20 квітня 2026 року справа №320/42571/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкоз" до Закарпатської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкоз" з позовом до Закарпатської митниці, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Закарпатської митниці від 06.08.2024 №UA305000/2024/000056/1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки митна вартість імпортованого товару (керамічної плитки) була визначена за основним методом - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Позивач наголошує, що разом з митною декларацією було подано повний пакет документів, передбачених статтею 53 Митного кодексу України, зокрема контракт, додаткову угоду, рахунок-проформу, інвойс, прайс-лист, банківську платіжну інструкцію, митну декларацію країни відправлення та транспортні документи, які в сукупності містили достовірні відомості про ціну товару.
Щодо зауважень митного органу про неідентифіковані експедиційні послуги в рахунку ТОВ "Даб Груп", позивач вказує, що вся необхідна інформація була зазначена у довідці про транспортно-експедиційні витрати, де чітко вказано: страхові витрати відсутні, навантаження здійснювалося силами відправника, а експедиційні послуги у розмірі 1000,00 грн стосуються виключно території України. Позивач зауважує, що чинне законодавство не зобов'язує дублювати ці відомості безпосередньо в рахунку на оплату або доводити відсутність витрат, які не понесені. Твердження митниці про те, що навантаження за рахунок відправника суперечить правилам Інкотермс 2020 для умов EXW, позивач вважає безпідставним, оскільки такі умови не заборонені правилами і були зумовлені крихкістю товару, що додатково підтверджено листом виробника.
Стосовно розбіжностей між сумою оплати за рахунком-проформою та сумою в остаточному інвойсі, позивач пояснює це об'єктивними причинами - обмеженою вантажопідйомністю автомобіля перевізника. Заявлена в проформі вага товару перевищувала можливості транспортного засобу, тому фактично було відвантажено меншу кількість товару, на яку і було виписано інвойс, а решта передплаченого товару має бути поставлена наступною партією. Позивач також відкидає претензії щодо ненадання замовлення на товар, зазначаючи, що воно здійснювалося в телефонному режимі та не входить до переліку обов'язкових документів згідно зі статтею 53 МКУ.
Окремо позивач звертає увагу на те, що ціна товару 23,5 Євро за 1 м2 відповідає прайс-листу для повних палет та підтверджується банківським документом про оплату. На думку позивача, митний орган безпідставно застосував резервний метод визначення вартості, проігнорувавши надану інформацію про попередні поставки ідентичного товару за аналогічною ціною, які раніше були успішно оформлені цією ж митницею без коригувань. Таким чином, позивач вважає, що відповідач не мав законних підстав для сумніву в достовірності заявленої вартості та прийняття рішення про її збільшення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
16.10.2024 на виконання ухвали суду від 27.09.2024 позивачем подано до суду пояснення, в яких позивач вказує на протиправність рішення про коригування митної вартості товарів від 06.08.2024 №UA305000/2024/000056/1. Позивач наголошує, що митна вартість імпортованої керамічної плитки італійського виробництва була визначена за основним методом - за ціною договору (вартість операції). На підтвердження заявленої вартості до митного оформлення разом із декларацією було подано повний пакет документів, зокрема контракт, рахунок-проформу, інвойс, прайс-лист, банківську платіжну інструкцію та транспортні документи. Позивач стверджує, що ці документи містили повні та достовірні відомості щодо ціни товару у сумі 11 827,08 Євро.
Щодо зауважень митного органу про невідповідність умов поставки EXW (Toano, Італія) фактичним витратам, позивач пояснює, що інформація про відсутність страхових витрат та виконання навантажувальних робіт силами відправника чітко відображена у довідці про транспортно-експедиційні витрати від 01.08.2024 №16-0124. Позивач зазначає, що завантаження товару продавцем не заборонено правилами Інкотермс 2020 та було обумовлено специфікою (крихкістю) товару, що також підтверджується відповідним листом виробника Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A.. Стосовно експедиційних послуг у розмірі 1000,00 грн позивач уточнює, що вони надавалися виключно на території України, а витрати за межами України ним не понесені, тому не могли бути відображені в документах.
Позивач окремо аргументує розбіжність у сумах між платіжною інструкцією та інвойсом об'єктивними технічними чинниками. Згідно з доводами товариства, оплата була здійснена за рахунком-проформою на весь обсяг замовленого товару вартістю 15 989,40 Євро. Проте через обмежену вантажопідйомність автомобіля перевізника (23 тонни), під час цієї поставки було фактично відвантажено лише частину товару вагою 23 017 кг на суму 11 827,08 Євро, що зафіксовано в остаточному інвойсі. Решта товару має бути поставлена окремою партією після 18.08.2024. Також позивач вважає безпідставними претензії щодо ненадання замовлення на товар, оскільки воно здійснювалося телефоном, а сам документ не є обов'язковим згідно зі статтею 53 МК України.
Додатково позивач звертає увагу на непослідовність дій митного органу, оскільки раніше ним ввозилися ідентичні та подібні товари за аналогічною ціною (23,5 Євро за м2), що підтверджується деклараціями від 17.06.2024, за якими митна вартість була визнана митницею без зауважень. Позивач вважає, що відповідач не мав правових підстав для сумнівів у достовірності ціни та застосування резервного методу визначення митної вартості.
15.10.2024 через підсистему "Електронний Суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Закарпатська митниця зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 06.08.2024 є законним та обґрунтованим, оскільки під час митного оформлення було виявлено розбіжності та ознаки недостовірності поданих декларантом відомостей. Відповідач вказує, що згідно з вимогами Митного кодексу України саме на декларанта покладено обов'язок доведення задекларованої митної вартості шляхом надання повного пакета документів, що не суперечать один одному. У даному випадку під час спрацювання системи аналізу ризиків виникла необхідність перевірки правильності визначення вартості, проте надані позивачем документи не дозволили однозначно ідентифікувати складники митної вартості та підтвердити ціну угоди.
Основними підставами для сумнівів митного органу стали розбіжності в документах, що стосуються транспортно-експедиційних витрат та умов поставки. Відповідач зазначає, що за умовами EXW (згідно з правилами Інкотермс 2020) обов'язок щодо завантаження товару покладається на покупця, тоді як у поданій довідці про транспортні витрати було вказано, що навантаження здійснювалося силами відправника. Митниця вважає це суттєвою суперечністю, яка впливає на структуру митної вартості. Крім того, відповідач вказує на ненадання позивачем деталізованої інформації про експедиційні послуги в рахунку ТОВ "Даб Груп", що унеможливило перевірку включення всіх необхідних витрат (зокрема страхування та завантаження за межами України) до бази оподаткування.
Також митний орган звертає увагу на невідповідність між сумою, зазначеною у банківській платіжній інструкції, та сумою в остаточному інвойсі. Відповідач стверджує, що пояснення позивача щодо часткової поставки товару через обмежену вантажопідйомність автомобіля не спростовують факт наявності розбіжностей у фінансових документах на момент подання декларації. Митниця наголошує, що декларанту було запропоновано надати додаткові документи для усунення сумнівів, зокрема замовлення на товар, каталоги або бухгалтерські документи виробника, проте ці вимоги не були виконані у повному обсязі.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що неможливість перевірки числового значення складових митної вартості за основним методом змусила митний орган перейти до використання резервного методу згідно зі статтею 64 МКУ. Митниця підкреслює, що для визначення вартості була використана наявна в інформаційних базах ДМСУ інформація щодо подібних товарів, рівень цін на які є вищим за заявлений позивачем. Відповідач резюмує, що діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, а тому підстави для скасування рішення про коригування відсутні.
23.10.2024 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на безпідставності заперечень митного органу та підтверджує правомірність застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору. Позивач зазначає, що надані до митного оформлення документи, зокрема рахунок-фактура (інвойс) та банківська платіжна інструкція, у своїй сукупності дають можливість чітко ідентифікувати вартість товару та факт здійснення оплати саме за ту партію товару, що була задекларована. Позивач відкидає твердження відповідача про наявність розбіжностей у фінансових документах, пояснюючи, що сума в платіжній інструкції (15 989,40 Євро) є більшою за суму в інвойсі (11 827,08 Євро) через здійснення повної попередньої оплати за замовлення, тоді як фактично було відвантажено лише частину товару, що відповідає вантажопідйомності транспортного засобу.
Щодо зауважень митниці стосовно умов поставки EXW та навантаження товару силами відправника, позивач вказує, що такі дії не суперечать правилам Інкотермс 2020. Позивач пояснює, що завантаження товару продавцем було зумовлено вимогами безпеки та специфікою продукції (крихка керамічна плитка), що підтверджено листом виробника та загальними умовами продажу Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A. Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що в довідці про транспортні витрати №16-0124 чітко зазначено про відсутність витрат на страхування та навантаження, оскільки ці послуги не замовлялися та не оплачувалися покупцем, а отже, не повинні включатися до митної вартості.
Позивач також зауважує, що відповідач у відзиві не надав жодних доказів того, що подані документи є неповними, недостовірними або містять розбіжності, які реально впливають на числове значення митної вартості. Вимоги митниці щодо надання додаткових документів, таких як замовлення на товар чи прайс-листи виробника, на думку позивача, є надмірними, оскільки наявних документів було цілком достатньо для підтвердження заявленої ціни. Окремо підкреслюється, що митний орган не довів неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості (2а-2г) перед переходом до резервного методу, що є порушенням встановленої законом послідовності.
На завершення позивач вказує на ігнорування відповідачем принципу правової визначеності, оскільки раніше ідентичні товари того ж виробника за тією ж ціною (23,5 Євро за м2) неодноразово оформлювалися цією ж митницею без будь-яких зауважень. Позивач вважає, що відповідач не виконав свій обов'язок щодо доведення правомірності рішення про коригування митної вартості, а посилання на інформацію з баз даних митниці без належного порівняльного аналізу характеристик товарів не може бути підставою для відхилення ціни договору.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкоз" (Покупець) та компанією "Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A. - Div. TRADE", Італія (Продавець) було укладено Контракт №20/07-2023 (а.с. 14-16) на поставку керамічної плитки. Умови поставки за даною партією товару визначені сторонами як EXW - Toano (RE), Італія (згідно з правилами Інкотермс 2020), що передбачає передачу товару у розпорядження Покупця безпосередньо на території підприємства Продавця.
20.05.2024 до зазначеного Контракту було укладено Додаткову угоду №1 (а.с. 17), якою внесено зміни до розділу "Реквізити сторін".
На виконання умов вказаного правочину Продавцем було виставлено рахунок-проформу (Proforma Invoice) від 16.07.2024 №9798.824 (а.с. 18) на загальну суму 15 989,40 Євро.
На підставі цього рахунку позивач здійснив повну попередню оплату товару, що підтверджується банківською платіжною інструкцією в іноземній валюті від 17.07.2024 №19 (а.с. 21) на суму 15 989,40 Євро.
У зв'язку з тим, що вага всього замовленого за проформою товару перевищувала вантажопідйомність транспортного засобу перевізника (автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ), що підтверджується довідкою вантажопідйомності автомобіля від 12.08.2024 №18-1224 (а.с. 43), фактично до перевезення було прийнято лише частину продукції - плити та плитки керамічні, глазуровані, з кодом УКТЗЕД 6907 21 00 00, загальною вагою нетто 23 017 кг.
Через неможливість завантаження всього обсягу товару в один транспортний засіб, Продавцем було виписано остаточний комерційний інвойс від 01.08.2024 №7061.739 (а.с. 19) на суму фактично відвантаженого товару - 11 827,08 Євро (а.с. 41-42) на умовах поставки EXW - Toano (RE), Італія (згідно з правилами Інкотермс 2020).
Доставка товару здійснювалась на підставі договору про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні №ЛИ14 від 31.07.2024, укладеного з ТОВ "Даб Груп" (а.с. 26-27).
Вартість транспортних послуг до кордону України згідно з рахунком №141 від 01.08.2024 (а.с. 28) та довідкою про транспортно-експедиційні витрати №16-0124 від 01.08.2024 (а.с. 30) становила 104 200,00 грн, вартість транспортних послу по Україні - 50 205,60 грн, вартість експедиційних послуг - 1000,00 грн. Витрати на страхування вантажу та навантажувальні роботи за межами України позивачем не здійснювались. Перевезення підтверджено міжнародною накладною CMR №442334 від 04.08.2024 (а.с. 29).
05.08.2024 позивач подав до Закарпатської митниці Держмитслужби (митний пост "Мукачево") електронну митну декларацію, якій було присвоєно номер 24UA305160023954U7 (а.с. 13). Митна вартість була визначена за основним методом - за ціною договору (вартість операції).
До ЕМД було додано: контракт №20/07-2023 від 20.07.2023, додаткову угоду №1 від 20.05.2024, рахунок-проформу №9798.824 від 16.07.2024, інвойс №7061.739 від 01.08.2024, прайс-лист виробника від 01.01.2024, платіжну інструкцію №19 від 17.07.2024, митну декларацію країни відправлення №24ITQ3J010037223E0 від 02.08.2024, договір про надання послуг декларування товарів від 15.05.2021 №1505/21, документи на підтвердження вартості перевезення товару (разову заявку №ЛИ-72 від 31.07.2024, договір №14ЛИ від 31.07.2024, рахунок від 01.08.2024 №141, автотранспорту накладу А№442334 від 01.08.2024, довідку про транспортно-експедиційні витрати від 01.08.2024 №16-0124.
Під час митного контролю системою аналізу ризиків було згенеровано повідомлення від 05.08.2024 (ідентифікатор 0f046eb7-4e48-4d7d-a420-c327078a9a0d) (а.с. 31) про необхідність перевірки митної вартості, в якому відповідач вказав на неможливість підтвердження задекларованої митної вартості за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), з огляду на наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей.
Зокрема, митний орган зазначив, що заявлений позивачем рівень ціни на товар (керамічну плитку) у розмірі 23,5 Євро/м2 є низьким та необґрунтованим. На переконання відповідача, така оцінка суперечить принципам вільної конкуренції та нормам митного законодавства, оскільки митна вартість має ґрунтуватися на дійсній вартості товару. У повідомленні акцентовано увагу на тому, що надані до митного оформлення документи не містять усіх необхідних відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, що унеможливлює застосування положень статті 57 Митного кодексу України.
На підставі частини 3 статті 53 Митного кодексу України митний орган зобов'язав позивача протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи для підтвердження митної вартості. До переліку витребуваних документів були включені: запит на замовлення товару в обсягах, за яких пропонується вказана ціна (23,5 Євро/м2); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, а також будь-які інші додаткові документи, що підтверджують заявлену вартість. Одночасно позивачу було роз'яснено його право, передбачене частиною 5 статті 55 Митного кодексу України, на проведення консультацій з метою вибору методу визначення митної вартості та право на випуск товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання у разі незгоди з рішенням митного органу.
06.08.2024 позивач подав лист-пояснення №22 (а.с. 32), в якому позивач зазначив, що розбіжність між сумою, вказаною у банківській платіжній інструкції (15 989,40 Євро), та сумою в інвойсі (11 827,08 Євро) має виключно технічний характер. Зокрема, повна попередня оплата була здійснена згідно з рахунком-проформою за весь обсяг замовленого товару, проте через обмежену вантажопідйомність транспортного засобу перевізника, фактично було відвантажено лише частину продукції вагою 23 017 кг, на яку і виписано остаточний інвойс. Решта передплаченого товару буде поставлена наступною партією.
Щодо зауважень митниці про умови поставки EXW та завантаження товару силами відправника, позивач пояснив, що це не суперечить правилам Інкотермс 2020. Позивач наголосив, що згідно з усталеною практикою та загальними умовами продажу виробника Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A., які перебувають у вільному доступі на офіційному сайті, Продавець зобов'язаний підготувати товар до відправки та здійснити його завантаження. Така необхідність обумовлена специфікою товару - керамічної плитки, яка є крихкою і потребує спеціальних маніпуляцій під час навантаження на складі виробника. Крім того, позивач підкреслив, що витрати на страхування вантажу не здійснювалися, оскільки це не є обов'язковим за обраними умовами поставки, а транспортні витрати до кордону України в сумі 104 200,00 грн чітко підтверджені довідкою експедитора.
Позивач також вказав на неможливість надання деяких витребуваних митницею додаткових документів. Зокрема, замовлення на товар не оформлювалося у паперовому вигляді, оскільки переговори та замовлення здійснювалися в телефонному режимі. Висновки спеціалізованих експертних організацій не замовлялися, оскільки позивач вважав поданий пакет документів (контракт, інвойс, прайс-лист) цілком достатнім для ідентифікації товару та його ціни. Товариство зауважило, що згідно з частиною 1 статті 55 МК України, ненадання додаткових документів саме по собі не може бути підставою для коригування вартості, якщо подані документи не містять реальних ознак недостовірності. Позивач наполягав на прийнятті митної вартості за основним методом, оскільки заявлена ціна 23,5 Євро/м2 є дійсною ціною угоди та відповідає прайс-листу виробника.
06.08.2024 Закарпатською митницею прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2024/000056/1 (а.с. 33), яким вартість визначена за резервним методом (стаття 64 МКУ) на рівні 11 827,08 євро.
У графі 33 зазначеного рішення відповідач виклав обставини його прийняття, вказавши, що заявлена позивачем митна вартість не може бути визнана через недотримання вимог статей 52, 53, 54, 55, 58 та 335 Митного кодексу України. Митний орган мотивував це тим, що подані до оформлення основні документи не містять усіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягала сплаті, а обраний декларантом метод визначення митної вартості не відповідає умовам, наведеним у статті 58 Кодексу. Окремою підставою вказано ненадання позивачем додаткових документів на запит митного органу відповідно до частини 3 статті 53 МКУ.
В обґрунтування рішення відповідач зазначив, що за результатами аналізу документів встановлено невідповідність умов поставки EXW (Італія) фактично заявленим витратам. Зокрема, у рахунку експедитора ТОВ "Даб Груп" від 01.08.2024 №140 відсутня деталізація витрат, які згідно з правилами Інкотермс мають бути понесені покупцем, а саме витрат на страхування та навантаження товару на транспортний засіб. Митниця вказала на суперечність між умовами EXW та відомостями у довідці про транспортні витрати щодо відсутності таких видатків. Також відповідачем зафіксовано невідповідність суми у банківській платіжній інструкції (щодо оплати за проформою) сумі в остаточному комерційному інвойсі.
У зв'язку з неможливістю застосування основного методу та методів за ціною договору щодо ідентичних або подібних товарів (через відсутність необхідної інформації), митний орган визначив митну вартість за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України. Для розрахунку відповідачем було використано наявну в інформаційних базах ДМСУ цінову інформацію щодо аналогічних товарів, а саме дані митних декларацій: №UA305160/2024/017295 від 25.07.2024 (0,9418 євро/кг), №UA100340/2024/614479 від 18.04.2024 (1,8786 євро/кг) та №UA209230/2024/064440 від 15.07.2024 (2,3452 євро/кг). За основу було взято найменшу з наявних величин - 0,9418 євро/кг, що при вазі нетто 22 717,5 кг призвело до встановлення митної вартості на рівні 21 395,3415 євро.
У зв'язку з цим було видано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення№UA305160/2024/000259 (а.с. 34).
Позивач, не погоджуючись зі спірним рішеннями відповідача, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує положення чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно з пунктами 23-24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 2 статті 51 МК України регламентовано, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За правилами, визначеними положеннями частин 1-2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
При цьому, частиною 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Також положеннями частин 4-6 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
За правилами, визначеними в пунктах 1-2 частини 5 статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно з частиною 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Разом з цим згідно з частиною 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 МК України).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 МК України).
Частиною 1 статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15, від 02 травня 2024 року у справі №520/22458/23) звертав увагу на те, що обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною 2 статті 53 Митного кодексу України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосуються тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Неподання декларантом документів, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.
Між тим Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у постановах від 12.03.2019 у справі 826/2313/16, від 13.06.2019 у справі 820/6315/15, що вимоги частини 3 та 4 статті 53 та частини 2 статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які конкретні документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Як вбачається з матеріалів справи, після подання позивачем електронної митної декларації №24UA305160023954U7 від 05.08.2024 (а.с. 13) разом із комплектом документів, передбачених частиною 2 статті 53 МК України (зокрема: Контракт №20/07-2023 від 20.07.2023 (а.с. 14-16), Додаткова угода №1 від 20.05.2024 (а.с. 17), рахунок-проформа №9798.824 від 16.07.2024 (а.с. 18), інвойс №7061.739 від 01.08.2024 (а.с. 19), прайс-лист виробника від 01.01.2024, платіжна інструкція №19 від 17.07.2024 (а.с. 21), митна декларація країни відправлення №24ITQ3J010037223E0 від 02.08.2024, договір №ЛИ14 від 31.07.2024 (а.с. 26-27), рахунок №141 від 01.08.2024 (а.с. 28), CMR №442334 від 04.08.2024 (а.с. 29), довідка про транспортно-експедиційні витрати №16-0124 від 01.08.2024 (а.с. 30)), відповідач 05.08.2024 направив на адресу декларанта електронне повідомлення (ідентифікатор 0f046eb7-4e48-4d7d-a420-c327078a9a0d) (а.с. 31) із вимогою надати додаткові документи. Така вимога була заявлена в порядку частини 3 статті 53 МК України як реакція на виявлені митницею розбіжності та сумніви щодо достатності поданих відомостей для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом.
У повідомленні митний орган визначив перелік документів, які необхідно надати для усунення заявлених сумнівів, зокрема: запит на замовлення товару в обсягах, за яких пропонується вказана ціна (23,5 Євро/м2), та висновки спеціалізованих експертних організацій щодо якісних та вартісних характеристик товарів.
Як підставу для витребування зазначених документів митниця вказала на сумніви щодо рівня ціни, яку вважала необґрунтовано низькою, а також на виявлені розбіжності: невідповідність суми у банківській платіжній інструкції №19 (15 989,40 Євро) фактичній сумі остаточного комерційного інвойсу №7061.739 (11 827,08 Євро); відсутність у рахунку експедитора №141 деталізації витрат на навантаження та страхування, що на думку митного органу суперечило заявленим умовам поставки EXW.
У відповідь на цей запит позивач листом від 06.08.2024 №22 (а.с. 32) надав пояснення, в яких розкрив технічні причини розбіжності в сумах через обмежену вантажопідйомність автомобіля (що підтверджено довідкою №18-1224 (а.с. 43), обґрунтував відсутність витрат на навантаження специфікою роботи складу виробника Panariagroup та повідомив, що всі наявні документи вже надані до митного оформлення. Позивач фактично просив припинити процедуру витребування та прийняти рішення на підставі вже поданих матеріалів. Попри це, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 (а.с. 33), застосувавши резервний метод визначення вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 23.10.2020 у справі №820/3231/16, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (стаття 53) заборонено.
Суд враховує, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Водночас судова практика визначає, що рішення про коригування митної вартості має містити:
- вказівку на конкретні розбіжності або невідповідності в поданих декларантом документах, які стали підставою для невизнання заявленої ним митної вартості товару (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №820/307/17);
- обґрунтування необхідності витребування додаткових документів (постанова Верховного Суду від 23.10.2020 у справі №820/3231/16);
- зазначення інформації, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості (постанова Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а)
- вказівку на належні та допустимі докази того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №809/1838/15);
- інформацію, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити такі складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №808/1411/17, від 18.08.2021 у справі №821/1050/17, 02.06.2015 у справі №21-498а15);
- на підставі яких документів митний орган може пересвідчитися у правильності вказаної декларантом митної вартості (постанова Верховного Суду 23.01.2020 у справі №804/4365/16 та від 04.11.2021 у справі 120/2634/19-а.);
- конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначення документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності (постанова Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №810/2749/16).
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що ключовими мотивами ухвалення Закарпатською митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 було посилання відповідача на наявність розбіжностей у поданих декларантом документах. Зокрема, у графі 33 спірного рішення митний орган вказав на невідповідність платіжних документів, що виявилася у розбіжності між сумою, зазначеною у банківській платіжній інструкції №19 від 17.07.2024 (15 989,40 Євро), та сумою в остаточному комерційному інвойсі №7061.739 від 01.08.2024 (11 827,08 Євро), що, на переконання митниці, унеможливлює однозначну ідентифікацію здійсненого платежу з оцінюваною партією товару.
Крім того, відповідач наголосив на суперечності заявлених умов поставки EXW (Toano, Італія) фактичним відомостям про складові митної вартості. Митний орган зазначив, що за вказаних умов поставки покупець має нести витрати на навантаження товару та його страхування, однак у поданому рахунку експедитора ТОВ "Даб Груп" №141 від 01.08.2024 та довідці про транспортні витрати №16-0124 ці складові відсутні, що було розцінено митницею як подання неповних відомостей про ціну, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.
Також підставою для прийняття рішення стало твердження відповідача про низький рівень ціни товару (23,5 Євро/м2), яка, за результатами аналізу інформаційних ресурсів ДМСУ, не відповідає рівню цін на ідентичні або подібні товари, що продаються в умовах вільної конкуренції.
Наведені обставини стали для митного органу підставою для відмови у визнанні митної вартості за основним методом та переходу до резервного методу її визначення.
Отже, однією з ключових підстав для ухвалення митним органом рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 стала виявлена відповідачем невідповідність між сумою, зазначеною в банківській платіжній інструкції №19 від 17.07.2024 (15 989,40 Євро), та сумою в остаточному комерційному інвойсі №7061.739 від 01.08.2024 (11 827,08 Євро). На переконання митниці, така розбіжність унеможливлює однозначну ідентифікацію здійсненого платежу з оцінюваною партією товару та свідчить про недостовірність заявленої митної вартості.
Дослідивши матеріали справи та оцінюючи вказаний довід митного органу, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між позивачем та Продавцем ("Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A.") регулюються Контрактом №20/07-2023 від 20.07.2023, умови якого передбачають можливість здійснення попередньої оплати за товар. На виконання цих умов Продавцем було виставлено рахунок-проформу (Proforma Invoice) №9798.824 від 16.07.2024 на загальну суму 15 989,40 Євро за 31 117,5 кг товару. Саме на підставі цієї проформи позивач здійснив повний авансовий платіж, що підтверджується платіжною інструкцією №19 від 17.07.2024.
Суд зазначає, що в подальшому, у зв'язку з об'єктивними логістичними обмеженнями, а саме - недостатньою вантажопідйомністю транспортного засобу перевізника (автомобіль д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ), що підтверджується довідкою №18-1224 від 12.08.2024, Продавцем було фактично відвантажено лише частину оплаченого товару вагою 23 017 кг, на яку і виписано остаточний комерційний інвойс №7061.739 від 01.08.2024 на суму 11 827,08 Євро. Решта товару була поставлена пізніше за інвойсом №7061.888 від 20.08.2024.
Відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Суд наголошує, що митне законодавство не містить вимог щодо обов'язкового повного співпадіння суми в платіжному дорученні та суми в інвойсі, якщо така розбіжність має логічне та документальне обґрунтування.
З огляду на викладене, суд вважає, що платіжна інструкція охоплювала оплату всієї партії товару згідно з попереднім замовленням, а комерційний інвойс відображав вартість фактично завантаженої частини товару. Вказані документи повністю узгоджуються між собою, відображають реальний зміст господарської операції та є належними доказами заявленої митної вартості.
Таким чином, суд доходить висновку, що зауваження відповідача про неможливість ідентифікації платежу є формальними та необґрунтованими, оскільки вони ігнорують надані позивачем пояснення та суперечать суті міжнародних розрахунків на умовах передоплати. Встановлена розбіжність не може бути самостійною підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості за ціною договору.
Щодо зауважень відповідача про те, що за умови поставки EXW - Toano (Італія) покупець зобов'язаний понести витрати на навантаження товару та його страхування, які нібито не були відображені у рахунку експедитора ТОВ "Даб Груп" №141 від 01.08.2024 та довідці №16-0124 від 01.08.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем:
а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;
б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;
в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;
б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;
в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);
г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності.
Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Проте, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс 2020 (термін EXW "Франко-завод"), обов'язок продавця вважається виконаним, коли він надає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або в іншому обумовленому місці. Правила Інкотермс є диспозитивними та дозволяють сторонам конкретизувати обсяг зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача №22 від 06.08.2024, виробник товару - компанія "Panariagroup Industrie Ceramiche S.P.A.", керуючись внутрішньою логістичною політикою та специфікою продукції (керамічна плитка, яка є крихким вантажем та потребує спеціалізованої техніки для маніпуляцій на складі), здійснює підготовку товару до транспортування та його безпосереднє навантаження на транспортний засіб покупця власними силами. Такі операції є частиною передпродажної підготовки товару на складі виробника, а витрати на їх проведення вже інтегровані в ціну товару (комерційну вартість), зазначену в інвойсі №7061.739 від 01.08.2024.
Суд наголошує, що митне законодавство не містить вимоги щодо обов'язкового виокремлення витрат на навантаження у структурі ціни, якщо такі витрати за домовленістю сторін не покладаються на покупця як додатковий платіж понад ціну товару.
Щодо страхування, суд підкреслює, що правила Інкотермс 2020 не зобов'язують покупця страхувати вантаж. Страхування є інструментом мінімізації господарських ризиків, і рішення про його доцільність приймається суб'єктом господарювання самостійно. Позивачем у довідці про транспортно-експедиційні витрати №16-0124 офіційно підтверджено, що витрати на страхування не здійснювались. Відповідач, у свою чергу, не надав доказів, які б свідчили про зворотне або доводили факт приховування таких витрат.
Крім того, суд зауважує, що у рахунку експедитора ТОВ "Даб Груп" №141 чітко розмежовано вартість перевезення до кордону та по території України, що відповідає вимогам статті 58 МК України. Відсутність у цьому рахунку витрат на навантаження та страхування повністю корелюється з поясненнями позивача та умовами взаємовідносин з іноземним контрагентом.
Таким чином, суд доходить висновку, що зауваження Закарпатської митниці щодо неповноти відомостей у цій частині ґрунтуються на довільному тлумаченні правил Інкотермс та ігноруванні пояснень декларанта. Подані позивачем документи у своїй сукупності містять усі необхідні числові дані для ідентифікації складових митної вартості, а сумніви митного органу є припущеннями, що не підтверджені належними доказами.
Суд також встановив, що аргументом відповідача для відмови у визнанні митної вартості за ціною договору стала арифметична розбіжність між сумою, перерахованою за платіжною інструкцією №19 від 17.07.2024 (15 989,40 Євро), та сумою, вказаною у комерційному інвойсі №7061.739 від 01.08.2024 (11 827,08 Євро). На думку відповідача, перевищення суми платежу над вартістю фактично ввезеного товару свідчить про неможливість ідентифікувати цей платіж як оплату саме за оцінювану партію товару.
Дослідивши ланцюг документального підтвердження оплати, суд вважає висновки митного органу помилковими з огляду на таке.
Суд зазначає, що в основу здійсненого платежу покладено рахунок-проформу (Proforma Invoice) №9798.824 від 16.07.2024. У міжнародній торговельній практиці рахунок-проформа є документом, що попередньо фіксує намір сторін щодо поставки конкретного обсягу товару за визначеною ціною для здійснення передоплати. Згідно з цією проформою, Позивач замовив та повністю оплатив товар загальною вагою 31 117,5 кг. Платіжна інструкція №19 містить у полі "Призначення платежу" пряме посилання на цей рахунок-проформу, що, у свою чергу, пов'язано з Контрактом №20/07-2023. Таким чином, зв'язок між грошовим переказом та замовленням є документально безперервним.
Також матеріалами справи підтверджується, що різниця в сумах виникла не через зміну ціни за одиницю товару або недостовірність відомостей, а через фізичну неможливість відвантажити весь оплачений обсяг товару одним транспортним засобом. Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №442334 та специфікацією до інвойсу, вага нетто фактично завантаженої плитки склала 23 017 кг. З урахуванням ваги пакування (піддонів) та технічних характеристик автомобіля (д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ), загальна вага вантажу наблизилася до максимально допустимої вантажопідйомності (близько 24 тонн). Ця обставина підтверджується довідкою №18-1224 від 12.08.2024.
Крім того, суд звертає увагу на те, що комерційний інвойс №7061.739 від 01.08.2024 є розрахунковим документом саме за фактично відвантажену кількість товару (23 017 кг). Сума цього інвойсу (11 827,08 Євро) є результатом множення кількості товару на ціну одиниці (23,5 Євро/м2), яка повністю збігається з ціною, вказаною у попередньо оплаченій проформі. Відтак, сума переплати (4 162,32 Євро), що залишилась на балансі продавця після цієї поставки, є авансом на наступну частину товару, яка була ввезена пізніше за інвойсом №7061.888 від 20.08.2024.
Суд наголошує, що чинне митне законодавство України не встановлює обов'язку декларанта забезпечувати ідентичність сум у платіжних документах та інвойсах у випадках, коли поставка здійснюється частинами (дробовими партіями) в межах одного контракту та однієї попередньої оплати. Більше того, наявність у митного органу платіжного документа, сума якого покриває (перевищує) вартість товару, є безумовним доказом того, що товар оплачений у повному обсязі.
Таким чином, твердження відповідача про неможливість ідентифікації платежу спростовується тим, що платіжна інструкція ідентифікує рахунок-проформу, рахунок-проформа ідентифікує товар та його загальну вартість, комерційний інвойс ідентифікує фактично відвантажену частину цього ж товару за тією ж ціною.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що надані позивачем платіжні документи у сукупності з поясненнями щодо логістичних обмежень транспортного засобу повністю підтверджують заявлену митну вартість та усувають будь-які обґрунтовані сумніви щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар. Дії митниці щодо невизнання цих документів як належних доказів є формальними та такими, що не враховують реальний зміст господарської операції.
Окрему увагу суд приділяє аналізу експортної декларації країни відправлення (Італія) № 24ITQ3J010037223E0 від 02.08.2024, яка була надана позивачем до митного оформлення та міститься в матеріалах справи.
Суд зазначає, що експортна декларація є офіційним документом, який подається експортером митним органам країни відправлення та відображає відомості про товар і його вартість з метою контролю за вивезенням капіталу та дотримання податкового законодавства іноземної держави.
Дослідивши зміст вказаної декларації, суд встановив, що відомості про вартість товару, задекларовані перед митними органами Італії, повністю збігаються з даними, зазначеними у комерційному інвойсі № 7061.739 від 01.08.2024 та заявленими у митній декларації № 24UA305160023954U7, а саме 23,5 Євро/м2.
Така повна ідентичність числових показників у документах країни експорту та документах, поданих до Закарпатської митниці, є вагомим підтвердженням достовірності заявленої митної вартості. Це виключає будь-які обґрунтовані підозри у використанні позивачем подвійного документообігу чи штучного заниження бази оподаткування на території України, оскільки ідентична вартість була офіційно зафіксована при вивезенні товару з митної території Європейського Союзу.
Суд наголошує, що митний орган не надав жодних доказів на спростування відомостей, які містяться в експортній декларації № 24ITQ3J010037223E0. Відтак, враховуючи, що ціна товару пройшла контроль в країні відправлення та відповідає всім іншим комерційним документам позивача, суд вважає сумніви відповідача щодо недостовірності цінових показників цілком безпідставними та такими, що суперечать фактичним обставинам справи.
Таким чином, наявність експортної декларації з ідентичними ціновими даними у сукупності з іншими доказами підтверджує правомірність застосування позивачем основного методу визначення митної вартості - за ціною договору.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Водночас із матеріалів справи вбачається, що Закарпатська митниця у повідомленні від 05.08.2024 витребувала перелік документів (зокрема, висновки спеціалізованих експертних організацій та письмові запити на замовлення товару), які за обставин цієї справи виходили за межі необхідного та достатнього переліку, не навівши при цьому обґрунтованих доказів того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які неможливо усунути шляхом надання пояснень.
Суд також зазначає, що ненадання окремих додаткових документів, які не є обов'язковими відповідно до статті 53 МК України або не існують у декларанта в силу специфіки ділових звичаїв, не може автоматично свідчити про недостовірність заявленої митної вартості.
У контексті зауважень щодо платіжних документів, суд посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.03.2024 у справі №810/4596/17, згідно з якою навіть ненадання або певні технічні недоліки банківських платіжних документів самі по собі не є достатньою підставою для відмови у застосуванні основного методу, якщо інші документи у своїй сукупності підтверджують ціну договору та складові митної вартості. У даному випадку позивач не лише надав платіжну інструкцію №19 від 17.07.2024, а й детально обґрунтував її зв'язок із рахунком-проформою та фактично ввезеною партією товару.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ТОВ "Юкоз" на підтвердження митної вартості було подано повний пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України: контракт №20/07-2023 від 20.07.2023, додаткову угоду №1 від 20.05.2024, рахунок-проформу №9798.824 від 16.07.2024, інвойс №7061.739 від 01.08.2024, прайс-лист виробника від 01.01.2024, платіжну інструкцію №19 від 17.07.2024, митну декларацію країни відправлення №24ITQ3J010037223E0 від 02.08.2024, договір про надання послуг декларування товарів від 15.05.2021 №1505/21, документи на підтвердження вартості перевезення товару (разову заявку №ЛИ-72 від 31.07.2024, договір №14ЛИ від 31.07.2024, рахунок від 01.08.2024 №141, автотранспорту накладу А№442334 від 01.08.2024, довідку про транспортно-експедиційні витрати від 01.08.2024 №16-0124.
Надані документи містили чіткі числові показники, що підтверджували вартість товару (23,5 Євро/м2), витрати на транспортування до кордону України (104 200,00 грн), умови поставки (EXW) та фактичні платіжні зобов'язання сторін. Усі документи були подані у строки, передбачені законодавством, та в обсязі, достатньому для застосування методу за ціною договору відповідно до статей 49, 52, 53, 58 МК України.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави суду вважати, що митні органи зобов'язані здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, чітко визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Суд дійшов висновку, що жодна із наведених у рішенні митного органу обставин не може бути самостійною або достатньою підставою для відмови у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, заявленої позивачем.
Таким чином, суд доходить висновку, що посилання митного органу на ненадання додаткових документів (експертних висновків чи паперових замовлень) або наявність технічних розбіжностей у сумах авансового платежу не може бути визнане належною та достатньою підставою для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу. Вимога митниці про надання додаткових документів у даному випадку була надмірною, оскільки сумніви відповідача були повністю спростовані наданими позивачем документами та поясненнями №22 від 06.08.2024.
Відтак суд доходить висновку, що надані позивачем документи для проведення митного оформлення підтверджують заявлену митну вартість товару за основним методом - за ціною договору, відповідно до статей 49 та 58 МК України. Сукупність поданих документів узгоджується між собою за змістом, містить необхідні реквізити, підтверджує фактичну сплату вартості товару та відображає погоджені сторонами умови поставки.
Натомість митний орган безпідставно визначив митну вартість за резервним методом, не обґрунтувавши неможливість застосування основного методу, не навівши належних пояснень щодо джерел інформації, які були використані для порівняння, та не забезпечивши дотримання вимог статей 55 і 64 МК України.
Відсутність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої митної вартості виключала правові підстави для застосування резервного методу, а отже, рішення митного органу є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, об'єктивна неможливість застосування основного методу не була спростована контролюючим органом. Посилання останнього на наявність розбіжностей у документах та недостовірність зазначених у них відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 у справі №820/3231/16, в пунктах 19-22 якої зазначено, що судами встановлено, що позивачем надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, та не містять неточностей чи розбіжностей.
Натомість, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи, на думку контролюючого органу не підтверджували вартості, так як не містили всіх відомостей щодо складових вартості імпортованого товару, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення митних процедур.
Наведені вище приписи митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Разом із тим суд звертає увагу, що Закарпатська митниця у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 не навела належного обґрунтування неможливості застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору (вартістю операції), передбаченого статтею 58 МК України.
Судом встановлено, що позивач подав повний пакет документів, визначений частиною 2 статті 53 МК України: зовнішньоекономічний контракт №20/07-2023 від 20.07.2023, Додаткову угоду №1 від 20.05.2024, рахунок-проформу №9798.824 від 16.07.2024, комерційний інвойс №7061.739 від 01.08.2024, прайс-лист виробника від 01.01.2024, банківську платіжну інструкцію №19 від 17.07.2024, експортну декларацію країни відправлення №24ITQ3J010037223E0 від 02.08.2024, договір транспортно-експедиторського обслуговування №ЛИ14 від 31.07.2024, рахунок на оплату транспортних послуг №141 від 01.08.2024, довідку про транспортні витрати №16-0124 від 01.08.2024 та міжнародну накладну CMR №442334 від 04.08.2024. У своїй сукупності ці документи підтверджували як узгоджену сторонами ціну товару, так і всі витрати на його транспортування до моменту перетину митного кордону України.
Суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
У цій справі Закарпатська митниця у спірному рішенні обмежилася формальним посиланням на низький рівень ціни та технічні розбіжності в сумах оплати, які були вичерпно пояснені декларантом у листі №22 від 06.08.2024. Відповідач не навів жодних обґрунтованих розрахунків або пояснень, чому саме використане ним джерело інформації (митні декларації №UA305160/2024/017295, №UA100340/2024/614479, №UA209230/2024/064440) є більш достовірним у порівнянні з первинними комерційними документами позивача, та не вказав, яким чином витребувані ним додаткові документи могли змінити числові значення складових митної вартості, які вже були підтверджені банківськими виписками.
Таким чином, суд доходить висновку, що рішення митного органу про коригування митної вартості №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 було ухвалене без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням процедури, визначеної статтями 54, 55 МК України. Оскільки позивач подав повний пакет документів, передбачений законом, які у своїй сукупності та взаємозв'язку підтверджували задекларовану митну вартість товарів, у митного органу були відсутні законні підстави для відмови у застосуванні основного методу за ціною договору.
Крім того, відповідно до статті 64 МК України резервний метод застосовується виключно у випадку, якщо митна вартість не може бути визначена жодним із попередніх методів. У справі, що розглядається, митний орган безпідставно перейшов до резервного методу, не довівши неможливість застосування основного методу за ціною договору та не забезпечивши послідовності у використанні методів, передбачених статтею 57 МК України.
Суд звертає увагу, що у спірному рішенні про коригування митної вартості №UA305000/2024/000056/1 від 06.08.2024 Закарпатська митниця посилалась на дані автоматизованої системи митного оформлення щодо інших імпортерів, які, на думку відповідача, підтверджували інший рівень митної вартості аналогічних товарів. Зокрема, відповідач вказав на митні декларації №UA305160/2024/017295, №UA100340/2024/614479, №UA209230/2024/064440, оформлені раніше, де митна вартість подібних товарів (керамічної плитки) була визначена на рівні, вищому за заявлений позивачем (23,5 Євро/м2).
Проте суд наголошує, що наявність в інформаційних базах митного органу інформації про те, що подібні товари були розмитнені іншими суб'єктами за іншою ціною, не може бути безумовною підставою для висновку про недостовірність заявленої позивачем митної вартості. Різниця у ціні може бути зумовлена об'єктивними факторами: обсягом партії, комерційними умовами конкретного контракту, датою укладення угоди, репутацією виробника та індивідуальними характеристиками товару (сорт, дизайн, технічні параметри плитки).
Відповідачем не надано суду доказів проведення порівняльного аналізу характеристик товару за вказаними деклараціями та товару, що ввозився позивачем. Сама лише вказівка на номер декларації без розкриття якісних показників товару (артикулів, колекцій, розмірів) та умов поставки не дозволяє вважати таку інформацію належним та допустимим доказом для коригування вартості.
При винесенні спірного рішення про коригування митної вартості, відповідач обмежився формальним порівнянням ціни задекларованого товару з ціною, зазначеною у митній декларації № UA305160/2024/017295. Суд вказує на те, що такий підхід митного органу є методично хибним та юридично необґрунтованим.
Керамічна плитка як об'єкт митного оформлення є складним товаром, ціна якого напряму залежить від сукупності технічних та естетичних параметрів. Зокрема, на формування ринкової вартості впливають: клас зносостійкості (показник PEI); ступінь водопоглинання; сортність (перший, другий сорт або комерційний тандем); формат (розмір) плитки та тип обробки поверхні (ректифікація, лапатування, матування); ексклюзивність колекції та дизайн.
Митний орган, посилаючись на вищий рівень вартості у порівняльній декларації, не надав суду жодних доказів того, що характеристики товару за іншими митними деклараціями є ідентичними або подібними до характеристик товару, ввезеного позивачем. У рішенні про коригування відсутній аналіз артикулів, колекцій чи технічних паспортів виробника, які б дозволили стверджувати про рівнозначність об'єктів порівняння.
Суд наголошує, що без детального дослідження вказаних параметрів, саме лише посилання на числові показники з бази АСМО "Інспектор" не може вважатись належним доказом недостовірності заявленої позивачем вартості. Порівняння керамічної плитки як узагальненої категорії без врахування її сортності та колекційної цінності є юридично нікчемним, оскільки воно ігнорує реальні умови формування ціни в умовах вільної конкуренції.
Таким чином, оскільки відповідач не довів ідентичність якісних характеристик товарів, що порівнювалися, суд вважає висновок митниці про заниження ціни безпідставним, а застосування резервного методу таким, що ґрунтується на припущеннях, а не на документально підтверджених фактах.
З огляду на це, суд доходить висновку, що перехід до резервного методу відбувся передчасно та формально. За умови наявності повного пакету первинних комерційних документів у позивача, які підтверджують ціну операції, митний орган був зобов'язаний застосувати перший метод. Недоведеність неможливості застосування основного методу та використання узагальненої інформації з баз даних без її деталізації щодо ідентичності товарів свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.07.2019 у справі №826/12123/16 та від 06.03.2024 у справі №810/4596/17, митний орган не має права визначати митну вартість товарів виключно на підставі інформації з інших митних декларацій. Такі дані можуть використовуватися лише як допоміжні джерела, але не замінюють документи, подані декларантом, які підтверджують фактичну ціну договору та складові митної вартості.
У даному випадку позивач подав повний пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України, які підтверджували як ціну товару, так і витрати на його транспортування. Відтак посилання митниці на інші митні декларації без належного аналізу їх співставності з оцінюваною партією товару є формальним та необґрунтованим і не може бути підставою для застосування резервного методу.
Таким чином, суд доходить висновку, що рішення митного органу про коригування митної вартості із застосуванням резервного методу було ухвалене з порушенням вимог статей 57, 58 та 64 МК України, без належного правового та фактичного обґрунтування.
Крім того, суд звертає увагу, що посилання митного органу на спрацювання автоматизованої системи управління ризиками (АСУР) як на підставу для витребування додаткових документів та подальшого коригування вартості, не може бути визнано самостійною та достатньою підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
АСУР є виключно внутрішнім інструментом аналізу, який використовується митними органами для виявлення зон можливого ризику. Сама по собі інформація про спрацювання ризику (зокрема, щодо ймовірного заниження митної вартості) не є доказом недостовірності заявлених декларантом відомостей. Спрацювання системи ризиків є лише сигналом для проведення додаткової перевірки, але воно не звільняє митний орган від обов'язку обґрунтувати, які саме розбіжності в поданих документах є непереборними.
Відповідно до частини 5 статті 53 МК України митний орган не має права вимагати від декларанта будь які інші документи, відмінні від тих, що прямо передбачені цією статтею. Суд підкреслює, що витребування значного переліку додаткових матеріалів лише на підставі спрацювання АСУР, без доведення неможливості визначити вартість за основним методом, виходить за межі законодавчих повноважень митниці.
У даній справі позивач подав пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України, який у своїй сукупності підтверджував ціну договору та складові митної вартості (контракт, інвойс, платіжну інструкцію, транспортні документи та прайс-лист). Відсутність окремих документів, які не входять до обов'язкового переліку (зокрема висновків експертних організацій), у поєднанні зі спрацюванням АСУР не може свідчити про недостовірність заявленої митної вартості, якщо вона підтверджена первинними комерційними документами.
У зв'язку з цим суд доходить висновку, що посилання Закарпатської митниці на спрацювання АСУР у даному випадку є формальним. Система управління ризиками не може замінювати собою правову оцінку реальних документів, наданих декларантом. Оскільки позивач подав документи, що дозволяли ідентифікувати вартість операції, рішення митниці про коригування вартості із застосуванням резервного методу ґрунтується на надмірних вимогах та підлягає скасуванню.
Окремо суд звертає увагу на недотримання відповідачем процедурних вимог, встановлених статтею 55 Митного кодексу України, яка зобов'язує митний орган проводити консультації з декларантом перед прийняттям рішення про коригування митної вартості.
Метою таких консультацій є здійснення спільного пошуку об'єктивних чинників, що вплинули на ціну договору, та надання декларанту можливості усунути сумніви митниці без переходу до другорядних методів визначення вартості. Проте, як вбачається з матеріалів справи, Закарпатська митниця фактично звела цю процедуру до формального електронного повідомлення у системі митного оформлення про необхідність надання додаткових документів.
Суд наголошує, що в розумінні митного законодавства консультації не повинні мати декларативний характер. У матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення реальних консультацій: протоколи, записи чи письмові роз'яснення митного органу, у яких би аналізувалися надані позивачем пояснення № 22 від 06.08.2024. Відповідач не надав обґрунтованої відповіді на аргументи декларанта щодо технічних особливостей поставки (умови EXW та часткове відвантаження), що свідчить про ігнорування позиції суб'єкта господарювання.
Відповідно до принципу "належного урядування" (good governance), закріпленого у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи зобов'язані діяти вчасно, належним чином і якомога послідовніше. У даному випадку винесення рішення про коригування без змістовного аналізу пояснень позивача в межах процедури консультацій є проявом надмірного формалізму.
Таким чином, порушення відповідачем встановленої законом процедури консультацій та ненадання доказів їх реального проведення свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення. Митний орган не використав надану йому можливість усунути сумніви шляхом діалогу з декларантом, що призвело до передчасного та протиправного застосування резервного методу визначення митної вартості.
Отже, суд доходить висновку, що Закарпатська митниця безпідставно визначила митну вартість товарів за резервним методом, порушивши вимоги статей 55, 57, 58 та 64 МК України. Митний орган не довів неможливість застосування основного методу - за ціною договору (вартістю операції), не навів належних пояснень щодо джерел інформації, використаних для порівняння, та не зазначив, які саме документи могли б усунути сумніви у достовірності заявленої митної вартості.
Позивач, навпаки, подав повний пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України, які у своїй сукупності підтверджували як ціну товару, так і витрати на його транспортування.
Отже, дії митниці свідчать про порушення принципу законності та послідовності застосування методів визначення митної вартості, що призвело до неправомірного збільшення митної вартості товарів та відповідних митних платежів. Суд визнає рішення митного органу про коригування митної вартості необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд також застосовує тест на пропорційність адміністративного втручання, як того вимагає частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цього підходу, будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень має переслідувати легітимну мету, бути необхідним засобом для її досягнення та не порушувати права особи понад міру.
У даному випадку судом проаналізовано наступні елементи:
- легітимна мета дій митного органу - забезпечення належного митного контролю, повного справляння митних платежів та перевірки достовірності заявленої митної вартості товарів (керамічної плитки);
- засіб, обраний митним органом - коригування митної вартості із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України на підставі формальних зауважень до платіжних та транспортних документів;
- наслідок - винесення рішення про коригування №UA305000/2024/000056/1 та картки відмови, що призвело до необхідності сплати митних платежів у значно більшому розмірі під гарантійні зобов'язання, порушення права позивача на швидке митне оформлення за ціною контракту та створення додаткового фінансового навантаження на суб'єкт господарювання.
Суд встановив, що позивачем було подано пакет документів, передбачений частиною 2 статті 53 МК України: зовнішньоекономічний контракт №20/07-2023 від 20.07.2023, рахунок-проформу №9798.824 від 16.07.2024, остаточний комерційний інвойс №7061.739 від 01.08.2024, платіжну інструкцію №19 від 17.07.2024, а також повний комплект транспортних документів (договір ТЕО, рахунок експедитора, довідку про витрати та CMR). У сукупності ці матеріали, разом із наданими поясненнями №22 від 06.08.2024 щодо об'єктивних причин розбіжностей у сумах оплати та специфіки навантаження при умовах EXW, повністю підтверджували заявлену митну вартість за основним методом - за ціною договору.
Митний орган при цьому фактично обмежився формальним посиланням на спрацювання системи ризиків та арифметичні розбіжності в оплаті, але не довів неможливість застосування основного методу, не надав належної оцінки поданим поясненням декларанта та не дотримався вимог статей 55 і 64 МК України щодо належного мотивування рішення.
За таких обставин, обраний митним органом засіб - коригування митної вартості за резервним методом не був необхідним у демократичному суспільстві для досягнення мети контролю, оскільки сумніви митниці могли бути (і були) усунуті шляхом аналізу поданих первинних документів. Таке втручання є непропорційним, оскільки покладає на позивача надмірний тягар і призводить до порушення балансу між приватними інтересами суб'єкта господарювання та публічними інтересами держави.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення Закарпатської митниці не відповідає критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України, що є самостійною підставою для його скасування.
Суд наголошує, що прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта. Це вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення чи вчинення дії обґрунтовано означає врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути належно мотивованим.
Таким чином, втручання митного органу у даній справі є непропорційним та протиправним, що підтверджує неправомірність коригування митної вартості товарів за резервним методом.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, а відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Отже, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.08.2024 №246 (а.с. 12).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок Закарпатської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, чиє протиправне рішення призвело до виникнення спірних правовідносин.
Докази понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Закарпатської митниці від 06.08.2024 №UA305000/2024/000056/1.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської митниці (ідентифікаційний код 43985560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкоз" (ідентифікаційний код 37640521) судовий збір у сумі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.