07.04.2026 м.Дніпро
Справа № 908/2910/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Кучеренко О.І., Демчини Т.Ю.,
за участі:
секретаря судового засідання - Кахикало А.С.
представника позивача (апелянта) - Мироненко Н.О.
представника відповідача-2 - Кокін А.Ж.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 (повне судове рішення складено 02.02.2026) у справі № 908/2910/25 (суддя Ярешко О.В.)
за позовом: Запорізької міської ради
до відповідача-1: ОСОБА_1
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни
про скасування державної реєстрації права власності
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою (вих. № 02/03.3-20/02399 від 18.09.2025), у якій просила суд:
1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Бабенка Володимира Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:036:0032, площею 0,0067 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір оренди землі від 23.12.2014 № 201404000100697 для розташування зупинкового комплексу, строк дії якого сплинув 10.09.2019. Позивач вважає, що реєстрація права власності на торговельно-зупинковий комплекс здійснена відповідачем-1 без дозвільних документів власника земельної ділянки, що створює перешкоди для реалізації позивачем прав власника земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Бабенком В.М. згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997, було створено нерухоме майно - торговельно-зупинковий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Розпорядженням Запорізького міського голови від 27.08.1997 № 282р затверджено Акт № 52 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та дозволено введення його в експлуатацію. Суд зазначив, що станом на час проведення державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (27.09.2019) подання документу на підтвердження права власності чи користування на земельну ділянку не вимагалося відповідно до п. 41 Порядку № 1127. Твердження позивача щодо ненадання відповідачем-1 документів державному реєстратору не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд також зазначив, що як будівництво комплексу, так і його реконструкція відбувалися за відповідними дозволами та були введені до експлуатації.
Суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним, оскільки позивач не обґрунтовує позовні вимоги порушенням норм ЦК України та ЗК України щодо самочинного будівництва, не заявляє, що торговельно-зупинковий комплекс є самочинним будівництвом, а скасування державної реєстрації фактично не призведе до поновлення прав позивача, оскільки об'єкт нерухомості продовжує існувати на земельній ділянці.
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Запорізька міська рада, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 по справі № 908/2910/25 за позовною заявою Запорізької міської ради до ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни про скасування державної реєстрації права власності з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, скасувати державну реєстрацію права приватної власності Бабенка Володимира Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нерухоме майно: торгівельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 1926683423101 від 01.07.2021, скасувати державну реєстрацію права приватної власності Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) на нерухоме майно: торгівельно-зупинковий комплекс літ. А, загальною площею 20,5 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 1926683423101 від 27.09.2019, стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 206), пропорційно долі позовних вимог витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.), стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Фізичної особи-підприємця Даневич Сніжани Вячеславівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 04053915, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 206), пропорційно долі позовних вимог витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три грн. 60 коп.).
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, зокрема не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
Апелянт зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:036:0032, площею 0,0067 га, за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді м. Запоріжжя. Між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір оренди землі від 23.12.2014 № 201404000100697 для розташування зупинкового комплексу орендаря, строк дії якого сплинув 10.09.2019. Згідно п. 4 договору оренди на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, а розміщені лише об'єкти, що не відносяться до нерухомого майна - зупинковий комплекс орендаря.
Апелянт стверджує, що відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права на тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення. Проте 27.09.2019 відповідач-1 зареєстрував право власності на тимчасову споруду - торговельно-зупинковий комплекс. Згідно акту № 52 Державної технічної комісії до експлуатації приймався саме «(тимчасовий) торгівельно-зупинковий комплекс», а відповідно до технічного паспорту від 24.09.2019 комплекс складався з двох торгових залів загальною площею по 6,6 кв.м кожний.
Апелянт наголошує, що відповідач-1 не надав до суду першої інстанції документи, передбачені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (постанова КМУ від 25.12.2015 № 1127), які підтверджують первісну державну реєстрацію його права власності станом на 27.09.2019. Лист ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24.07.2025 № 1253 підтверджує, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно за вказаною адресою в інвентаризаційній справі не містяться, що, на думку апелянта, свідчить про те, що зупинковий комплекс не є нерухомим майном і не підлягав державній реєстрації. Тому висновок суду першої інстанції про те, що зупинковий комплекс є об'єктом нерухомості і про правомірність набуття відповідачем-1 права власності на нього, є помилковим.
Апелянт також зазначає, що згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності від 23.04.2021 відповідачем-1 було проведено реконструкцію без зміни зовнішньої конфігурації та функціонального призначення, проте за технічним паспортом від 01.04.2021 розміри торгових залів було змінено з 6,6 кв.м на 10,2 кв.м та з 6,6 кв.м на 10,3 кв.м, що свідчить про недостовірність інформації щодо відсутності зміни конфігурації. Відповідач-1 не виконав вимоги Порядку № 1127 щодо надання документів для реєстрації права власності у зв'язку з реконструкцією, зокрема не надав документ про право власності на об'єкт до його реконструкції.
Апелянт посилається на правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, згідно яких навіть якщо суб'єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування такого запису, якщо наявність запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.
Апелянт вважає, що відповідач-1 фактично не зареєстрував первинне право власності на нерухоме майно, провів його реконструкцію, а потім зареєстрував право власності на реконструйований об'єкт, що суперечить чинному законодавству та обмежує права позивача на вільне користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності. Наявність незаконного запису про право власності відповідачів перешкоджає позивачу прийняти рішення про усунення наслідків порушень Типових правил благоустрою території населеного пункту та відновлення порушених прав у позасудовому порядку.
04.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Запорізької міської ради надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, за змістом яких зазначено наступне.
Позивач вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у позові, визнавши обраний спосіб захисту «неефективним». На думку апелянта, навіть якщо спосіб захисту не є найбільш ефективним, але він передбачений законом і обґрунтований, суд не мав права відмовляти в його задоволенні, адже це фактично позбавляє позивача будь-якого захисту та порушує право на справедливий суд.
Міська рада наполягає, що скасування державної реєстрації права власності усунуло б юридичні перешкоди у користуванні земельною ділянкою, тому є належним і достатнім способом захисту.
Крім того, позивач стверджує, що об'єкт є самочинним будівництвом, оскільки зведений без належних прав на землю та поза межами строку оренди. Відповідно, така забудова підлягає знесенню, а реєстрація права власності на неї є незаконною і порушує права територіальної громади.
Також позивач підкреслює, що саме він має право обирати спосіб захисту, а практика відмови через «неефективність» створює правову невизначеність і обмежує доступ до судового захисту.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Фізична особа-підприємець Даневич Сніжана Вячеславівна (відповідач-2) подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Запорізької міської ради та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, посилаючись на наступне:
Відповідач-2 зазначає, що позивач в апеляційній скарзі, як і під час звернення до суду з позовом, вдається до навмисного перекручування фактичних обставин. Зокрема, позивач стверджує, що згідно акту № 52 до експлуатації приймався «(тимчасовий) торгівельно-зупинковий комплекс», проте, як зазначає відповідач-2, акт № 52 не містить жодного зазначення про тимчасовість об'єкта, а з нього випливає, що до експлуатації приймається саме об'єкт нерухомого майна. Як правильно встановлено судом першої інстанції, Бабенком В.М. згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997, було створено нерухоме майно, а 27.08.1997 розпорядженням Запорізького міського голови № 282р було затверджено Акт № 52 та дозволено введення об'єкта в експлуатацію.
Відповідач-2 звертає увагу, що позивач повторно безпідставно стверджує про ненадання відповідачем-1 державному реєстратору та суду першої інстанції документів, передбачених Порядком № 1127, при цьому не зазначає, які конкретно документи не було надано. Судом першої інстанції після ретельного аналізу цього доводу було надано йому належну правову оцінку та зазначено, що твердження позивача не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України. Також судом першої інстанції було надано обґрунтовану оцінку твердженню позивача про неправомірність набуття відповідачем-1 права власності та зроблено правильний висновок про те, що як будівництво комплексу, так і його реконструкція відбувалися за відповідними дозволами та були введені до експлуатації на законних підставах.
Відповідач-2 зазначає, що судом було встановлено правомірність набуття нею права власності на торговельно-зупинковий комплекс за договором купівлі-продажу від 01.07.2021 № 2882, а правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 та Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, на яку посилався позивач, є нерелевантною та незастосовною у цій справі з урахуванням підстав позову.
Відповідач-2 повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежність обраного позивачем способу захисту, оскільки позивач, за наявності дійсних акту № 52 та договору купівлі-продажу, не вимагаючи ані визнання за ним права власності, ані знесення об'єкта, прагне заволодіти нерухомим майном без сплати будь-якої компенсації відповідачам. Крім того, позивач не залучив до участі у справі відповідних державних реєстраторів, які вчинили оскаржувані реєстраційні дії, що також свідчить про невідповідність обраного способу захисту підставам позову.
Бабенко Володимир Миколайович (відповідач-1) не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Кучеренко О.І., Демчина Т.Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 (повне судове рішення складено та підписано 02.02.2026) у справі № 908/2910/25 (суддя Ярешко О.В.). Витребувано з Господарського суду Запорізької області справу № 908/2910/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 07.04.2026 о 10:30 год.
12.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду Запорізькою міською радою подано відповідь на відзив відповідача-2, згідно якого позивач заперечує доводи ФОП Даневич С.В. та зазначає, що державна реєстрація права власності Відповідача-1 на торгівельно-зупинковий комплекс є незаконною, оскільки спірний об'єкт є тимчасовою спорудою, яка не підлягає державній реєстрації як нерухоме майно.
На переконання позивача, Акт прийняття в експлуатацію №52 не є належним документом у розумінні чинного законодавства, при цьому декларація про готовність об'єкта до експлуатації та інші обов'язкові документи для реєстрації не подавались. Позивач також вказує на відсутність у відповідача-1 первинного права власності на об'єкт до його реконструкції та недотримання вимог законодавства при її проведенні.
Крім того, позивач зазначає, що об'єкт розміщений на земельній ділянці комунальної власності без належних правових підстав, після закінчення строку дії договору оренди, що свідчить про самочинне будівництво та самовільне зайняття земельної ділянки і порушує права територіальної громади.
Позивач вважає доводи про неналежний спосіб захисту безпідставними, наголошуючи, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є передбаченим законом та належним способом захисту порушених прав, а вибір такого способу належить позивачу і не може бути обмежений оцінкою суду щодо його ефективності.
13.03.2026 матеріали справи №908/2910/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
23.03.2026 до апеляційного господарського суду від відповідача -2 - ФОП Даневич С.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, за змістом яких просить не приймати до уваги відповідь на відзив на апеляційну скаргу Запорізької міської ради через невідповідність вимогам господарсько-процесуального законодавства України.
Дослідивши подані заперечення ФОП Даневич С.В. на відповідь позивача на відзив відповідача-2, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки така відповідь подана у встановлений законом строк та відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Доводи відповідача не містять конкретного обґрунтування порушення норм процесуального права.
У зв'язку з цим, підстави для неврахування відповіді на відзив відсутні.
В судовому засіданні представник позивача (апелянт) вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав.
Представник відповідача -2 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник відповідача-1 у судове засідання 07.04.2026 не з'явився, відомостей про причини неявки суду не надав.
Колегією суддів встановлено, що відповідача-1 було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом направлення ухвали суду від 24.02.2026 поштовим зв'язком через АТ «Укрпошта» на адресу Бабенка Володимира Миколайовича.
Водночас поштове відправлення, яке містило зазначену ухвалу, було повернуто за зворотною адресою з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній».
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З огляду на викладене та відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду вважається врученою відповідачу-1.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
Рішенням 50 сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 10.09.2014 № 74/115 поновлено ФОП Бабенку В.М. строком на 5 років договір оренди землі (кадастровий номер: 2310100000:04:036:0032) площею 0,0067 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) по пр. Леніна, 228а для розташування зупинкового комплексу в межах, раніше затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.1998 № 649/41 «Про надання в тимчасове користування на умовах оренди, строком на 5 років підприємцю Бабенку Володимиру Миколайовичу земельної ділянки площею 0,0068 га по пр. Леніна, 228а для функціонування зупинкового комплексу» за рахунок земель Запорізької міської ради.
23.12.2014 між Запорізькою міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Бабенком Володимиром Миколайовичем (орендар) було укладено договір оренди землі № 201404000100697, згідно пункту 1 якого орендодавець відповідно до рішення 50 сесії 6 скликання Запорізької міської ради від 10.09.2014 № 74/115 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування зупинкового комплексу, яка знаходиться: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 228а.
Згідно пунктів 3, 5 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0067 га, з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032, разом з зупинковим комплексом орендаря.
На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна, розміщені об'єкти, що не відносяться до нерухомого майна: зупинковий комплекс орендаря (п. 4).
Згідно п. 11, договір укладено до 10.09.2019.
Вказана земельна ділянка була передана в оренду ФОП Бабенку В.М. за актом (без номера та дати) приймання-передачі.
Земельна ділянка з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032, цільове призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, належить на праві власності Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
26.12.2016 до договору оренди було укладено додаткову угоду № 201604000400643, якою змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати.
27.08.1997 розпорядженням Запорізького міського голови № 282р затверджено Акт № 52 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту - торговельно-зупинкового комплексу, що збудований згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997 (замовник - приватний підприємець Бабенко В.М.). Об'єкт має такі показники: загальна площа - 28,5 кв.м, загальний будівельний об'єм - 75 куб.м, у тому числі надземної частини, жила площа - 28,5 кв.м, кількість поверхів - 1.
Вказаним розпорядженням дозволено введення в експлуатацію зупинкового комплексу по пр. Леніна, 228а.
Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 24.09.2019, виготовленого ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації» на замовлення Бабенка В.М., торговельно-зупинковий комплекс літ. А складається з торгового залу загальною площею 6,6 кв.м та торгового залу загальною площею 6,6 кв.м.
27.09.2019, відповідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 434913924 від 10.07.2025, було проведено державну реєстрацію за Бабенком Володимиром Миколайовичем (відповідач-1) права власності на нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032.
Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № ЗП101210506519 від 06.05.2021 Бабенком В.М. було проведено реконструкцію торговельно-зупинкового комплексу по АДРЕСА_1 (реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації та функціонального призначення).
У вказаному витязі зазначено про відсутність документу на земельну ділянку з підстав реконструкції об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.
Відповідно до технічного паспорту на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 01.04.2021, виготовленого ТОВ «Центр проектування та технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_1 , після проведення реконструкції торговельно-зупинкового комплексу літ. А було змінено розміри торгового залу з 6,6 кв.м на 10,2 кв.м та торгового залу з 6,6 кв.м на 10,3 кв.м, всього загальна площа - 20,5 кв.м.
01.07.2021 між ОСОБА_1 (продавець, відповідач-1) та ОСОБА_2 (покупець, відповідач-2) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 01.07.2021 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю.А., за реєстровим № 2882.
Згідно договору, продавець передає у власність покупця (продає) належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: торговельно-зупинковий комплекс літ. А загальною площею 20,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 2310100000:04:036:0032, а покупець приймає у власність (купує) зазначений об'єкт нерухомості.
Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстрований за Даневич С.В. 01.07.2021, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 264014009 від 01.07.2021.
Як слідує з листа ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації» від 24.07.2025 № 1253, наданої у відповідь на запит Запорізької міської ради, у сховищі ТОВ «ЗМБТІ» наявна інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Правовстановлюючі документи на нерухоме майно за вищевказаною адресою в інвентаризаційній справі не містяться.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Положеннями частини першої статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
В силу ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як встановлено судом та свідчить з матеріалів справи, Бабенком В.М., згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт, виданим Інспекцією ДАБК 13.05.1997, було створено (збудоване) нерухоме майно: торговельно-зупинковий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 (раніше - пр. Леніна).
27.08.1997 розпорядженням Запорізького міського голови № 282р було затверджено Акт № 52 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом вказаного об'єкту та дозволено введення в його експлуатацію.
Надалі, 27.09.2019 було проведено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 19266834231901) за Бабенком В.М.
Торговельно-зупинковий комплекс розташований на належній Запорізькій міській раді земельній ділянці з кадастровим номером: 2310100000:04:036:0032.
З матеріалів справи вбачається, що Торговельно-зупинковий комплекс існував на момент укладення між позивачем та відповідачем-1 договору оренди землі № 201404000100697 від 23.12.2014, який був поновлений згідно рішення Запорізької міської ради від 10.09.2014 № 74/115 саме для розташування зупинкового комплексу в межах, раніше затверджених рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.1998 № 649/41 «Про надання в тимчасове користування на умовах оренди, строком на 5 років підприємцю Бабенку Володимиру Миколайовичу земельної ділянки площею 0,0068 га по пр. Леніна, 228а для функціонування зупинкового комплексу» за рахунок земель Запорізької міської ради.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі - в редакції станом на 27.09.2019) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) дійшла висновку, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17), право власності виникає на підставі закону, договору або судового рішення, а не реєстрації. Державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою вже набутого права, а не підставою для його виникнення.
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
З обставин даної справи свідчить, що право власності на торговельно-зупинковий комплекс (з відкриттям розділу) було зареєстровано на підставі акту № 52 та технічного паспорту від 24.09.2019.
Колегія суддів звертає увагу, що оспорювання виключно реєстраційного запису без оспорювання підстав набуття права власності, зокрема правомірності створення об'єкта нерухомого майна або правочину, на підставі якого таке право перейшло до іншої особи, не може призвести до припинення відповідного речового права.
Разом з тим, на момент затвердження акту № 52 земельна ділянка, на якій розташований торговельно-зупинковий комплекс, перебувала в оренді у відповідача-1 на підставі договору оренди від 23.12.2014, при цьому земельна ділянка була передана саме для розташування зупинкового комплексу. Проте, на момент державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, строк дії договору оренди землі закінчився.
Суд зазначає, що сам по собі факт розташування об'єкта нерухомого майна, право власності на який належить іншій особі, на земельній ділянці позивача може обмежувати реалізацію останнім правомочностей власника. Водночас таке обмеження не є безумовною підставою для задоволення будь-яких заявлених вимог, а підлягає оцінці з точки зору належності та ефективності обраного способу захисту.
Згідно п.п. 40, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції станом на 27.09.2019), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком. Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Згідно п. 58 вказаного Порядку, для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, також подається технічний паспорт на такий об'єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об'єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об'єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна відбулися у зв'язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У випадках, передбачених абзацами першим та другим цього пункту, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносить відомості про об'єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об'єкт та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Станом на 27.09.2019 законодавство не вимагало подання документа на підтвердження права власності чи користування на земельну ділянку для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна. Водночас, колегія суддів враховує, що відсутність такого документа не підтверджує правомірність набуття права власності, оскільки державна реєстрація має похідний характер і не є самостійною підставою виникнення права.
Твердження позивача щодо того, що відповідачем-1 не було надано державному реєстратору жодних документів для реєстрації права власності на майно не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України.
Судом встановлено, що у подальшому відповідачем-1 було здійснено реконструкцію торговельно-зупинкового комплексу. Як вбачається з Витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 06.05.2021 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № ЗП101210506519, при цьому повідомлення про початок виконання будівельних робіт подано 10.01.2021.
Таким чином, як будівництво зазначеного комплексу, так і його реконструкція здійснювалися на підставі відповідних дозвільних документів та у встановленому законом порядку, а об'єкт введено в експлуатацію. Доказів протилежного позивачем суду не надано.
Судом також встановлено, що право власності на вказаний торговельно-зупинковий комплекс перейшло від відповідача-1 до ОСОБА_2 (відповідача-2) на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2021.
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 19266834231901) зареєстровано за ОСОБА_2 01.07.2021 на підставі вказаного договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.07.2021 матеріали справи не містять, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України презюмується правомірність цього Договору в цілому.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:
- негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
- власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
- сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
- таке «порушення» має неправомірний характер;
- до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 916/2381/22.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.
Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За приписом п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
Оскільки у статті 152 ЗК України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.
Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на земельній ділянці. Вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд, які розташовані на цій земельній ділянці, по-перше, відповідає змісту ст. 152 ЗК України, по-друге, означає приведення земельної ділянки у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20,
Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 дійшов висновку, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов'язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.
За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено (п. 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Отже, самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).
Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи виключно за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Диспозитивність як один із базових принципів судочинства означає, що саме позивач визначає предмет та підстави позову, обсяг позовних вимог і спосіб захисту свого права. Суд, у свою чергу, позбавлений повноважень формулювати або змінювати позовні вимоги замість позивача.
У кожній конкретній справі суд повинен встановити, якого саме правового результату прагне досягти позивач, виходячи зі змісту заявлених вимог, їх обґрунтування та наданих пояснень.
Як убачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що оскаржувані записи у Державному реєстрі створюють йому перешкоди у реалізації прав власника земельної ділянки.
Водночас позивач не обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням відповідачами норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України щодо самочинного будівництва, не стверджує, що спірний торгово-зупинковий комплекс є самочинним будівництвом, та не заявляє відповідних вимог.
Крім того, за наявності чинного акту приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 52 та договору купівлі-продажу нерухомого майна, позивач не заявляє вимог ні про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, ні про його знесення.
Фактично обраний позивачем спосіб захисту - скасування державної реєстрації не спрямований на остаточне вирішення спору та не забезпечує поновлення його порушених прав, оскільки спірний об'єкт нерухомості продовжує існувати та розташований на належній позивачу земельній ділянці, а отже, питання його подальшої правової долі залишається неврегульованим.
Разом з тим суд зазначає, що скасування державної реєстрації права власності саме по собі не тягне припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, не вирішує питання його подальшого існування та не призводить до усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Навіть у разі задоволення таких вимог спірний об'єкт нерухомості продовжить існувати та перебувати на земельній ділянці позивача, а отже правове становище сторін фактично не зміниться.
Разом з тим, у частині 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі:
1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості;
2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна;
3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво;
4) скасування державної реєстрації земельної ділянки;
5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ;
6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини 7 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.
Наявність наведених підстав у даній справі позивачем не доведена.
Отже, навіть за умови наявності певного обмеження прав позивача як власника земельної ділянки, обраний ним спосіб захисту у вигляді скасування державної реєстрації права власності не є ефективним, оскільки не призводить до усунення таких перешкод, не змінює правового режиму спірного майна та не вирішує питання його подальшої правової долі.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги не відповідають належному способу захисту права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права є необґрунтованими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції з огляду на таке.
По-перше, твердження апелянта про те, що спірний торговельно-зупинковий комплекс є тимчасовою спорудою та не підлягав державній реєстрації, спростовуються встановленими у справі обставинами:
- збудований на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 13.05.1997;
- прийнятий в експлуатацію актом державної технічної комісії № 52, затвердженим розпорядженням міського голови від 27.08.1997 № 282р;
- має визначені технічні характеристики (площа, об'єм, поверховість), що підтверджується технічними паспортами.
Зазначене свідчить, що об'єкт має ознаки нерухомого майна, а не тимчасової споруди у розумінні ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Сам по собі факт використання у документах формулювання «зупинковий комплекс» або посилання апелянта на відсутність правовстановлюючих документів у матеріалах БТІ не змінює правової природи об'єкта, який був створений як об'єкт будівництва та введений в експлуатацію у встановленому законом порядку.
Посилання апелянта на відсутність первинної державної реєстрації права власності на спірний об'єкт до його реконструкції є безпідставними.
Судом встановлено, що об'єкт було створено та введено в експлуатацію у 1997 році у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим право власності на нього виникло з моменту завершення будівництва та прийняття в експлуатацію. Відсутність державної реєстрації у попередній період не свідчить про відсутність такого права, оскільки державна реєстрація має похідний характер.
Проведена у 2021 році реконструкція здійснена на підставі дозвільних документів та не призвела до зміни функціонального призначення об'єкта, а відтак не є підставою для виникнення права власності заново.
Доводи апелянта зводяться до заперечення технічних характеристик об'єкта, що саме по собі не свідчить про незаконність набуття права власності та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/2910/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Запорізької міської ради задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/2910/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у справі № 908/2910/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 20.04.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя Т.Ю. Демчина
Суддя О.І. Кучеренко