20.04.2026 Справа №607/1931/26 Провадження №2/607/2978/2026
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Підкова Інна Романівна до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про стягнення аліментів,
28.01.2026 позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Підкову І.Р., звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення в її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 03.04.2025. Від даного шлюбу в них народилися діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від серпня 2025 року відповідач не проживає з дітьми. Тож, діти знаходяться на утриманні матері. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач періодично виплачував кошти на утримання дітей, які поступали не систематично, участі у вихованні дітей відповідач не приймає. Позивачка забезпечує донькам належні умови для їх проживання та виховання. Діти постійно потребують нормального харчування, витрат на придбання одягу, лікування, витрат на навчання, відвідування гуртків. Проте, вона сама не в змозі забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. Тому, вважає, що відповідач, як батько, який є здоровим та працездатним, може сплачувати аліменти на утримання дітей.
20.02.2026 Судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий відповідачем, який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки з моменту фактичного розлучення по серпень 2025 року, діти фактично проживали разом із ним, в подальшому позивачка дітей у нього забрала та почала їх начебто виховувати самостійно, окрім цього, обмежила в можливості його спілкування з дітьми, робила все можливе, щоб вони не підтримували із ним контакт. Після того, він звернувся в Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Тернопільській області з рапортом про добровільне стягнення з його грошового забезпечення аліментів в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) для дітей та перераховувати їх на картковий рахунок їх матері ОСОБА_1 . Окрім того, додатково зазначає, що він не відмовляється сплачувати аліменти на утримання своїх дітей, однак йому не зрозуміло чому саме позивачка має право на їх зарахування та розпорядження ними, оскільки вона не приймає участі у вихованні дітей та разом з ними не проживає.
09.03.2026 позивачем подана суду відповідь на відзив, у якій викладені усі мотиви, які на думку позивачки свідчать про те, що із відповідача необхідно стягувати аліменти на утримання дітей у запитуваному нею розмірі.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.02.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 02.03.2026 постановлено залучити до участі в справі в якості третьої особи Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, що відображено в протоколі судового засідання.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові та просила суд їх задоволити.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, подавши суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі
Відповідач будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, подавши суду заяву про розгляд справи без участі представника. При вирішенні справи просить ухвалити рішення в найкращих інтересах дітей.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.07.2012, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.04.2025 у справі №607/1965/25.
В шлюбі у сторін народилося двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.11.2014 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.11.2014.
Як встановлено Судом, на час розгляду справи, неповнолітні діти сторін зареєстровані та проживають разом з позивачем, що стверджується довідкою №398/28-03 виданою 04.03.2025 Відділом реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації ТМР, а також актом обстеження умов проживання від 24.02.2026.
Тож, доводи відповідача про те, що позивачка не проживає разом із дітьми не заслуговують на увагу. Окрім того, те що позивачка на теперішній час знаходиться поряд із дітьми та проживає з ними, свідчить також і Наказ командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №38-РС від 10.03.2026, згідно якого ОСОБА_1 звільнено із військової служби у запас.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Також, Конвенцією про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та інше.
Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів ( ч.2 ст. 182 СК України).
У відповідності до вимог ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 183 СК України, встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Так, судом встановлено, що підстави для звільнення відповідача від обов'язку утримувати спільних з позивачем дітей, передбачених положеннями СК України, відсутні.
Водночас, як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач добровільно ще до подачі позову сплачує в користь позивачки аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), що стверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Судом також враховано, що стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їм не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Разом із тим, як вбачається із долучених позивачем до матеріалів справи доказів, вона несе витрати на оплату різного роду гуртків, які відвідують діти.
Проте, Суд зауважує, що як відповідач, так і позивач повинні у однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства, утримувати своїх дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Водночас, Суд звертає увагу на те, що аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини, такі як оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, лікування нескладних захворювань та інше. Тобто, відвідування дітьми різних гуртків, не можна розцінювати, як необхідні базові умови для життя дитини, без яких дитина не може обійтися та відповідно на які, слід стягувати аліменти.
Як вбачається із вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2026 року для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 гривень.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 має можливість виконувати батьківські обов'язки по утриманню неповнолітніх дітей, суд вважає, що в даному випадку права дітей на матеріальне забезпечення зі сторони батька підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача в користь позивача аліментів.
Визначаючи розмір аліментів, суд на підставі ст. 182 СК України враховує матеріальне становище дітей та платника аліментів, інші обставин, що мають істотне значення, виходить з рівності обов'язку батьків щодо утримання дитини, прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тому вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, а тому із відповідача в користь позивачки слід стягувати аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 (однієї третьої) частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.01.2026 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Суд вважає, що вказаний розмір аліментів буде достатнім для належного виховання та утримання дітей, а також забезпечення належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
При цьому, суд зауважує, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я сторін та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
За таких обставин суд вважає, що рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судових витрат при звернені з даним позовом до суду, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.
Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 (Однієї третьої) частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.01.2026 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
В задоволені решти позовних вимог, відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави 1331,20 грн. судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Копію рішення суду направити сторонам по справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Третя особа: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, адреса місця знаходження: бульвар Тараса Шевченка, 1, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 43459222.
Головуючий суддя В. Л. Дзюбич