24.03.2026
Справа №607/4734/24
24 березня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючої судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
з участю:
адвокатів Заплітної І.А., Стецюка Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , який уточнила 18.06.2024 року та 23.09.2024, та просила в порядку поділу майна подружжя припинити право спільної сумісної власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, що були використані в процесі будівництва недобудованого індивідуального житлового будинку, господарської будівлі по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 6125280600020015677 пл. 0,1266 га та стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію 1/2 частини таких будівельних матеріалів у розмірі 329 356 грн 16 коп.
В обґрунтування позовних вимог, у заявах по суті, позивач вказала, що з 28 листопада 2019 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 листопада 2023 року. Від даного шлюбу в них спільних дітей не має. З жовтня 2017 року вони з відповідачем та її дітьми проживали спільно однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Проживали з жовтня 2017 року на орендованій квартирі по АДРЕСА_2 , а з червня 2018 року по АДРЕСА_3 , де проживали до кінця серпня 2022 року. У зв'язку з відсутністю власного житла та бажання збудувати будинок, 01 лютого 2019 року відповідачем було придбано земельну ділянку пл. 1,12 га кадастровий номер 6125280600020015677 в с.Байківці Тернопільського району за кошти, отримані від продажу будинку, який відповідач отримав від баби у спадок. На даній земельній ділянці вони вирішили збудувати житловий будинок, план обирали разом. 06 серпня 2019 року відповідачу видано будівельний паспорт на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 . 13.11.2019 року подано повідомлення про початок будівельних робіт.
З метою здійснення будівельних робіт, вони з відповідачем почали їздити на роботу до Чехії та Польщі. Будівництво житлового будинку здійснювали власними силами. У вересні 2022 року вони завершили будівництво літньої кухні та переїхали проживати в с.Байківці. Також ними було зведено каркас будинку першого поверху, без стелі та перегородок, облаштовано два септики, скважину. По даний час будівництво житлового будинку не завершене та він не прийнятий в експлуатацію. На початку 2023 року відносини між ними погіршилися та шлюб розірвано. Також за час подружнього життя ними було придбано автомобіль марки «Ford Focus» 2004 року випуску, яким користується відповідач.
Між ними не досягнуто згоди щодо поділу спірного майна.
Посилаючись на наведене та те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, просила припинити право спільної сумісної власності та стягнути з відповідача компенсацію 1/2 частини будівельних матеріалів та конструктивних матеріалів використаних у процесі спірного будівництва у розмірі 329 356 грн 16 коп.
Щодо вимог про поділ транспортного засобу, 23 липня 2024 року позивач подала заяву про відмову від таких вимог, оскільки відповідач у позасудовому порядку виплатив їй компенсацію 1/2 частини вартості спірного автомобіля у розмірі 80 500 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та призначеного розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що позов визнає частково в частині поділу транспортного засобу. З ОСОБА_1 почали спільно проживати з початку листопада 2019 року та 28.11.2019 року між ними було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням суду від 17.11.2023 року. Даний шлюб був формальним, оскільки це було бажання дружини. До листопада 2019 року він постійно проживав у матері ОСОБА_3 по АДРЕСА_4 , а також у першої дружини ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 . Такі обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 01 лютого 2019 року він за власні кошти, отримані від продажу власного автомобіля Форд Сієра та будинковолодіння в с.Вишнівчик, придбав земельну ділянку в с.Байківці. Разом із першою дружиною ОСОБА_4 вони обрали план житлового будинку. Бажання збудували власний будинок у них з ОСОБА_4 виникло ще у 2010 році. Протягом травня-червня 2019 року було придбано необхідні будівельні матеріали. Багато будівельних матеріалів було використано вживаних, які були привезені із села Котузів від батька, що може підтвердити свідок ОСОБА_6 . Також у травні-червні 2019 року було залито фундамент під житловий будинок і господарську споруду. Далі він власними силами розпочав будівництво спірного житлового будинку та господарської будівлі. До кінця літа 2019 року він збудував господарську будівлі та частину першого поверху будинку. З того часу будь-які будівельні роботи не здійснюються та стан будівництва по даний час залишився незмінним. Позивачу не було відомо про дане будівництво та будь-якої участі у ньому вона не приймала. Кошти витрачала на потреби дітей. Час від часу вони їздили на роботу за межі України, а коли повертались проживали на орендованій квартирі по АДРЕСА_3 . З серпня 2022 року він проживає у господарській будівлі в с.Байківці. ОСОБА_1 інколи також проживала у цій господарській будівлі, проводила відпочинок.
Посилаючись на наведене та те, що спірне будівництво здійснювалось за його особисті кошти, ОСОБА_1 будь якої участі не приймала, вважає, що таке майно є його особистою власністю.
Відповідач подав зустрічний позов та просив визнати право особистої приватної власності на будівельні матеріали, що були використані у процесі будівництва незавершеного житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 6125280600020015677.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зіслався на ті ж обставин, що у відзиві на первісний позов.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, присвоєно єдиний унікальний номер справи № 607/4737/24 встановлено строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
ОСОБА_1 подала відзив на зустрічну позовну заяву. Вказала, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя. Повідомлення про початок будівництва подане відповідачем 13.11.2019 року, а тому спірне будівництво не могло бути розпочатим раніше 14.11.2019 року. Шлюб між ними зареєстровано 28.11.2019 року. Безпідставними вважає твердження ОСОБА_2 щодо спільного його проживання з колишньою дружиною ОСОБА_4 , оскільки із рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.11.2018 року у справі № 607/18099/18 встановлено, що колишнє подружжя не проживає разом щонайменше з листопада 2017 року. 04 травня 2018 року судом видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина. Спільне проживання ОСОБА_2 із колишньою дружиною ОСОБА_4 може бути спростоване показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Спірне будівництво здійснювалось та планувалось ними як подружжям, їх спільною працею та за спільні кошти, для потреб їх сім'ї. Для забезпечення фінансової можливості здійснення такого будівництва вони разом почали їздити на роботу до Чехії та Польщі, повертаючись додому разом здійснювали будівництво, вкладаючи у нього спільно зароблені кошти. Посилаючись на наведене, просила відмовити у зустрічному позові.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року справу прийнято до провадження.
У судовому засіданні адвокат Заплітна І.А. первісний позов (уточнений) підтримала та просила задовольнити. Провадження у справі щодо транспортного засобу просила закрити у зв'язку з відмовою від позову у цій частини. Заперечила щодо задоволення зустрічного позову.
Адвокат Стецюк Ю.О. зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Заперечив щодо задоволення первісного позову.
Судом встановлено, що 17 січня 2019 року ОСОБА_2 продав належний йому житловий будинок в с.Вишнівчик Теребовлянського району Тернопільської області за 51 060 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу посвідченим державним нотаріусом Теребовлянської державної нотаріальної контори 17.01.2019 року, зареєстрованим в реєстрі за №51 (а.с. 91-92 Т. 1).
01 лютого 2019 року ОСОБА_2 придбав за 71 500 грн земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства пл. 0,1266 кадастровий номер 6125280600020015677 в с.Байківці Тернопільського району, що стверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за №190 та витягом з Державного реєстру речових прав від 01.02.2019 року (а.с. 93-94 Т. 1).
Рішенням Байковецької сільської ради Тернопільського району за №905 від 14.06.2019 року вирішено затвердити ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Байківці пл. 0,1266 га кадастровий номер 6125280600020015677 (а.с. 95 Т. 1).
29 липня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради із заявою про видачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
06 серпня 2019 року ОСОБА_2 видано будівельний паспорт на будівництво індивідуального житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 , що підтверджується будівельним паспортом, виданим відділом містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 06.08.2019 року (а.с. 21-39 Т. 1).
13 серпня 2019 року ОСОБА_2 видав на ім'я позивачки довіреність, якою уповноважив її управляти і розпоряджатись всім його майном, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, у зв'язку з цим укладати всі дозволені законом правочини, що підтверджується довіреністю посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В. від 13.08.2019 року, зареєстрованою в реєстрі за № 1970 (а.с. 19 Т.1).
Наказом відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради за № 02 від 04.09.2019 року присвоєно об'єкту будівництва «Будівництво індивідуального житлового будинку та господарської будівлі в АДРЕСА_1 » адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 122 Т. 1).
13 листопада 2019 року відповідачем повідомлено про початок будівельних робіт, а саме будівництво індивідуального житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням про початок будівельних робіт (а.с. 40-41 Т. 1).
28 листопада 2019 року сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.11.2023 року.
За час подружнього життя сторонами було придано автомобіль Форд фокус, 2004 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 та визнається відповідачем.
Після пред'явлення позову, між сторонами досягнуто згоди щодо поділу транспортного засобу, шляхом сплати відповідачем на користь позивача 80 500 грн грошової компенсації за належну їй 1/2 частку автомобіля, у зв'язку з чим позивачем подано заяву про відмову від позову у цій частині.
Згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 496/24-22 від 29 серпня 2024 року встановлено, що вартість будівельних робіт, включаючи вартість будівельних матеріалів, експлуатації машин, які були виконані на будівництві житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 в цінах на день дослідження становить 658 712.32 грн. Експертизу проведено судовим експертом Грушицьким І.Л., який попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що є другом сім'ї з 2019 року та сусідом по АДРЕСА_1 . Познайомився із сторонами спору під час будівництва будинку в с.Байківці і з того часу почали товаришувати. Особисто допомагав сторонам спору у будівництві, в якому також активну участь приймав син позивачки ОСОБА_10 . Усі разом збирати огорожу, накривали дах, заливали фундамент. Фундамент будинку заливали травень- червень 2019 року, літньої кухні у 2020 -2021 році. З травня 2022 року сторони почали проживали в літній кухні, де були частково меблі. Колишню дружину ОСОБА_2 та його сина від першого шлюбу за даною адресою не бачив ніколи. Неодноразово бачив сина позивача ОСОБА_10 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювали будівництво спірного будинку власними силами.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що знайома із сторонами спору. Працювала разом з позивачем 2011-2017 роки. У 2017 році між сторонами спору почались стосунки, вони зустрічали, потім одружились, разом їздили на роботу за межі України. У 2018 році вони почали проживали разом на квартирі по АДРЕСА_6 , а потім переїхали на іншу квартиру в районі «Канада». Неодноразово гостювала у них на орендованих квартирах. Знає, що сторони спору розпочали будівництво будинку в с.Байківці. У 2021 році вона зустрічалась із позивачкою, заїжджала на їх будову в с.Байківці.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що знає позивача та відповідача, оскільки є сусідом в с.Байківці. У 2019-2020 роки відповідач здійснював спірне будівництво. У 2021-2025 роках відповідач почав працювати у нього на будові.
Свідок ОСОБА_8 , яка є подругою ОСОБА_1 з дитинства, пояснила, що у 2017 році ОСОБА_1 познайомила її з ОСОБА_2 , з яким спільного проживали на квартирі по АДРЕСА_6 . У 2018 році вони переїхали проживати на іншу квартиру по АДРЕСА_6 . Особисто знає, що у 2019 році позивач позичала кошти у її знайомих 1500 доларів США, щоб відповідач віддав борг. Згодом позивачка знов позичала 200 та 500 доларів США на погашення заборгованості відповідача по аліментах. Також зазначила, що спірне будівництво сторони спору здійснювали разом, допомагав син позивачки від першого шлюбу. ОСОБА_1 постійно їздила на роботу за межі України, заробляти кошти на будівництво.
Інші свідки в судове засідання не з'явились.
Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до задоволення, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити за недоведеністю.
Щодо клопотання позивача про відмову від позовних вимог в частині поділу транспортного засобу.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу;
23 липня 2024 року позивач подала клопотання про відмову від частини позовних вимог щодо припинення права спільної сумісної власності та стягнення компенсації за частку автомобіля марки Форд Фокус 2004 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , у зв'язку із добровільним виконання 18 червня 2024 року відповідачем даних позовних вимог.
Відповідач не заперечив щодо задоволення клопотання.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1, ч. 2 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Враховуючи наведене, суд вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ транспортного засобу марки «Ford Focus», 2004 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , слід закрити на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Роз'яснити, що повторне звернення до суду із такими позовними вимоги не допускається.
Щодо позовних вимог про поділ незакінченого будівництва та визнання його особистою власністю відповідача слід зазначити наступне.
За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з вимогами ст. ст. 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із вимогами ч. 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 372 ЦК України передбачено, що майно, яке є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-843 цс 17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Враховуючи вищенаведенні вимоги закону та оцінюючи в сукупності зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що спірне незакінчене будівництво житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 належить до об'єкту права спільної сумісної власності подружжя сторін спору, оскільки здійснювалось у період їх спільного проживання, за спільні кошти, спільною працею та для потреб їх сім'ї. Вказані обставини в сукупності підтверджуються зібраними у справі письмовими доказами, у тому числі повідомленням про початок будівельних робіт, показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , допитаних у судовому засіданні, поясненнями сторін спору наданими в судовому засіданні та їх заявами по суті спору.
Відповідачем не спростовано будь-якими доказами презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірне незавершене будівництво.
А тому, спірне незавершене будівництво є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними.
Суд не приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_4 , яка є колишньою дружиною відповідача, оскільки вони є суперечливими, не конкретними та такими, що спростовуються вищевказаними доказами в їх сукупності. Більше того, суд вважає, що ОСОБА_4 є зацікавленою у результаті розгляду даної справи.
Доводи відповідача про те, що до листопада 2019 року він постійно проживав у матері ОСОБА_3 по АДРЕСА_4 , а також у першої дружини ОСОБА_4 по АДРЕСА_5 не підтверджені жодними належними доказами.
Навпаки, факт проживання відповідача по АДРЕСА_5 спростовується рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.11.2018 року справа № 607/18099/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право на користування даним житлом, оскільки не проживає за даною адресою тривалий проміжок часу та не приймає будь-якої участі у його утриманні; судовим наказом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04.05.2018 року у справі № 607/6921/18 про стягнення з відповідача аліментів на сина.
Недоведеними є твердження відповідача про те, протягом травня-червня 2019 року було придбано всі необхідні будівельні матеріали та залито фундамент під житловий будинок і господарську споруду.
Суд критично оцінює доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не було відомо про спірне будівництво та остання будь-якої участі у ньому не приймала, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами в їх сукупності, показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , а також долученими позивачем до позову фотознімками, які не заперечені відповідачем щодо осіб, які на них зображені, здійснення їх за місцем знаходження спірного будівництва.
З врахуванням наведеного, суд доходить до висновку, що ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільної сумісної власності на незавершене будівництво, а тому у задоволенні зустрічного позову про визнання такого майна особистою власністю слід відмовити.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Об'єкт незавершеного будівництва - це об'єкт, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, але не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Так, судом встановлено та підтверджено зібраними у справі доказами, що спірним майном є незавершений будівництвом будинок та господарська будівля по АДРЕСА_1 , будівництво яких здійснювалось протягом листопада 2019 до 2022 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, який не завершений будівництвом та не зданий в експлуатацію.
А тому, у позивачки є право на частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів незавершеного будівництвом будинку або право на присудження компенсації.
Такі висновки кореспондуються із правовою позицією, що міститься в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі №209/510/21.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
В силу вимог ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за № 496/24-22 від 29 серпня 2024 року, вартість будівельних робіт, включаючи вартість будівельних матеріалів, експлуатації машин, які були виконані на будівництві житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 в цінах на день дослідження становить 658 712.32 грн.
Відповідачем не надано суду інших висновків судових експертів щодо вартості спірного майна.
Суд не приймає до уваги наданий відповідачем Звіт про оцінку майна-будівельних матеріалів №46 наданий ФОП ОСОБА_12 , оскільки останній не є судовим експертом, не попереджений про кримінальну відповідальність, а наданий доказ не є висновком експерта.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення шляхом припинення право спільної сумісної власності подружжя на будівельні матеріали та конструктивні елементи, що були використані в процесі будівництва незавершеного житлового будинку, господарської будівлі по АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 6125280600020015677 та стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 329 356 грн 16 коп компенсації за належну їй одну другу частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані в процесі будівництва незавершеного житлового будинку та господарської будівлі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справ № 209/3085/20 зауважує, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.
Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з вимогами частин 1,2 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 21.08.2024 року позивачем оплачено вартість експертизи на суму 29992.19 грн (а.с. 113 Т.2).
Враховуючи наведене та те, що ОСОБА_1 не підтримувала позовних вимог щодо поділу спірного автомобіля, внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4098.56 грн судового збору, виходячи із розрахунку 80 500 + 329356.16 грн *1%/100, а також витрати за проведення судової експертизи 19 992,19 грн.
Також позивачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 30.01.2024 року, у п. 5.2 якого, сторони погодили гонорар адвоката у твердій сумі 10 000 грн; перелік послуг адвокат та їх вартість, де консультація 500 грн, збір доказів - 1500 грн та підготовка позову, відповідь на відзив, відзив на зустрічний позов 5000 грн, участь у судових засідання 1000 грн з одне судове засідання; рахунок № 1 від 30.01.2024 року на суму 10 000 грн.
Зважаючи на викладене, складність справи, поведінку сторін спору та тривалість судового процесу, суд вважає, що заявником доведено понесення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн
Відповідачем не спростовано обгрунтовоність таких витрат.
Враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 141, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 368, 369 Цивільного кодексу України, ст. ст. 60, 63, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівельні матеріали та конструктивні елементи, що були використані в процесі будівництва незавершеного житлового будинку, господарської будівлі по АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 6125280600020015677 та стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 329 356 (триста двадцять дев'ять тисяч триста п'ятдесят шість) грн 16 коп компенсації за належну їй одну другу частку будівельних матеріалів та конструктивних елементів, що були використані в процесі будівництва незавершеного житлового будинку та господарської будівлі по АДРЕСА_1 .
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про поділ транспортного засобу марки «Ford Focus», 2004 року випуску, р.н. НОМЕР_2 , закрити на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4098.56 грн, витрати за проведення судової експертизи 19 992,19 грн та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи
Позивач, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_7 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Відповідач, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька