 без відомостей про час і спосіб відбору, а саме дослідження проведено через 8-13 днів після смерті. За таких обставин не можна виключати постмортальні зміни та/або стороннє втручання, що ставить під сумнів достовірність показника 2,41 ‰. Крім того, ОСОБА_2 з 15.05.2024 по 17.05.2024 перебував у реанімаційному відділенні під постійним медичним наглядом, що унеможливлює вживання алкоголю в цей період. Відповідач не спростував цих обставин і не надав жодних доказів, що саме вживання алкоголю у стані сп'яніння стало безпосередньою причиною розвитку геморагічного панкреонекрозу.
На підставі наданих сторонами письмових доказів суд дійшов висновку, що у відповідача не було достатніх правових підстав для висновку, що смерть ОСОБА_2 є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а отже, і для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з наведених підстав.
За такого правого регулювання та встановлених обставин рішення відповідача, оформлене протоколом від 18.07.2025 № 65/в, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги є безпідставним, оскільки докази, на які посилається відповідач, що слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, в розумінні статті 76 КАС України не є належними та достатніми.
Під час судового розгляду справи відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належними та достовірними засобами доказування правомірність прийнятого рішення, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до норм чинного законодавства встановлення права на виплату та перевірка документів належить до виключної компетенції Міністерства оборони України, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву.
За змістом статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 2, 72-77, 122, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, ЄДРПОУ 00034022) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 18.07.2025 № 65/в, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю його батька, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 .
Зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 27.09.2024 з доданими документами про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із загибеллю його батька, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 20 квітня 2026 р.
20.04.26