Номер провадження 3/754/656/26
Справа №754/1633/26
Іменем України
17 квітня 2026 року
суддя Деснянського районного суду м. Києва Банах О.Л., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли з Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1, ч.2, ч.2 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП,
05.02.2026 до Деснянського районного суду м. Києва від Управління патрульної поліції м. Києва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшли адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 17 січня 2026 року серії ВАД №742735, 17 січня 2026 приблизно о 22 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_2 , а саме: тягав за волосся, хапав за горло, кидався телефоном, погрожував фізичною розправою, бив ногами по тілу, виражався брутальною лайкою, чим завдав психологічної та фізичної шкоди, чим порушив п.п. 14, 17, ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тим самим скоїв правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 17 січня 2026 року серії ВАД №742736, 17 січня 2026 приблизно о 22 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , а саме: вдарив ногою по ногах, погрожував предметом схожим на пістолет, виражався нецензурною лайкою, чим завдав психологічної та фізичної шкоди, та порушив п.2 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тим самим скоїв правопорушення, передбачене ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 17 січня 2026 року серії ВАД №742737, 17 січня 2026 приблизно о 22 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно дружини ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 в присутності малолітньої доньки ОСОБА_4 , а саме: бив ногами, кидався в бійку, погрожував фізичною розправою, погрожував пістолетом, чим завдав психологічної шкоди та порушив п.2 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тим самим скоїв правопорушення, передбачене ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 17 січня 2026 року серії №742734, 17 січня 2026 приблизно о 23 год. 10 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин ОСОБА_1 чинив злісну непокору співробітникам поліції, а саме: вдарив кулаком співробітника поліції в обличчя та розбив губу, погрожував фізичною розправою, ображав нецензурною лайкою, кидався в бійку, чим завдав фізичного болю, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив суду, що є військовослужбовцем, під час проходження військової служби був неодноразово поранений та отримав мінно - вибухову травму, та акубаротравму у вигляді хронічної двобічної нейросенсорної приглухуватості. Крім того з 19.06.2023 по 27.07.2025 року ОСОБА_1 перебував у полоні у російських окупантів, де піддавався жорстокому, нелюдському поводженню та катуванню, отримав численні термічні опіки ніг, рук голови, спини від удару струмом. Після звільнення з полону, з липня 2025 і по сьогоднішній день страждає на посттравматичний стресовий розлад, інсомнію, непереносимість голосних звуків, нав'язливі спогади перенесених подій, у зв'язку із чим постійно проходить курси лікування у центрах психічного здоров'я та реабілітації, КНП «ПСИХІАТРІЯ», приймає антидепресанти, нейролептики, для покращення свого психічного здоров'я.
17.01.2026 року його відпустили з лікарні додому, щоб він міг побути з рідними. Все було добре, умислу вчиняти сварку, а тим більше домашнє насильство - не було. Що відбувалося вдома він не пам'ятає, прийшов до тями вже в КНП «Психіатрія» та не зрозумів, що він знову там робить. ОСОБА_1 щиро каявся за вчинені дії, повідомив що йому соромно за скоєне, з родиною примирився, та надалі проходить лікування для покращення свого стану. На підтвердження своїх слів надав суду медичні документи та документи з військової частини. Просив справу стосовно нього закрити за відсутністю умислу в його діях.
Стосовно непокори співробітникам поліції зазначає, що нічого не пам'ятає, однак дуже шкодує про свій вчинок, щиро кається.
Вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ознайомившись із матеріалами адміністративного протоколу, та долученими ОСОБА_1 документами в судовому засіданні, суддя дійшов до таких висновків.
Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, Конституцією України передбачено, що однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи (ст. 129 ч.3 п.4).
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Так, п.2 ст. 1 Закону визначено, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
П. 14 ст. 1 Закону визначено психологічне насильство, як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
П. 17 ст. 1 Закону визначено фізичне насильство, як форму домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (в редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 3733-IX від 22.05.2024, який набрав чинності 19.12.2024) передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Диспозиція ч.2 ст. 173-2 КУпАП (в редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 3733-IX від 22.05.2024, який набрав чинності 19.12.2024) передбачає настання адміністративної відповідальності за вчинення діяння, передбаченого частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, а саме умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Обов'язковим елементом об'єктивної сторони складу цього адміністративного правопорушення є настання наслідків у виді психічної чи фізичної шкоди здоров'ю потерпілого, а суб'єктивної - наявність умислу на завдання такої шкоди.
Умисел - це форма вини, за якої особа усвідомлює небезпечність своїх дій, передбачає шкідливі наслідки для іншої людини (порушення анатомічної цілісності чи фізіологічних функцій) і бажає або свідомо припускає їх настання.
Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.
Прямий умисел - це психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямий умисел - це умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Надані ОСОБА_1 в судовому засіданні медичні документи та його пояснення, які повністю узгоджуються з медичними висновками, породжують у суду обґрунтовані сумніви в наявності умислу у діях ОСОБА_1 , а саме - заподіяння шкоди психічного та фізичного характеру дружині та малолітнім дітям, а також непокорі співробітникам поліції.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
Зміст протоколу про адміністративне правопорушення визначений ст. 256 КУпАП, а саме: у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили. Однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст. 251 КУпАП, умисного вчинення ОСОБА_1 будь-яких діянь (дій або бездіяльності) психологічного, фізичного характеру стосовно дружини ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 , внаслідок чого була завдана реальна шкода їх психічному та фізичному здоров'ю 17 січня 2026 року о 22 годині 30 хвилин в АДРЕСА_1 . Відсутні також і докази настання наслідків домашнього насильства у вигляді шкоди психічному здоров'ю потерпілих (висновки експертиз, медичні довідки, заключення спеціалістів тощо).
Сам лише факт наявності між учасниками справи сварки, конфліктної ситуації, не може свідчити про вчинення домашнього насильства, в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Поняття «конфлікт», «сварка» не є тотожними поняттю «насильство».
Конфлікт (від лат. сonflictus - зіткнення) - зіткнення протилежних інтересів, поглядів, оцінок, цінностей. Це протиріччя, що виникає між людьми чи колективами у процесі спілкування, їхньої спільної діяльності через непорозуміння або протилежність інтересів, відсутність згоди між двома та більше сторонами, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжується складними колізіями.
Відповідно, конфлікт - ситуація, в якій кожна сторона намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Так, окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки - це не психологічне насильство.
Насильство - свідома поведінка, використання власної переваги й контроль над іншою людиною.
Разом з тим, із заяви ОСОБА_2 , яка міститься в матеріалах справи, не вбачається умисного завдання їй або дітям будь-якої шкоди неправомірними діями ОСОБА_1 .
Як вбачається з наданих ОСОБА_1 медичних документів, - він має низку психологічних розладів, які не були взяті до уваги працівниками поліції під час складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Так, згідно з виписками із медичних карт стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 3296/р від 25.07.2025 року, №5604/р від 16.09.2025, №5703 від 13.10.2025 йому встановлено основний діагноз F43.2- Порушення адаптації (розлад адаптації, змішана тривожно-депресивна реакція з інсомнією, асоційований з бойовим стресом);
- згідно з виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №2244 ОСОБА_1 , який перебував у Державному закладі «Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна»» МОЗ України, з 21.10.2025 по 11.11.2025, йому поставлено основний діагноз F43.2- Порушення адаптації ( розлад адаптації, змішана тривожно-депресивна реакція з інсомнією, асоційований з бойовим стресом). Під час спілкування з психологом скаржився на проблеми з пам'яттю, головний біль, чутливість до звуків, сонливість, швидку втому. Рекомендація психолога: продовжити роботу з психологом та знизити психоемоційне навантаження.
Крім того, на момент вчинення адміністративного правопорушення, а саме 17.01.2026, ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КНП «Психіатрія», що за адресою: 04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 103, з 12.12.2025 по 18.01.2026 року, про що свідчить виписний епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №15300, 15865, відділення №20, з діагнозом: F43.2- розлад адаптації у вигляді стійкої тривожно-депресивної симптоматики, емоційно-вольової нестійкості та стійкої інсомнії. Під час перебування в лікарні, скаржився на головний біль, безсоння, відчуття, що хтось постійно стежить, тривога на фоні цього, паніка з комом в горлі, дратівливість, різка реакція на звуки, зниження пам'яті на поточні події, перепади настрою, зниження слуху та зору, нав'язливі спогади про пережите в полоні, бачить обличчя своїх кривдників в натовпі. Рекомендація: консультація психіатра.
Разом з тим, згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого №553 від 16.02.2026, ОСОБА_1 встановлено повний діагноз: посттравматичний стресовий розлад, прогредієнтний тип перебігу, тривожно депресивний варіант розвитку з емоційно-вольовою нестійкістю, інсомнічним компонентом.
Відповідно до висновку психолога від 23.02.2026 на момент огляду на перший план виступають порушення емоційно-вольової сфери у вигляді виражених тривожно-депресивних проявів: гіпотимія з вираженою апатичністю, ангедонією, помірний рівень дифузної тривоги, вербалізує наявність суїцидальних ідеацій на висоті афекту. У коморбідності з порушеннями, що відповідають клінічним ознакам ПТСР, з домінуючою інтрузивною симптоматикою, що виражається нав'язливими спогадами, нічними кошмарами, фіксованістю на травмованому досвіді, зісковзуваннями на побічні асоціації. Виписався під нагляд лікаря військової частини. Діагноз- посттравматичний стресовий розлад. Прогредієнтний перебіг. Тривожно-депресивний варіант. Стан медикаментозної ремісії. Призначено лікування- антидепресанти, нейролептики, загальнозмінююча терапія.
Вищенаведені медичні документи, проаналізовані судом з урахуванням ознак діяння, притаманного саме домашньому насильству, свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак домашнього насильства.
Крім того, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність лише протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
Таким чином, суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, у відповідності до норм ст. 250 КУпАП, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2, ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
Що стосується відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, суд зазначає таке.
Диспозиція ст. 185 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає у злісній непокорі законному розпорядженню відповідної особи.
Склад даного адміністративного правопорушення є формальним, тобто воно вважається закінченим з моменту вчинення.
Як вбачається з відеозапису, долученого до матеріалів справи, дійсно під час прибуття працівників поліції на виклик за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 після відкриття дверей своєї квартири відразу наніс удар кулаком в обличчя працівнику поліції, що зафіксовано на камеру та підтверджується наступними доказами, а саме:
-рапортом інспектора СПДН ВП Деснянського УП ГУНП у м. Києві старшим лейтенантом поліції Ніконовою Т. від 03.02.2026;
-письмовою заявою ОСОБА_2 від 17.01.2026;
-письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 17.01.2026;
-рапортом інспектора СПДН ВП Деснянського УП ГУНП у м. Києві капітана поліції Мойсєєнком М. від 17.01.2026;
-фото- таблицями.
Однак матеріали справи не містять доказів умисної та злісної непокори законному розпорядженню працівника поліції, оскільки, таке розпорядження на момент події було відсутнє. Після того, як ОСОБА_1 відчинив двері і вдарив працівника поліції, до нього відразу було застосовано заходи фізичного впливу і він не чинив злісної непокори. Крім того, як вбачається з долучених медичних довідок виданих ОСОБА_1 , останній на момент вчинення правопорушення, а саме 17.01.2026, перебував на лікуванні у КНП «Психіатрія», що за адресою: 04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 103, з 12.12.2025 по 18.01.2026 року, про що свідчить виписний епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №15300, 15865, відділення №20, з діагнозом: F43.2- розлад адаптації у вигляді стійкої тривожно-депресивної симптоматики, емоційно-вольової нестійкості та стійкої інсомнії. Під час перебування в лікарні, скаржився на головний біль, безсоння, відчуття, що хтось постійно стежить, тривога на фоні цього, паніка з комом в горлі, дратівливість, різка реакція на звуки, зниження пам'яті на поточні події, перепади настрою, зниження слуху та зору, нав'язливі спогади про пережите в полоні, бачить обличчя своїх кривдників в натовпі. Рекомендація: консультація психіатра.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, деякі справи про адміністративні правопорушення, за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі Надточій проти України». П.33 рішення у справі «Гурепка проти України»).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п. 2 ст. 6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права». У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgmentof 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення і, отже ст. 6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку та на підставі законно добутих доказів.
Враховуючи викладене, вважаю, що в справі про адміністративне правопорушення підлягає застосуванню положення ст. 62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Оглянуті в судовому засіданні протоколи про адміністративні правопорушення не доводить поза розумним сумнівом вину ОСОБА_5 у вчиненні ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2, ч.2 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП.
Таким чином суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, у відповідності до норм ст. 250 КУпАП, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_5 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ч.2 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП.
За викладених обставин провадження в справі про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_5 підлягають закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутності складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1. ч.2, ч.2 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 283, 284, 294 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1, ч.2, ч.2 ст. 173-2, ст. 185 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя О.Л. Банах