Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 квітня 2026 року Справа№200/1674/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2026 ВП №79312502
09.03.2026 ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся через підсистему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, 01601, м. Київ, вул. Городецького, буд.13) в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни по закінченню виконавчого провадження ВП №79312502; визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №79312502 від 05.02.2026.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення у справі №200/5543/23 від 14.12.2023 фактично не виконано. Позивач вказав, що накладення на боржника штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа і не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
На підтвердження сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн надана квитанція від 08.03.2026.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2026 позовну заяву залишено буз руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач вказав, що ураховуючи вжиття державним виконавцем вичерпних заходів примусового виконання визначених статтею 63 Закону України “Про виконавче провадження» та направлення подання (повідомлення) до Національної поліції в м. Києві щодо порушення кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Державної судової адміністрації України рішення суду, виконавче провадження в силу статті 63 Закону підлягає закінченню, та з урахуванням всього вищевикладеного постанова про закінчення виконавчого провадження винесена, відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження».
Судом встановлено, що строк звернення позивача з адміністративним позовом не порушено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №200/5543/23, що набрало законної сили 11.04.2024, позов задоволено:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не нарахування та виплати судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., з січня 2022 року у розмірі 2481 грн., та з 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн.;
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31серпня 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., на 1 січня 2022 року складає 2481 грн., на 1 січня 2023 року складає 2684 грн. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно;
- зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно;
- допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суми суддівської винагороди за один місяць з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
11.07.2024 Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчі листи.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 09.10.2025 відкрито виконавче провадження №79312502 з примусового виконання виконавчого листа №200/5543/23, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 11.07.2024 та зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 09.10.2025 №79312502/20.1/22 постанова про відкриття виконавчого провадження направлена боржнику - Державній судовій адміністрації України та стягувачу.
Листом ДСА України від 21.10.2025 № 10-20947/25 повідомило відповідача, що порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання зазначеного рішення суду можливо лише за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, в межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
До листа ДСА України додано копії листів до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, копії листів Міністерства фінансів України, Кошторис та план асигнувань ТУ ДСА України в Донецькій області на 2024 та 2025 роки.
12.11.2025 за невиконання рішення суду без поважних причин боржником - Державною судовою адміністрацією України у виконавчому провадження №79312502, державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
28.11.2025 за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника - ДСА України накладено штраф на користь держави в розмірі 10200 грн.
04.02.2026 державним виконавцем до Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві направлено подання (повідомлення) про кримінальне правопорушення, в якій державний виконавець просив розглянути питання стосовно відкриття кримінального провадження по факту умисного невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду, на підставі якого 11.07.2024 видано виконавчий лист № 200/5543/23, за ознаками злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.
05.02.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №79312502 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, 40 Закону України “Про виконавче провадження».
Вважаючи протиправними дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження та постанову про закінчення виконавчого провадження, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
З огляду на ч.1 ст.13 Закону №1404, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При цьому, відповідно до п. 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Статтею 74 Закону №1404 визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Згідно з ч.1 ст.74 Закону №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною 1статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.5 ст.74 Закону №1404 рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено судом, постанова державного виконавця від 05.02.2026 про закінчення виконавчого провадження №79312502 з примусового виконання виконавчого листа №200/5543/23, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 11.07.2024, винесена на підставі п. 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.
При цьому, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами другою та четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд зазначає, що 17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Так, за змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні “Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи “Войтенко проти України», “Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст. 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (“Піалопулос та інші проти Греції», “Юрій Миколайович Іванов проти України», “Горнсбі проти Греції»).
У справах “Шмалько проти України», “Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (Рішення у справа “Сук проти України» та інші).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) “Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх “ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №200/5543/23 залишається невиконаним.
У постанові від 04.03.2020 у справі № 750/11948/17 Верховним Судом викладено висновок, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження №79312502 від 05.02.2026 з примусового виконання виконавчого листа № 200/5543/23, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 11.07.2024, винесена передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Водночас, суд зазначає, що вимога в частині визнання дій протиправними не підлягає задоволенню, оскільки дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.
У даному ж випадку відповідачем були вчинені виконавчі дії, а саме, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, застосовано заходи впливу у вигляді штрафу, а також направлено відповідні матеріали до органу досудового розслідування. Зазначене свідчить про вжиття виконавцем заходів, спрямованих на виконання судового рішення, у зв'язку з чим підстави для визнання таких дій протиправними відсутні.
Водночас постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №79312502 від 05.02.2026 винесена за відсутності передбачених законом підстав, що в свою чергу є підставою для її скасування.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з матеріалами справи, позивачем за подання цього адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 1064,96 грн.
Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки скасовано рішення, стягненню на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1064,96 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2026 ВП №79312502 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2026 у виконавчому провадженні №79312502 з примусового виконання виконавчого листа №200/5543/23, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 11.07.2024.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, 01601, м. Київ, вул. Городецького, буд.13) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана у десятиденний строк з дня його проголошення до Першого апеляційного адміністративного суду в порядку визначеному ст. 297 КАС України.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.О. Кошкош