Справа № 367/7768/25
Провадження №2/367/2820/2026
Іменем України
20 березня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Зайцевої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
До Ірпінського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, зазначивши, що 03.06.2004 року був зареєстрованих між нею та ОСОБА_2 шлюб, від якого мають: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею. Вони проживали з відповідачем однією сім'єю до певного часу, на протязі останніх років сімейне життя між нами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. 18.08.2016 року рішенням Ірпінського міського суду шлюб між ними було розірвано. Також було досягнуто згоду про утримання дітей. Але з початку 2022 року, під час окупації м. Буча відповідач десь втік та тривалий час не з'являвся і жодної допомоги не надавав. Вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, відповідач не сплачує аліменти на дітей, уникає за будь-якої можливості приймати участь у вихованні дітей, матеріальній допомозі, не допомагає і не приймає участі у витратах на навчання, лікування, оздоровлення, гуртки та спортивні секції. Відповідач офіційно не працював та уникав контактів з дітьми, щоб не сплачувати аліменти. Інколи на якесь свято міг подарувати дитині кошти (500-1000грн.) і на тому все, про своє місце перебування, місце роботи та доходи жодної інформації не надавав. На її неодноразові прохання щодо сплати аліментів повідомляв, що йому зараз тяжко, він не має змоги, що треба трішки потерпіти і т.д. Станом на теперішній час відомо, що відповідач перебуває на службі в ЗСУ, а отже офіційно працевлаштований та здатен буде сплачувати аліменти на дітей, приймати участь у оплаті за навчання, спортивні зайняття, відпочинок, тощо. У зв'язку з тим, що вона утримує дітей самостійно і станом на теперішній час перебуває у тяжкому матеріальному становищі, що позбавляє її у повній мірі забезпечувати сина та доньку, у повному обсязі усім необхідним для нормального розвитку, навчання, лікування та відпочинку. Крім того, додаткові заняття, гуртки для дітей спричиняють додаткові витрати. Таким чином додаткові витрати на дітей становили: оплата вартості навчання в ВНЗ - 29 425,00 грн.; оплата навчання на право керування ТЗ - 17 300,00грн.; оплата занять спортивно-лікувальних, сина ОСОБА_5 корекція скаліозу - 31 642,75грн., та плоскостопості - 23 990,00грн.; оплата занять спортивно-лікувальних доньки ОСОБА_4 - 24 490,00грн. Загалом додаткові витрати склали 126 847,75 грн. Враховуючи підвищення цін на харчування, одяг, оплату за житло, комунальні послуги та вище наведені обставини вона не має можливості в повній мірі забезпечувати дітей матеріально. Відповідач інших утриманців немає, він працездатний, отримує дохід, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому вважає він може сплачувати аліменти. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь за минулий час (за останні три роки) та стягувати в подальшому до досягнення ОСОБА_3 до 23 років, у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь за минулий час (за останні три роки) та стягувати в подальшому до досягнення ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 кошти на її користь в рахунок компенсації додаткових витрат на дітей за навчання та фізичне виховання (спортивні заняття), лікування в розмірі 50%, а саме - 63 423,5 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом К.Українцевою через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач не погоджується з заявленими в позовній заяві вимогами в обсязі, заявленому позивачкою, проте щодо необхідності брати участь в утриманні дітей не заперечує. Позивачка, аргументуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що відповідач не здійснює належне утримання дітей, що між сторонами було досягнуто згоди щодо розміру аліментів, які він не виконує, а також, що позивач неодноразово зверталась до нього із проханням сплатити аліменти, на що отримувала відмову; також позивачка зазначає про своє складне матеріальне становище, - при цьому, на підтвердження своїх аргументів не надано жодного належного доказу. Відповідач належним чином бере участь в утриманні дітей, та періодично перераховує кошти безпосередньо дітям (за погодження з позивачкою); крім того 2023 року по теперішній час повністю сплачує комунальні послуги газопостачання за місцем проживання дітей та позивачки, дані факти підтверджено виписками про рух коштів з банкових рахунків. Відповідач не ухилявся від матеріальної допомоги дітям, та регулярно надавав кошти. Також, відповідач на постійній основі надавав дітям та дружині кошти готівкою. Крім того, позивачка не надала належних доказів того, що діти проживають лише з матір'ю та місце їх проживання визначено з нею. Щодо стягнення аліментів за попередній період. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Позивачем не надано до позовної заяви доказів вживання заходів щодо одержання аліментів. Сторона відповідача зауважує, що відповідач не ухилявся від утримання дітей у зазначений позивачем період, на підтвердження чого до відзиву додані виписки та квитанції банківських установ. Отже, підстави для стягнення аліментів за попередній період відсутні, та позовна вимога є не обґрунтованою. Щодо розміру аліментів позивач простить стягнути з відповідача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення 23 років, у розмірі 1/3 частини заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. Тобто, в загальній сумі просить стягнути з відповідача аліменти на утримання двох дітей в розмірі 2/3 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача. Враховуючи норми сімейного кодексу відповідач не заперечує щодо свого обов'язку утримувати дітей, і погоджується сплачувати аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/3 від усіх видів заробітку з моменту пред'явлення позову до суду до закінчення навчання ОСОБА_3 але не пізніше, ніж йому виповниться 23 роки, та в подальшому на утримання однієї дитини (доньки) у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходів) до досягнення ОСОБА_4 повноліття, але не погоджується із розміром, заявленим позивачем. Щодо стягнення аліментів на повнолітню дитину. Відповідно до довідки від 22.08.2025 року № 4829/13-16 Державного податкового Університету ОСОБА_3 закінчує навчання в червні 2026 року. Тобто, стягнення аліментів припиняється у разі закінчення навчання, незалежно від того чи виповниться дитині 23 роки. Щодо додаткових витрат на утримання дітей. Позивачка зазначає, що за попередній період нею було здійснено додаткові витрати на та просить відшкодування 50% відповідачем. Зокрема: сплату за здобуття ОСОБА_3 вищої освіти в розмірі 29 425 грн., при цьому не долучає доказів, які б підтверджували дану інформацію, а саме договору з навчальним закладом із зазначенням вартості навчання. Також, не надає інформації, що завдяки тому, що батько ОСОБА_6 , тобто відповідач брав безпосередню участь в захисті Батьківщини, та отримав статус учасника бойових дій, і з 2023 року ОСОБА_7 було переведено на навчання за державним замовленням. Відповідно другий, третій, та четвертий курс як відповідач, так і позивачка були звільнені від сплати коштів за навчання. Тобто, позивачка отримала фінансову вигоду завдяки відповідачу. Зазначає про сплату керування ТЗ в розмірі 17300грн., оплату спортивно-лікувальних занять сина ОСОБА_5 , корекцію сколіозу в розмірі 31 642,75 грн., та плоскостопості - 23 990,00 грн та оплату спортивно-лікувальних занять доньки ОСОБА_4 в розмірі 24 490,00грн., - при цьому не надає доказів, щодо оплати саме за уроки водіння одного з дітей, не надає доказів особливих обставин, які б вимагали таких витрат, в тому числі медичних показань, щодо потреби дітей у «спортивно-лікувальних» заняттях. Крім того, ТОВ "ДЖЕЙМЕНЕДЖМЕНТ", код ЄДРПОУ 44447930, відповідно до зазначених КВЕДів має основним видом діяльності - «Діяльність фітнес-центрів» (КВЕД 93.13) та інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у. 93, інша діяльність у сфері спорту, діяльність із забезпечення фізичного комфорту. ФОП ОСОБА_8 , має основним видом діяльності - інша діяльність у сфері спорту та інші: діяльність фітнес-центрів, освіта у сфері спорту та відпочинку. Тобто ні ТОВ «ДЖЕЙМЕНЕДЖМЕНТ», ні ФОП ОСОБА_8 , у яких ніби то проходили спортивно-лікувальних заняття діти не надають послуг з лікування та реабілітації. Щодо судових витрат позивачем не зазначено які судові витрати нею понесено, або ймовірно будуть понесені. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення аліментів за попередній період в повному обсязі. Відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення додаткових витрат на утримання дітей в повному обсязі. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення ним 23 років, у розмірі 1/3 частини заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та на утримання ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої та неповнолітньої дитини в розмірі 1/3 від усіх видів заробітку з моменту пред'явлення позову до суду до закінчення навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не пізніше, ніж йому виповниться 23 роки, та в подальшому на утримання однієї дитини у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходів) до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу.
Представник позивач ОСОБА_1 - адвокат Римаренко І.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, з підстав зазначених у позові, просила задовільнити позовні вимоги.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Українцева К.Л. в судовому засіданні, підтримала позицію відповідача викладену у відзиві. Додатково зазначила, що відповідач утримував та допомагає у фінансовому утриманні дітей, не заперечує, щодо стягнення аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку, всі інші вимоги позивача вважає не обґрунтованими та недоведеними.
Дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення учасників розгляду суд вважає заявлений позов таким, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
Згідно довідки від 28.01.2025 року № 4697/13-16 та довідки 22.08.2025 р. № 4829/123-16 вбачається, що ОСОБА_3 , навчається в Державному податковому університеті ІV рівня акредитації на 3 курсі (за спеціальністю 081 «Право» 4 курсі) першого (бакалаврського) рівня вищої освіти денної форми навчання Навчально-наукового інституту права, група ПБ-22-2. Дата вступу: вересень 2022р., дата закінчення: червень 2026р.
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції).
Відповідно ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом № 3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст. 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України (далі по тексту - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Як встановлено ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків з ким проживає дочка чи син.
У випадку, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила ст. 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються ст. 199 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Згідно ст. ст. 9, 18 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, № 780-Х11 батьки несуть основну відповідальність за виховання дітей. Найважливіший обов'язок матері і батька це обов'язок виховувати, ростити дитину; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної освіти, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з її хворобою. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Верховний Суд у постанові від 14.01.2019 року винесеній у справі № 751/4312/16-ц зауважив, що до таких особливих обставин закон відносить, зокрема, випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно ч. 2 ст. 185 СК України визначено, що розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.
У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вказує, що до участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, законодавець пов'язує факт виникнення додаткових витрат з особливими обставинами, викликаними хворобою дитини, розвитком її здібностей тощо.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами наприклад: витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо. При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Тобто, не тільки факт понесення додаткових витрат на дитину має бути документально підтверджений, а й необхідність у них, а також має прослідковуватись причинно-наслідковий зв'язок між доказами понесених витрат.
Зазначений висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15 та у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №751/4312/16-ц відповідно яких виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно норми ч. 2 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Позивачем ставиться вимога щодо стягнення з відповідача аліментів за минулий час а саме за останніх три роки, при цьому жодних належних доказів, про те, що ОСОБА_1 вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, суду не подано.
Крім того, відповідач стверджує, що не ухилявся від утримання дітей у зазначений період та надавав добровільно кошти на їх утримання, даний факт підтверджує поданими до суду виписками та квитанціями банківських установ, з яких вбачається. Що ОСОБА_2 переказував кошти в період 2022 року -2024 року на картки дітей : ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Твердження відповідача про те, що він в період з 2022 року по 2025 рік (до дня звернення до суду з даним позовом) надавав добровільно кошти на потреби дітей, позивачем під час розгляду справи не спростовано.
Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Слід зазначити, що ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії. Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Враховуючи, що позивачем не надано суду жодних належних доказів щодо вживання нею заходів для одержання аліментів на утримання дітей з відповідача протягом періоду з 2022 року по червень 2025 року, та доказів ухилення відповідачем від надання утримання дітям, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів за попередній період, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача аліментів за минулий час (за останні три роки) на утримання дітей є необґрунтованими та недоведеними, тому не підлягають до задоволення.
Суд звертає увагу, на те, відповідачем не надано жодних належних доказів, про те, що він не може надавати матеріальної допомоги повнолітньому сину, який навчається.
Жодних клопотань чи заяв зі сторони відповідача, щодо підтвердження його тяжкого фінансово-матеріального становища подано до суду не було.
Відповідач у своєму відзиві не заперечує свого обов'язку, утримувати дітей в тому числі і повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання.
При визначенні розміру аліментів суд враховує рівність обов'язку щодо утримання дітей обох батьків, виходячи із принципів розумності та справедливості, потреби дітей у розвитку та навчанні, інтересів дітей, наявність офіційного працевлаштування відповідача, суд вважає за необхідне стягнути аліменти із відповідача на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду 03.07.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 та відповідно до закінчення навчання ОСОБА_3 , але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років.
Щодо вимоги позивачки про стягнення додаткових витрат на утримання дітей за навчання та фізичне виховання (спортивні заняття), лікування в розмірі 50%, а саме: 63 423,50грн.
Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові затрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Вищезазначені висновки узгоджуються й з положеннями п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». У пункті 18 вищезазначеної постанови зазначено, що передбачені ст. 185 СК України додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами розвитку її здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо) можуть стягуватись лише з батьків і у газі фактичних витрат, їх необхідно визначати у твердій грошовій формі.
Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 545/3115/19 постанови від 12 січня 2022 року відшкодування одним із батьків половини вартості ремонту технічних пристроїв, половини вартості витрат на лікування, відвідування секцій та позашкільних закладів не є додатковими витратами у розумінні вимог Сімейного кодексу України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з нього на утримання дитини на користь іншого з батьків.
Крім того, відповідач стверджує, про те, що, факт здійснення позивачкою оплати за здобуття ОСОБА_3 вищої освіти в розмірі 29 425 грн., не доведено, оскільки, суду не надано доказів, які б підтверджували дану інформацію, а саме: договір з навчальним закладом із зазначенням вартості навчання, позивачем до суду не подано; не доведено і факту про те, що уроки водіння були проведені, з одним із дітей, оскільки, з долученої позивачем квитанція вбачається, що ОСОБА_1 здійснила оплату уроків водіння на рахунок фізичної особи, при цьому жодних даних, про те, що навчався саме його син ОСОБА_6 в квитанції не зазначається. Також позивач в додаткові витрати плюсує кошти оплачені за спортивно-лікувальні заняття дітей, лікування сина, зокрема корекцію сколіозу та плоскостопості, при цьому жодних медичних висновків, чи інших документів, які підтверджували б відповідний стан здоров'я дітей, що свідчили б про необхідність проведення вказаних заходів позивач не надає.
Позивачем жодним належним доказом не спростовані твердження відповідача щодо недоведеності та необґрунтованості вимог про додаткові витрати.
З сторони позивача суду не подано жодних належних доказів про те, що понесені позивачкою витрати, викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), не подано належних доказів, про те, що стан здоров'я дітей потребує додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування, спортивно-лікувальних занять тощо).
Суд не бере до уваги подані позивачем договора від 30.12.2024р., 07.02.2025р., 09.04.2025 року щодо відвідування спортивного клубу «ENERGYM», та отримання фізкультурно-спортивних послуг клубу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , квитанції та чеки, якими підтверджено оплату за уроки водіння ФОП ОСОБА_9 та оплату послуг спортивного клубу «ENERGYM», оскільки, дані документи не підтверджують факту оплати додаткових витрат на дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що викликані особливими обставинами.
Враховуючи, що позивачем не надано суду жодних належних доказів щодо потреби в понесенні додаткових витрат на дітей, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача в рахунок компенсації додаткових витрат за навчання та фізичне виховання (спортивні заняття), лікування в розмірі 50%, а саме: 63423,50грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст. 141, 150, 180, 181, 182, 183, 185, 198, 199, 200 Сімейного кодексу України, ст. 12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 352, 354, 367 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду 03.07.2025 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 та відповідно до закінчення навчання ОСОБА_3 , але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 судовий збір на користь держави в розмірі 1211,20 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах платежу аліментів за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза