01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 138/78/24
провадження № 61-4903св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
третя особа за зустрічним позовом - Могилів-Подільська міська рада Вінницької області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2024 року у складі судді Київської Т. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року у складі колегії суддів Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Шемети Т. М. у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до ОСОБА_1 про скасування права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», третя особа - Могилів-Подільська міська рада Вінницької області, про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та змін, внесених до державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - СТОВ «Прогрес») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило скасувати право власності відповідача на 520,90 кв. м нежитлової будівлі «Критий тік», літ. «Г», загальною площею 1 320,90 кв. м, розташованої за адресою: Вінницька область, Могилів-Подільський район, територія Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - Суботівська сільська рада), урочище «Господарський двір», будинок 1, корпус 3, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 лютого 2021 року державним реєстратором Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області Зарембою С. В. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -2284876005226, номер запису про право власності - 40430194).
Свої вимоги СТОВ «Прогрес» обґрунтовувало тим, що у 2022 році звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном (цивільна справа № 138/2115/22), вважаючи, що відповідач протиправно, тобто за відсутності належних правовстановлювальних документів, користується нерухомим майном, яке належить позивачу на праві приватної власності.
За результатами проведеної 29 вересня 2023 року у межах зазначеної справи судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 станом на час проведення експертизи перебувало 1 286,00 кв. м, що на 486,00 кв. м більше площі, зазначеної у його свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2012 року, виданому на підставі рішення виконавчого комітету Суботівської сільської ради від 23 серпня 2012 року № 25.
Водночас згідно з висновком експерта площа приміщення у нежитловій будівлі «Критий тік», літ. «Г», розташованій за адресою: територія Суботівської сільської ради, урочище «Господарський двір», будинок 1, корпус 3, яка перебуває у фактичному користуванні СТОВ «Прогрес», становить 1 184,00 кв. м. При цьому відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа такого об'єкта нерухомості, що належить позивачу на праві власності, становить 1 660,00 кв. м.
За таких обставин СТОВ «Прогрес» вважало, що у фактичному користуванні відповідача перебуває майно, яке є власністю позивача. Обґрунтовуючи законність користування площею 1 286,00 кв. м, ОСОБА_1 в усних поясненнях, наданих під час розгляду справи № 138/2115/22, зазначив, що вказана площа належить йому на праві власності відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56486438, прийнятого 05 лютого 2021 року державним реєстратором. Реєстрація права власності за відповідачем на зазначене нерухоме майно відбулася як на підставі того, що таке право було зареєстроване за ним ще у 2012 році, так і на підставі виділення йому у 2020-2021 роках у натурі майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства.
З урахуванням викладеного позивач вважав, що державна реєстрація права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 вчинена всупереч вимогам законодавства та порушує законні права й інтереси СТОВ «Прогрес».
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до СТОВ «Прогрес», третя особа - Могилів-Подільська міська рада Вінницької області, уякому просив:
- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Суботівської сільської ради від 06 березня 2013 року № 9 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: урочище «Господарський двір», будинок 3, село Суботівка Могилів-Подільського району Вінницької області»;
- скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 18773805226), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведену державним реєстратором реєстраційної служби Могилів-Подільського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Анцутом О. А., номер запису про право - 302435 від 08 березня 2013 року;
- скасувати державну реєстрацію змін, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухомо майно та їх обтяжень державним реєстратором Казьміром В. О. 18 липня 2017 року, якими в графі «Опис змін. Площа» змінено площу об'єкта з 980,00 кв. м на 1 660,00 кв. м.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що СТОВ «Прогрес» вважає себе власником нежитлової будівлі «Критий тік», розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 січня 2023 року № 320332695 належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 08 березня 2013 року № НОМЕР_1 .
Зазначене свідоцтво було видане СТОВ «Прогрес» на підставі рішення виконавчого комітету Суботівської сільської ради від 06 березня 2013 року № 9 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ».
Водночас, на думку позивача за зустрічним позовом, вказане рішення ухвалене з перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки не відповідало вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів.
Зокрема, під час прийняття оскаржуваного рішення виконавчий комітет Суботівської сільської ради не врахував, що Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, втратило чинність з 01 січня 2013 року на підставі наказу Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 року № 1844/5.
Таким чином, виконавчий комітет Суботівської сільської ради порушив норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення (від 05 січня 2013 року), а саме один із основних принципів місцевого самоврядування - принцип законності, закріплений у статті 4 цього Закону.
Крім того, орган місцевого самоврядування порушив вимоги статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене рішення Суботівської сільської ради є протиправним, оскільки ним було вирішено питання, яке відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не належить та не належало до повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування.
Крім того, первісна площа об'єкта нерухомого майна, що, за твердженням СТОВ «Прогрес», належить йому на праві власності, була змінена з 980,00 кв. м на 1660,00 кв. м. Відповідно до свідоцтва про право власності від 08 березня 2013 року № НОМЕР_1 , виданого державним реєстратором реєстраційної служби Могилів-Подільського міськрайонного управління юстиції Вінницької області Анцутом О. А., СТОВ «Прогрес» належить 980,00 кв. м нежитлової будівлі «Критий тік».
Разом із тим СТОВ «Прогрес» не надало державному реєстратору документів, на підставі яких останній мав би право здійснювати державну реєстрацію права власності на додаткову частину об'єкта площею 680,00 кв. м. Отже, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих довідок та за відсутності декларацій про початок або завершення будівельних робіт є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області рішенням від 14 листопада 2024 рокувідмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно є лише документом, яким держава підтверджує факт належності відповідного майна на праві власності ОСОБА_1 як майна колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» (далі - КСП «Прогрес»), і саме собою таке свідоцтво не є правочином, на підставі якого у відповідача виникло право власності.
При цьому суд зазначив, що СТОВ «Прогрес» не довело порушення свого суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу відсутністю печатки та підпису керівника товариства на зазначеному свідоцтві, оскільки не встановлено та не підтверджено належними доказами, що спірне майно увійшло до статутного фонду реорганізованого підприємства та було передане СТОВ «Прогрес» на баланс у 1999 році під час реорганізації КСП.
Крім того, рішення зборів власників майнових паїв колишнього КСП «Прогрес» позивач не оскаржив, так само як і не довів під час розгляду справи обставин, які б свідчили про підроблення протоколу № 1 зборів власників майнових паїв КСП «Прогрес» від 16 квітня 2012 року або його додатка, що стосується спірного майна. Обставина ж, що додаток датований тим самим числом, що й сам протокол, сама собою не може безумовно свідчити про підроблення такого документа.
Суд також звернув увагу на те, що СТОВ «Прогрес» не заявляло клопотань про виклик свідків чи призначення судових експертиз, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача до правоохоронних органів із відповідних підстав або наявності вироку суду, яким би було встановлено підроблення зазначених документів. У позовній заяві такі обставини також належним чином не обґрунтовані.
За таких умов суд дійшов висновку, що для скасування права власності ОСОБА_1 на 520,90 кв. м нежитлової будівлі «Критий тік», набутого ним на підставі протоколу № 1 зборів власників майнових паїв КСП «Прогрес» від 16 квітня 2012 року та свідоцтва про право власності від 01 жовтня 2012 року, необхідним є визнання недійсним і скасування саме рішення зборів власників майнових паїв, оскільки саме воно є первинною підставою видачі зазначеного свідоцтва.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та не призводить до відновлення порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , зокрема, заявив вимогу про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Суботівської сільської ради, однак відповідний орган місцевого самоврядування, яким у цьому випадку мала би бути Могилів-Подільська міська рада, не залучений до участі у справі як відповідач, у зв'язку з чим позивач порушив правила визначення належного складу відповідачів у спорі.
Без визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виникло відповідне право, відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що є похідною від такого рішення.
Що стосується вимог зустрічного позову в частині внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та збільшення площі спірного об'єкта, суд зазначив, що для застосування будь-якого способу захисту необхідно встановити, які саме права чи законні інтереси позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем, а також чи здатний обраний спосіб захисту забезпечити їх відновлення.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 зазначав, що підставою для подання зустрічного позову стало те, що, за твердженням СТОВ «Прогрес», він користується нерухомим майном, яке має перебувати у користуванні товариства, у зв'язку з чим між сторонами виник спір, який розглядав Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області (цивільна справа № 138/2115/22). Разом із тим суд установив, що ОСОБА_1 фактично відкрито та постійно користується спірним нерухомим майном і є його титульним володільцем.
Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 із зустрічним позовом фактично спрямоване на позбавлення СТОВ «Прогрес» можливості звернення до суду з позовами до нього шляхом усунення записів про право власності товариства на частину спірного об'єкта нерухомості. Водночас майно, яким фактично користується СТОВ «Прогрес» і яке входить до площі, зазначеної в оспорюваному свідоцтві, не належить ОСОБА_1 та не перебувало і не перебуває у його володінні чи користуванні.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зустрічний позов не спрямований на відновлення будь-якого порушеного права ОСОБА_1 , оскільки спірне майно не вибувало з його володіння чи користування і він не заявляє на нього претензій. Отже, звернення із зустрічним позовом не пов'язане з порушенням прав чи законних інтересів позивача та не призводить до їх відновлення, у зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Вінницький апеляційний суд постановою від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу СТОВ «Прогрес» залишив без задоволення, а рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2024 року - без змін.
Стягнув із СТОВ «Прогрес» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000,00 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2025 року СТОВ «Прогрес» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішенняМогилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року в частині вирішення первісного позову і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 917/1283/21, від 20 листопада 2024 року у справі № 442/9149/21, від 05 грудня 2024 року у справі № 351/896/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди неналежним чином дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявник обґрунтовував тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи, не з'ясували правову природу заявленого первісного позову та неправильно визначили характер спірних правовідносин.
Під час розгляду позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності у подібних правовідносинах суди мали, зокрема, з'ясувати та перевірити дотримання державним реєстратором обов'язків, визначених Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), у тому числі щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Заявник зазначав, що застосування такого процесуального механізму, як відмова у задоволенні позову з підстав обрання неналежного чи неефективного способу захисту, є можливим лише за умови встановлення факту порушення права особи, яка звернулася до суду, або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов. Тобто лише після встановлення наявності у позивача суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу суд має з'ясувати, чи порушені або оспорені такі права, та, відповідно, або захистити їх, або відмовити у позові з огляду на безпідставність і необґрунтованість заявлених вимог.
Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), видане 19 серпня 2020 року Суботівською сільською радою на ім'я ОСОБА_1 , не відповідає вимогам пункту 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), оскільки не містить відмітки підприємства-правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідченої підписом керівника такого підприємства та печаткою.
Крім того, станом на 16 квітня 2012 року ОСОБА_1 не мав свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП на суму 31 802,08 грн, а отже, у 2012 році виділення йому у власність спірної будівлі критого току було неможливим.
Додатком до протоколу № 1 від 16 квітня 2012 року ОСОБА_1 було передано будівлю критого току загальною площею 520,90 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас зі змісту рішення виконавчого комітету Суботівської сільської ради від 23 серпня 2012 року № 25 убачається, що лише з цієї дати будівлі критого току літ. «Г» було присвоєно адресу. Таким чином, станом на 16 квітня 2012 року загальні збори не могли знати адреси спірного об'єкта нерухомого майна, що, на думку заявника, свідчить про те, що зазначений додаток до протоколу № 1 не приймався загальними зборами у 2012 році та був оформлений значно пізніше.
Отже, на момент прийняття рішення про державну реєстрацію прав існували очевидні розбіжності у поданих документах, які мав виявити державний реєстратор.
Крім того, заявник зазначав, що законодавство у сфері спірних правовідносин не покладає на позивача обов'язку доводити перебування спірного майна на балансі підприємства-правонаступника. У зв'язку з цим твердження суду першої інстанції про неподання до суду балансу підприємства-правонаступника та, відповідно, про недоведеність факту передання спірного об'єкта на баланс під час реорганізації КСП не має нормативного обґрунтування. При цьому суд у своєму рішенні не навів жодної норми права, якою позивач був би зобов'язаний доводити таку обставину.
З огляду на викладене заявник вважав, що належним та ефективним способом захисту порушеного права СТОВ «Прогрес» у цьому випадку є позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності, тобто скасування реєстрації права власності на спірні нежитлові будівлі за ОСОБА_1 .
Аргументи інших учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.
27 травня 2025року матеріали справи № 138/78/24 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Протоколом № 1 зборів власників майнових паїв колишнього КСП «Прогрес» від 16 квітня 2012 року було вирішено передати ОСОБА_1 майнові паї колишнього КСП «Прогрес» села Суботівка на загальну суму 7 192,86 грн, а саме: будівлі кормоцеху, кормокухні, телятника та будівлі насосної (басейну) (том 1, а. с. 25).
Крім того, відповідно до додатка до протоколу № 1 від 16 квітня 2012 року збори ухвалили передати ОСОБА_1 майно власників майнових паїв колишнього КСП «Прогрес» села Суботівка, а саме будівлю критого току загальною площею 520,9 кв. м, вартістю 31 802,08 грн, що розташована за адресою: урочище «Господарський двір», будинок 1, корпус 3, територія Суботівської сільської ради (том 1, а. с. 26).
Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 19 серпня 2020 року, виданого Суботівською сільською радою ОСОБА_1 , частка останнього у майні пайового фонду становить 31 802,00 грн, що відповідає 4,67 % (том 1, а. с. 28).
Згідно з актом приймання-передавання нерухомого майна від 21 вересня 2020 року спілка співвласників майна пайового фонду реформованого КСП «Прогрес» та ОСОБА_1 склали акт про те, що ОСОБА_1 прийняв у натурі у власність будівлю критого току загальною площею 520,90 кв. м, вартістю 31 802,08 грн, розташовану за адресою: урочище «Господарський двір», будинок 1, корпус 3, територія Суботівської сільської ради (том 1, а. с. 28).
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 35756599 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 24).
Підставою для державної реєстрації права власності, зокрема, стало свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2012 року, видане Суботівською сільською радою (том 1, а. с. 23).
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 січня 2024 року № 360792216 підтверджується, що ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 лютого 2021 року № 56486438 належить нежитлова будівля загальною площею 1 783,10 кв. м, а саме: будівля гаража літ. «В» загальною площею 243,0 кв. м, будівля критого току літ. «Г» загальною площею 1 320,90 кв. м та будівля критого навісу літ. «Д» загальною площею 219,20 кв. м, розташовані за адресою: урочище «Господарський двір», будинок 1, корпус 3, територія Суботівської сільської ради (том 1, а. с. 39).
Суди також з'ясували, що рішенням виконавчого комітету Суботівської сільської ради від 06 березня 2013 року № 9 «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 » вирішено оформити право власності СТОВ «Прогрес» на критий тік, розташований за вказаною адресою, який у цілому складається з нежитлового приміщення літ. «Г», загальною площею 980,00 кв. м (том 1, а. с. 95).
08 березня 2013 року на підставі зазначеного рішення зареєстровано право власності СТОВ «Прогрес» на нежитлове приміщення - критий тік літ. «Г», розташований за адресою: урочище «Господарський двір», будинок 3, територія Суботівської сільської ради.
Підставою для державної реєстрації права власності було свідоцтво про право власності від 08 березня 2013 року № НОМЕР_1 , про що здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 08 березня 2013 року № 302432.
Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 січня 2023 року № 320332695.
Крім того, 18 липня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни, якими загальну площу зазначеного об'єкта нерухомого майна змінено з 980,00 кв. м на 1 660,00 кв. м (том 1, а. с. 96).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі № 138/2115/22 від 29 вересня 2023 року № 1433/23-21, на підставі проведеного дослідження з урахуванням наявних матеріалів та результатів натурного обстеження встановлено, що площа приміщення у нежитловій будівлі критого току літ. «Г», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 станом на час проведення експертизи, становить 1 286,00 кв. м.
Також експерт установив, що зазначена площа є більшою на 486,00 кв. м, ніж площа, вказана у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2012 року. Крім того, встановлено, що площа приміщення у нежитловій будівлі критого току, яка перебуває у фактичному користуванні СТОВ «Прогрес», становить 1 184,00 кв. м (том 1, а. с. 13-22).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються тільки в частині вирішення первісного позову СТОВ «Прогрес» про скасування права власності, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає ці рішення лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до пункту 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), майновий пай є часткою майна члена підприємства у пайовому фонді, вираженою у грошовій формі та у відсотках до розміру пайового фонду.
Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай, що видається відповідною сільською, селищною або міською радою на підставі списку осіб, які мають право на такий пай.
Відповідно до пункту 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2001 року за № 305/5496 (далі - Порядок № 62), кожен із співвласників має право розпорядитися своїм майновим паєм, зокрема шляхом: об'єднання його з паями інших співвласників; отримання майна в натурі у спільну часткову власність; передачі до статутного (пайового) фонду новоствореної юридичної особи; укладення договорів про спільне володіння, користування і розпорядження майном; передачі майна в оренду; отримання майна в натурі індивідуально або разом із членами своєї сім'ї; а також відчуження паю у спосіб, не заборонений законом.
У пункті 9 Порядку № 62 передбачено, що виділення майна в натурі окремим власникам або їх групам здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 62 у разі виділення майнового паю в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна здійснює відповідну відмітку у свідоцтві про право власності на майновий пай, яка засвідчується підписом керівника та печаткою підприємства. Свідоцтво з такою відміткою разом із актом приймання-передавання майна є підставою для оформлення права власності на відповідне майно у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених Законом № 1952-IV (пункт 4 частини першої статті 3 вказаного Закону).
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
У частині першій статті 18 Закону № 1952-IV передбачений певний порядок державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим / отриманим документам.
Умови, підстави та процедура проведення відповідно до Закону № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначаються Порядком № 1127 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За правилами пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності у зв'язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; або подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; або наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина друга статті 24 Закону № 1952-IV).
Отже, з наведених вище норм матеріального права можна дійти висновку про важливість дотримання і неухильного виконання процедури державної реєстрації виключно на підставі вимог закону, оскільки невиконання суб'єктом влади вимог законодавства призводить до незаконності всієї процедури державної реєстрації.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 752/9864/22 (провадження № 61-8679св23).
Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, частина третя статті 26 Закону № 1952-IV встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
У такий спосіб Верховний Суд запровадив певний алгоритм, який полягає в тому, що хоча кожна з наведених складових (а) відсутність у позивача права або законного інтересу; б) відсутність їх порушення; в) відсутність їх порушення саме відповідачем; г) обрання неналежного та/або неефективного способу захисту позивачем) і є самостійною підставою для відмови в позові, однак їх застосування судом можливо виключно за наявності позитивної відповіді на попереднє питання.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Так, відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні позову, причому суду не потрібно вдаватися до перевірки обраного способу захисту або суті спору, якщо порушення не доведено. Це підтверджено практикою Верховного Суду, яка наголошує, що для звернення до суду обов'язково має бути наявне суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, і його відсутність унеможливлює захист (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
- за СТОВ «Прогрес» зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - критий тік літ. «Г» загальною площею 980,00 кв. м, яка в подальшому змінена до 1 660,00 кв. м;
- за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (критий тік літ. «Г») загальною площею 1 320,90 кв. м;
- у висновку судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що площа основи нежитлової будівлі (критого току літ. «Г») становить 3 360,00 кв. м; фактична площа нежитлового приміщення критого току, яким користується ОСОБА_1 , становить 1 286,00 кв. м, що перевищує площу, зазначену в його правовстановлювальних документах (800,0 кв. м); площа приміщення критого току, яке перебуває у фактичному користуванні СТОВ «Прогрес», становить 1 184,00 кв. м.
Звертаючись до суду з цим позовом, СТОВ «Прогрес» посилалося на те, що відповідач ОСОБА_1 без належних правових підстав, зокрема за відсутності належних правовстановлювальних документів, користується нерухомим майном, яке, на думку позивача, належить йому на праві приватної власності.
Водночас із установлених судами фактичних обставин убачається, що право власності на одне й те саме нежитлове приміщення (критий тік) оформлювалося та реєструвалося різними суб'єктами у різний час і на підставі різних правовстановлювальних документів, при цьому площі відповідних об'єктів не є тотожними.
Отже, встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що державна реєстрація прав сторін охоплює одну й ту саму площу нежитлового приміщення, що могло б свідчити про наявність реєстраційного конфлікту та правової невизначеності щодо титулу власності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову у зв'язку з недоведеністю позивачем порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили законність дій державного реєстратора та відповідність поданих документів вимогам Закону № 1952-IV, є безпідставними, оскільки такі обставини самі собою не можуть бути самостійною підставою для скасування державної реєстрації права власності за відсутності встановлення незаконності правовстановлювального документа, на підставі якого виникло відповідне право.
Аргументи касаційної скарги про наявність розбіжностей у площі об'єкта нерухомості, встановлених експертизою, не спростовують правильності висновків судів, оскільки такі обставини самі собою не свідчать про порушення прав позивача. Позивач не довів належними і допустимими доказами наявність у нього права власності на спірне майно або іншого речового права щодо нього.
Суди встановили, що право власності на спірне майно оформлювалося різними суб'єктами у різний час і на підставі різних правовстановлювальних документів, при цьому площі відповідних об'єктів не є тотожними. Позивач не надав доказів того, що державна реєстрація права власності за відповідачем охоплює саме той об'єкт нерухомості, який належить позивачу, або що відбулося накладення (перетин) площ, яке б свідчило про порушення його прав.
Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що спірне майно входило до статутного фонду позивача чи було передане йому у встановленому законом порядку. Отже, відсутні підстави вважати, що право позивача було порушене внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачем.
Посилання заявника на те, що на момент проведення державної реєстрації існували розбіжності у поданих документах, які мав виявити державний реєстратор, не змінюють наведених висновків, оскільки навіть у разі наявності таких порушень вони не можуть бути самостійною підставою для задоволення позову за відсутності доведеного порушення права позивача.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивача обов'язку доводити перебування майна на балансі підприємства також не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин справи і не спростовують висновків судів про недоведеність позивачем факту порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення первісного позову, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили в цій частині судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів таза своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у частині вирішення первісного позову - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Водночас заявлена ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вимога про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції, є безпідставною, оскільки зазначені витрати вже стягнуті постановою Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» залишити без задоволення.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 листопада 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року в частині вирішення первісного позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до ОСОБА_1 про скасування права власності залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв