16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/10733/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3351/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органів досудового розслідування, -
В листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначав, що 13.12.2021 у приміщенні Оболонського управління поліції по вул. Малиновського, 2А в м. Києві агресивно настроєна особа у формі працівника поліції заборонила знімати катування цивільного населення. 16.12.2021 року позивач звернувся до управління поліції з вимогою встановлення цієї особи та перевірку його дій на законність у перешкоджанні збору інформації. 17.12.2021 до управління надіслано заяву про надання реєстраційного номеру. Відповіді на звернення від 16 та 17 грудня 2017 року позивачем не отримано.
Вказував, що через систематичне потурання чинного законодавства правоохоронними органами району залишились невиконаними рішення національних і міжнародних судів, зокрема рішення у кримінальній справі №42018100000000533 від 27.08.2019 та рішення від 17.06.2021 з приводу бездіяльності слідчого Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
Позивач позбавлений можливості звернутись з заявами чи клопотаннями до канцелярії управління поліції чи направити їх на офіційну електронну пошту, оскільки працівники канцелярії не працюють. Канцелярія знаходиться за металевою загорожею і під охороною озброєних осіб, а тому зареєструвати будь-яке звернення неможливо.
У зв'язку з тривалим розслідуванням злочинів та неправомірними діями поліції позивачу завдано матеріальної і моральної шкоди. Завдану моральну шкоду оцінити неможливо, бо вона безмежна, але має бути хоча б такою, щоб покращити його пригнічений стан, відновити здоров'я і працездатність, для чого необхідно пройти реабілітацію. Цю шкоду позивач оцінює у 800 000 грн., які просив стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Оболонському районі м. Києва (т. 1 а.с. 1-2).
22.01.2024 позивачем ОСОБА_1 подано до суду позовну заяву у новій редакції (т. 1 а.с.137-139), в якій зазначено, що станом на 22.01.2023 року не виконано рішення Європейського Суду № 36762 від 31.07.2014, зокрема, в частині зобов'язального характеру та вселення. З приводу злочинних дій було відкрито кримінальне провадження № 42018100000000533 від 11.06.2018. Це кримінальне провадження неодноразово закривалось, але рішення про це скасовувались судом. Звернення позивача до органів поліції не призвели до результату, а також не було результату від звернення з приводу безпрецедентного відрізання злочинною спільнотою рук, ніг, пальців, тощо. Ці дії кваліфіковані як зловживання владою або службовим становищем і досудове розслідування триває. Інформацію про хід провадження та особу, яка здійснила попередню кваліфікацію злочинних дій, зокрема, щодо проведення атестації при призначенні на посаду, досвід роботи та стаж отримати не виявляється можливим у зв'язку з тим, що відповідач посилається на конфіденційність цієї інформації, що є неприпустимим, оскільки інформація про вплив негативної роботи/послуги недобросовісних працівників поліції на життя і здоров'я людини не може відноситись до інформації з обмеженим доступом. Відповідачем приховуються і інші злочинні діяння, а саме геноцид, вбивство грудних дітей, створення бізнесу на відрізанні кінцівок, невиконання рішень Європейського Суду, тощо.
Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути пропорційно з відповідачів держави Україна в особі Головного управління Національної поліції м. Києва шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України грошову компенсацію у розмірі 800 000 грн. (т. 1 а.с. 137-139).
31 січня 2024 року до суду від представника Головного управління Національної поліції у м. Києві - Шутки А. було подано відзив на позов, в якому висловлено заперечення з приводу заявлених позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, доказів фізичного чи психічного впливу на позивача, що могло б призвести до завдання шкоди (т. 1 а.с. 167-173).
01 лютого 2024 року представник Державної казначейської служби України - Олешко О.М. подав відзив на позов, в якому зазначено про безпідставність визначення статусу служби як відповідача, безпідставність вимог, відсутність доказів неправомірності дії працівників поліції, недоведеність завдання моральної шкоди і її розміру (т. 1 а.с. 179-183).
18.02.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Національної поліції у м. Києві від позивача ОСОБА_1 , в якій останній зазначав, що пояснення викладені відповідачем у відзиві йому не зрозумілі, висновки про відсутність шкоди внаслідок вчинених відносно нього злочинних дій неправильні. Завданням поліції є охорона прав і свобод людини, протидія злочинності. Надмірна тривалість кримінальних і цивільних проваджень є порушенням Конвенції про права людини і основоположних свобод. Закон «Про очищення влади» мав на меті очистити влади від осіб, які своїми протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю призвели до порушення прав людини, визнаних рішенням Європейського Суду з прав людини (т. 1 а.с. 192-193).
19.02.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України від позивача ОСОБА_1 , в якій останній зазначав, що посилання Казначейської служби на практику національних судів і вимоги чинного законодавства є неправильні і не доречні. Вважав, що працівники органів Національної поліції внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків, бездіяльності, приховування злочинів завдали шкоди, в чому є їх вина і що мало наслідком втрату здоров'я позивачем, змусило його відчувати фізичний біль і страждання. Європейським судом неодноразово зверталась увага держав на необхідність встановлення чітких строків для розслідування, забезпечення ефективного контролю за його ходом, надання потерпілим інформації про це (т. 1 а.с. 196-198).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органів досудового розслідування - залишено без задоволення (т. 2 а.с. 82-88).
Не погодившись з рішенням районного суду, 12 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення (т. 2 а.с. 90-92).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд визнав факт тривалого розслідування кримінальних проваджень та неодноразового скасування постанов про їх закриття, але не встановив протиправності дій відповідачів і не визнав наявності моральної шкоди.
Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза межами дослідження обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд не врахував факт невиконання рішення Європейського суду з прав людини у справі №36762/06, а також не дослідив матеріали, що стосуються неналежного розслідування особливо тяжких злочинів, серед яких: умисні вбивства грудних дітей, відрізання кінцівок, вимагання, позбавлення житла, катування, невиконання судових рішень, системне складання завідомо неправдивих документів тощо. Зазначені діяння підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 115, 121, 127, 189, 382, 396 Кримінального кодексу України.
Наведені обставини не були витребувані судом, не отримали належної правової оцінки та не знайшли жодного відображення у рішенні.
Суд дійшов висновку, що вони не стосуються предмета позову, що є юридично помилковим і суперечить принципу повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Вказував, що медичні документи, які підтверджують фізичні та психологічні наслідки, були надані позивачем неодноразово. Проте, суд визнав їх недоцільними для дослідження, посилаючись на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю органу державної влади та завданою шкодою. Такий підхід суперечить вимогам 1167 Цивільного кодексу України, яка не вимагає доведення прямого медичного діагнозу як наслідку порушення, а передбачає компенсацію моральної шкоди, зумовленої неправомірними діями або бездіяльністю.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що сама наявність порушення з боку державного органу є достатньою підставою для компенсації моральної шкоди, без необхідності доведення медичних причинно-наслідкових зв'язків.
Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що є самостійною підставою для скасування рішення відповідно до ст. 374 ЦПК України.
Суд не дослідив факти невиконання рішення ЄСПЛ №36762/06 з 2014 року;обставини не розслідування особливо тяжких злочинів, передбачених ст. 115, 121, 127, 189, 382, 396КК України;свідчення про витрати коштів, доступу до житла, моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю відповідача;інші наслідки, що випливають із системного невиконання судових рішень, як національних судів так і міжнародних.
Таке процесуальне порушення свідчить про невідповідність рішення вимогам ст. 263 ЦПК України щодо його повноти, логічності та обґрунтованості.
Суд неправильно застосував ст. 1176 ЦК України, звузивши її зміст до спеціальних випадків, не врахувавши, що ч. 6 цієї статті прямо передбачає компенсацію шкоди, завданої незаконною дією, бездіяльністю або рішенням органу досудового розслідування - на загальних підставах (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України) (т. 2 а.с. 90-92).
27 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Головного управління Національної поліції у м. Києві - Глущенко О.М., в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги (т. 2 а.с. 118-120).
У судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції м. Києві - Глущенко О.М. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і просила залишити оскаржуване рішення без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Так про розгляд справи апеляційним судом 15 січня 2026 року, 12 березня 2026 року і 16 квітня 2026 року, позивач ОСОБА_1 та відповідач Державна казначейська служба України, кожен окремо, були сповіщені відповідно - 18 листопада 2025 року, 16 січня 2026 року і 12 березня 2026 року повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (т. 2 а.с. 114-117, 142-152).
15 січня 2026 року апелянт ОСОБА_1. подав клопотання про розгляд справи апеляційним судом за його відсутності (т. 2 а.с. 138-139).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач, звертаючись до суду з вказаними позовними вимогами, посилався на бездіяльність органів Національної поліції, яка призвела до заподіяння йому моральної шкоди.
Зокрема, підставами пред'явленого позову є дії та бездіяльність Оболонського УП ГУНП України в м. Києві щодо тривалого розслідування та неправомірних дій працівників поліції у кримінальному провадженні № 42018100000000533 від 12.06.2018 року, а також інших кримінальних провадженнях, невиконання рішень національних судів та Європейського суду з прав людини № 36762 від 31.07.2014 року, відсутності належного вчинення процесуальних дій, відповіді на звернення до правоохоронних органів тощо.
Відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог посилались на те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди. При цьому, заявником не надано жодних належних та допустимих доказів, що самостійно чи у своїй сукупності підтверджували б факт спричинення йому моральної шкоди, сум заподіяної шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).
Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).
У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18) зазначено, що «свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував бездіяльністю слідчого прокуратури, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора прокуратури Харківської області з огляду на їх скасування слідчими суддями.
Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Такі процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача».
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16 (провадження № 61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15 (провадження № 61-20721св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18 (провадження № 61-11350св19), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17 (провадження № 61-40480св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20 (провадження № 61-17741св20), від 19 жовтня 2022 року у справі № 554/8034/20 (провадження № 61-14781св21), від 11 жовтня 2023 року у справі № 752/8448/21 (провадження № 61-8539св23) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).
Водночас суд зауважив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, згідно з постановою від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 17.06.2021 у справі за унікальним №756/9278/21, було задоволено скаргу ОСОБА_1 щодо бездіяльності Оболонського УП ГУНП в м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і зобов'язано слідчого Оболонського УП ГУНП в м. Києві внести відомості до ЄДР відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11.06.2021 (т. 1 а.с. 4-5).
11.06.2021 року дізнавачем Оболонського УП ГУНП у м. Києві прийнято у ОСОБА_1 заяву про вчинення злочину за наступних обставин: в період часу з 14.04.2021 по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 невстановлена особа знімає електролічильники , чим вчиняють самоправні дії щодо його сім'ї (т. 1 а.с.243а-243б).
01.07.2021 року було внесено відомості до ЄДР за заявою ОСОБА_1 щодо самоуправних дій невстановленої досудовим слідством особи і кримінальному провадженню присвоєно №12021105050002249. 22.09.2021 дізнавачем відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві було прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (т. 1 а.с.150-151, 153, 228-246)
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 27.08.2019 року у справі за унікальним №756/8730/19 задоволено скаргу ОСОБА_1 щодо бездіяльності слідчого Оболонського УП ГУНП в м. Києві, яка полягає у не розгляді клопотання від 26.06.2019 у кримінальному провадженні №42018100000000533 і зобов'язано слідчого Оболонського УП ГУНП у м. Києві Шарлая Д.А., у провадженні якого перебувають матеріали досудового розслідування кримінального провадження № 42018100000000533 від 11.06.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 382 КК України, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.06.2019 року та прийняти відповідне процесуальне рішення у порядку, передбаченому ст. 220 КПК України, про що повідомити ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 6).
З копій матеріалів кримінального провадження №42018100000000533 (т. 1 а.с41-70)вбачається, що 12.06.2018 було внесено до ЄДР відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 05.01.2017 щодо примушування невстановленою особою заявника до виконання цивільно-правових зобов'язань (ЖЕО 52606 від 31.07.2018).
Зі змісту цієї заяви вбачається, що ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами кримінального провадження №42015100000000400 за ч.1 ст.369 КК України виявив факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 та ч.4 ст.382 КК України, що полягало у спільній умисній діяльності організованої групи щодо вимоги передачі чужого майна, а саме житла за адресою: АДРЕСА_2 , що завдало шкоди у особливо великих розмірах, а також у невиконанні службовою особою у повній мірі рішення Європейського Суду з прав людини від 31.07.2014 за №36762/06 (т. 1 а.с. 47).
При проведенні досудового розслідування було розглянуто заяву ОСОБА_1 від 26.06.2019 про ознайомлення з матеріалами справи та повідомлено заявника письмово про можливість цього у приміщенні ВП №1 Оболонського УП УНП у м. Києві (т. 1 а.с. 55-58).
Постановою слідчого відділення ВП № 1 Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Шарлай Д.А. від 12.12.2019, кримінальне провадження за №42018100000000533 закрито (т. 1 а.с. 69-70).
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 09.08.2023 року вказану постанову було скасовано (т. 1 а.с. 144-145).
За повідомленням ГУНП у м. Києві від 26.12.2023 року № 14380/125/51/01-2023 були зареєстровані і перебували кримінальні провадження № 42018100000000533 від 12.06.2018 року, № 12021105050002249 від 01.07.2021 року, № 12022105050001742 від 29.12.2022 року зареєстрованих в ЄРДР на підставі звернень ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 150-153).
Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , вірно виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних страждань внаслідок саме дій (бездіяльності) в рамках вищевказаних кримінальних проваджень, невнесення відомостей до ЄРДР, не розгляді звернень, тощо. Також не знайшли підтвердження об'єктивними доказами по справі доводи, якими позивач визначав та обґрунтовував такий розмір компенсації.
Колегія суддів вважає, що реалізація позивачем ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
При цьому, позивачем не наведено і судом не встановлено неправомірних дії органу досудового розслідування стосовно позивача, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою та (або) порушення прав позивача органом досудового розслідування, які б могли бути визнані підставою для висновку суду апеляційної інстанції про наявність передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди збоку Держави Україна.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Саме такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №227/3052/19 від 25.03.2021 року.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на бездіяльність Оболонського УП ГУНП у м. Києві, яка полягає у не розгляді його заяв від 16.12.2021 і 17.12.2021 щодо події, які мали місце 13.12.2021 у приміщенні управління, які позивач направив на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки згідно листа Оболонського УП ГУНП у м. Києві у відповідь на ухвалу суду (а.с.1 т.2) повідомлено, що звернення ОСОБА_1 за зазначені дати у секторі документального забезпечення Оболонського УП ГУНП у м. Києві зареєстровані не були. Разом з тим, доказів належності зазначеної адреси електронної пошти адресату - Оболонському УП ГУНП у м. Києві суду не представлено. Докази доставки цих листів також відсутні.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не взяв до уваги медичні документи, надані позивачем, які підтверджують фізичні та психологічні наслідки, завдані позивачу внаслідок бездіяльності відповідача, адже з наданих медичних документів не вбачається, що такі фізичні та психологічні наслідки були результатом саме протиправних дій чи бездіяльності відповідача.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не дав оцінку доводам позивача щодо невиконання рішення ЄСПЛ № 36762/06 від 31.07.2014 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин, як і того, що вказане рішення ЄСПЛ ухвалювалось за заявою ОСОБА_1 та або в рамках зазначених ним кримінальних проваджень внесених до ЄРДР за його заявами, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано і судом таких не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов