09 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 272/1170/23
провадження № 51-3262 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023065480001625, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення і встановлені обставини
За вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 05 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим за ст. 336 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, від відбування якого звільнено на підставі ст. 75 цього Кодексу з іспитовим строком 1 рік і покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Також суд у вироку вирішив долю речових доказів.
Житомирський апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання і застосування ст. 75 КК України та ухвалив у цій частині новий вирок від 14 травня 2025 року, за яким призначив ОСОБА_7 за ст. 336 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
ОСОБА_7 засуджено за те, що він, будучи військовозобов'язаним, перебуваючи на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 , 09 жовтня 2023 року пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби, однак, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про явку на загальну мобілізацію та про наслідки такої неявки, діючи умисно, відмовився від отримання повістки на відправку в команду по мобілізації на 07:00 10 жовтня 2023 року та без поважних причин не з'явився у вказані дату та час до першого відділу згаданого Центру в м. Андрушівці, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд, призначаючи покарання, повною мірою не врахував даних про особу засудженого, його позитивної посткримінальної поведінки та наявності обставин, що пом'якшують покарання. Захисник акцентує і на тому, що в суді першої інстанції під час судових дебатів прокурор просив звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, що не узгоджується з позицією іншого представника сторони обвинувачення, який оскаржив відповідне рішення в апеляційному порядку.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, і кваліфікація вчиненого за ст. 336 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення його підзахисного від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Зважаючи на вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції за вчинене кримінальне правопорушення і звільнення від його відбування з випробуванням, послався на тяжкість і характер цього кримінального правопорушення, урахував дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності та позитивно характеризується за місцем проживання. Щире каяття та активне сприяння ОСОБА_7 у розкритті кримінального правопорушення суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, зважив на обставини, які врахував місцевий суд. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням місцевий суд узяв до уваги ті ж обставини, що й під час визначення розміру покарання, та не навів обґрунтувань, які б свідчили про можливість досягти цілей покарання без ізоляції засудженого від суспільства.
Як зазначив апеляційний суд, по суті поза увагою суду першої інстанції залишилися зміст і обсяг небезпечних винних дій ОСОБА_7 , що доводять підвищений рівень суспільної небезпеки його діяння.
Так, апеляційний суд акцентував на тому, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією рф, а оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина. У цьому контексті апеляційний суд дав належну оцінку діям засудженого, який у період дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації свідомо ухилився від виконання свого конституційного обов'язку із захисту Батьківщини, що у вказаних умовах має особливий суспільний резонанс та водночас нівелює важливість виконання конституційного обов'язку іншими громадянами, і тим самим заподіює істотної шкоди суспільним відносинам у сфері забезпечення призову та мобілізації, що охороняються кримінальним законом, та призводить до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив про формальність щирого каяття засудженого, адже розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого, вжитті конкретних заходів, спрямованих на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Однак у матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_7 , котрий твердив про визнання своєї вини, з моменту вчинення кримінального правопорушення вчинив будь-які дії на підтвердження щирого її усвідомлення, зокрема подав заяву про намір проходити військову службу, що свідчить про відсутність у нього прагнення до правослухняної поведінки згідно з вимогами закону.
Зважаючи на це, факти, на які посилається захисник у касаційній скарзі: посткримінальна поведінка ОСОБА_7 , котрий офіційно працевлаштувався (документальне підтвердження в матеріалах справи відсутнє) та його позитивні характеристики самі собою не можуть свідчити про щире каяття останнього та бути беззаперечною підставою для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, адже він, хоча й не заперечував вчинення злочину, однак не вжив жодних активних дієвих заходів для залагодження своєї вини, спрямованих на виправлення наслідків скоєного, а тому ці дані про особу засудженого не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення.
Зваживши на характер, тяжкість і конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, в якому ОСОБА_7 формально визнав свою вину, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, тому призначив йому покарання, яке належить відбувати реально.
Щодо посилань захисника на непослідовність позиції сторони обвинувачення з огляду на те, що прокурор у суді першої інстанції просив звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, а інший прокурор з групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні оскаржив відповідне рішення в апеляційному порядку, то за приписами ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачені цим Кодексом. Положеннями ч. 1 ст. 393, ст. 394 КПК України не встановлено обмежень для подання апеляційної скарги прокурором лише в межах позиції сторони обвинувачення щодо призначення покарання та звільнення від його відбування, заявленої цією стороною в суді першої інстанції.
Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання належним чином умотивований та відповідає приписам ст. 420 КПК України.
З огляду на вказані обставини, які підлягають обов'язковому врахуванню, у сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення, конкретними обставинами його вчинення й цінності об'єкта посягання, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, адже обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, не є такими, які б істотно вплинули на встановлення порядку відбування призначеного засудженому покарання.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Вирок Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3