16 квітня 2026 року м. Київ
Унікальний номер справи № 757/13175/25-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2464/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Козлова Р.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів, -
У березні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 11 жовтня 2008 року між сторонами у справі було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.08.2010 року у справі № 2-4420/10 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів за минулий час укладено мирову угоду, яка визнана судом. За умовами вказаної мирової угоди ОСОБА_1 зобов'язався приймати участь в утриманні дитини в наступному обсязі: в межах та у порядку, встановлених мировою угодою, оплачувати будь - які витрати щодо виховання та навчання дитини, якщо виховання та навчання дитини здійснюється підприємствами, організаціями, установами, суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, зокрема, але не виключно: витрати щодо дошкільної, шкільної (середньої загальної), середньої спеціальної, вищої освіти, додаткової освіти; витрати що виникають чи виникнуть у зв'язку із перебуванням чи участю дитини у оздоровчих, освітніх, творчих, виховних, спортивних закладах, гуртках, групах, секціях. Оплата здійснюється виключно при наданні ОСОБА_1 документів, що підтверджують зарахування дитини до відповідних навчальних закладів, про яке вказано вище.
Донька позивача та відповідача ОСОБА_3 є ученицею 10-Б класу ТОВ «Київський міжнародний ліцей «СТАДІ ЕКЕДЕМІ» з 26.09.2024 року.
За умовами вказаної вище мирової угоди ОСОБА_1 06.11.2024 року здійснив часткову оплату за навчання згідно рахунку наданого ТОВ «Київський міжнародний ліцей «СТАДІ ЕКЕДЕМІ».
В подальшому,відповідач відмовився здійснювати платежі за навчання доньки за рахунками. Позивач самостійно змушена була здійснювати оплату на навчання доньки, обов'язок який, відповідно до умов мирової угоди від 11.02.2015 року, був повністю покладений на ОСОБА_1
27 лютого 2025 року, позивач звернулась письмово до відповідача з вимогою сплатити їй оплачені витрати на освіту доньки в сумі 314 950,00 гривень. У відповідь на вимогу відповідач відмовився здійснювати оплату послуг за навчання. Таким чином, станом на 10.03.2025 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість щодо утримання доньки в сумі 314 950,00 грн.
Також,вважала за необхідне стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 10 березня 2025 року по 13 березня 2025 року.
Враховуючи викладене, позивач просила: визначити заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 314 950 грн.; стягнути з відповідача заборгованість по виплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 314 950 грн, пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 31 495 грн. та понесені позивачем судові витрати (а.с. 1-11).
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїна О.П. надійшла заява про закриття провадження, в якому останній зазначив, що спір між сторонами, з того самого предмету і з тих самих підстав, вже був предметом розгляду суду, завершився укладенням мирової угоди, ухвала про закриття якої набрала законної сили ще у 2015 році. Тому, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, просив суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору (а.с. 121-124).
Від представника позивача - адвоката Папенка Р.С. надійшли заперечення на заяву про закриття провадження, в якій останній просив відмовити у задоволенні такої заяви, посилаючись на те, що у визнаній судом мировій угоді відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11.02.2015 року у справі №757/9596/14-ц, відсутні умови та конкретно визначені розміри грошових сум, які заявлені саме у судовій справі №757/13175/25, що розглядається в суді. Вказав, що позивач зверталась до приватного виконавця щодо стягнення заборгованості, але отримала мотивовану відмову з рекомендаціями звернутися до суду для визначення стягнення визначеного розміру заборгованості по сплаті аліментів,пов'язаних із освітою. Окрім того, представник позивача 02.04.2025 року звертався до виконавчої служби, де відкрито виконавче провадження, із заявою та доданими документами в якій просив здійснити перерахунок заборгованості і визначити заборгованість відповідачу на утримання ОСОБА_3 у розмірі 314 950,00 грн. Листом від 08.05.2025 року виконавча служба підтвердила, що розрахунок за виконавчим листом № 757/9596/14-ц здійснюється виходячи з 1500 грн. на місяць та рекомендували звернутись до суду (а.с. 126-127).
У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О.П. зазначав, що пунктом 4.7 укладеної мирової угоди, визнаною Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 1 лютого 2015 року, передбачено, що «Сторони домовились у випадку зміни за згодою сторін навчального закладу, де навчається Дитина, зміни кількості та тематичних напрямків гуртків, груп, секцій тощо, у яких приймає участь Дитина, Відповідач оплачуватиме вартість відповідних витрат у повному розмірі. Дочка ОСОБА_3 у 2024 році дійсно була зарахована до 10 класу Київського міжнародного ліцею «СТАДІ АКАДЕМІ»». В той же час, про цю обставину відповідачу було повідомлено лише постфактум, а він ніякої згоди на переведення дочки до нової школи не давав. Виключно в якості компромісу та жесту доброї волі, не будучи зобов'язаним сплачувати за навчання у закладі вибір якого з ним не узгоджувався, за погодженням із позивачем та в межах своїх фінансових можливостей відповідач сплатив за частину вартості навчання - на суму 194 790,00 грн. згідно рахунку №КЛ 00-000542 від 23.10.2024 р.
Звертав увагу на те, що лише частина здійснених позивачем оплат, є оплатою саме за освітні послуги. Призначенням ряду платежів є оплата «Інформаційно-консультаційних послуг». Вимога оплати відповідно до номенклатури замовлення №УУ00-014438 від 29.11.2024 року та рахунку NoCT-00-000991 від 26.02.2025р. «туристичні послуги ardmore UCLA 20.07-10.08 Лос Анжелес» ніяким чином не врегульована мировою угодою та не ґрунтується на її положеннях. Вказував, що відповідно до довідки державного виконавця заборгованість у відповідача відсутня, тому просив у позові відмовити (а.с. 137-142).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів - задоволено частково.
Визначено заборгованість за аліментами ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 314 950, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за аліментами на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сумі 314 950, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 3 149, 50 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 153-159).
Не погодившись з рішенням районного суду, 05 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїн О.П. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 2,3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а у випадку допущення апеляційним судом розгляду позовних вимог по суті - відмовити в їх задоволенні (а.с. 166-169).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що рішення ухвалено з істотними порушеннями норм матеріального й процесуального права, що викривлюють саме поняття аліментів, допускають подвійне стягнення, та порушують умови укладеної між сторонами мирової угоди. Відтак, такі порушення мають бути підставою для його перегляду як з метою виправлення несправедливості у даній справі, так і з метою недопущення хибного правозастосування в інших справах.
Вказував, що у 2014-2015 роках Печерським районним судом міста Києва вже розглядалася вимога про стягнення грошових коштів на утримання дитини,за результатами якої ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2015 року закрито провадження у справі та затверджено мирову угоду. Жодна зі сторін не оскаржувала ні зміст мирової угоди, ні саму ухвалу.
Ухвала про затвердження мирової угоди між сторонами, перебуває на виконанні Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального МУМЮ Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження, відкритого у 2017 році ВП НОМЕР_1.
Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою суду і примусово виконуваною виконавчою службою сторони погодили порядок покриття витрат на навчання дитини, у тому числі - умову попереднього погодження навчального закладу відповідачем.
Враховуючи, що відповідач зміну навчального закладу не погоджував, і сторона позивача не змогла надати докази іншого державному виконавцю, вона з невідомих причин не намагається вирішити цей спір з виконавцем, а звертається до суду фактично з вимогою повторного вирішення питання, яке вже є врегульованим у добровільному та судовому порядку, а саме із зобов'язанням відповідача сплачувати витрати на навчання.
Навіть якщо б передбачені мировою угодою суми були аліментами (про це у самій мировій угоді не йдеться, а з огляду на цільове призначення ці фіксовані та обмежені конкретними витратами суми на утримання дитини ближчі за правовою природою до додаткових витрат на дитину) і навіть якщо б за ними утворилася заборгованість (а це - з огляду на копію довідки яка надається суду - не так) то і в такому випадку їх стягнення в порядку повторного позовного провадження не передбачається.
Внаслідок розгляду судом та задоволення такого позову допущено існування двох судових рішень і відповідно, гіпотетично двох виконавчих документів про стягнення одного і того самого зобов'язання.
Якщо навіть виходити з припущення, що затверджені ухвалою суду умови мирової угоди щодо сплати вартості навчання можна вважати «аліментами» (хоча для цього відсутні правові підстави), то у випадку виникнення заборгованості їх стягнення здійснюється виключно у порядку примусового виконання судових рішень відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо ж ці платежі не мають аліментного характеру, вони підлягають виконанню за правилами інших статей зазначеного Закону.
У будь-якому разі звернення до суду з окремим позовом про стягнення таких сум є недопустимим, оскільки це означало б повторне стягнення з боржника зобов'язання, яке вже підлягає виконанню на підставі чинного судового рішення (ухвали про затвердження мирової угоди). Ця позиція підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 10.01.2024 у справі № 359/240/21.
Другою підставою для закриття провадження у справі, передбаченою п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України є відсутність предмету спору і така відсутність не пов'язана із тлумаченням «спору про право», який має розглядатися не суто технічно, якому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Така відсутність є буквальною відсутністю предмету спору і на момент подання позову і в подальшому.
Вимогами позовної заяви є визначити заборгованість за аліментами, стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за аліментами, стягнути з ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів. Відтак, предметом спору мали бути аліменти, заборгованість за ними та пеня за їх несвоєчасну сплату. В той час як мирова угода укладена сторонами, покладена в основу таких вимог, не містить жодних зобов'язань із сплати аліментів, регулюючи інші форми утримання дитини. І справа не тільки у тому, що слово «аліменти» не зустрічається у всьому тексті мирової угоди, - вони нею не передбачені як явище.
Підставою для аліментів, на відміну від, наприклад, добровільного утримання є або рішення суду (ч. 3 ст. 181 СК України) або нотаріально засвідчений договір (ст. 189 СК України). Ні рішенням суду, ні нотаріальним договором, ні мировою угодою аліментне зобов'язання для відповідача не встановлено.
Відсутність аліментного зобов'язання, унеможливлює існування заборгованості за таким зобов'язанням, відсутність заборгованості унеможливлює існування такої, що нараховується на періодичні аліментні платежі, пені. Відтак, предмет вимог позивача, а отже і спору, у даній справі буквально не існує.
Крім того, вказував, що виникає загроза подвійного стягнення. Органи ДВС або приватний виконавець, відкривши провадження на підставі кожного документа, не мають повноважень самостійно встановлювати ідентичність предмета стягнення, що може призвести до фактичного виконання одного зобов'язання двічі.
Вважав, що належний порядок розгляду питання полягає у зверненні стягувача до виконавця для виконання ухвали про затвердження мирової угоди; у можливості оскаржити дії виконавця або його розрахунок заборгованості у спеціальній процесуальній формі, але не через новий позов.
Також, зазначав, що оцінка листування, проведена судом першої інстанції, є однобічною та такою, що не відповідає вимогам статей 76-78, 89 ЦПК України. Реальний зміст і контекст листування підтверджує не факт визнання зобов'язання відповідачем, а, навпаки, намагання позивача переконати його добровільно взяти участь у витратах, що виключає можливість розглядати це як беззаперечний доказ боргу. Суд, обґрунтовуючи рішення, помилково використав статтю 638 ЦК України як підтвердження «попередньої згоди» відповідача на зміну місця навчання дитини.
Жодного підтвердження «попередньої згоди» одного з батьків на дії іншого матеріали справи не містять. Тому застосування судом статті 638 ЦК України для обґрунтування існування зобов'язання відповідача є безпідставним і таким, що виходить за межі предмета цієї норми (а.с. 166-169).
10 березня 2026 року ОСОБА_2 подала відзив просила апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін (а.с. 214-219).
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Їльїн О.П. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Позивачка ОСОБА_2 , її представник - адвокат Мартинюк А.П. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення апелянта ОСОБА_1 підтвердив в суді апеляційної інстанції його представник - адвокат Їльїн О.П. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 188-192, 197-201, 222-228).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч.8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволеннючастково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем був укладено шлюб.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05.08.2010 року у справі № 2-4420/10 шлюб між Позивачем та Відповідачем розірвано.
Від шлюбу Позивач та Відповідач мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів за минулий час було визнаного укладену між сторонами Мирову угоду від 11.02.2015р. (а.с. 19-23)
За умовами вказаної мирової угоди ОСОБА_1 зобов'язався приймати участь в утриманні дитини в наступному обсязі: в межах та у порядку, встановлених мировою угодою, оплачувати будь - які витрати щодо виховання та навчання дитини, якщо виховання та навчання дитини здійснюється підприємствами, організаціями, установами, суб'єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, зокрема, але не виключно: витрати щодо дошкільної, шкільної (середньої загальної), середньої спеціальної, вищої освіти, додаткової освіти; витрати що виникають чи виникнуть у зв'язку із перебуванням чи участю дитини у оздоровчих, освітніх, творчих, виховних, спортивних закладах, гуртках, групах, секціях. Оплата здійснюється виключно при наданні ОСОБА_1 документів, що підтверджують зарахування дитини до відповідних навчальних закладів про яке вказано вище.
За пунктом 4.1 вказаної мирової угоди, сторони погодились, що на момент укладення Мирової угоди вартість витрат на виховання та освіту Дитини складає 2 900 грн. на місяць та включає в себе вартість навчання та виховання Дитини в закладі дошкільної освіти (одна тисяча п'ятсот гривень на місяць) та вартість гуртків, секцій та груп, які додатково відвідує Дитина (одна тисяча чотириста гривень на місяць).
Згідно пункту 4.2 Мирової угоди, сторони домовились, що з моменту набуття законної сили даною Мировою угодою відповідач сплачуватиме вартість витрат на виховання та освіту Дитини, у розмірі не меншому ніж 2 900 грн. на місяць - до закінчення строку дії договорів, визначених п. 4.1, а після їх закінчення - у розмірі не меншому 1500 грн. на місяць, якщо інше не буде визначено Сторонами, про що укладається відповідна додаткова угода.
Також, відповідно до п. 4.8. вказаної мирової угоди сторони домовились, що ОСОБА_1 забезпечуватиме безпосередньо, без участі матері, оплату послуг відповідних закладів, організацій, установ, суб'єктів підприємницької діяльності, котрі надають (чи надаватимуть) послуги з освіти та/або виховання дитини, відповідно до визначених відповідними суб'єктами господарювання умов та строків оплати.
Відповідно до п. 4.11. мирової угоди сторони домовились, що в подальшому, коли дитина навчатиметься у відповідних навчальних закладах освіти з метою отримання загальної середньої освіти, позашкільної освіти; професійно - технічної освіти; вищої освіти, вартість набуття дитиною відповідної освіти оплачуватиме ОСОБА_1 .
За умовами п. 4.17. мирової угоди сторони домовились, що у випадку належного виконання ОСОБА_1 умов цієї мирової угоди він вважатиметься таким, що належно виконує свої зобов'язання щодо утримання дитини.
ОСОБА_3 є ученицею 10-Б класу ТОВ «Київський міжнародний ліцей «СТАДІ ЕКЕДЕМІ» з 26.09.2024 року згідно з договором №70004099, що підтверджується довідкою № 182 від 27.02.2025 року (а.с. 62).
За умовами вказаної вище мирової угоди ОСОБА_1 06.11.2024 року здійснив часткову оплату за навчання згідно рахунку наданого ТОВ «Київський міжнародний ліцей «СТАДІ ЕКЕДЕМІ».
Надання освітніх послуг по навчанню ОСОБА_3 регулюється Публічним договором.
Згідно п. 4.3. даного Публічного договору повна або часткова оплата Замовником (батьком або матір) вартості послуг є підтвердженням того, що Договір укладено.
Суд встановив і представники сторін підтвердили, що 06.11.2024 року Відповідач здійснив часткову оплату за навчання доньки ОСОБА_3 згідно рахунку №КЛО-000542 від 23.10.2024 ТОВ «Київський міжнародний ліцей «СТАДІ ЕКЕДЕМІ».
27 лютого 2025 року, Позивач звернулась письмово до ОСОБА_1 з вимогою сплатити їй оплачені нею витрати на освіту спільної доньки ОСОБА_3 в сумі 314 950,00 гривень. До вказаної вимоги були надані рахунки з навчального закладу та відповідні квитанції про їх оплату (а.с.60-61, 63-80).
У відповідь на вимогу Відповідач відмовився здійснювати оплату послуг за навчання мотивуючи тим, що з ним навчальний заклад не узгоджувався. Поряд з цим зазначав про сплату ним частини вартості навчання згідно рахунку № КЛ 00-000542 від 23.10.2024 року на суму 194 790 грн. (а.с. 81-82).
За наданою до суду платіжною інструкцією ОСОБА_1 06 листопада 2024 року сплатив отримувачу коштів «КМЛ Стаді Екедемі ТОВ» згідно рахунку № КЛ 00-000542 від 23.10.2024 року суму 194 790 грн. із зазначенням призначення платежу - оплата за навчання згідно мирової угоди від 12.02.2015 року за ОСОБА_3 від ОСОБА_1 (а.с. 50, 59)
14 березня 2025 року позивач звернулася до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. з заявою про примусове стягнення заборгованості по аліментам згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц про визнання мирової угоди, в якій просила вчинити дії щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за аліментами згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2015 року у справі № 757/9596/14-ц в розмірі 314 950 грн. (а.с. 83-85).
19 березня 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О.Л. направив на адресу позивачки повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання із мотивованою відмовою, в якій зазначив, що мирова угода затверджена ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц не містить заходів примусового виконання, не визначено строк пред'явлення рішення до виконання, не досліджувалось питання заборгованості в розмірі 314 950 грн., а відтак визначений заявником розмір заборгованості підлягає встановленню судом (а.с. 86-87).
За довідкою головного державного виконавця Дарницького ВДВС у м. Києві Данилюк О.М. від 14.04.2025 року № НОМЕР_1, на виконання у Дарницькому районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві перебуває виконавчий лист № 757/9596/14-ц від 07.04.2016 року виданий Печерським районним судом м. Києва про визнання мировою угоди, укладеної 11.02.2015 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_1 , а заборгованість ОСОБА_1 рахується з 02.10.2017 року по 01.04.2025 року, що становить 89 місяців х 1500 грн. = 133 500 грн. Однак боржником на депозитний рахунок відділу внесено кошти на загальну суму 182 250 грн. Станом на 01.04.2025 року заборгованість згідно виконавчого листа № 757/9596/14-ц від 07.04.2016 року боржника ОСОБА_1 - відсутня (а.с. 125).
02 квітня 2025 року і 10 квітня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Папенко Р.С. звернувся до Дарницького ВДВС у м. Києві із заявами про перерахунок заборгованості ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо наявної заборгованості в сумі 314 950 грн. за виконавчим листом № 757/9596/14-ц виданим Печерським районним судом м. Києва за ухвалою від 11.02.2015 року про визнання мирової угоди (а.с. 128-132)
08 травня 2025 року в.о. начальника відділу Дарницького ВДВС у м. Києві Лапанашвілі П. надав відповідь заявнику в яких повідомив, що заборгованість ОСОБА_1 рахується з 02.10.2017 року по 01.05.2025 року, що становить 90 місяців х 1500 грн. = 135 000 грн., однак боржником на депозитний рахунок відділу внесено кошти на загальну суму 182 250 грн. із роз'ясненням, що якщо сторона вважає недостатнім розмір коштів на утримання дитини, така сторона має право звернутись до суду з позовом про збільшення відповідного розміру на підставі ст. 192 СК України (а.с. 133-136)
Уданій справі позивач звернулася до суду з позовом до відповідача з вимогою про визначення розміру заборгованості за аліментами у розмірі 314 495,00 грн. та стягнення такої заборгованості (в порядку примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц).
Підставами даного позову є стверджуване позивачем невиконання відповідачем в повному обсязі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц), тобто неналежне виконання судового рішення.
Визначаючи суму заборгованості за аліментами у розмірі 314 495,00 грн та стягуючи з відповідача на користь позивача таку заборгованість, суд першої інстанції не врахував наступного
У відповідності до ст. 51, ст. 52 Конституції України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 розділу III Закону України «Про охорону дитинства» - предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до вимог ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, але якщо такої домовленості не досягнуто, то кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу матері чи батька дитини і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.
Відповідно до положень ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Частиною 3 ст. 195 СК передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Згідно ч. 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов'язки.
Аналіз зазначених норм закону свідчить про те, що право визначати заборгованість по аліментам законодавцем надано державному виконавцю і лише у разі незгоди з розміром заборгованості, обчисленим останнім, сторони виконавчого провадження вправі оскаржити його постанову до суду в порядку, передбаченому розділом ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» та на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, в даному випадку приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О.Л. направив на адресу позивачки повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, в якому зазначив, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 рок у справі № 757/9596/14-ц не досліджувалось питання заборгованості в розмірі 314 950 грн., що визначена заявником в заяві про відкриття, та зазначено, що визначений заявником розмір підлягає встановленню судом. Також, зазначено, що в Мировій угоди суми немає строку пред'явлення до виконання та така не містить заходів примусового виконання.
Крім того, суд першої інстанції не врахував наданих до районного суду і наявних у справі доказів за якими, в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконанні у Дарницькому районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві перебуває виконавчий лист № 757/9596/14-ц від 07.04.2016 року виданий Печерським районним судом м. Києва про визнання мировою угоди, укладеної 11.02.2015 року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 , а заборгованість ОСОБА_1 була визначена з 02.10.2017 року по 01.05.2025 року, що становить 90 місяців х 1500 грн. = 135 000 грн. Однак боржником на депозитний рахунок відділу внесено кошти на загальну суму 182 250 грн. у зв'язку з чим державним виконавцем зазначено, що станом на 01.04.2025 року заборгованість згідно виконавчого листа № 757/9596/14-ц від 07.04.2016 року боржника ОСОБА_1 - відсутня (а.с. 125-136).
Відомостей про оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця Дарницького ВДВС у м. Києві в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо визначення розміру заборгованості та встановлення факту відсутності такої з боку платника ОСОБА_1 за виконавчим листом № 757/9596/14-ц виданим Печерським районним судом м. Києва за ухвалою від 11.02.2015 року про визнання мирової угоди, до суду не надано і судом таких не встановлено, і таких матеріали справи та (або) відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень не містять.
При цьому, до суду не надано доказів звернення позивачки ОСОБА_2 до суду із позовом про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Отже, звернення до суду із вказаним позовом про визначення розміру заборгованості з аліментів та її стягнення у зв'язку із невиконанням відповідачем в повному обсязі мирової угоди визнаної ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 757/9596/14-ц, тобто неналежного виконання набравшого законної сили судового рішення, суперечить вищенаведеним положенням законодавства, свідчить про обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права, призведе не до захисту або відновлення порушеного права позивача у разі задоволення позову, а до подвійного стягнення аліментів з боржника, а тому задоволенню не підлягає.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Обрання неналежного способу захисту порушеного права, невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є самостійної підставою відмови в позові. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 367/942/17 (провадження 61-13822св25).
Відтак, колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене,суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та пені по виплаті аліментів - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 17 квітня 2026 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов