Справа № 367/1749/15-ц
Провадження №2/367/1686/2026
Іменем України
20 березня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Зайцевої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення коштів,
ОСОБА_4 звернувся до суду до ОСОБА_3 з позовом про стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги, тим, що його дочка ОСОБА_5 06 серпня 2010 року вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_3 , подружжя мешкало в квартирі, придбаній в кредит, отриманий від “Укрсоцбанку“ згідно договору кредиту № 846/83911, № рахунку НОМЕР_1 на ім'я відповідача. В перші роки спільного життя їм було важко сплачувати кредит, який до того ж був у доларах США, оскільки, до літа 2013 року обидва вони мали скромну зарплату. Крім того, досить передбачуваним був ріст курсу долара в майбутньому. Враховуючи це і невигідні для молодого подружжя наслідки, які могли настати, він вирішив їм допомогти, тому він без доручення відповідача 05.12.2012 року перерахував на його кредитний рахунок 2 500 доларів США. Йому було це зробити нелегко, оскільки, він живе на пенсію по інвалідності, а ці гроші - конвертовані євро, що залишились від його покійної матері і були компенсацією за примусову працю в роки війни 1941-1945 р. р. в Німеччині. Йому довелось зняти ці гроші з депозиту. Коли зять дізнався про часткове погашення ним тіла кредиту, був досить вдячний, але влітку 2013 року він отримав високооплачувану роботу і його дочка для нього перестала існувати, виникали сварки і постійне її приниження, результатом чого стало розірвання шлюбу 11.03.2014 року. Він в останні роки часто хворіє, тому його дочка не говорила йому про всі подробиці її життя і лише в кінці січня 2015 року він дізнався про договір поділу майна, який відповідач, скориставшись вкрай тяжкими обставинами для його дочки, фактично примусив її укласти з ним на вкрай невигідних для неї умовах. Таким чином відповідач недобросовісно скористався його грошима, які він перерахував одномоментно в доларах США. Просив ухвалити судове рішення, що гарантуватиме йому обов'язкове і невідворотне повернення відповідачем його грошей 2 500 доларів США та втрачену вигоду 400 доларів США на його банківський рахунок, що він відкриє відповідно до рішення суду, суттєво як для нього так і для відповідача, що він повинен зробити це одним платежем; виходячи із принципів розумності, справедливості, доцільності, законності встановити конкретну дату вищевказаного платежу, але не пізніше 10 днів від моменту набрання законної сили рішенням суду.
Згідно заочного рішення суду від 18 серпня 2015 року позов був задоволний частково. Зобов'язано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 повернути ОСОБА_4 , проживаючому АДРЕСА_2 грошові кошти у розмірі 2500 доларів США. Стягнуто із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 , проживаючого АДРЕСА_2 судові витрати в розмірі 243, 60 гривен. В інший частині позов залишити без задоволення.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14 лютого 2018 року задоволено заяву ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , зацікавлені особи: Відділ державної виконавчої служби Ірпінського МУЮ у Київській області, боржник: ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Ірпінського міського суду Київської області по справі №367/1749/15-ц, щодо зобов'язання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 повернути ОСОБА_4 , проживаючому АДРЕСА_2 грошові кошти у розмірі 2500 доларів США та судові витрати в розмірі 243, 60 гривен., а саме на стягувачів - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 жовтня 2018 року заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення по справі № 367/1749/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення коштів задоволено. Заочне рішення від 18 серпня 2015 року по цивільній справі № 367/1749/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення коштів скасовано. Справу призначено до розгляду.
В ході розгляду справи позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано заяву до ОСОБА_3 про зміну предмета позову, в якій зазначено, що в 2015 році, їх батько, ОСОБА_4 , звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про повернення коштів. 18 серпня 2015 року Ірпінським міським судом Київської області було винесено заочне рішення, яким позов ОСОБА_4 було задоволено частково, а саме: зобов'язано відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 повернути ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 2500,00 доларів США; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 243,60 гривень, в іншій частині позов залишено без задоволення. Проте, в подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. У зв'язку з тим, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 стали вони дві рідні дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (позивачі по справі) в рівних частинах (по 1/2 частки спадкового майна), а заочне рішення про зобов'язання ОСОБА_3 повернути кошти не було виконано, за їх зверненням Ірпінським міським судом Київської області була винесена ухвала про заміну сторони виконавчого провадження від 14.02.2018 року, відповідно до якої було замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/1749/15-ц на стягувачів - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Проте, в подальшому, 16.10.2018 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області заочне рішення від 18.08.2015 року по цивільній справі № 367/1749/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про повернення коштів було скасовано та призначено справу до судового розгляду. По суті вимог зазначають наступне. З 06 серпня 2010 року по 11 березня 2014 року позивач ОСОБА_7 перебувала з ОСОБА_3 (відповідачем по справі) в зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі вона з відповідачем мешкали в квартирі АДРЕСА_4 , яка була придбана в кредит, отриманий від ПАТ «Укрсоцбанк» згідно договору кредиту № 846/83911, № рахунку НОМЕР_1 на ім'я відповідача. В перші роки спільного життя було важко сплачувати кредит, який до того ж був у доларах США, оскільки до літа 2013 року вони мали скромну зарплату. Крім того, досить непередбачуваним був ріст курсу долара в майбутньому. На початку грудня 2012 року у неї з відповідачем гостро постало питання стосовно сплати чергової частини тіла кредиту, оскільки на той час коштів катастрофічно не вистачало і кредит гасити не було чим. Про дану обставину стало відомо її батькові - ОСОБА_4 (первісним позивачем). Враховуючи це, а також небезпеку настання невигідних для молодого подружжя майнових наслідків, які могли настати внаслідок несплати чергової частини кредиту, батько ОСОБА_4 вирішив вчинити дії, спрямовані на попередження настання невигідних для нас майнових наслідків, а тому він через Конотопське відділення ПАТ «Укрсоцбанку» без доручення відповідача, 05.12.2012 року згідно квитанції №FJB1234075300025 від 05.12.2012 року вніс на кредитний рахунок № НОМЕР_2 , що належав відповідачу 2500,00 доларів США. Внесені замість відповідача гроші були конвертовані євро, що залишились від його покійної матері і були компенсацією за примусову працю в роки війни 1941-1945 р. р. в Німеччині. Йому довелось зняти ці гроші з депозитного рахунку. Після часткового погашення тіла кредиту батьком замість відповідача, він відразу повідомив відповідача про здійснення таких дій, що було відповідачем схвалено з вдячністю. Влітку 2013 року відповідач отримав високооплачувану роботу, проте про повернення коштів, які були внесені нашим батьком ОСОБА_4 замість відповідача, навіть не згадував. В цей період часу між ОСОБА_8 та відповідачем почали виникати сварки, непорозуміння. Восени 2013року відповідач фактично вигнав її з квартири змінивши замки, в якій вони разом проживали та де було зареєстровано її місце проживання, внаслідок чого вона була змушена певний час ночувати в друзів та знайомих. В березні 2014 року шлюб між ними було офіційно розірвано, при цьому, квартира АДРЕСА_4 , за яку частково було погашено кредит ОСОБА_4 , залишилася у власності відповідача. За життя батько неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому кошти у сумі 2500,00 доларів США, що були фактично витратами, понесеними ним у зв'язку із вчиненням ним дій в майнових інтересах відповідача, проте відповідач повертати кошти безпідставно відмовився. Дана обставина змусила батька звернутися з позовом до суду про повернення відповідачем коштів. Відповідач в своїй заяві про перегляд судового рішення зазначав про те, що при прийнятті заочного рішення не був взятий до уваги Договір про поділ майна подружжя від 07.03.2014 року, засвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстрований в реєстрі за № 1036, що має нібито істотне значення для правильного вирішення справи. Далі відповідач стверджував, що «відповідно до п. 4.1 цього договору він, зобов'язався виплатити частину кредиту позивачу ОСОБА_2 в сумі 2500 доларів США, який він оформив для придбання квартири АДРЕСА_4 та до цього договору наявний графік погашення грошової компенсації про поділ майна подружжя, який він сплатив дев'ятьма квитанціями в Ірпінському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк» на ім'я ОСОБА_9 (зараз ОСОБА_10 ) на загальну суму 32000 гривень. На момент заключення Договору про поділ майна подружжя дана сума в 32000,00 гривень відповідно курсу НБУ становила 2500 доларів США». Проте дане твердження відповідача не відповідає дійсності, є надуманим та спростовується наступним. Так, дійсно 07 березня 2014 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_11 був укладений договір про поділ майна. Окремо, слід зазначити, про те, що відповідач фактично примусив позивача ОСОБА_2 , до укладення даного договору на вкрай невигідних для неї умовах, скориставшись на той час вкрай тяжкими для неї життєвими обставинами. Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Звертає увагу на ту обставину, що сторонами договору про поділ майна виступає в даному випадку подружжя. Первісний позивач ОСОБА_4 не був і не міг бути стороною даного договору. Предметом даного Договору було майно, яке було набуте подружжям в спільну сумісну власність, а саме: автомобіль марки BMW, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований на ім'я відповідача; спальня під назвою «Вівальді»; два розкладних крісла під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Частина тіла кредиту у розмірі 2500,00 доларів США, яку сплатив за відповідача батько - ОСОБА_4 не була предметом даного договору про поділ майна подружжя. Крім того, сама квартира АДРЕСА_4 , яка була придбана в кредит на ім'я відповідача залишилась у його власності та також не була предметом Договору про поділ майна подружжя. Зауважує, що під час шлюбу з відповідачем погашення кредиту за квартиру АДРЕСА_4 , здійснювалося за рахунок їх спільних коштів, а, отже, грошова компенсація у розмірі 32000,00 доларів США є частковим відшкодування спільних коштів, перерахованих на погашення кредиту у сумі 2500,00 доларів США. Крім того, звертає увагу суду ще на ту обставину, що в самому тексті Договору про поділ майна подружися, зокрема в п.4.1., передбачено що «дана сума (32000,00 гривень або 2500,00 доларів) являється відшкодуванням частини вартості спальні під назвою «Вівальді» та коштів перерахованих на погашення частини кредиту сторони-1 в сумі 2500,00 доларів США». Отже до суми відшкодування у розмірі 2500,00 доларів США згідно Договору про поділ майна входила і вартість частини спальні «Вівальді». При цьому з п. 4.1. Договору про поділ майна подружжя не можливо ідентифікувати, про який кредит та згідно якого документу про сплату йдеться мова. Таким чином, договір про поділ майна подружжя від 07.03.2014 року є неналежним доказом щодо виконання відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу ОСОБА_4 його фактичних витрат у сумі 2500,00 доларів США, понесених у зв'язку з оплатою замість відповідача без його доручення частини кредиту згідно договору кредиту № 846/83911. Отже, за життя батька ОСОБА_4 відповідач так і не відшкодував йому розмір понесених батьком фактичних витрат у сумі 2500,00 доларів США.Вони, як спадкоємці ОСОБА_4 як правонаступники, мають право вимагати стягнення з відповідача коштів у розмірі 2500,00 доларів США в якості відшкодування фактичних витрат, понесених спадкодавцем ОСОБА_4 у зв'язку із вчиненням ним дій в майнових інтересах відповідача без його доручення.Враховуючи ту обставину, що, оскільки, позивач ОСОБА_4 , (правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ) без доручення відповідача 05.12.2012 року перерахував на його кредитний рахунок 2500 доларів США в рахунок погашення тілу кредиту та повідомив про це відповідача, відповідач відмовляється повертати правонаступникам позивача зазначену суму коштів, тому, виходячи із положень ст. ст. 1158, 1160, 1218 ЦК України способом захисту прав позивачів є стягнення з відповідача на користь позивачів у рівних частках коштів у розмірі 66757,25 гривень, що на десь складання позову становить еквівалент 2500,00 доларів США. Просять суд стягнути з відповідача на їх користь грошові кошти у сумі по 33 378 (тридцять три тисячі триста сімдесят вісім) гривень, 63 коп., кожному, що за офіційним курсом Національного банку України гривні до долара США станом на 14 березня 2019 року (офіційний курс гривні до долара США становить: І долар США = 26,7029 грн.) становить 1250,00 доларів США та судові витрати по справі.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, в матеріалах справи містяться їх зави щодо слухання справи без їх особистої участі, позов підтримують в повному обсязі та просять задоволити.
В судовому засіданні 20.02.2026 року представник позивачів - адвокат Терещук І.В. в судових дебатах підтримала позовні вимоги, додатково вказавши, що грошові кошти в розмірі 2500 доларів США були приватною власністю ОСОБА_4 , батька позивачів, який помер в 2016 році. Твердження відповідача, щодо повернення зазначених коштів в розмірі 2500 доларів США за договором про поділ майна є неправомірним, оскільки, кошти ОСОБА_4 в розмірі 2500 доларів США не можуть підлягати поділу та стосуватися майна подружжя. Позивач ОСОБА_2 працювала та також вкладала кошти у квартиру. В договорі про поділ майна не ідентифіковано, що за гроші повернуто. Твердження, що 32000 грн. відповідало 2500 доларам США не відповідає дійсності. В ході розгляду справи учасниками розгляду повідомлялося що в суму 32000 грн. входила і вартість меблів. Не заслуговує уваги і твердження, що сума 2500 доларів США від ОСОБА_4 була, як подарунок на весілля, оскільки шлюб було укладено в 2010 році, а кошти внесені в 2012 році. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 29.12..2025 року зазначив, що дійсно в 2012 році батько ОСОБА_2 . ОСОБА_4 здійснив оплату в розмірі 2500 доларів США на погашення кредитного договору, це було його рішення. Батько колишньої дружини допоміг йому та на той час його дружині ОСОБА_10 (шлюбне прізвище ОСОБА_9 ) в погашенні кредиту, що брався на придбання квартири для проживання. Квартиру було придбано на його ім'я, він щомісяця погашав кредит перебуваючи в шлюбі з позивачкою. Договір по поділ майна було укладено з дружиною під час перебування у шлюбі. В договорі було передбачено, що грошова компенсація в розмірі 32000,00 грн. це частина вартості спальні «Вівальді» та кошти в розмірі 2500 доларів США, що були перераховані на погашення частини кредиту. По курсу долара США в 2014 році в суму 32000,00 грн. (4000 доларів США) входило 2500 доларів США (сплачена ОСОБА_4 частина кредиту) та 1500 доларів США (вартість спальні). Батько дружини сам виявив бажання допомогти в погашенні кредиту, він подарував ці гроші своїй доньці. Коли дружина сказала повернути їй ці гроші, він їх повернув, про що зазначив в прийнятому договорі про поділ майна подружжя.
Представник відповідача - адвокат Давиденко О.В. через канцелярію суду подав заяву, в якій зазначив, що просить суд врахувати, що позивач по справі ОСОБА_4 являється батьком колишньої дружини ОСОБА_3 . Як зазначав позивач ОСОБА_4 у позові: він без доручень відповідача, 05.12.2012р. перерахував на його кредитний рахунок 2500 доларів 00 центів. На момент перебування в шлюбі між ОСОБА_9 (зараз - ОСОБА_10 ) та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна подружжя від 07.03.2014 року, засвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., що зареєстрований в реєстрі №1036. Шлюб між сторонами ОСОБА_9 (зараз - ОСОБА_10 ) та ОСОБА_3 розірвано 11 березня 2014 року. Відповідно до цього договору п. 4.1 ОСОБА_12 зобов'язався виплатити частину кредиту ОСОБА_9 в сумі 2500,00 дол. США для придбання квартири в м. Ірпінь та відшкодувати частину вартості спальні під назвою «Вівальді». До цього договору наявний графік погашення грошової компенсації про поділ майна подружжя який ОСОБА_3 виконав та сплатив дев'ятьма платежами на ім'я ОСОБА_13 на загальну суму 32 000, 00 гривень. Відповідно до курсу Національного Банку України станом на день укладання договору майна подружжя від 07.03.2014 року долар США становив - 9.3879 гривень. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Клопотань та заяв, про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно квитанції № FJB1234975300025 від 05 грудня 2012 року вбачається, що платник: ОСОБА_4 оплатив 2500 доларів США (еквівалент у гривнях 19982,50) отримувачу: ОСОБА_3 , банк отримувача: ПАТ «УКРСОЦБАНК», призначення платежу: погашення тіла по кредиту.
Зі свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 від 06 серпня 2010 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської області вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрував шлюб 06 серпня 2010 року з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 179. Прізвище після реєстрації шлюбу дружини: « ОСОБА_14 ».
Зі свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 від 11 березня 2014 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції у Київській області вбачається, що шлюб між чоловіком ОСОБА_3 і дружиною ОСОБА_9 розірвано, про що 11 березня 2014 року складено відповідний актовий запис № 14.
Зі свідоцтва про смерть серія НОМЕР_6 , виданого 21 грудня 2016 року Конотопським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце смерті м. Конотоп, Сумська обл.
Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є дві рідні дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.09.2017 р., виданого Конотопською міською державною нотаріальною конторою.
07 березня 2014 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна подружжя, засвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстрований в реєстрі № 1036, за умовами якого сторони за взаємною згодою даним договором здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність.
Відповідно до п. 4.1 договору ОСОБА_3 зобов'язується сплатити ОСОБА_9 на її розрахунковий рахунок НОМЕР_7 , в Ірпінське відділення ПАТ “Укрсоцбанк», код ОКПО 00039019, МФО 300023, грошову компенсацію в розмірі 32000грн.(тридцять дві тисячі гривень) протягом 2014 року згідно графіку погашення грошової компенсації викладеного в Додатку № 1 до цього договору. Дана сума являється відшкодуванням частини вартості спальні під назвою «Вівальді» та коштів перерахованих на погашення частини кредиту ОСОБА_3 в сумі 2500,00 (дві тисячі п'ятсот дол. США).
Згідно п. 4.2 договору у разі порушення 5-ти денного терміну сплати щомісячних платежів передбачених графіком, який викладено в додатку № 1 до цього договору, ОСОБА_3 зобов'язується сплатити ОСОБА_9 пеню в розмірі 0,1 відсотка від розміру грошової компенсації визначеної в п. 4.1 цього договору, за кожен день прострочки, на її розрахунковий рахунок .
Згідно додатку № 1 Графіку погашення грошової компенсації по договору про поділ майна подружжя від 07.03.2014 вбачається, що є дев'ять щомісячних платежів на загальну суму 32000,00грн.
Згідно квитанцій: № 11668152 від 13 березня 2014 року на суму 3550 грн., №11805752 від 09 квітня 2014 року на суму 3550 грн., №11982780 від 16 травня 2014 року на суму 3550 грн., № 12123908 від 16 червня 2014 року на суму 3550 грн., № 12242985 від 12 липня 2014 року на суму 3550 грн., № 12405679 від 19 серпня 2014 року на суму 3550 грн., № 12334098 від 17 вересня 2014 року на суму 3550 грн., № 12674238 від 17 жовтня 2014 року на суму 3550 грн., № 12814759 від 19 листопада 2015 року на суму 3600 грн., - вбачається, що ОСОБА_3 сплатив дев'ятьма платежами на р/р НОМЕР_7 в Ірпінське відділення ПАТ “Укрсоцбанк», код ОКПО 00039019, МФО 300023 на ім'я ОСОБА_9 грошові кошти на загальну суму 32 000, 00 гривень згідно договору про поділ майна.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
В ч. 2 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Позивачі стверджують, що їх батько ОСОБА_4 частково погасив тіло кредиту замість відповідача в розмірі 2500 доларів США в 2012 році та вони як спадкоємці ОСОБА_4 , як правонаступники мають право вимагати стягнення з відповідача коштів у розмірі 2500,00 доларів США в якості відшкодування фактичних витрат, понесених спадкодавцем у зв'язку із вчиненням ним дій в майнових інтересах відповідача без його доручення.
Зобов'язання, що виникають із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення врегульовано главою 79 ЦК України, а саме, ст.ст. 1158 - 1160 ЦК України.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1158 ЦК України якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Згідно з ч. 1 ст. 1159 ЦК України, особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.
У відповідності до ст. 1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.
Так, за зобов'язанням із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.
Враховуючи наведені норми законодавства, для виникнення в особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність певних умов: небезпека має загрожувати саме майновим інтересам власника; небезпека настання невигідних для власника майнових наслідків має бути реальною, а не уявною; дії гестора щодо запобігання, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються ним за власною ініціативою, а не у зв'язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, а також відповідні дії не мають бути пов'язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов'язків; дії, вчинені гестором в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи; зобов'язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв'язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах. Суд звертає увагу, що характерною ознакою вказаних правовідносин є те, що дії, вчинені в майнових інтересах іншої особи за своїм характером повинні становити не лише користь для особи, а й бути єдиною можливістю усунення негативних наслідків для неї у вигляді знищення, пошкодження чи псування майна.
При цьому ні ОСОБА_4 , ні позивачі не надали суду належних доказів, що майновим інтересам ОСОБА_15 загрожувала небезпека настання невигідних для нього майнових наслідків, зокрема, що у ОСОБА_3 відсутні фінансова можливість здійснити оплату кредиту в 2012 році, крім того, самі ж позивачі не заперечують факту, що кредит сплачувався ОСОБА_3 на протязі тривалого часу та ОСОБА_4 мав право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення, зокрема здійснити сплату частини кредиту ОСОБА_15 , без доручення ОСОБА_15 в розмірі 2500,00доларів США.
Відповідач не заперечує, факту сплати частини кредиту ОСОБА_4 , батьком його колишньої дружини, в розмір 2500 доларів США без його доручення, це було особисте рішення ОСОБА_4 допомогти сім'ї його доньки. Однак стверджує, що кошти в розмірі 2500 доларів США повернув на вимогу доньки ОСОБА_4 ОСОБА_16 в підтвердження даного факту подано суду договір про поділ майна подружжя від 07 березня 2014 року укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , засвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстрований в реєстрі № 1036, та квитанції № 11668152 від 13 березня 2014 року, №11805752 від 09 квітня 2014 року, №11982780 від 16 травня 2014 року, № 12123908 від 16 червня 2014 року, № 12242985 від 12 липня 2014 року, № 12405679 від 19 серпня 2014 року, № 12334098 від 17 вересня 2014 року, № 12674238 від 17 жовтня 2014 року, № 12814759 від 19 листопада 2015 року про перерахування коштів на загальну суму 32000,00грн.
Умовами договору про поділ майна подружжя від 07.03.2014 року ( п. 4.1 договору ) чітко визначено зобов'язання ОСОБА_3 сплатити ОСОБА_9 на її розрахунковий рахунок НОМЕР_7 , в Ірпінське відділення ПАТ “Укрсоцбанк», код ОКПО 00039019, МФО 300023, грошову компенсацію в розмірі 32000грн.(тридцять дві тисячі гривень) протягом 2014 року згідно графіку погашення грошової компенсації викладеного в Додатку № 1 до цього договору. Дана сума являється відшкодуванням частини вартості спальні під назвою «Вівальді» та коштів перерахованих на погашення частини кредиту ОСОБА_3 в сумі 2500,00 (дві тисячі п'ятсот дол. США).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України у їх системному зв'язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це ("заборонено законом"), або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір про поділ майна подружжя від 07 березня 2014 року укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , засвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Нельзіним М.С., зареєстрований в реєстрі № 1036 станом на час розгляду справи не скасований не визнаний судом недійсним.
Позивач ОСОБА_2 не спростувала жодним належним доказом факту отримання коштів в загальному розмірі 32000,0грн. від ОСОБА_3 на виконання умов договору про поділ майна подружжя від 07.03.2014 року.
Твердження відповідача та його представника про те, що у договорі про поділ майна подружжя від 07 березня 2014 року було передбачено, що грошова компенсація в розмірі 32000,00грн. це частина вартості спальні «Вівальді» та кошти в розмірі 2500доларів США, що були перераховані на погашення частини кредиту. Відповідно до курсу Національного Банку України станом на день укладання договору майна подружжя від 07.03.2014 року долар США становив - 9.3879 гривень. По курсу долара США в 2014 році в суму 32000,00грн. (4000доларів США) входило 2500 доларів США (сплачена ОСОБА_4 частина кредиту) та 1500 доларів США (вартість спальні), не спростовано позивачами жодним належним доказом.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 липня 2019 року у справі №915/720/18 зроблено такий висновок: «З огляду на положення статей 1158, 1160 ЦК України в їх системному взаємозв'язку Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що для виникнення у особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність ряду умов, а саме: небезпека має загрожувати саме майновим інтересам іншої особи; небезпека настання невигідних майнових наслідків має бути реальною, а не уявною; дії щодо запобігання попередженню, усуненню або зменшенню небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються нею за власною ініціативою, а не у зв'язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, відповідні дії не мають бути пов'язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов'язків; дії, вчинені в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи; зобов'язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв'язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах. Також Суд звертає увагу на обов'язок особи, яка діє в інтересах іншої особи, при першій нагоді повідомити цю особу про свої дії, адже невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою втрату права на відшкодування зроблених витрат».
ОСОБА_4 з позовними вимогами до відповідача про повернення коштів звернувся 12 березня 2015 року, після розірвання шлюбу між відповідачем та його донькою ОСОБА_14 (на теперішній час ОСОБА_2 ) та після виконання ОСОБА_3 умови договору про поділ майна подружжя від 07 березня 2014 року.
За вказаних обставин, суд вважає, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами факту неповернення понесених витрат спадкодавцем ОСОБА_4 у зв'язку із вчиненням ним дій в майнових інтересах відповідача без його доручення на погашення частини кредиту у розмірі 2500доларів США, схвалення цих дій відповідачем, а також, що вказані витрати були необхідними та були єдиною можливістю усунення негативних наслідків для відповідача, тобто позивачами не доведено обставини, на які вони посилають як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог.
Законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів вказаної в позові суми коштів судом не встановлено.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено, тому не підлягають стягненню із відповідача на користь позивача і понесені витраті та сплаті судового збору та витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 129 Конституції України, 6, 11, 14, 25, 16, 509, 526, 626, 627, 629, 638, 639, 1158-1160 ЦК України, ст. 4,10, 76, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Ф. Карабаза