вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" квітня 2026 р. Справа № 910/14105/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026
у справі №910/14105/25 (суддя - Балац С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення грошових коштів.
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення грошових коштів у сумі 122214,68 грн, з яких: 55551,03 грн - збитки у виді упущеної вигоди, 15762,33 грн - 3% річних та 50901,32 грн - інфляційні втрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що ним виконано в повному обсязі роботи за договором про закупівлю послуг №4600007118 від 20.01.2023, що стало підставою для повернення відповідачем коштів за банківською гарантією в сумі 890280,00 грн на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24. Водночас, оскільки кошти за банківською гарантією повернуто відповідачем із затримкою, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 3% річних та інфляційні витрати за період з 06.03.2024 по 07.10.2024. Окрім цього, позивачем також понесено збитки у виді упущеної вигоди, що становлять суму процентів за договором банківського вкладу, які позивач не отримав у зв'язку з виконанням вимоги банку про перерахування коштів за гарантією.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 відкрито провадження у справі №910/14105/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі №910/14105/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь позивача 0,01% річних в сумі 52,69 грн, інфляційні втрати в сумі 50901,32 грн та збитки у виді упущеної вигоди в сумі 55551,03 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
22.01.2026 до суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» подано заяву про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10800,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/14105/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 9412,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі №910/14105/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Аргументи скаржника зводяться до наступного:
- враховуючи умови договору про закупівлю послуг №4600007118 від 20.01.2023 та дійсні обставини виникнення спірних правовідносин, а також встановлені судовими рішеннями у справі №910/2508/24 обставини, фактично позивачем не виконано належним чином роботи, що підтверджує неналежне виконання умов договору і свідчить про наявність законних підстав для стягнення банківської гарантії;
- рішення суду першої інстанції у справі №910/2508/24 набрало законної сили лише після ухвалення судом апеляційної інстанції відповідної постанови, а тому обов'язок з повернення грошових коштів у сумі 890280,00 грн виник лише після набрання рішенням законної сили;
- матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що підтверджують наявність усіх елементів складу господарського правопорушення та причинного зв'язку між діями Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» і неотриманими позивачем доходами.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 апеляційну скаргу на рішення у справі №910/14105/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі №910/14105/25, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
13.02.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. У відзиві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що становить 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Позивач зазначив, що докази понесення таких витрат будуть надані суду впродовж п'яти днів після ухвалення рішення.
Окрім цього, не погоджуючись з додатковим рішенням від 10.02.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення в частині задоволених вимог та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.
Незгоду з додатковим рішення відповідач аргументує тим, що стягнуті витрати у розмірі 9412,20 грн є необґрунтованими, неспівмірними з ціною позову та складністю справи, а позивачем не доведено суду належними і допустимими доказами співмірність та розумну необхідність заявлених витрат.
Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу на додаткове рішення у справі №910/14105/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14105/25 за скаргою на додаткове рішення, об'єднано в одне провадження зі скаргою на рішення, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» у встановлений процесуальний строк не скористалося правом на подання відзиву, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 20.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (замовником) укладений договір про закупівлю послуг №4600007118, відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пункту вимірювання витрати газу ГРС Бортничі), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.
Пунктом 10.9.1 договору визначено, що відповідно до умов п. 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Бортничі)» згідно оголошення про проведення процедури закупівлі №UA-2022-12-13-017261-а, оприлюдненого на веб-порталі Уповноваженого органу 13.12.2022, підрядник зобов'язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення його виконання безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 890280,00 грн, що становить 5% ціни договору.
Відповідно до п. 10.9.6 договору забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня настання таких обставин.
17.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» (принципал) та Акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» (банк-гарант) укладений договір про надання гарантії (гарантії виконання) №30833/ЮГ-23, відповідно до умов якого гарант надає на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціар) гарантію виконання договору на суму 890280,00 грн.
17.01.2023 банком видано банківську гарантію №30833, відповідно до умов якої гарант безумовно зобов'язався протягом 5 банківських днів після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином, та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT гаранта, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором.
28.02.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» направило банку вимогу (SWIFT-повідомлення, яке отримане 28.02.2024) про сплату грошової суми 890280,00 грн за банківською гарантією №30833 від 17.01.2023.
Банк перерахував на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на виконання його вимоги 890280,00 грн, а також 29.02.2024 листом №1-803 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» про надходження від бенефіціара вимоги за банківською гарантією №30833 від 17.01.2023 та про необхідність її виконання.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект», у свою чергу, перерахувало банку суму сплаченої ним банківської гарантії за платіжною інструкцією №439 від 06.03.2024 на суму 890280,00 грн.
Водночас, у лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» заборгованість за договором про закупівлю послуг №4600007118 від 20.01.2023 у розмірі 83343,71 грн та забезпечення виконання договору у розмірі 890280,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» посилалося на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» умов договору №4600007118 від 20.01.2023 в частині сплати за виконані позивачем підрядні роботи за грудень 2023 року. Крім того, позивач зазначив, що він виконав належним чином свої зобов'язання за договором, а тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією №30833 від 17.01.2023, не мав підстав для її стягнення і зобов'язаний повернути позивачу як принципалу, отримані від Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» в якості забезпечення виконання договору грошові кошти в сумі 890280,00 грн відповідно до п. 10.9.6 договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі».
За результатами розгляду вказаного спору рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» задоволено повністю.
Судовими рішенням у справі №910/2508/24 встановлені наступні обставини:
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» належним чином, своєчасно та в повному обсязі виконало свої зобов'язання по договору №4600007118 від 20.01.2023;
- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» були відсутні правові підстави для звернення до банку щодо виконання вимоги за гарантією, оскільки гарантійний випадок, передбачений п. 1.2 договору про надання банківської гарантії, не настав;
- за умовами підп. 2.5.2 п. 2.5 договору про надання банківської гарантії гарантія припиняється у разі своєчасного виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за договором. Таким чином, гарантія є припиненою, а грошові кошти в сумі 890280,00 грн, сплачені банком Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», перераховані без достатньої правової підстави і підлягають поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» на підставі ст. ст. 1212 та 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вказані обставини у їх сукупності слугували підставою для звернення з даним позовом до суду. В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» зазначило наступне:
- сума гарантії 890280,00 грн була сплачена відповідачем на виконання рішення суду у справі №910/2508/24 на користь позивача 08.10.2024, доказом чого є платіжна інструкція №295958 від 08.10.2024. При цьому, протиправними діями відповідача, що полягають у зверненні стягнення на банківську гарантію, яка підлягала поверненню після повного виконання договору, позивачу заподіяно збитки;
- платіжною інструкцією №439 від 06.03.2024 позивачем здійснено перерахування на користь гаранта суми гарантійного платежу за банківською гарантією у розмірі 890280,00 грн з рахунку позивача №UA553805260000026005001626790. Водночас, вказаний рахунок зазначений у пунктах 1.2 укладених між гарантом за банківською гарантією як банком, та позивачем як вкладником, договорів банківського вкладу (депозиту) №626790/1/Д від 09.05.2023 та №626790/2/Д від 09.05.2024. Отже, у період з 06.03.2024 по 07.10.2024 (дата, що передує даті повернення коштів на виконання судового рішення) Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» було позбавлене можливості отримувати дохід у вигляді процентів за договорами банківського вкладу (депозиту) із компенсованої суми 890280,00 грн;
- з метою розрахунку процентів з компенсованої суми позивач звернувся до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» з листом №489Р-11 від 06.11.2025, яке, у свою чергу, листом №б/н від 07.11.2025 надало розрахунок процентів за період з 06.03.2024 по 07.10.2024 в сумі 55551,03 грн у разі перебування на депозитному рахунку грошових коштів в сумі 890280,00 грн;
- отже, позивач вважає, що він поніс збитки у виді упущеної вигоди у розмірі 55551,03 грн, що становить суму процентів за договорами банківського вкладу, які позивач не отримав у зв'язку з виконанням вимоги банку про перерахування коштів за гарантією;
- відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, оскільки останній не повернув гарантійне забезпечення, що стало підставою для його стягнення в судовому порядку за результатами розгляду справи №910/2508/24. Оскільки відповідач лише 08.10.2024 виконав рішення суду у вказаній справі, сплативши на користь позивача 890280,00 грн, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» прострочено виконання грошового зобов'язання у період з 06.03.2024 по 07.10.2024, що є підставою для нарахування 15762,33 грн 3% річних та 50901,32 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач навів наступні аргументи:
- у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі №910/2508/24 судами не надано належної правової оцінки обставинам справи і суди дійшли помилкового висновку, що підрядником були виконанні роботи по договору №4600007118 від 20.01.2023 в повному обсязі і гарантійний випадок не настав, у зв'язку з чим відповідач не мав права ініціювати стягнення банківської гарантії;
- до 17.09.2024 - дати набрання судовим рішенням у справі №910/2508/24 законної сили, отримання відповідачем коштів банківської гарантії, з огляду на обставини справи, було правомірним, оскільки вимогу про виконання банківської гарантії направлено у зв'язку із наявністю очевидного факту прострочення виконання позивачем робіт за договором;
- пунктом 10.11 договору №4600007118 від 20.01.2023 закріплено домовленість сторін про те, що на суму боргу за порушення строку здійснення платежів нараховується 0,01% річних від простроченої суми. Відтак, при нарахуванні процентів річних позивачем помилково обрано ставку 3% річних замість домовлених 0,01% річних;
- позивачем невірно визначено період прострочення повернення коштів у розмірі 890280,00 грн, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 набрало законної сили лише за наслідками апеляційного перегляду - 17.09.2024, що нівелює нарахування позивача з 06.03.2024;
- позивачем не доведено факту спричинення збитків, безпосереднього причинного зв'язку між діями особи та заподіянням збитків і розміру відшкодування.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виснував наступне:
- рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024, встановлено обставини, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню, про відсутність у відповідача підстав для звернення до банку та отримання гарантійної суми за банківською гарантією, а також про виконання відповідачем обов'язку зі сплати на користь позивача суми гарантійного платежу на суму 890280,00 грн 08.10.2024;
- оскільки п. 10.11 договору про закупівлю сторонами визначений інший розмір процентів за порушення строку здійснення платежів, а саме 0,01% річних, позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню в сумі 52,69 грн за розрахунком суду, здійсним за заявлений позивачем період з 06.03.2024 до 07.10.2024;
- позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 50901,32 грн підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача, який перевірений та визнаний вірним;
- вимога про стягнення 55551,03 грн збитків у виді упущеної вигоди є обґрунтованою та такою, що доведена належним чином, при цьому розмір заподіяних збитків та їх походження належним чином підтверджена доказами із наданням розрахунку банком;
- необґрунтованими є твердження відповідача про те, що підставою для заявлених до стягнення сум є дата набрання законної сили рішенням у справі №910/2508/24, оскільки правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору, в той час як на підставі рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають. Більше того, вказаним рішенням встановлено, що у відповідача були відсутні підстави для звернення до банку та отримання гарантійної суми за банківською гарантією.
Після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог позивачем було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій останній просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10800,00 грн.
Суд першої інстанції у додатковому рішенні, частково задовольняючи заяву позивача, з урахуванням заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним відносно складності справи. Водночас, враховуючи приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судом стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 9412,20 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, а також щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9412,20 грн та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо розгляду спору по суті та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24, яке набрало законної сили 17.09.2024, позивачем у повному обсязі здійснено виконання своїх зобов'язань за договором про закупівлю послуг №4600007118 від 20.01.2023.
Однак, позивачем понесені витрати в сумі 890280,00 грн, пов'язані з виконанням умов договору банківської гарантії щодо компенсації Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» сплаченої відповідачу гарантійної суми, яка стягнута на користь позивача, як безпідставно набута, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24.
При цьому, в рішенні суду першої інстанції та постанові Північного апеляційного господарського суду встановлено обов'язок відповідача з повернення банківської гарантії, однак такий обов'язок відповідач не вчинив. Натомість, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 28.02.2024 було направлено банку вимогу (SWIFT-повідомлення) про сплату грошової суми 890280,00 грн за банківською гарантією №30833 від 17.01.2023, не дивлячись на повне виконання позивачем зобов'язань за договором. Отже, за висновками судів, гарантійний випадок не настав, у зв'язку з чим підстав для направлення відповідачем вимоги до банка-гаранта щодо сплати банківської гарантії не було.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).
Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.
З огляду на положення процесуального закону та з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, апеляційний суд вказує на те, що обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24, є преюдиціальними по відношенню до даної справи, оскільки судом досліджувалися ці ж самі правовідносини між учасниками справи, а досліджувані та встановлені обставини у справі №910/2508/24 щодо безпідставного звернення відповідача до банку та отримання гарантійної суми за банківською гарантією належать до предмета доказування у справі, що переглядається.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2508/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, у тому числі, і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі зводяться до порушення позивачем умов договору в частині своєчасного та повного виконання робіт, настання у зв'язку з цим гарантійного випадку та правомірності звернення стягнення на банківську гарантію.
Разом з тим, оцінка вказаним доводам скаржника була надана Північним апеляційним господарським судом у постанові від 17.09.2024 у справі №910/2508/24, в якій колегія суддів, здійснивши оцінку змісту укладеного між сторонами договору та обставин справи, виснувала, що:
- відповідач у встановленому умовами п. п. 5.4, 5.5, 5.6 договору та ст. 853 ЦК України порядку не повідомляв позивача про недоліки, виявлені за попередніми актами, доказів письмового повідомлення позивача про час та місце зустрічі для складання акта про недоліки виконаних робіт матеріали справи не містять. Акти перевірки якості, комплектності товарів та послуг складені та підписані відповідачем в односторонньому порядку. Зазначене спростовує доводи апелянта про помилковий висновок суду першої інстанції щодо належного виконання позивачем умов договору в частині пусконалагоджувальних робіт згідно акта №1 від 25.12.2023 на суму 83343,71 грн, неоплачених відповідачем;
- враховуючи встановлені обставини, у відповідача були відсутні підстави для звернення до банку з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії, що спростовує доводи апелянта про правомірне отримання від банку суми банківської гарантії.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень скаржника про правомірність звернення стягнення на банківську гарантію у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов договору про закупівлю послуг №4600007118 від 20.01.2023, оскільки такі доводи, фактично, зводяться до повторної оцінки обставин, встановлених судовим рішенням у справі №910/2508/24, що набрало законної сили та не може бути поставлене під сумнів, враховуючи принцип правової визначеності.
Як встановлено судом вище, банк перерахував на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на виконання його вимоги грошові кошти в сумі 890280,00 грн, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект», у свою чергу, перерахувало банку вказану суму відповідно до платіжної інструкції №439 від 06.03.2024.
Згідно листа Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» №б/н від 07.11.2025, наданого на запит позивача №489Р-11 від 06.11.2025, за період з 06.03.2024 по 07.10.2024 у випадку знаходження грошових коштів позивача в сумі 890280,00 на депозитному рахунку №UA553805260000026005001626790 відповідно до договорів банківського вкладу (депозиту) «Генеральний депозитний договір «Овернайт» №626790/1/Д від 09.05.2023 та №626790/2/Д від 09.05.2023 позивач міг би отримати 55551,03 грн нарахованих процентів.
Так, звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що сума 55551,03 грн є упущеною вигодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), положення якого були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин сторін, у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарської санкцій як відшкодування збитків.
При цьому, ст. 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Загальне правило ст. 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК України, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.
Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення, їх визначення, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника, а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №923/1315/16, 04.04.2018 у справі №910/2018/17, 07.05.2020 у справі №910/5100/19, 04.12.2018 у справі №910/21493/17, 27.08.2019 у справі №914/1619/18 та 24.02.2021 у справі №904/982/19).
При цьому, протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19 та 10.12.2018 у справі №902/320/17.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, 14.09.2021 у справі №923/719/17, 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, 22.04.2021 у справі №915/1624/16, 10.03.2020 у справі №902/318/16 та 10.12.2020 у справі №922/1067/17.
За наведених обставин в сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність вимоги позивача про стягнення 55551,03 грн збитків у виді упущеної вигоди.
Так, протиправність дій відповідача встановлена судом у судовому рішенні у справі№910/2508/24, що полягає у безпідставному отриманні забезпечення виконання договору - банківської гарантії за відсутності настання гарантійного випадку за договором.
Шкідливий результат поведінки відповідача полягає в тому, що позивач був позбавлений можливості отримувати дохід у вигляді процентів, які нараховувалися банком як плата за користування коштами, відповідно до договорів банківського вкладу (депозиту) №626790/1/Д від 09.05.2023 та №626790/2/Д від 09.05.2024. Згідно умов вказаних договорів позивач (вкладник) та банк визначили порядок розміщення грошових коштів з поточного рахунку вкладника № НОМЕР_1 на вклад (депозит) «Овернайт» з метою отримання доходу у вигляді процентів. 06.03.2024 позивачем було компенсовано банку сплачену останнім на користь відповідача гарантію у сумі 890280,00 грн саме з рахунку вкладника № НОМЕР_1 . Отже, з 06.03.2024 по 07.10.2024 (по дату повернення відповідачем коштів) позивач був позбавлений можливості отримувати дохід у вигляді процентів із компенсованої суми, що становить 890280,00 грн. Наданий банком розрахунок процентів у сумі 55551,03 грн за період з 06.03.2024 по 07.10.2024 якраз і є збитками позивача (упущеною вигодою).
Причинно-наслідковий зв'язок полягає в тому, що саме внаслідок протиправних дій відповідача банк-гарант виплатив суму гарантії відповідачу та звернувся до позивача про стягнення з нього в порядку регресу гарантійного платежу, виплата якого позбавила позивача можливості отримувати дохід у вигляді процентів.
Вина відповідача полягає в тому, що в сукупності до всіх інших елементів, свідомо за відсутності гарантійного випадку, після повного виконання основного договору останній звернувся до банку за гарантією, хоча мав повернути її відповідно до приписів ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та п. 10.9.6 договору про закупівлю. Цим самим відповідач допустив завдання збитків позивачу у розмірі суми процентів, що є упущеною вигодою.
Наведеним вище спростовуються доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, про відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення та причинного зв'язку між діями Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» і неотриманими позивачем доходами.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача 15762,33 грн 3% річних та 50901,32 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 06.03.2024 до 07.10.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення судом неправомірності дій відповідача в частині отримання грошових коштів за банківською гарантією, які сплачено банку 06.03.2024, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що визначений позивачем період нарахування з 06.03.2024 до 07.10.2024 є вірним.
Водночас, судом також встановлено, що п. 10.11 договору про закупівлю сторонами визначений інший розмір процентів за порушення строку здійснення платежів, а саме 0,01% річних.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню в сумі 52,69 грн за розрахунком суду, здійсненим за заявлений позивачем період, приймаючи до уваги розмір процентів, визначений п. 10.11 договору.
Позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 50901,32 грн підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача, який перевірений та визнаний судом вірним.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що обов'язок відповідача з повернення суми гарантії виник лише 17.09.2024, тобто за наслідками набрання рішення у справі №910/2508/24 законної сили, з огляду на те, що в даному випадку нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат здійснюється не за прострочення виконання рішення суду, а за прострочення виконання саме грошового зобов'язання, оскільки обов'язок з повернення таких коштів виник у відповідача з дати отримання таких коштів від банку (в силу безпідставності їх отримання), а відтак не залежить від дати набрання законної сили рішення суду першої інстанції у справі №910/2508/24. В цій частині суд першої інстанції вірно зазначив, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору, в той час як на підставі рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект».
Щодо розподілу між сторонами витрат позивача на професійну правничу допомогу та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026.
Як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» при поданні до суду позовної заяви вказало, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесе у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, складає 15000,00 грн.
22.01.2026 позивачем у відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» 10800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Так, з наданих позивачем доказів вбачається, що відповідно до п. 1.1 договору №05/11/25 від 05.11.2025 про надання правничої допомоги, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоенергокомплект» та Адвокатським об'єднанням «Сокіл», адвокатське об'єднання взяло на себе зобов'язання надати правничу допомогу клієнту у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» коштів (збитків, інфляційних втрат, процентів річних) в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт зобов'язався, у свою чергу, оплачувати виконавцю гонорар за надання правничої допомоги згідно ст. 3 даного договору.
Також, 05.11.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, якою сторони визначили порядок обчислення та оплати гонорару виконавця за надання правничої допомоги клієнту у справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» коштів.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди гонорар за надання правничої допомоги обраховується шляхом множення загальної кількості годин, затрачених виконавцем на надання правничої допомоги клієнту, на вартість однієї години надання правничої допомоги.
Згідно з п. 4 додаткової угоди за домовленістю сторін вартість однієї години надання правничої допомоги становить 4500,00 грн.
Оплата гонорару здійснюється клієнтом шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок виконавця, але в будь-якому разі не пізніше п'яти днів з дати підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги (п. 8 додаткової угоди).
21.01.2026 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданої правничої допомоги до договору №05/11/25 від 05.11.2025, згідно якого виконавець надав, а клієнт прийняв правничу допомогу у справі №910/14105/25 в Господарському суді міста Києва загальною вартістю 10800,00 грн, зміст якої наступний:
- здійснення правового аналізу документів, підготовка та складання позовної заяви - 1,6 год. вартістю 4500,00 грн за 1 год., що складає 7200,00 грн;
- підготовка та складання відповіді на відзив - 0,8 год. вартістю 4500,00 грн за 1 год., що складає 3600,00 грн.
Платіжною інструкцією №5506 від 21.01.2026 підтверджується здійснення оплати наданої правничої допомоги в повному обсязі.
З матеріалів справи також вбачається, що правнича допомога надавалася позивачу адвокатом Радченком О.П. на підставі ордеру серії АІ №2048138 від 12.11.2025, виданого Адвокатським об'єднанням «Сокіл».
Отже, наданими в сукупності доказами підтверджується факт надання позивачу під час розгляду даної справи в суді першої інстанції послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 10800,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення просило відмовити у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, а у разі задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на 99,99%. При цьому, відповідач виходив з наступного:
- позовна заява не містить жодних посилань позивача на те, що ним планується понести витрати на правничу допомогу за розгляд справи в Господарському суді міста Києва, лише вказано розмір сплаченого судового збору;
- позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, якими б підтверджувалась реальність надання правничої допомоги, реальність фактичного надання правничої допомоги саме адвокатом, зазначеним у таких документах. Матеріали справи містять лише докази, які підтверджують підписання адвокатом процесуальних документів у даній справі, але не містять доказів на підтвердження їх підготовки;
- понесені позивачем витрати є надмірно великими та необґрунтованими. Зокрема, дана справа не є складною та по суті всі документи, правова позиція сформовані позивачем за результатами розгляду справи №910/2508/24;
- позивачем подано велику кількість одноманітних позовних заяв (зокрема, у справах №№910/14498/25 та 910/16269/25, які є аналогічні за змістом даній справі, а отже принцип написання по суті є шаблонним, не займає значного проміжку часу та не потребує часу для підготовки та написання аналогічних позовних заяв;
- вимога позивача про стягнення правничої допомоги у розмірі 10800,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, оскільки такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. ч. 3 та 4 ст. 244 ГПК України).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України також визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Апеляційний суд вказує на те, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи, в разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Судом першої інстанції правомірно відхилені заперечення відповідача щодо порушення позивачем процесуального порядку, встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України, через відсутність у позовній заяві відомостей про очікувані витрати на правничу допомогу, оскільки у позовній заяві зазначено очікувану суму витрат на професійну правничу допомогу та зроблено відповідну заяву про те, що докази на підтвердження надання професійної правничої допомоги, пов'язаної з розглядом даної справи, та розрахунок суми фактичних витрат будуть подані до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, що повністю відповідає вимогам ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, з огляду на характер виконаної адвокатом роботи та надані заявником належні докази в їх сукупності, ціну позову, об'єм виконаних робіт, виходячи з критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, дійшов вірного висновку про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 9412,20 грн, застосувавши при цьому положення п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України щодо розподілу витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вказані висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, такими, що узгоджуються з наданими позивачем докази, та не спростовані відповідачем у поданій апеляційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг та розподіл судових витрат.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/14105/25 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
При цьому, розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому ухвалена постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/14105/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко