20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 739/2717/25
провадження № 51-1363 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 січня 2026 року,
встановив:
Як убачається з наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації, ухвалою слідчого судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 31 грудня 2025 року повернуто клопотання захисника ОСОБА_4 про здійснення перевірки «законності» позбавлення свободи і тримання під вартою та звільнення з - під варти засудженого ОСОБА_5 , поданого в порядку ст. 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06 січня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучену до неї копію судового рішення, колегія суддів вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у ній мотивів не вбачається, з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 206 КПК встановлено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Як убачається з доданого до касаційної скарги копії судового рішення, захисник ОСОБА_4 у порядку ст. 206 КПК звернувся до слідчого судді з клопотанням про здійснення перевірки «законності» позбавлення свободи і тримання під вартою та звільнення з - під варти засудженого ОСОБА_5 .
Слідчий суддя Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області повернув клопотання захисника, про що постановив ухвалу від 31 грудня 2025 року. Отже, слідчий суддя постановив судове рішення у межах процедури, передбаченої КПК.
Суддя апеляційного суду дійшов висновку, що така ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені норми беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
У ст. 24 та ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, аналогічним чином гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищої інстанції; зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено у частинах 1 та 2 ст. 309 КПК.
Отже, встановивши, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала слідчого судді, постановлена в порядку ст. 206 КПК, яка за правилами КПК не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя апеляційного суду правильно відмовив у відкритті провадження.
Така позиція відповідає висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 травня 2019 року (справа № 766/22242/17, провадження за касаційною скаргою № 51-7276 кмо 18).
Слід зауважити, що усталена практика Європейського суду з прав людини свідчить, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Отже, з урахуванням вищезазначеного висновку об'єднаної палати Верховного Суду, а також вимог процесуального закону щодо переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом вимог КПК є безпідставними.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06 січня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6