16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/7578/24-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4517/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Литвинова І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкод, -
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаниим позовом, в якому просив: усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та машиномісцями № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 за цією ж адресою шляхом надання доступу до вказаного майна;
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у доступі та користуванні квартирою АДРЕСА_1 та машиномісцями АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 1-5).
Позов мотивований тим, що позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за цією ж адресою шляхом звернення стягнення на них як на предмет іпотеки, оскільки позичальник (іпотекодавець) ОСОБА_1 не повернула суму позики позикодавцеві (іпотекодержателю) ОСОБА_2 . Однак, фактично користуватися майном позивач не має можливості, оскільки відповідач чинить перешкоди у доступі до нього, погрожує фізичною розправою та не дає вільний доступ до майна, що стало підставою для звернення до суду (т. 1 а.с. 1-5).
Відповідач ОСОБА_1 подавала клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на хворобу, не зазначала заперечень проти заявленого позову (т. 1 а.с. 56-57, 79-80).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкод - задоволено частково. Усунено перешкоди у користуванні кв. АДРЕСА_1 та паркомісцями №№ АДРЕСА_3 , АДРЕСА_5 шляхом надання ОСОБА_2 доступу до вказаного майна. Зобов'язано ОСОБА_1 надати доступ та не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні кв. АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 надати доступ та не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні машиномісцями №№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір 3 028,00 грн (т. 1 а.с. 83-86).
Не погодившись із рішенням районного суду, 18 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову (т. 1 а.с. 88-93).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що оскаржуване рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вказувала, що справа розглянута без її участі, хоча просила суд першої інстанції відкласти судове засідання за станом здоров'я, чим порушено її право на захист.
Зазначала, що між нею та позивачем 08 квітня 2020 року було укладено договір позики № 1/2020. На забезпечення договору нею було передано під іпотеку майно, що належить відповідачці на праві власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_4 за тією ж адресою.
Оскільки відповідачем було порушено сплати відсотків, прихованих в договорі позики, 04 грудня 2020 року нотаріусом КМНО Швець Р.О. було перереєстровано право власності на вказане вище майно. Таким чином, ОСОБА_2 став власником спірного майна. Відповідач дізналась про вказане за декілька місяців після переоформлення.
Однак, вартість вказаного майна перевищувала суму боргу та для уникнення подальших судових спорі між позивачем та відповідачем було домовлено, якщо відповідач розрахується протягом відповідного часу, позивач переоформить права власності на її ім'я.
Відповідачем було повернуто позивачу кошти за наступним графіком: 20.08.2020 24 000 доларів США, 20.03.2021 500 000 доларів США, 20.06.2021 30 000 доларів США, 01.09.2021 сплачено 30 0000 доларів США. Всього 584 000 доларів США.
Вказані кошти позивачем отримано, однак останній відмовився видати розписку про отримання від неї суми боргу, що стало суперечками в решті віддачі боргу та відповідно переоформлені майна і звернувся в суд з даним позовом.
Крім того, ОСОБА_2 почав демонструвати недобросовісну поведінку, застосовуючи психологічний тиск, вдаватися до погроз та вимагання сплати відсотків, штрафів, додаткових витрат та переоформлення, тощо, які не були передбачені договором позики.
Також, зауважувала, що ОСОБА_2 стверджуючи, що відповідач чинить перешкоди у користуванні майном, вводить суд в оману, спотворюючи обставини і факти, створюючи з відповідача образ негативної людини.
Вказувала, що права позивача не є порушеними та не підлягають судовому захисту (т. 1 а.с. 88-93).
05 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Починок О.І. подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Вказував, що після набуття у власність позивачем спірного майна, апелянт почала демонструвати недобросовісну поведінку, направлену на створення перешкод позивачеві у користуванні квартирою та машиномісцями.
Першочергово апелянтом було відмовлено позивачеві у добровільній передачі ключів від квартири за адресою АДРЕСА_6 , в подальшому апелянтом було здійснено сварку, застосовано до позивача психологічний тиск, на ґрунті розпачу від втрати свого майна апелянт вдалася до погроз.
28 липня 2023 року позивач здійснив спробу потрапити до своєї квартири, однак вказана спроба була зупинена охоронцем відповідного будинку, який не допустив позивача до його майна, наголошуючи на тому, що має розпорядження апелянта нікого туди не пускати, з документами, які посвідчують право власності на майно знайомитись відмовився.
28 липня 2023 року аналогічно позивачеві було відмовлено у допуску на паркінг будинку за адресою АДРЕСА_7 , для можливості огляду свого майна, а саме машиномісць № НОМЕР_4 .
15 серпня 2023 року позивач повторно вчинив спробу потрапити до своєї квартири за адресою АДРЕСА_6 , вказана спроба була зупинена вже безпосередньо апелянтом, яка кричала на позивача та погрожувала фізичною розправою, кликала на допомогу охоронця будинку, який силоміць витіснив позивача з будинку.
27 жовтня 2023 року позивач разом зі своїм представником вчергове вчинив спробу потрапити до своєї квартири за адресою АДРЕСА_6 , вказана спроба була зупинена групою невідомих осіб, які мали при собі спеціальні засоби та приїхали на виклик охоронця будинку, через певний час на місце прибула апелянт, за вказівкою якої позивача та його представника було переміщено за межі будинку, патруль поліції який прибув на місце події відмовився вчиняти належні дії по забезпеченню права власності позивача.
В подальшому розуміючи безперспективність самотужки потрапити до своєї квартири та машиномісць Позивач в присутності понятих, свого представника, адвоката Починка О.І. вчергове 09 травня 2024 року вчинив спробу потрапити до свого володіння.
Попри це, вчергове охоронець домоволодінь за адресою АДРЕСА_6 повідомив, що за розпорядженням апелянта в нього вказівка нікого не пускати, у разі будь-яких спроб проникнути на територію ним будуть викликані додаткові підрозділи охорони.
На вищевказану протиправну діяльність позивачем було викликано по лінії 102 наряд патрульної поліції, які вже в свою чергу викликали на місце слідчо-оперативну групу Печерського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві.
В подальшому позивачем на місці події було зібрано ряд доказів, за їх результатами було відкрито кримінальне провадження, яке на даний час розслідується Печерським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві (т. 1 а.с. 116-120).
Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, машиномісцями та зобов'язання не чинити перешкод (т. 1 а.с. 169-174).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 234-238).
14 листопада 2025 року зазначена справа отримана Київським апеляційним судом та 17 листопада 2025 року передана судді-доповідачу (т. 1 а.с. 240).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року підготовку справи до судового розгляду визнано закінченою, призначено справудорозгляду увідкритому судовомузасіданні Київського апеляційногосуду(вул. Солом'янська,2-А)на 29 січня 2026 року о 12годині 15 хвилин, яке було відкладено за клопотанням ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 243 т. 2 а.с. 5-7).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Починок О.І. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи, які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази.
Так про розгляд справи апеляційним судом 29 січня 2026 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена 15 січня 2026 року про що у справі є її письмова розписка (т. 1 а.с. 249-250).
27 січня 2026 року ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на причини, які визнані судом поважними та судом було задоволено вказане клопотання апелянта, розгляд справи був відкладений (т. 2 а.с. 1-8, 14).
Повідомлення позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи судом 12 березня 2026 року повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили (т. 2 а.с. 16, 25-26).
Поряд з цим, ОСОБА_2 був сповіщений повідомленням його представника - адвоката Починок О.І. і вказані обставини представник підтвердив в суді апеляційної інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 14, 42).
Про розгляд справи апеляційним судом 16 квітня 2026 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена 30 березня 2026 року врученням їй особисто поштового повідомлення суду та 10 квітня 2026 року про що у матеріалах справи є її письмова розписка (т. 2 а.с. 29-31, 36-38).
15 квітня 2026 року апелянт ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на зайнятість в інших справах (т. 2 а.с. 39-41)
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що 29 січня 2026 року розгляд справи був відкладений за клопотанням апелянта ОСОБА_1 та забезпечено останній можливість взяти участь у розгляді справи апеляційним судом.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 08 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Калашовою Л. В., за номером в реєстрі 435 (т. 1 а.с. 7-10).
Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки, ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 , для забезпечення виконання зобов'язання, визначеного у пункті 1.2 цього договору, в іпотеку майно, наведене у пункті 1.4 цього договору: квартиру АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за цією ж адресою.
Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки основне зобов'язання існує на підставі договору позики № 1/2020 від 08 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до цього договору ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 терміном до 08 квітня 2021 року грошові кошти у розмірі 672 000 дол. США. (т. 1 а.с. 11-12).
За пунктом 3 договору позики, ОСОБА_1 зобов'язується повернути ОСОБА_2 одержані у позику грошові кошти у порядку та умовах, передбачених цим договором. Сторони погодили, що повернення позики здійснюватиметься частинами в строки, визначені в графіку виконання зобов'язань з повернення позики: щомісячно 6 000 дол. США з 08 травня 2020 року по 08 квітня 2021 року.
Відповідно до пунктів 4, 5 договору позики, ОСОБА_1 зобов'язується повернути всю позику готівкою до 08 квітня 2021 року; повернення позики (її частини) підтверджується розпискою (розписками) ОСОБА_2 .
На підтвердження факту отримання грошових коштів за договором позики в сумі 672 000 дол. США, ОСОБА_1 додатково складено та підписано розписку від 08 квітня 2020 року (т. 1 а.с. 12, зворот).
17 вересня 2020 року і повторно 11 листопада 2020 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 засвідчену копію письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання за договором позики та договором іпотеки (т. 1 а.с. 18-19).
03 грудня 2020 року ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 довідку, що містить відомості про основну суму боргу за договором позики.
Надалі нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку», зареєстрував 04 грудня 2020 року за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на машиномісця № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 13-17).
Таким чином, ОСОБА_2 є зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_1 та право власності на машиномісця № НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасувавши судове рішення апеляційного суду, яким було відмовлено ОСОБА_2 в позові та спрямувавши справу на новий апеляційний розгляд. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідач не обґрунтовувала свою апеляційну скаргу, що нею не чинились перешкоди позивачу у користуванні спірним майном, тобто апеляційний суд вийшов за межі наданих процесуальним законом повноважень не перевірив доводів апеляційної скарги та зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 234-238).
Згідно ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження 14-181цс18) (пункт 38 Постанови ВП ВС).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 592/5594/20 (провадження № 61-9257св22) зазначено, що: «підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном».
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із статтею статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та четверта статті 367 ЦПК України).
Так, позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у доступі та подальшому користуванні належним йому майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 та машиномісцями № НОМЕР_1 , 8, АДРЕСА_3 за цією ж адресою, яка полягала в тому, що відповідачка відмовилася добровільно передати ключі від квартири, створено сварку, застосовано психологічний тиск, на ґрунті розпачу від втрати свого майна, вдалася до погроз, довелося викликати поліцейський патруль, з метою отримання доступу до власного майна, на підтвердження чого надав протокол огляду місця події від 09 травня 2024 року, складеним дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУ НП України у м. Києві Бартощуком О. В., відеозаписом цього огляду місця події.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником спірного нерухомого майна, проте, відповідач чинить перешкоди у користуванні належним позивачу майном, не допускає позивача до квартири та машиномісць.
Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції, відповідач посилалась на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою перевищення вартості спірного майна суми боргу, повернення відповідачем коштів у повному обсязі та відмовою позивача надати розписку щодо їх отримання, вимагання позивача сплати відсотків, штрафів, додаткових витрат тощо, які не були передбачені договором, а також недобросовісність позивача (т. 1 а.с. 88-93).
Однак, колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки такі не є предметом спору у даній справі.
В даній справі не вирішується питання щодо правомірності та обставин набуття позивачем права власності на спірне майно, а предметом дослідження є встановлення факту чинення перешкод відповідачем у користуванні позивачем належним йому на праві власності спірним майном.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не обґрунтовувала свою апеляційну скаргу доводами, що нею не чинилися перешкоди позивачу у користуванні спірним майном.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апеляційна скарга не містить заперечень щодо встановлення судом першої інстанції факту чинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні належним йому на праві власності спірним майном, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано до суду першої інстанції жодного доказу, що спростовували б доводи позивача щодо чинення йому відповідачем перешкод у користуванні власністю.
Сам факт звернення до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні майном свідчить про наявність перешкод з боку відповідача у користування спірним майном, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що задля забезпечення права позивача володіти та користуватись спірним майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов