Справа № 591/1937/23
Провадження № 2/591/1481/24
17 квітня 2026 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Ніколаєнко О.О.,
за участю секретаря судового засідання Митник Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 591/1937/23 за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,-
У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі - продажу майнових прав, за яким позивач зобов'язаний продати, а відповідач придбати майнові права на нежитлове приміщення офіс 3-4 по АДРЕСА_1 . Укладення до дговору купівлі-продажу представником позивача ОСОБА_2 здійснено за умови недотримання інтересів юридичної особи, що полягає у відчуженні майна за ціною, значно меншою від звичайних (комерційних) цін відчуження новоствореного майна ПАТ “Сумбуд». Украдаючи спірний договір ОСОБА_2 діяв поза межами добросовісності, зловживаючи правами на розпорядження майном підприємства, що спричиняє недійсність вказаного правочину.За даними бухгалтерського обліку собівартість одного квадратного метра новоствореного нерухомого майна для нежитлових приміщень становила 8 000 грн., а ринкова вартість є значно більшою. Спірне нежитлове приміщення придбано за вартістю 3500 грн. за 1 кв.м. На момент подання позову грошові зобов'язаня відповідачем не виконані.
Уточнивши позовні вимоги, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 30.11.2014 №188, укладений між позивачем та відповідачем, витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ПрАТ “Сумбуд» спірне нерухоме майно.
У відзиві на позов відповідачка із позовом не погодилась. Зазначила, що зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, здійснена реєстрація за відповідачем права власності на нерухоме майно. У лютому 2023 року позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі - продажу майнових прав. Позивач зловживає процесуальними правами та діє недобросовісно, оскільки ще у році підтвердив факт виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу. Позивач не довів порушення його майнових прав та існування зловмисної домовленості і недобросовісності дій. Позивачем пропущено строк позовної давності. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 15.03.2023 (суддя Клименко А.Я.) відкрито загальне провадження у .справі, призначено підготовче засідання. Ухвалою від 06.07.2023 в порядку забезпечення позову заборонено відчуження спірного нерухомого майна. Ухвалою від 09.02.2024 закрито провадження у справі та роз'яснено сторонам, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Постановою Сумського апеляційного суду від 06.08.2024 вказану ухвалу скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Зарічного рацонного суду м. Суми. Ухвалою від 14.08.2024 (суддя Ніколаєнко О.О.) прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою від 23.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання особи, що беруть участь у справі, не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що 30.11.014 між ПрАТ «Сумбуд» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу майнових прав №188, за умовами якого продавець продає, а покупець придбаває майнові права на об'єкт нерухомості: нежитлове приміщення площею 168,6 кв.м. по АДРЕСА_1 (п. 2.1.) Ціна майнових прав становить 590100 грн. (п. 4.1. договору. ).
Відповідно до п. 4.2 договору сплата грошових коштів продовжиться покупцем у національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця або внесенням готівки у строк до 20.04.2018.
Відповідно до пункту 3.2 зазначеного договору продавець здійснює передачу майнових прав на об'єкт нерухомості та безпосередньо об'єкт нерухомості в порядку та на умовах, визначених у статті 5 цього договору, за умови належного і повного виконання покупцем всіх прийнятих на себе зобов'язань за даним договором.
Як передбачено пунктами 5.1, 5.2 зазначеного договору, передача покупцю права власності на майнові права на об'єкт нерухомості здійснюється за двостороннім актом прийому-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, який підписується повноважними представниками сторін впродовж 2 днів з моменту сплати 100 відсотків ціни майнових прав, визначеної п. 4.1 цього договору.
Передача об'єкта нерухомості покупцю як власнику майнових прав на об'єкт нерухомості здійснюється після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, що підтверджується отриманим сертифікатом відповідності закінченого будівництвом об'єкта. Передача об'єкта нерухомості покупцю проводиться по акту прийому-передачі об'єкта нерухомості, який підписується повноважними представниками сторін не пізніше ніж через 60 календарних днів з дня настання кожної з наступних подій: 1) закінчення робіт з надання об'єкту нерухомості обумовленого цим договором стану, в тому числі оздоблювальних робіт; 2) введення об'єкта будівництва в експлуатацію; 3) проведення технічної інвентаризації об'єкта нерухомості бюро технічної інвентаризації і виготовлення технічного паспорту на об'єкт нерухомості.
Відповідно до п. 6.2. договору у разі несплати покупцем ціни майнових прав на об'єкт нерухомості договір підлягає розірванню в односторонньому порядку продавцем шляхом направлення покупцю письмового повідомлення, а сторони з цього моменту є не зв'язаними зобов'язаннями щодо продажу майнових прав та передачі об'єкта нерухомості.
Відповідно до п. 7.1. , 7.2 договору він діє з дня його підписання та скріплення печатками сторін і до належного виконання сторонами своїх зобов'язань. Належним виконанням зобов'язань продавця з передачі покупцю об'єкта нерухомості сторони вважають підписання двостороннього акта прийому передачі об'єкта нерухомості.
Договір підписано від імені ПАТ “Сумбуд» головою наглядової ради Новицьким П.Л. (а.с. 4-6 т. 1).
Додатком до договору купівлі - продажу конкретизовано об'єкт нерухомості: офіс 3-4 по АДРЕСА_1 .
04.04.2018 між сторонами договору укладено додаткову угоду, якою внесено зміни у п. 2.1 та п. 4.1 договор та змінено об'єкт нерухомості на 2-кімнатну квартиру загальною площею 168,6 кв.м. на 3 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_1 .
06.04.2018 між сторонами договору укладено акт прийому-передачі спірного нежитлового приміщення (а.с. 10 т. 1).
23.05.2018 державним реєстратором за відповідачем зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення . Документами, що подані для державної реєстрації зазначено договір купівлі-продажу майнових прав №188 від 30.11.2014, довідка про 100 відсоткове виконання обов'язків покупця від 06.04.2018, додаткова угода.
Згідно з довідкою від 15.02.2023 ПрАТ “Сумбуд» за даними бухгалтерського обліку існує заборгованість в сумі за купівлю спірного нежитлового приміщення. Станом на 15.02.2023 грошові кошти за договором купівлі-продажу майнових прав №188 від 30.11.2014 на поточні рахунки позивача не надходили. Додатком до цієї довідки є оборотно-сальдова відомість (а.с. 11 т. 1).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку майнових прав на спірний об'єкт нерухомості, складеного 23.06.2023 станом на 30.11.2014 ринкова вартість об'єкта оцінки складала 1418000 грн. (а.с. 62-63 т. 1)
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.
Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не відсутність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність зловмисної домовленості між представником ПАТ «Сумбуд» ОСОБА_2 та відповідачем під час укладення вищевказаного договору. Тому наявність такої домовленості є виключно припущенням позивача.
Також відсутні докази, які б вказували на не невідповідність умов укладеного договору купівлі-продажу вимогам чинного законодавства, чи обставин, які б свідчили про порушення прав позивача вказаним договором.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а отже, не підлягають задоволенню.
Заява представника відповідачки про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, так як судом відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю вимог, що виключає застосування позовної давності
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не розподіляються.
Ухвалою суду від 06.07.2023 в порядку забезпечення позову заборонено відчуження спірного нерухомого майна. На підставі положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову після набрання рішенням суду законної сили підлягають скасуванню вжиті судом заходи забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» до ОСОБА_1 про припинення права власності на нежитлове приміщення офіс 3-4 по АДРЕСА_1 та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити у зв'язку з необгрунтованістю.
Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_1 відчужувати у будь-який спосіб нерухоме майно, а саме: нжитлове приміщення офісу 3-4 по АДРЕСА_1 , які вжиті ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 06.07.2023 - після набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 17.04.2026.
Суддя О.О. Ніколаєнко