20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 359/9232/24
провадження № 51 - 1150 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційні скарги потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12024111100001127 від 03 червня 2024 року, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Борисполя Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з 03 червня 2024 року.
ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 03 червня 2024 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без зміни до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_7 процесуальні витрати та вирішено питання з речовими доказами.
Цивільні позови потерпілих задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 400 000 грн кожному та 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 .
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
03 червня 2024 року приблизно з 00:00 годин до 01:00 години ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходився в гуртожитку по вул. Бежівка, 1 в м. Борисполі Київської області, де зустрів ОСОБА_8 , який проживав у цьому ж гуртожитку. За невстановлених причин у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на вчинення вбивства ОСОБА_8 , який за станом здоров'я не міг належним чином захиститись від нього, оскільки пересувався на милицях. Надалі ОСОБА_7 наніс ногами, взутими у кросівки та руками численні удари, не менше 125 точок прикладення сили, по голові, тулубу та руках ОСОБА_8 , спричинивши йому тілесні ушкодження, які є тяжкими та небезпечними для життя. Смерть ОСОБА_8 настала в КНП «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» 03 червня 2024 року о 02:46 годин внаслідок поєднаної травми голови, грудної клітки та живота, що ускладнилась крововтратою та шоком.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах, які є аналогічні за змістом, потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості, просять змінити судові рішення та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. На обґрунтування своїх вимог потерпілі вказують на те, що ОСОБА_7 заподіяв смерть потерпілому з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю, про що вказують більше 100 точок нанесення ударів, чого суди не взяли до уваги, а також суди не врахували безпорадний стан потерпілого, який перебував в той час на милицях та не мав можливості захистити себе, відтак був у безпорадному стані. За таких обставин потерпілі вважають, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років є занадто м'яким та йому слід призначити покарання на строк 15 років.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційних скарг, дослідивши долучені до касаційних скарг копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 115 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від семи до п'ятнадцяти років і цей злочин відповідно до ст. 12 ч. 6 КК України є особливо тяжким.
З доданих до касаційних скарг копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував конкретні обставини справи, тяжкість скоєного ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, його позитивну характеристику з місця навчання, його стосунки у родині, довідки лікарів, відповідно до яких він на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_7 покарання за ст. 115 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі на строк 11 років і таке своє рішення належним чином мотивував.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг потерпілих, належним чином перевірив викладені у них доводи про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, які є аналогічними доводам касаційних скарг потерпілих, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не є наближеним до мінімального розміру санкції ст. 115 ч. 1 КК України і є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Доводи касаційної скарги потерпілих про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_7 внаслідок м'якості є безпідставними, оскільки апеляційний суд їх перевірив та не встановив обставин, які б надали підстави вбачати, що призначене покарання є занадто м'яким, як про це вказували потерпілі у своїх апеляційних скаргах та також зазначають і у своїх касаційних скаргах. При цьому суд першої інстанції, встановивши конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення зважив на них під час призначення покарання, тобто судом було враховано кількість нанесених ОСОБА_7 . ОСОБА_8 ударів та його фізичний стан, а саме те, що він пересувався на милицях, тому і покарання призначено у виді позбавлення волі на строк 11 років межах санкції ст. 115 ч. 1 КК України, яка йому інкримінувалася.
При цьому судами було розглянуто кримінальне провадженні в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення і при призначенні покарання враховані конкретні обставини його вчинення, тяжкість кримінального правопорушення, відомості про особу винного, відсутність обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, в тому числі і ті обставини, на які потерпілі посилаються у своїх касаційних скаргах. Виходячи з сукупності таких обставин, ОСОБА_7 було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Покарання, призначене місцевим судом засудженому ОСОБА_7 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Враховуючи зазначене, з касаційних скарг, наданих до них копій оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстав для їх задоволення немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити потерпілим ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження за їх касаційними скаргами на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 травня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3