Справа №583/3878/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/712/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період
Іменем України
14 квітня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретарів судового засідання -
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника адвоката ОСОБА_10 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Суми у кримінальному провадженні, внесеному 01.07.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025200460000619 апеляційну скаргу захисника- адвоката ОСОБА_10 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року -
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець с. Шаболтаєве, Сумської області , що має середню освіту, не працюючий, розлучений, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий 26.01.2021 Охтирським міськрайонним судом за ст. 286 ч. 2, 135 ч. 1, 70 ч. 1 КК України до 4 років позбавлення волі, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та йому призначене покарання у виді трьох років позбавленням волі. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати із моменту набрання вироком законної сили. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили змінено з домашнього арешту на тримання під вартою, взято обвинуваченого під варту в залі суду. У строк відбутого покарання ухвалено зарахувати один день перебування під вартою 21.08.2025, а також строк попереднього ув'язнення з дня його затримання за цим вироком по день набрання ним законної сили. Визначено розмір застави у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 30 280 гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою на депозитний рахунок Охтирського міськрайонного суду Сумської області. У разі внесення застави зобов'язано обвинуваченого прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, суду та покладено на ОСОБА_9 обов'язки: 1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, а саме з м. Суми без дозволу слідчого, прокурора або суду; 2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання. Роз'яснено наслідки внесення застави.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 , будучи громадянином України, військовозобов'язаним, придатним до військової служби за станом здоров'я, який не заброньований на період мобілізації та не має інших підстав для відстрочки чи звільнення від військової служби, 24.05.2025 отримав під підпис повістку про явку 31.05.2025 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини. Однак, у визначений час ОСОБА_9 без поважних причин на збірний пункт не прибув, подавши 28.05.2025 заяву, що не бажає проходити військову службу, оскільки це, нібито, суперечить його релігійним переконанням та стану здоров'я. У подальшому, 01.07.2025 близько 10 год 50 хв. в ІНФОРМАЦІЯ_3 офіцером мобілізаційного відділення РТЦК та СП старшим лейтенантом ОСОБА_11 військовозобов'язаному ОСОБА_9 повторно вручалась повістка на відправку до військової частини, а саме до навчального центру військової частини НОМЕР_1 , що розташована у АДРЕСА_2 , на 17 год 00 хв. цього ж дня (01.07.2025). При цьому, ОСОБА_9 було оголошено дату та час збору з метою відправки його до навчального центру військової частини НОМЕР_1 із дислокацією у АДРЕСА_2 , для несення військової служби за мобілізацією, роз'яснено наслідки ухилення від мобілізації, а саме неявки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягненні до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.
Знаючи та розуміючи зміст повістки, ОСОБА_9 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх суспільно небезпечні наслідки, реалізуючи умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час загальної мобілізації, відмовився від отримання бойової повістки, прибуття на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 о 17 год 01.07.2025 для проходження військової служби за мобілізацією, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період.
За встановлених обставин, суд кваліфікував такі його дії за ст. 336 КК України, як умисне ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Не погодившись із вироком, захисник звернулась з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати вирок і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях її підзахисного складу кримінального правопорушення. Також просила здійснити апеляційний розгляд за участю обвинуваченого та його захисника і дослідити усі матеріали провадження, зокрема обставини постановки на військовий облік, проходження ВЛК та внесення відомостей до ЄРДР.
Скаргу мотивувала тим, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 336 КК України, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Захисник зазначає, що диспозиція ст. 336 КК України передбачає відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації або за призовом із числа резервістів в особливий період. Водночас, на думку захисника, ОСОБА_9 не є та не може бути суб'єктом цього злочину, оскільки раніше не проходив військову службу, контракту про проходження служби у військовому резерві не укладав, у резерві не перебував, військово-облікової спеціальності не має. До травня 2025 року він не перебував на військовому обліку, оскільки був знятий із нього орієнтовно у 2000 році. Документи щодо цього органом досудового розслідування не витребувані та до матеріалів провадження не долучені.
Захисник наголошує, що суд помилково витлумачив положення ст. 336 КК України як такі, що містять два самостійні склади кримінального правопорушення, та безпідставно застосував її до обставин провадження.
Окремо вказує на формальний характер проходження військово-лікарської комісії 24 травня 2025 року. За твердженням обвинуваченого, ВЛК проводилась у день примусової доставки до РТЦК та СП і тривала близько півтори години; огляд профільними лікарями фактично не здійснювався, необхідні аналізи та обстеження не проводилися. У висновку зафіксовано артеріальний тиск 140/100, що свідчить про відхилення від норми, однак додаткове кардіологічне обстеження не призначалося, діагноз не встановлювався, попри що зроблено висновок про придатність до військової служби. Захист вважає, що такі обставини ставлять під сумнів об'єктивність та достовірність висновку ВЛК.
Крім того, ОСОБА_9 має хронічні захворювання, які не лікувалися через відсутність фінансових можливостей, а також має складні соціально-побутові умови проживання та відсутність постійного працевлаштування. Через матеріальну скруту він не мав можливості оскаржити висновок ВЛК у судовому порядку.
Захист також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставині належності ОСОБА_9 до релігійної організації Свідків Єгови та його письмовій заяві до РТЦК та СП про неможливість проходження військової служби з огляду на релігійні переконання. Обвинувачений вказував, що його віровчення не допускає носіння зброї, військової форми чи складання присяги, у зв'язку з чим він може проходити лише альтернативну (невійськову) службу.
На думку захисту, право на свободу світогляду та віросповідання, гарантоване ст. 35 Конституції України та міжнародними актами, включає право на відмову від військової служби з мотивів совісті. Суд же без належного аналізу дійшов висновку, що звернення обвинуваченого із заявою про неможливість проходження служби з релігійних переконань не є поважною причиною неявки.
Таким чином, захисник вважає, що у діях ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ст.336 КК України, а вирок постановлено з неправильним застосуванням кримінального закону та за невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до ст.409 КПК України є підставою для його скасування.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого вироку, захисника та обвинуваченого, які просили задовольнити апеляцію, з мотивів, викладених у ній, прокурора, яка вважала вирок суду законним і обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст.94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.392 КПК України, рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються належними і допустимими доказами, які були всебічно, повно та об'єктивно досліджені.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції належним чином дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_9 , який свою винуватість не визнав та пояснив, що його доставлення до територіального центру комплектування відбувалося примусово, при цьому на нього нібито чинився моральний тиск, а також що він не може проходити військову службу з огляду на релігійні переконання та стан здоров'я. Разом із тим, він зазначав, що не є військовозобов'язаним та не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за інкримінованою статтею.
Надаючи оцінку таким поясненням, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх способом захисту та намаганням виправдати протиправну поведінку, оскільки наведені доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою, оскільки твердження обвинуваченого щодо стану здоров'я не підтверджені жодними належними медичними документами, тоді як висновком військово-лікарської комісії його визнано придатним до військової служби. Посилання на релігійні переконання також не підтверджені відповідними документами, незважаючи на наданий ОСОБА_9 час для їх подання.
На думку колегії суддів, показання свідка ОСОБА_11 , які були безпосередньо досліджені у суді першої інстанції, є послідовними, логічними та узгоджуються з письмовими доказами у справі. Зокрема, цей свідок підтвердив факт доставлення ОСОБА_9 до територіального центру комплектування, проходження ним військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби, а також вручення повістки та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від призову. Крім того, свідок зазначив, що обвинуваченому надавався час для подання документів, які б підтверджували право на відстрочку чи звільнення від служби за релігійними переконаннями, однак таких документів подано не було.
Зазначені показання узгоджуються з письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції, а саме: даними облікової картки військовозобов'язаного щодо взяття ОСОБА_9 на військовий облік; висновком військово-лікарської комісії про його придатність до служби; журналом вручення повісток, відповідно до якого обвинуваченому були визначені дати прибуття; повісткою на відправку із зазначенням конкретного часу та місця явки; попередженням про кримінальну відповідальність, підписаним обвинуваченим; актом про відмову від отримання повістки; а також протоколом огляду відеозапису, на якому зафіксовано відмову ОСОБА_9 від отримання повістки та його категоричну позицію щодо небажання проходити військову службу. Сукупність цих доказів є внутрішньо узгодженою, взаємодоповнюючою та правильно покладеною судом першої інстанції в основу обвинувального вироку.
З аналізу наведених доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_9 був належним чином повідомлений про необхідність явки до територіального центру комплектування для відправки до військової частини, усвідомлював правові наслідки неявки, однак, маючи реальну можливість виконати покладений на нього обов'язок, без поважних причин не прибув у визначений час.
У поданій апеляційній скарзі захисник просила під час апеляційного розгляду дослідити матеріали кримінального провадження, що стосуються обставин постановки ОСОБА_9 на військовий облік, проходження військово-лікарської комісії та підстав внесення відомостей до ЄРДР. Зазначене клопотання було задоволено апеляційним судом, і відповідні докази повторно безпосередньо досліджені колегією суддів.
Так, згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за ст.336 КК України були внесені 01 липня 2025 року о 13:16:30 на підставі повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ухиляється від призову на військову службу (а.п.41).
З облікової картки до військового квитка (тимчасового посвідчення) (а.п. 48) встановлено, що ОСОБА_9 24.05.2025 взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_5 (аб. 11 п. 2 ч. 1 ст. 37) як особа, яка старше 25 років і раніше не перебувала на військовому обліку. Військове звання - солдат, категорія обліку ІІ, група обліку - всі види Збройних Сил України, родів військ і служб, для яких не визначені особливі вимоги щодо проходження військової служби, рядовий склад, посада - робітник підсобний будівельних робіт.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2025-0524-1436-1007-0 від 24.05.2025 рядовий (запасу) ОСОБА_9 на підставі статті 49 в графи ІІ розладу хвороб, графи 1, 2, 3, 4, 9, 11, 12 ТДВ визнаний придатним до військової служби (а.п. 47).
Аналогічна інформація міститься у картці обстеження та медичного огляду ОСОБА_9 від 24.05.2025 (а.п. 45).
Водночас колегія суддів зазначає, що повторне дослідження доказів, на які посилалася сторона захисту, не дає жодних підстав для висновку про неправильність їх оцінки судом першої інстанції та не спростовує встановлених обставин, які обґрунтовано покладено в основу висновку про винуватість ОСОБА_9 .
Доводи сторони захисту про те, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені 01.07.2025 до настання визначеного часу явки обвинуваченого о17:00 год, у зв'язку з чим, на думку захисника, відсутні підстави вважати дії обвинуваченого кримінально караними, колегія суддів вважає безпідставними. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, підставою для внесення відповідних відомостей стало повідомлення уповноважених осіб територіального центру комплектування, яке ґрунтувалося на поведінці та чітко висловленій позиції ОСОБА_9 щодо відмови від проходження військової служби.
Зокрема, відповідно до протоколу огляду відеозапису, зафіксовано, що під час перебування в приміщенні РТЦК та СП обвинувачений прямо заявляв про небажання проходити військову службу, відмовлявся від отримання повістки та наголошував, що вже прийняв рішення не з'являтися для відправки. При цьому йому були роз'яснені положення ст. 336 КК України та правові наслідки такої поведінки. За таких обставин у працівників ТЦК були об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений не виконає обов'язок щодо явки за повісткою, що й зумовило направлення відповідного повідомлення про кримінальне правопорушення до настання визначеного часу.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 фактично не прибув 01.07.2025 о 17:00 год до визначеного місця для відправки до військової частини, тобто реалізував свій намір ухилитися від призову на військову службу. Отже, сам по собі факт внесення відомостей до ЄРДР до настання часу явки не впливає на наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення та не спростовує правильності висновків суду першої інстанції щодо його винуватості.
Погоджується колегія суддів і з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів сторони захисту про відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження, що ОСОБА_9 , будучи військовозобов'язаним, належним чином поставленим на військовий облік, після проходження військово-лікарської комісії, якою його визнано придатним до військової служби, отримавши повістку та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України, умисно не прибув у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відправки на військову службу під час мобілізації, чим ухилився від призову.
Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений не є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, у зв'язку з відсутністю у нього статусу резервіста, є безпідставними.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, диспозиція ст. 336 КК України передбачає відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, а також окремо - за ухилення від призову осіб із числа резервістів. При цьому в даному кримінальному провадженні обвинувачення стосується саме ухилення від призову під час мобілізації, що не пов'язане з необхідністю наявності статусу резервіста. А факт перебування обвинуваченого на військовому обліку підтверджується матеріалами справи, зокрема його обліковою карткою.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення порядку проходження військово-лікарської комісії та сумнівів у правильності висновку про придатність обвинуваченого до військової служби, колегія суддів зазначає таке.
Висновок військово-лікарської комісії є належним і допустимим доказом у кримінальному провадженні, який не був скасований або визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Доводи обвинуваченого про формальний характер проходження ВЛК, відсутність повного обстеження та наявність у нього захворювань носять характер припущень та не підтверджені жодними медичними документами чи іншими належними доказами.
Сам по собі факт незгоди ОСОБА_9 з висновком ВЛК не свідчить про його незаконність та не звільняє останнього від обов'язку виконувати вимоги законодавства щодо мобілізації.
Колегія суддів також звертає увагу, що обвинувачений не скористався передбаченим законом правом на оскарження висновку ВЛК у встановленому порядку, що додатково свідчить про відсутність належних підстав ставити під сумнів його дійсність.
Не заслуговують на увагу і доводи захисту щодо поважності причин неявки, оскільки подання заяви про неможливість проходження служби за релігійними переконаннями саме по собі не звільняє особу від обов'язку з'явитися за викликом, а також не підтверджує наявність законних підстав для звільнення від мобілізації. При цьому подання відповідної заяви до уповноваженого органу до моменту настання часу явки не спростовує факту ухилення від призову.
Окремо колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам апеляційної скарги щодо наявності у обвинуваченого релігійних переконань, які, на думку сторони захисту, виключають можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Разом із тим, відповідно до ч. 2 ст. 35 Конституції України здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Аналогічні положення містяться у ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, в інтересах громадської безпеки.
Колегія суддів бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Bayatyan v. Armenia», в якому Суд визнав, що відмова від військової служби з мотивів релігійних переконань підпадає під сферу захисту ст. 9 Конвенції.
Разом із тим, у зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив, що держави мають право встановлювати правові механізми реалізації такого права, зокрема шляхом запровадження альтернативної (невійськової) служби, а також визначати порядок і умови її проходження.
При цьому ЄСПЛ у своїй подальшій практиці неодноразово зазначав, що свобода релігії не є абсолютною та може зазнавати обмежень, якщо такі обмеження є законними, переслідують легітимну мету та є пропорційними.
Колегія суддів виходить із того, що право на свободу світогляду і віросповідання, гарантоване Конституцією України, не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема в умовах воєнного стану, в інтересах національної безпеки та територіальної цілісності держави.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачений дійсно звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про неможливість проходження військової служби за релігійними переконаннями, однак жодних доказів, які б підтверджували його належність до відповідної релігійної організації та щирість таких переконань у розумінні законодавства, ОСОБА_9 не надано.
Крім того, чинне законодавство України не передбачає можливості звільнення від призову під час мобілізації з підстав релігійних переконань, як не передбачено і механізму заміни військової служби під час мобілізації альтернативною (невійськовою) службою в умовах особливого періоду.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24, згідно з якою законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
Посилання сторони захисту на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є безпідставними, оскільки такі висновки підтверджуються належними доказами, дослідженими у судовому засіданні, яким надано правильну оцінку.
Колегія суддів наголошує, що сам по собі факт невизнання обвинуваченим своєї винуватості не спростовує сукупності доказів, які підтверджують його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, поза розумним сумнівом, а тому підстав для скасування чи зміни вироку не вбачає.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_9 , висловлені ним під час апеляційного розгляду, про упередженість суду першої інстанції з тієї підстави, що чоловік головуючої судді працює в ТЦК та СП, колегія суддів вважає безпідставними.
Як убачається з журналу судового засідання від 10 листопада 2025 року (а.п.84), головуюча суддя повідомила учасників судового розгляду про те, що її чоловік працює в ІНФОРМАЦІЯ_7 , та зазначила про відсутність підстав для самовідводу, при цьому жоден із учасників провадження не заявляв відводу складу суду.
Крім того, сам по собі факт роботи чоловіка судді в ІНФОРМАЦІЯ_7 не є обставиною, яка відповідно до вимог кримінального процесуального закону виключає участь судді у розгляді кримінального провадження. Будь-яких даних про те, що він брав участь у цьому кримінальному провадженні під час судового розгляду як свідок чи інший його учасник, матеріали справи не містять. Відтак наведені доводи не свідчать про порушення неупередженості суду.
Щодо призначеного покарання, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є нетяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, негативно характеризується за місцем проживання, а також відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Висновок суду першої інстанції про необхідність призначення покарання у виді 3 років позбавлення волі відповідає вимогам закону та, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України, з огляду на підвищену суспільну небезпечність вчиненого діяння в умовах воєнного стану.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення або могли б бути підставою для його скасування, під час апеляційного розгляду не встановлено.
За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись статтями 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника- адвоката ОСОБА_10 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2025 року, яким ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України-залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк з дня отримання її копії.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4