16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 758/12940/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8384/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання правочину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення стягнення аліментів, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петренко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1652 - удаваним і таким, що був вчиненим, як договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;
визнати право власності на частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одночасним визнанням припинення обов'язку ОСОБА_1 сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей;
припинити право на аліменти, що стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року по справі № 759/5726/24 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 1-5).
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, від даного шлюбу є діти, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як зазначив позивач за домовленістю між подружжями, позивач передає у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на користь відповідача, за що остання надає дозвіл дітям половину часу проводити з батьком та остання відмовляється від аліментів на утримання дітей. Всі питання по оформленню даного договору відповідач взяла на себе. Оскільки укладання договору про передачу майна взамін відмови від стягнення аліментів потребувало багато часу, то відповідач запропонувала оформити договір дарування, та зазначив, що вказаний договір укладався під тиском, оскільки остання погрожувала не давати бачитись з дітьми.
18.10.2023 року було укладено договір дарування квартири. Однак, наприкінці 2024 року відповідач почала всіляко перешкоджати спілкуванню з дітьми.
З метою захисту своїх прав позивач був змушений звернутися до Органу опіки та піклування з заявою щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми. Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02.01.2025 р. № 1 Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 встановлено графіки побачення.
Як зазначив позивач, на початку 2025 року він дізнався, що окрім розірвання шлюбу, відповідач також звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей та отримала рішення суду про стягнення аліментів на її користь на утримання дітей. На підставі зазначеного позивач просив припинити стягнення аліментів з нього (а.с. 1-5).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про припинення стягнення аліментів - відмовлено (а.с. 49-51).
Не погодившись з рішенням районного суду, 19 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поздняков П.В. звернув я до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 56-61).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що разом з позовною заявою представником позивача була подана заява про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Зазначені особи мали надати свідчення щодо обставин справи, а саме: проведення часу позивача з дітьми, їх виховання та утримання, забезпечення всім необхідним для нормального розвитку дітей; факту досягнення між сторонами домовленості про укладання договору про припинення права на аліменти ОСОБА_1 у зв'язку з передачею нерухомого майна, а саме, відмови ОСОБА_2 від права на отримання аліментів взамін на отримання від Позивача в дар частки квартири; наявність тиску з боку відповідача, щодо скорішого укладання договору дарування. Проте, Суд першої інстанції постановив та здійснював розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, чим порушив норми процесуального права та безпідставно не дослідив та не оцінив показання свідків.
Судом першої інстанції проігноровані ті обставини, на які просив звернути увагу позивач та не застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами ст. 235 ЦК України (удаваний правочин). Суд у рішенні зазначив: «підставою для припинення стягнення аліментів є саме: договір про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Зазначеного договору між сторонами укладено не було, між сторонами було укладено саме договір дарування майна, що не є підставою для припинення стягнення аліментів.».Фактично суд обмежився формальним висновком про відсутність договору за ст. 190 СК України, та не дослідив правову природу укладеного договору дарування.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивачем було доведено, але судом відкинуто:факт укладання правочину, що є удаваним;спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин;настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Суд не встановив дійсний намір сторін, що є обов'язковим при вирішенні питання про удаваність правочину.
Суд виходив з того, що відсутність формально укладеного договору автоматично виключає можливість припинення аліментів. Однак: саме через введення в оману відповідачем договір був оформлений як дарування; за своєю суттю правочин відповідав ознакам договору за ст. 190 СК України;діти фактично отримали житлове забезпечення. Позивач передав майно - мав обґрунтоване очікування припинення аліментів.
Суд першої інстанції не врахував інтереси дітей, оскільки всупереч зазначеному, суд І інстанції не дослідив: чи відповідає передача нерухомості інтересам дітей;чи фактично позивач бере участь в утриманні дітей; чи не відбувається подвійне забезпечення.
Суд першої інстанції фактично вимагав довести факт укладення нотаріального договору за ст. 190 СК України, тоді як предметом доказування була наявність домовленості та удаваність правочину (а.с. 56-61).
24 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Попова І.С. подала відзив в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення а оскаржуване рішення районного суду залишити без змін (а.с. 97-108).
У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник - адвокат Поздняков П.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити, представник ОСОБА_2 - адвокат Попова І.С. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи. які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Факт належного повідомлення ОСОБА_2 підтвердила в суді апеляційної інстанції її представник - адвокат Попова І.С. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 79-84, 91-92, 109).
Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації - Федорова Л., та Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Косюра О.В., кожна окремо, подали заяви з проханням розглянути справу за їх відсутності (а.с. 85-90).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що з 27.02.2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2024 року у справі № 759/3997/24(а.с.13).
Згідно свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , про що Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис №2684 (а.с. 11).
Згідно свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_4 , про що Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис №2493 (а.с. 10).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.04.2024 року у справі № 759/5726/24, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.02.2024 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а від того часу у розмірі 1/4 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_4 повноліття(а.с. 12).
Разом з тим, позивачем надано копію виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва № 759/5726/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 16) та постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 17).
Розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02.01.2025 року № 1 «Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 », позивачу ОСОБА_7 встановлено час спілкування з дітьми (а.с. 14).
Відповідно до договору дарування частки квартири від 18.10.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Петренко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1692, ОСОБА_1 подарував та передав безоплатно у власність ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 18).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
За змістом частин 1, 3 статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин 1, 2 статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Можливість припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно врегульовано статтею 190 СК України.
Згідно з частиною першою статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її (частина друга статті 190 СК України).
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів за рішенням суду» роз'яснено, що батьки мають право з дозволу органу опіки та піклування укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
У наведеному правилі статті 190 СК України встановлено спосіб захисту цивільних (сімейних) прав, за яким вимога про отримання аліментів може бути задоволена шляхом передачі та визнання за стороною, яка вимагає надання утримання, права власності на нерухоме майно, вартість якого або експлуатація якого є достатніми для того, щоб забезпечити задоволення всіх майнових потреб дитини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Положеннями статті 235 ЦК України визначається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Звертаючись до суду із вказаним позовом на підставі ст. 190 СК України, ст.ст. 202,203, 235, 717 ЦК України позивачпосилався на удаваність укладеного ним договору дарування від 18.10.2023 року частки квартири та те, що між сторонами такий договір було укладено за домовленістю з відповідачем яка, в свою чергу,мала б відмовитись від стягнення аліментів, що,на думку позивача, є підставою для припинення аліментів.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що договір дарування частки квартири від 18.10.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петренко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1692,укладений не на підставі статті 190 СК України, а на загальних підставах.
Договору про припинення права на аліменти на утримання дітей сторони не укладали.
Суд не вправі зобов'язати отримувача аліментів або дитину прийняти право власності на нерухоме майно та одночасно припинити на цій підставі стягнення аліментів. Таке право є виключним правом сторін, що реалізується добровільно на підставі відповідного договору.
При цьому, будь-якого посилання на те, що договір дарування укладений з умовою про припинення права на аліменти, умови оспорюваного позивачем договору не містять. Підписуючи договір дарування, сторони стверджували, що такий правочин відповідає їхнім намірам, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу й правові наслідки, бажають їх реального настання.
Крім того, як зазначено в ч. 1 ст. 190 СК України, договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути укладений виключно з дозволу органу опіки та піклування. Позивач не надав доказів того, що він звертався до відповідного органу опіки та піклування з метою отримання такого дозволу.
Відтак, матеріали справи не містять доказів того, що сторони мали будь-які домовленості щодо укладення між ними договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Доводи позивача про припинення обов'язку сплачувати аліменти на користь дітей, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила, відсутні і передбачені законом підстави для визнання удаваним договору дарування частки квартири.
З огляду на вищевказане, колегія суддів відхилила посилання позивача, що вказаний вище договір дарування було укладено під тиском, оскільки такі доводи не можуть бути визнані підставою для припинення стягнення аліментів.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що районним судом допущено порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, врахувавши наступне.
Так, ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 , справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін(а.с. 40).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3)справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункти1-3 частини шостої статті 19 ЦПК України).
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;2) щодо спадкування;3) щодо приватизації державного житлового фонду;4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Предметом позову у цій справі є визнання договору дарування частки квартири АДРЕСА_1 від 18 жовтня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Петренко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1652 - удаваним і таким, що був вчиненим, як договір про припинення права на аліменти для дітей у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно;та майнові вимоги щодо визнання права власності на частини квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одночасним визнанням припинення обов'язку ОСОБА_1 сплачувати на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей;припинення права на аліменти, що стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2014 року по справі № 759/5726/24 на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 1-5).
При цьому, в розпорядженні районного суду були відсутні дані, що вартість частини вищевказаної квартири на час подання позову і розгляду справи судом не перевищувала 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 4 ст. 274 ЦПК України).
Отже вказана справа не може бути визнана такою, що підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, що в свою чергу є підставою для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення районного суду відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2023 року в справі № 682/2454/22-ц (провадження № 61-10748 св 23).
Інші доводи і посилання апелянта вищенаведених висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання правочину недійсним, визнання права власності на нерухоме майно та припинення стягнення аліментів.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов