Номер провадження 1-кп/754/484/26
Справа № 761/21243/25
Іменем України
15 квітня 2026 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №72025102200000022 від 06.05.2025 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України,
за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
До Деснянського районного суду м. Києва з Київського апеляційного суду надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №72025102200000022 від 06.05.2025 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просить призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, на підставі обвинувального акта, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта не вбачає.
Обвинувачений та захисник заперечували з приводу призначення обвинувального акта до судового розгляду.
Так захисник подав заперечення на обвинувальний акт, в яких звертав увагу на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, які роблять обвинувачення необґрунтованим, докази - недопустимими, а цивільний позов таким, що не підлягає задоволенню. Захисник вважає, що є підстави для повернення обвинувального акта прокурору.
Суд, оглянувши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, вислухавши думки учасників підготовчого судового розгляду, приходить до висновку про можливість призначення даного кримінального провадження до судового розгляду, за наступних підстав.
Так, дане кримінальне провадження підсудне Деснянському районному суду м. Києва відповідно до ст. ст. 32, 33 КПК України.
Підстав для прийняття рішень, передбачених п.п.1-4 ч.3 ст. 314 КПК України, немає.
Обвинувальний акт складено відповідно до вимог ч. 2 ст. 291 КПК України, тобто він містить відомості, які передбачені пп. 1-9 цієї частини та при його затвердженні прокурором дотримано вимог процесуального закону.
До обвинувального акта додані документи, передбачені нормою ч.4 ст.291 КПК України.
Реєстр матеріалів досудового розслідування відповідає вимогам ст. 109 КПК України та містить відомості, передбачені ч. 2 цієї статті.
Таким чином, підстав для повернення обвинувального акта прокурору, відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України - немає.
1. Щодо заявленого стороною захисту клопотання про повернення обвинувального акта суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Аналіз положень ст. 314, 315 КПК України дає можливість суду зробити висновок, що основним завданням підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні є вирішення організаційно-розпорядчих питань, які пов'язані виключно з підготовкою справи до розгляду по суті з тією метою, щоб судовий розгляд у кримінальному провадженні здійснювався ефективно, оперативно та у відповідності до завдань кримінального провадження, що визначені у ст. 2 КПК України. Тобто, під час підготовчого судового засідання за винятком окремих випадків (надходження угоди у кримінальному провадженні або наявність чітко визначених підстав для закриття кримінального провадження) суд не має права досліджувати докази та на основі них встановлювати, підтверджувати чи спростовувати у будь-який спосіб обставини та факти, що викладені в обвинувальному акті, стосуються суті обвинувачення чи в будь-якій інший спосіб занурюватися у питання, які стосуються розгляду обвинувачення по суті.
Оцінка фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доказів та правової кваліфікації кримінального правопорушення, визначеного обвинувальним актом, здійснюються та вирішуються виключно на стадії судового розгляду та оформлюються відповідним судовим рішенням.
Отже, під час підготовчого судового засідання суд у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства має зосереджуватися саме на вирішенні організаційно-розпорядчих питань, які стосуються створення, забезпечення всіх належних умов для проведення ефективного, оперативного, своєчасного та справедливого судового розгляду обвинувачення по суті у відповідності до завдань кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК - Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
У ст. 291 КПК України встановлюються такі вимоги щодо обвинувального акта - обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем.
Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.
Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
До обвинувального акта додається:
1) реєстр матеріалів досудового розслідування;
2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;
3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);
4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;
5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.
Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що одним з організаційно-розпорядчих питань, що вирішуються судом під час підготовчого судового засідання при визначені можливості призначення обвинувального акта до судового розгляду, є питання відповідності обвинувального акта вимогам кримінального процесуального законодавства. При цьому, оскільки вимоги до обвинувального акта встановлюються лише положеннями ст.ст. 291 КПК України, то суд під час підготовчого судового засідання здійснює перевірку обвинувального акта на предмет відповідності тільки цій статті.
На додаток до цього суд звертає увагу на ті обставини, що підстави для повернення обвинувального акта не можуть тлумачитися та застосовуватися з надмірним формалізмом, оскільки останній може призвести не тільки до безпідставного повернення обвинувального акта, але і до затягування кримінального провадження, що також є неприпустимим для прав та інтересів обвинуваченого.
З огляду на зазначене, суд робить висновок, що оскільки п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України визначає можливість повернення обвинувального акта як право, а не обов'язок суду, то підставою для такого повернення не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити чи дійсно створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України. Така правова позиція також міститься у Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 520/8135/15-к.
Оцінюючи доводи сторони захисту в частині аргументів про те, що обвинувачення є необґрунтованим, докази у кримінальному провадженні є недопустимими, умисел обвинуваченого на вчинення злочину не доведено, а прокурор є неналежним позивачем за цивільним позовом, то суд вважає за потрібне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. В обвинувальному акті, зокрема, зазначається виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України). Саме сформульованим обвинуваченням визначаються межі судового розгляду (ч. 1 ст. 337 КПК України).
З наведеного слідує, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Адже виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, кваліфікації дій особи, зобов'язувати його змінювати цей обсяг та/або статтю Закону України про кримінальну відповідальність.
Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18). Відповідно до названої позиції, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Крім того, під час підготовчого судового розгляду суд не досліджує докази, не встановлює наявність вини обвинуваченого та не вирішує питання щодо задоволення чи відмови у задоволенні цивільного позову.
За таких обставин підстави для повернення обвинувального акта прокурору відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність призначення кримінального провадження №72025102200000022 від 06.05.2025 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України, до судового розгляду по суті.
2. Також, захисник ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні подав клопотання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025 під час досудового розслідування кримінального провадження №72025102200000022 від 06.05.2025 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України, а саме: з грошових коштів у сумі у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928), зокрема:
- АТ «БАНК АЛЬЯНС» (МФО 300119), а саме: НОМЕР_1 (980 - українська гривня);
- АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 300465), а саме: НОМЕР_2 (980 - українська гривня), НОМЕР_3 (980 - українська гривня).
Обґрунтовуючи клопотання, захисник зазначає, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025 накладено арешт на грошові кошти у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС», шляхом зупинення видаткових операцій з коштами на рахунках, які надійшли на зазначені рахунки та вже знаходяться на них, а також які надходитимуть в подальшому, за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також платежів щодо заробітної плати.
Зазначеною ухвалою також заборонено розпоряджатися грошовими коштами у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928), а також, які надходитимуть в подальшому на рахунки:
- АТ «БАНК АЛЬЯНС» (МФО 300119), а саме: НОМЕР_1 (980 - українська гривня);
- АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 300465), а саме: НОМЕР_2 (980 - українська гривня), НОМЕР_3 (980 - українська гривня), за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також платежів щодо заробітної плати.
Захисник вказує, що арешт на грошові кошти накладався з метою збереження речових доказів.
Так, під час досудового розслідування постановою слідчого кошти на рахунках товариства визнані речовим доказом, оскільки, на думку слідчого, вони є об'єктом кримінально протиправних дій та отримані ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928) внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Водночас, захисник наголошує на тому, що грошові кошти на рахунках товариства не можуть вважатися речовими доказами, оскільки не містять на собі слідів вчинення ймовірного злочину, не можуть бути ідентифіковані як речі, що мають індивідуальні ознаки. Вважає, що на даний час потреба в збереженні арешту майна відпала. Вказує, що ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» не є учасником даного кримінального провадження, не є цивільним відповідачем за поданим у даному провадженні позовом прокурора, та не несе матеріальну відповідальність за дії жодних осіб, які є предметом судового розгляду кримінального провадження, майно товариства також не підлягає спеціальній конфіскації.
Звертає увагу, що його підзахисному інкримінується вчинення правопорушення пов'язаного із несплатою податків у період 2023-2024 років, натомість грошові кошти на банківські рахунки ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» надійшли у 2025 році за господарськими договорами, які укладались товариством після вказаного періоду.
Вважає, що збереження арешту перешкоджає законній господарській діяльності товариства та унеможливлює здійснення підприємством розрахунків з контрагентами, а тому просить клопотання задовольнити, арешт скасувати.
Обвинувачений підтримав клопотання захисника.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечувала, вказувала, що грошові кошти на рахунках товариства визнано речовими доказами, а відтак їх доля має вирішуватися судом під час постановлення вироку.
Вислухавши пояснення захисника ОСОБА_5 , думки обвинуваченого та прокурора, дослідивши клопотання про скасування арешту майна, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Як встановлено п.2 ч.1 ст.174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Так, за приписам ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з ч.2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з матеріалів клопотання, метою накладення арешту на майно було забезпечення збереження речових доказів.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об'єктивному встановленню обставин кримінального провадження.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Арешт майна, як захід забезпечення кримінального провадження, в силу положень ст.ст. 131, 132 КПК України, може бути застосовано виключно у випадку, якщо існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи і може бути виконане завдання, для виконання якого накладається арешт.
Розглядаючи клопотання про скасування арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати правову підставу для арешту.
Так, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025 у справі № 759/8840/25 накладено арешт на майно, а саме грошові кошти у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928), зокрема:
- АТ «БАНК АЛЬЯНС» (МФО 300119), а саме: НОМЕР_1 (980 - українська гривня);
- АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 300465), а саме: НОМЕР_2 (980 - українська гривня), НОМЕР_3 (980 - українська гривня), шляхом зупинення видаткових операцій з коштами на рахунках, які надійшли на зазначені рахунки та вже знаходяться на них, а також які надходитимуть в подальшому, за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також платежів щодо заробітної плати.
Заборонено розпоряджатися майном, а саме грошовими коштами у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928), а також, які надходитимуть в подальшому, зокрема:
- АТ «БАНК АЛЬЯНС» (МФО 300119), а саме: НОМЕР_1 (980 - українська гривня);
- АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 300465), а саме: НОМЕР_2 (980 - українська гривня), НОМЕР_3 (980 - українська гривня), за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також платежів щодо заробітної плати.
Як свідчить мотивувальна частина ухвали, слідчий суддя дійшов висновку, про необхідність задоволення клопотання прокурора, шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС», оскільки дане майно може бути використано, як речовий доказ у кримінальному провадженні.
Як встановлено судом, грошові кошти, на які накладено арешт, знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» та обвинуваченому ОСОБА_3 на праві власності не належать.
При цьому, відповідно до обвинувального акта та цивільного позову прокурора, ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС», як цивільний відповідач у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування не залучався.
Крім того, в судовому засіданні прокурором належним чином не доведено відповідність такого майна критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК України, та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні №72025102200000022 від 06.05.2025, а також що потреби досудового розслідування та судового розгляду виправдовують такий ступінь втручання у права ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС».
При цьому, суд зауважує, що сама по собі наявність в матеріалах кримінального провадження постанови про визнання того чи іншого майна речовими доказами ще не свідчить про те, що таке майно безумовно відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України.
Суд констатує, що станом на час розгляду цього клопотання відсутні належні докази того, що грошові кошти на рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» відповідають таким критеріям, тобто є об'єктом вчинення конкретного кримінального правопорушення, з урахуванням того, що подія мала місце в 2023-2024 роках, чи зберігають на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні послуги» грошові кошти існують в Україні у готівковій (формі грошових знаків) та безготівковій (формі записів на рахунках) формах.
Таким чином, безготівкові гроші - це гроші (грошові кошти), які існують у вигляді записів на рахунках у банках на відміну від готівкових коштів, які існують у вигляді банкнот та мають всі необхідні ознаки речей. Натомість, безготівкові кошти не відповідають визначенню речей закріпленому у ст. 179 ЦК України. Готівкові кошти можуть бути індивідуально визначені шляхом переліку їх серій та номерів, номіналу у банківських документах. У свою чергу, безготівкові гроші на банківських рахунках не є речами, вони існують у формі записів. Таким чином, грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об'єктами, які можуть зберегти сліди злочинів. Тому накладення арешту на грошові кошти, що обліковуються на рахунках, враховуючи їх нематеріальний і не індивідуалізований характер, не узгоджується з заявленою метою - збереження речових доказів, адже їх неможливо використати як доказ у кримінальному провадженні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Суд погоджується з доводами сторони захисту в частині того, що фактично таке накладення арешту призвело до перешкоджання господарській діяльності підприємства. Відтак в даному конкретному випадку, серед іншого, на Товариство, як третю особу, щодо майна якої вирішено питання про арешт, покладений індивідуальний та надмірний тягар, за відсутності обґрунтованого пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку має бути досягнуто.
Враховуючи наведене вище, а також відсутність доказів того, що майно, на яке накладено арешт відповідає критеріям речових доказів, оскільки арешт накладено саме з метою збереження речових доказів, суд дійшов висновку, що клопотання слід задовольнити.
3. Крім того, захисником ОСОБА_5 в підготовчому засіданні також заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу, застосованого стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме клопотав про зменшення розміру застави, визначеного ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025.
Як свідчить зміст клопотання, необхідність зміни запобіжного заходу у вигляді застави, шляхом зменшення її розміру захисник обґрунтовує таким, що:
-встановлені судом ризики перестали існувати або принаймні значно зменшились;
-обвинувачений своїми законослухняними діями та зразковою процесуальною поведінкою підтвердив відсутність жодних намірів ухилятися або переховуватися від суду;
-непомірність розміру застави, незважаючи на факт її внесення;
- непропорційний тягар для заставодавця - ТОВ «Інвестиційна компанія «ТІМФОРТ» та його потреби у фінансуванні власної господарської діяльності.
Захисник ОСОБА_5 клопотання про зміну запобіжного заходу підтримав. Наполягав на тому, що ризики, встановлені попереднім судовим рішенням, суттєво зменшились або навіть припинили своє існування. Додатково зауважив, що грошові кошти у вигляді застави внесені третьою особою.
Наполягав на тому, що застава у меншому розмірі буде більш ніж достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Пояснив, що встановлення більшого ніж законодавчо визначено розміру застави обумовлювалось забезпеченням потреб досудового розслідування, яке наразі закінчено. З цих підстав стверджував, що відпала мета, для досягнення якої обирався такий розмір застави. У зв'язку з чим просив задовольнити клопотання та зменшити розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання захисника. Пояснив, що визначений ухвалою слідчого судді розмір застави є непомірним для нього.
Прокурор проти задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу заперечувала. Наполягала на тому, що жодних нових підстав, які б обумовили таку зміну, стороною захисту наведено не було. Викладені у клопотанні обґрунтування фактично зводяться до незгоди сторони захисту з раніше наданою оцінкою слідчим суддею заявленим стороною обвинувачення ризикам та доказам, що їх підтверджують. Застава є безстроковим запобіжним заходом, а заставодавець, який добровільно взяв на себе такі обов'язки, не може у будь-який час відмовитись від їх виконання. Заставодавцю роз'яснено його обов'язки.
Додатково пояснила, що відсутність процесуальних порушень зі сторони ОСОБА_3 свідчить про те, що до нього застосований дієвий запобіжний захід.
Заслухавши думки учасників судового засідання, перевіривши матеріали клопотання, суд дійшов такого.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід, в тому числі застава.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 201 КПК України передбачено право обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід, або його захисника звернутися до суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до ч. 4 цієї статті таке клопотання розглядається судом згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. За наведених обставин підставою для зміни запобіжного заходу може стати наявність нових обставин, які не розглядалися слідчим суддею/судом при застосуванні запобіжного заходу: зміна обставин підозри, зменшення встановлених ризиків. Також, при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу, як і при вирішенні питання про його застосування, відповідно до ст. 178 КПК України, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити й інші обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 201 КПК України, на сторону захисту покладається обв'язок, долучити матеріали, якими обґрунтовується доводи клопотання про зміну запобіжного заходу.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду від 29.04.2025 до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у виді застави в розмірі 800 (вісімсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 2 422 400 (два мільйони чотириста двадцять дві тисячі чотириста) гривень, у національній грошовій одиниці.
05.05.2025 за ОСОБА_3 ТОВ «ІК «ТІМФОРТ» внесено заставу у вищезазначеному розмірі.
Надалі строк обов'язків, покладених на ОСОБА_3 не продовжувався.
Так, обґрунтовуючи необхідність зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , сторона захисту посилалася, зокрема, на вичерпання або істотне зменшення встановленого судом ризику переховування. Така позиція захисником обґрунтована тим, що тяжкість покарання не є достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Також, на думку захисника, нічим не підтвердженим є ризик вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального провадження, оскільки він раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, не дивлячись на те, що строк дії обов'язків, покладених на обвинуваченого у зв'язку із внесенням застави, не продовжувався, ОСОБА_3 не допускає порушення процесуальних обов'язків.
Оцінивши вищевказані аргументи сторони захисту, суд наголошує, що вони є нерелевантними для цілей вирішення питання про зміну запобіжного заходу. Адже при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу суд не перевіряє обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, в тому числі і продовження додаткових обов'язків, а заявниками не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу такого рішення суду.
У цьому контексті суд звертає увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто остаточності рішення суду у спірних правовідносинах. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення у справі Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95, 28.11.1999, § 61, 62).
Європейський суд з прав людини відзначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» / Ryabykh v. Russia, №52854/39 від 24.07.2003).
За відсутності вагомих й непереборних обставин повторний розгляд та винесення у справі нового рішення судом, який попередньо уже висловив власну позицію щодо тих самих вимог і доводів, суперечить принципу юридичної визначеності.
Щодо посилання сторони захисту на належну процесуальну поведінку ОСОБА_3 після внесення застави, як на підставу для зміни запобіжного заходу, суд зазначає, що застава є запобіжним заходом, тобто заходом процесуального примусу, метою якого є запобігання ризикам, встановленим слідчим суддею/судом під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Відповідно до ч. 8 ст. 182 КПК України, у випадку порушення обвинуваченим покладених на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Таким чином, фактично застава у відповідному розмірі забезпечує виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та застерігає від будь-яких процесуальних порушень. Зважаючи на вказане, на переконання суду, належна процесуальна поведінка ОСОБА_3 , за умови застосування до нього запобіжного заходу, не є достатньою підставою для зміни запобіжного заходу. Втім, зазначена обставина свідчить про те, що застосований запобіжний захід є дієвим, та таким, що у достатній мірі забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Крім цього суд відхиляє доводи захисника щодо необхідності зменшення застави через потреби заставодавця у фінансуванні ведення господарської діяльності та відсутність можливості у обвинуваченого самостійно внести грошові кошти через непомірність застави, з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 182 КПК України передбачена можливість внесення застави не тільки підозрюваним або обвинуваченим, а й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Із змісту наведених положень вбачається, що внесення застави є правом заставодавця, а не обов'язком. Внесення застави неможливе без згоди на це заставодавця. Особа не може бути визнана заставодавцем усупереч її бажанню та волі.
Погоджуючись внести заставу, заставодавець самостійно обирає джерело грошових коштів, які мають бути внесені у якості застави. При цьому заставодавець усвідомлює, принаймні має усвідомлювати, що по-перше, ці кошти вносяться на увесь строк дії запобіжного заходу (ч. 11 ст. 182 КПК України), по-друге, існує ризик неповернення застави - звернення її в дохід держави (ч. 8 ст. 182 КПК України). З огляду на вищезазначені законодавчі положення, у заставодавця відсутні підстави очікувати, що кошти, внесені ним у якості застави за обвинуваченого, будуть йому обов'язково повернуті у найкоротший строк до припинення дії цього запобіжного заходу.
Підсумовуючи, суд наголошує, що прийняття рішення про зміну запобіжного заходу чи зменшення розміру застави, у контексті обставин, які мають враховуватися при прийнятті рішення про зміну запобіжного заходу, не може обумовлюватися виникненням у заставодавців потреби у поверненні внесених ними коштів.
При цьому, як попередньо було встановлено судом, застосований запобіжний захід є дієвим та в достатній мірі застерігає обвинуваченого від процесуальних порушень.
За наведених обставин, судом не встановлено обставин, які б обумовили необхідність зміни заснованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу. У зв'язку з зазначеним у задоволенні клопотання захисника належить відмовити.
4. Крім того, разом з обвинувальним актом прокурором в інтересах держави пред'явлено цивільний позов до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 30 052 040,47 грн.
Згідно з ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Частинами 4,5 ст. 128 КПК України встановлено, що форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Водночас, ст. 175 ЦПК України визначено вимоги до форми і змісту позовної заяви у цивільному судочинстві.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ознайомившись із позовною заявою прокурора, суд встановив її невідповідність наведеним вимогам.
Так, позовна заява не містить:
-реєстраційного номеру облікової картки платника податків цивільного відповідача, поштового індексу, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
-відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача;
-підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того, в позовній заяві прокурор зазначив себе позивачем.
Водночас, під час підготовчого судового засідання прокурором подано доповнення та зміни до цивільного позову (в порядку ч. 3 ст. 49 ЦПК України), в яких зазначив, що позов прокурором подається в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у м. Києві, а також виклав пояснення щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави. Тобто, посилаючись на норми цивільного процесуального законодавства, які регулюють питання зміни предмета чи підстав позову, прокурор фактично змінив позивача, при цьому подані «доповнення та зміни до цивільного позову» не є заявою про зміну предмета чи підстав позову.
Варто зазначити, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Разом з тим, оскільки подані прокурором «доповнення та зміни до позову» не є зміною предмета чи підстав позову, а також не є збільшенням чи зменшенням позовних вимог, - вказана заява не може бути прийнята судом, оскільки її подання не передбачено ст. 43, 49, 174 ЦПК України.
Отже предметом аналізу суду на відповідність вимогам ЦПК України може бути лише поданий прокурором разом із обвинувальним актом цивільний позов.
Так, згідно з ч.3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.
Прокурор, який пред'являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Оскільки «інтереси держави» є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Прокурор у позовній заяві обґрунтував порушення інтересів держави фактом несплати податків, зборів (обов'язкових платежів). При цьому, визначаючи себе позивачем та не вказуючи державний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), одночасно вказав дві взаємовиключні підстави для звернення прокурора з позовом, а саме: 1) що потерпіла сторона у даному кримінальному провадженні відсутня, і 2) що Київська міська рада та органи ДПС України, усвідомлюючи порушення своїх інтересів та маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертаються.
Зазначене свідчить, що прокурор не визначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки одночасно посилається на бездіяльність як Київської міської ради (орган місцевого самоврядування), так і органів ДПС (органи державної виконавчої влади), з огляду на що необґрунтовано не вказав такий орган у позовній заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 128 ЦПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч.ч 4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, прокурор набуває статусу позивача виключно у разі відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 212 ККУ, вчинення якого інкримінується ОСОБА_3 , є суспільні відносини, які складаються в сфері наповнення бюджетів та державних цільових фондів за рахунок оподаткування, тобто ті суспільні відносини, які виникають між державою і суб'єктами оподаткування на підставі податкових норм, що регулюють установлення, зміну та відміну внесків до бюджетів і державних цільових фондів.
Згідно з п. 1.1 Податкового кодексу України, він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 41.1.1, 19-1.1.2 Податкового кодексу України контролюючими органами є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування. Контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Крім того, відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Основними завданнями ДПС є, зокрема, реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
З огляду на викладене, позовна заява не містить обґрунтування того, чому прокурор зробив висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до суду.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Заразом, прокурор не вказав підстав для звернення із цивільним позовом в інтересах держави без зазначення органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а також не обґрунтував, у чому полягає неналежний захист інтересів держави з боку органу державної влади та органу місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, хоча у позові посилався на таку бездіяльність одночасно, як органів ДПС України, так і Київської міської ради.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зазначені недоліки можна усунути шляхом подання до суду належним чином оформленої заяви про усунення недоліків, яка повинна містити:
-реєстраційний номер облікової картки платника податків цивільного відповідача, поштовий індекс, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
-відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивача;
-підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
-мотивування підстав звернення прокурора до суду в статусі позивача з приєднанням документів, які передбачають відповідні правові підстави (відсутність компетентного органу, бездіяльність компетентного органу).
Суд звертає увагу, що недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом складання нового тексту позовної заяви, якщо зауваження стосувалися її змістовної частини, та/або шляхом подання додаткових документів, якщо всупереч вимогам ЦПК України не додано усіх документів, які мають подаватися разом з позовною заявою.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 128, 314-316, 334 КПК України, ст.ст. 175-177, 184 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення обвинувального акта в кримінальному провадженні №72025102200000022 від 06.05.2025 року.
Кримінальне провадження №72025102200000022 від 06.05.2025 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.1 ст. 366 КК України, призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду м. Києва на 27 квітня 2026 року на 16 год. 00 хв.
Кримінальне провадження розглядати суддею одноособово.
У відкрите судове засідання для розгляду кримінального провадження викликати: прокурора, обвинуваченого, захисника.
Клопотання захисника про скасування арешту майна - задовольнити.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2025 у справі № 759/8840/25 на майно, а саме: грошові кошти у сумі 30 052 040,47 грн., що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «РБК КИЇВБУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 45324928), зокрема:
- АТ «БАНК АЛЬЯНС» (МФО 300119), а саме: НОМЕР_1 (980 - українська гривня);
- АТ «ОЩАДБАНК» (МФО 300465), а саме: НОМЕР_2 (980 - українська гривня), НОМЕР_3 (980 - українська гривня), шляхом зупинення видаткових операцій з коштами на рахунках, які надійшли на зазначені рахунки та вже знаходяться на них, а також які надходитимуть в подальшому, за винятком видаткових операцій по сплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а також платежів щодо заробітної плати, із забороною розпоряджатися вказаними грошовими коштами, - скасувати.
Клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу, застосованого стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , шляхом зменшення розміру застави, - залишити без задоволення.
Цивільний позов прокурора про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 30 052 040,47 грн - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків - до 24 квітня 2026 року.
У разі не виконання ухвали заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено 20 квітня 2026 року о 17 годині 00 хвилин
Головуючий: ОСОБА_1