09 квітня 2026 року місто Київ
справа № 381/440/26
апеляційне провадження № 22-ц/824/8085/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Русанівської Діни Дмитрівни на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Самухи В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , державний нотаріус П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Опанасюк Олена Юріївна про зобов'язання змінити (відкоригувати) адресу житлового будинку,-
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , державний нотаріус П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Опанасюк О.Ю. про зобов'язання змінити (відкоригувати) адресу житлового будинку, в якому просила:
зобов'язати виконавчий комітет Фастівської міської ради змінити (відкорегувати) адресу житлового будинку загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 20,2 кв.м., опис: житловий будинок «А», тамбур «а», сарай «Б», вбиральня «В», колодязь питний «№», огорожа «№2», ворота «№1», адреса згідно правовстановлюючих документів АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності: 1/3 частки ОСОБА_3 , спадкоємцем після смерті якого є ОСОБА_1 , та 2/3 частки ОСОБА_2 ;
встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили, вказане рішення стане для виконавчого комітету підставою для зміни (корегування) адреси житлового будинку.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як дружина спадкодавця ОСОБА_3 , отримала право на спадкування частки у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , інша частка у праві власності на зазначений житловий будинок належить позивачці згідно із договором дарування від 18 лютого 1995 року.
Позивачка не може реалізувати свої права на зазначене домоволодіння з огляду на «задвоєння» адрес та знаходження за цією ж адресою іншого домоволодіння, належного ОСОБА_4 .
Позивачка намагалася в поза судовому порядку вирішити питання зміни адреси належного їй будинку, для чого зверталась із листом до Фастівської міської ради.
Проте, виконавчим комітетом Фастівської міської ради було надано відповідь № П6318/334 від 10 липня 2025 року про те, що зміна адреси можлива лише після отримання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Враховуючи вище наведене, позивачка вважає, що існують підстави для зобов'язання виконавчого комітету Фастівської міської ради змінити (відкоригувати) адресу житлового будинку.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено позивачці її права звернутися з відповідним позовом за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Русанівська Д.Д. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі помилково відніс спірні правовідносини сторін до публічно-правових. Так, звернення до суду ОСОБА_1 з даним позовом фактично обумовлене неможливістю здійснити зміну адрес майна через наявність дублювання адреси двох самостійних об'єктів нерухомого майна, які мають різних власників та різні технічні характеристики. Разом з тим, з матеріалів позовної заяви слідує, що реєстрація об'єктів нерухомого майна адреси яких дублюються виникла не внаслідок прийняття Відповідачем відповідного правового акту або вчинення ним будь-яких дій чи прийняття рішень, як суб'єкта владних повноважень, а в наслідок помилки. Позивач в даному випадку не оскаржує рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради, як суб'єкта владних повноважень, а по суті хоче захистити своє порушене право на безперешкодне володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке є спадковим і право власності на яке Позивач немає можливості отримати в зв'язку з дублюванням адрес та наявністю вже зареєстрованого права власності за цією адресою за іншою особою.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Русанівська Д.Д. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду були повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказувала на те, що вона, як дружина спадкодавця ОСОБА_3 , отримала право на спадкування частки у праві власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , інша частка у праві власності на зазначений житловий будинок належить позивачці згідно із договором дарування від 18 лютого 1995 року. Позивачка не може реалізувати свої права на зазначене домоволодіння з огляду на «задвоєння» адрес та знаходження за цією ж адресою іншого домоволодіння, належного ОСОБА_4 . Виконавчим комітетом Фастівської міської ради було надано відповідь № П6318/334 від 10 липня 2025 року про те, що зміна адреси можлива лише після отримання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що даний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно приписів частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
В контексті приписів частини 1 статті 19 ЦПК України, цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, автономії волі та майновій самостійності учасників.
Натомість, для цілей застосування приписів частини 1 статті 19 КАС України, публічно-правові відносини це врегульовані нормами адміністративного права відносини, в межах яких один із учасників реалізує свої владні управлінські функції.
Згідно приписів пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
В статті 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою.
Згідно приписів пункту 1-1 частини 1 цієї статті, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: прийняття рішень про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об'єктів нерухомого майна у випадках та порядку, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих законом повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради в галузі житлово-комунального господарства віднесено облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форми власності.
Згідно статті 40 цього ж Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Системний аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що вирішення питання про присвоєння, зміни, коригування, анулювання поштової адреси об'єкта нерухомого майна належить до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.
Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що з урахуванням вказаних правових норм та обставин, наведених в позовній заяві, що відносини сторін спору є публічно-правовими та пов'язані з реалізацією передбачених законом повноважень органу місцевого самоврядування у сфері адміністративно-територіального устрою.
В цьому випадку спір про право цивільне відсутній, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень, не ставить під сумнів виникнення, існування чи припинення прав на нерухоме майно позивачки, проте, як стверджує остання, не вчиняє дій, пов'язаних з реалізацією своїх повноважень у сфері коригування адреси об'єкту нерухомого майна.
Отже, зазначений спір повинен бути розглянутим за правилами адміністративного судочинства, як такий, що виник з публічно-правових відносин.
За таких обставин, оскільки спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Русанівської Діни Дмитрівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року
Головуючий:
Судді: