Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 квітня 2026 року Справа№200/3475/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач), відповідно до якого просить:
- визнати дії Міністерства охорони здоров'я України щодо розголошення його звернення від 21.01.2019 року за № Ш-702 протиправним та такими, що порушують вимоги ст.10 Закону України “Про звернення громадян»;
- стягнути з відповідача в грошовому еквіваленті моральну шкоду розміром - 100 000 грн. 00 коп. (сто тисяч гривень, 00 копійок).
Ухвалою суду від 18.07.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків даної позовної заяви - 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Надано позивачу строк на усунення вказаного недоліку позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 15.08.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Повно та всебічно дослідивши письмові докази та доводи сторін викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
У грудні 2018 року мати позивача ОСОБА_2 та його бабуся ОСОБА_3 інформували МОЗ України про факт надання ОСОБА_3 неналежної медичної допомоги.
27.12.2018 року під час перебування у медичному закладі загинула рідна бабуся позивача - ОСОБА_3 .
За вищевказаними скаргами було призначено КЕК Департаменту охорони здоров'я м. Києва.
Не погоджуючись із наданими висновками КЕК, позивачем була подана скарга до МОЗ України від 21.01.2019 року з реєстраційним №Ш-702.
За фактом скарги позивача 20.03.2019 року була проведена КЕК МОЗ України, не погоджуючись з висновками якої, позивачем було подано до суду позов, який рішенням від 08.10.2019 року у справі № 640/8645/19 задоволено частково - висновки КЕК МОЗ визнані протиправними і скасовані.
За фактом смерті громадянки ОСОБА_3 порушено кримінальну справу, за результатами досудового розслідування лікарю ОСОБА_4 висунуто обвинувачення в скоєнні злочинів, які передбачені ч.1 ст.140 та ч.2 ст.139 КК України, наразі обвинувачений перебуває в розшуку.
Під час участі у процесуальних діях у межах кримінального провадження позивачу стало відомо, що адвокати громадянина Мірошниченка Є.Ю. адвокати обвинуваченого ОСОБА_4 надавали до суду копії неодноразових звернень позивача та його сім'ї до МОЗ України, копії депутатських запитів в його інтересах, його переписки в рамках зазначених фактів та цитували їх (зокрема щодо звернення (скарги) від 21.01.2019 року).
24.02.2021 року на гарячу лінію Кабінету Міністрів України позивач звернувся до МОЗ України, серед іншого, щодо того чи звертались до нього із адвокатськими запитами і зверненнями щодо його скарг та скарг його родини в інтересах його покійної бабусі щодо неналежної медичної допомоги, у разі якщо вищезазначені особи зверталися до МОЗ України, то який об'єм інформації їм було надано та щодо того чи надавалися зазначеним адвокатам копії його скарг та копії скарг його родини.
Листом від 11.03.2021 року № 02.4-12/Ш3581/3006 позивача поінформовано, що дійсно захист обвинуваченого ОСОБА_4 звертався до МОЗ України і їм було надано копію його скарги від 21.01.2019 року № - Ш702.
14.04.2021 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою про порушення статті 10 Закону України “Про звернення громадян» з вимогами про проведення службової перевірки фактів, що були викладені у скарзі, притягнення винних осіб до відповідальності та компенсації нанесеної позивачу моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача.
Листом №17-06/Ш6335/5577-зв. від 18.05.2021 року позивача поінформовано про продовження терміну розгляду його звернення до 29.05.2021 року включно.
Не отримавши відповіді на скаргу у вказаний строк, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання МОЗ надати йому відповідь на скаргу від 14.04.2021 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2022 року у справі № 200/16330/21 позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної казначейської служби України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 14.04.2021 року.
Зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України надати ОСОБА_1 запитувану інформацію, яка містяться у скарзі від 14.04.2021 року, з дотриманням вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Присуджено до стягнення з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
На виконання вказаного рішення було видано виконавчі листи, які було подано до примусового виконання.
06.03.2023 року відкрито виконавче провадження №71198164 з примусового виконання вказаного рішення суду.
30.03.2023 року листом із реєстраційним №17-06/155/82-23/3103 відповідачем було надано відповідь на скаргу, яким фактично відмовлено у її задоволенні. Зазначений лист отримано позивачем 12.04.2023 року.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даним позовом.
Як вказано вище листом від 11.03.2021 року №02.4-12/Ш3581/3006 позивача поінформовано, що дійсно захист обвинуваченого ОСОБА_4 звертався до МОЗ України і їм було надано копію його скарги від 21.01.2019 року № Ш-702.
Як вже було зазначено судом в ухвалі від 15.08.2023 року, статтею 16 Закону України “Про звернення громадян», встановлено можливість досудового врегулювання даного спору, шляхом подання скарги на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи.
Позивачем було використано вказаний порядок досудового врегулювання спору та подано відповідачу скаргу від 14.04.2021 року “про порушення ст.10 Закону України “Про звернення громадян», вимога про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності та компенсація нанесеної моральної шкоди».
Відповідне рішення за результатами розгляду вказаної скарги було прийнято відповідачем у формі листа № 17-06/155/82-23/3103-зв від 30.03.2023 року та отримано позивачем 12.04.2023 року.
Частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги 12.04.2023 року та подання позивачем позовної заяви 12.07.2023 року, позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Щодо посилання відповідача на те, що вимога позивача, викладена ним в порядку досудового врегулювання спору у скарзі від 14.04.2021, містить вимогу про перерахування йому моральної шкоди у сумі 100 000 гривень, що не передбачено жодним Законом України в порядку досудового врегулювання спору, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається виключно судом (ст. 23 ЦК України) та не передбачено Законом України «Про звернення громадян», суд зауважує, що вказана скарга від 14.04.2021 також містить інформацію про порушення відповідачем статті 10 Закону України “Про звернення громадян», а також містить вимогу про проведення службової перевірки, факті, викладених у ній та про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.
Щодо вимог про визнання дій протиправними.
Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України “Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Згідно зі статтею 10 Закону України “Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96) не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.
Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.
Застосувавши граматичне та системне тлумачення вказаної норми суд зазначає, що вона встановлює три групи інформації, що не підлягає розголошенню (відомості про особисте життя громадян (без їх згоди), відомості, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інша інформація, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян) та розділяє їх сполучниками “чи» і »та».
Вказане свідчить про те, що застереження «якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян» стосується останньої категорії - «іншої інформації».
Крім цього, Конституція України у частинах 1-2 статті 32 встановлює, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України та те, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Як вказано вище, Закон України «Про інформацію» містить положення щодо недопущення збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини (частина 2 статті 11).
Суд зауважує, що у резолютивній частині рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;
- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Абзац 2 пункту 3.1 вказаного рішення містить висновок про те, що особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.
Скарга позивача від 21.01.2019 року за № Ш-702 містить інформацію щодо обставин та подій особистого життя позивача, його та членів його сім'ї, їх переживань та фізичних страждань його бабусі.
Таким чином, системний аналіз статті 10 Закону № 393/96 норми у зв'язку з вищевказаними положеннями Конституції України, Закону України “Про інформацію» та рішенням Конституційного Суду України, вказує на те, що розголошення відомостей про особисте життя без згоди особи не допускається саме по собі у будь-якому випадку, таке розголошення, у даному випадку, є втручанням в особисте життя позивача, оскільки інформація, яка міститься у скарзі позивача від 21.01.2019 року за № Ш-702 є конфіденційною і не могла бути передана адвокату без згоди позивача.
Щодо аргументів відповідача.
МОЗ України не заперечує факт направлення копії листа від 21.01.2019 за вх.№ Ш-702 адвокату Кочану В.М., як представнику гр. ОСОБА_4 , однак звертає увагу суду на те, що ОСОБА_4 як клієнт адвоката (захисника) Кочана В.М. був обізнаний щодо описаних у зверненні (скарзі) обставин, як лікар громадянки ОСОБА_3 , а в силу частини 2 статті 10 Закону України «Про звернення громадян», на нього не розповсюджується заборона в отриманні відомостей зі звернення позивача.
Суд зауважує, що частина 2 статті 10 Закону № 393/96 встановлює, що: “...заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи…».
З огляду на викладене, суд не приймає посилання відповідача на те, що заборона на ознайомлення гр. ОСОБА_4 з цим зверненням (скаргою), не поширюється в силу ч. 2 ст. 10 Закону України «Про звернення громадян», оскільки частина 2 статті 10 Закону № 393/96 поширюється на “осіб які мають відношення до справи».
Під справою у вказаній нормі мається на увазі виключно справа щодо розгляду звернення громадян (скарги позивача), що є предметом регулювання вказано закону, а не кримінальна справа, провадження у якій регулюється нормами КПК України.
При цьому адвокат гр. ОСОБА_4 , якому відповідачем було надано спірну скаргу, є захисником вказаного лікаря у кримінальному процесі, але не є учасником розгляду цієї скарги яка була подана позивачем до МОЗ України, а, отже, не має відношення до справи у розумінні справи як процедури вирішення скарги за правилами Закону України “Про звернення громадян».
Адвокат лікаря не є суб'єктом, який вирішує, чи було порушення з боку лікаря в межах перевірки обставин, викладених у спірній скарзі. Він є представником сторони захисту у кримінальному провадженні.
Крім цього, наявність адвокатського запиту не створює безумовного права отримати копію скарги громадянина у повному обсязі, якщо вона містить персональні дані, відомості про приватне життя, медичну чи іншу інформацію з обмеженим доступом. Кримінальний процесуальний кодекс України дає стороні захисту право збирати докази, але не скасовує спеціальних режимів захисту інформації, встановлених законом.
Надання адвокату інформації зі скарги про вказані обставини особистого життя позивача та деталі страждань померлої, виходить за межі збирання доказів і є втручанням у приватність.
Щодо відсутності, на думку відповідача у спірній скарзі фактів з особистого життя позивача.
З огляду на згадані вище положення законодавства України та рішення Конституційного Суду від 20 січня 2012 року у справі № 2-рп/2012, переживання позивача та членів його сім'ї, моральні страждання та емоції з цього приводу, стан бабусі, сімейна реакція на смерть безумовно стосується стосується приватного і сімейного життя позивача.
Щодо того, що гр. ОСОБА_4 під час подій був лікарем-хірургом-онкологом, який оперував ОСОБА_3 , тобто в силу своїх службових повноважень мав доступ до відомостей, що становлять таємницю пацієнта, її дагноз, що відображено у медичних документах, тощо.
Лікар міг знати клінічні обставини лікування, але це не означає, що він знав зміст скарги до МОЗ, оцінку його дій з боку сім'ї, опис переживань заявника, правову позицію родини, тощо.
Скарга позивача містить його персоналізований виклад подій та його суб'єктивну оцінку, опис болю та емоцій, тощо. Те, що лікар знав діагноз хворої бабусі позивача, не означає, що він або його адвокат мав право отримати копію спірної скарги позивача у повному обсязі, у частині де позивач описує конфіденційну інформацію.
Враховуючи викладене, відповідач протиправно направивши повний зміст спірної скарги позивача, що містить конфіденційну інформацію про його особисте, сімейне життя діяв не у спосіб передбачений Конституцією та законами України та безпідставно передав повний зміст звернення (скарги).
Отже, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними є обгрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частин 2-3 статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підставі пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно нормам чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На думку суду, встановлені у справі обставини безумовно вказують на завдання позивачу значних душевних страждань, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є цілком ґрунтовними.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Серед іншого, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України) (пункт 57).
Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує з діями відповідача, що виразилися у розголошення його звернення (скарги) від 21.01.2019 року за № Ш-702, у якій описані його душевні страждання, тобто інформацію про його особисте життя.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27.11.19 року у справі №750/6330/17 адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно
У постанові від 10.04.2019 року у справі 464/3789/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого».
З огляду на вказану позицію, відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження.
Верховний суд у справах № 560/798/16-а від 22.01.2020 та № 750/6330/17 вказав на те, що слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).
Суд зазначає, що позивач безумовно зазнав сильних негативних емоцій та переживань, через протиправне розголошення відповідачем конфіденційної інформації про його особисте життя та необхідність, зокрема повторно переживати фізичні страждання та смерть рідної особи та свої сильні негативні емоції та переживання у деталях, тощо.
Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин, негативні емоції, викликані протиправними діями відповідача, досягли рівня страждання (у розумінні ст. 23 ЦК України), отже моральну шкоду було завдано.
Враховуючи наявність моральної шкоди та причинний зв'язок між протиправними винними діями відповідача і цією шкодою, існують обґрунтовані правові підстави для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування моральної шкоди, яку було завдано позивачу.
Проте позивачем не надано розрахунку заявленої до стягнення з відповідача суми моральної шкоди у розмірі 100000 грн. та того чому саме у таку суму він оцінює таку шкоду.
Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування морально (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, у тому числі з урахуванням категорії справи та задоволення немайнової частини позову, суд виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім відшкодуванням такої шкоди у даному випадку є сума у розмірі 50000,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Позивачем під час звернення до суду було понесено судові витрати у сумі 1073,60 грн (квитанція про сплату №19103 від 12.07.2023 року).
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України “Про судовий збір» (в редакції чинній станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду) судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
У частині 5 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми слідує те, що позовну вимогу про відшкодування шкоди, заявлену в адміністративному судочинстві, обов'язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень). За такого правового регулювання вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий збір сплачується.
Висновок аналогічного характеру висловлено Верховним Судом у його ухвалі від 22.04.2024 у справі №990/127/24.
Враховуючи викладене та задоволення позовних вимог в частині вирішення публічно-правового спору про визнання дій відповідача як суб'єкта владних повноважень протиправними, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає 1073,60 грн. витрат зі сплати судового збору.
Керуючись Конституцією України, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди (адреса місцезнаходження: вул. Михайла Грушевського, 7, м. Київ, 01021) - задовольнити частково.
Визнати дії Міністерства охорони здоров'я України щодо розголошення звернення (скарги) від 21.01.2019 року за № Ш-702 протиправними та такими, що порушують вимоги статті 10 Закону України “Про звернення громадян».
Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073 одну тисячу сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Повне судове рішення складене 20 квітня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч