20 квітня 2026 рокуСправа №160/3587/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/3587/26 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.02.2026 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, викладену в листі №1235-207/1235-26 від 05.02.2026 року, в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянці України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, у зв'язку з досягненням шістнадцятирічного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що по досягненню 16-річного віку її донька звернулась до Відділу № 17 у місті Самар Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорту громадянина України у вигляді книжечки, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, без надання згоди на внесення до безконтактного електронного носія. Проте, відповідачем було відмовлено в оформленні та видачі паспорту з посиланням на відповідні норми Закону, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/3587/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.03.2026 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Відповідачем зазначено, що 03.02.2026 року ОСОБА_2 , разом із своїм законним представником ОСОБА_1 , звернулися із заявою, складеною в довільній формі до Відділу №17 у м. Самар Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вх. №Х-21/6/1235-26 від 03.02.2026) з проханням оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII. Однак в заяві до Відділу №17 у місті Самар Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, як і в адміністративному позові по даній справі позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки впливатиме на її приватне життя, тобто виникає питання чи справді є оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки для особи «надмірним тягарем», про що наголошено в мотивувальній частині Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 року №806/3265/17.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, наявним в матеріалах справи.
03.02.2026 року ОСОБА_2 звернулась до Відділу №17 у місті Самар Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорту громадянина України у формі книжечки.
До заяви додано: копію свідоцтва про народження, дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см., копію паспорта одного із батьків.
Листом від 05.02.2026 року відповідач повідомив позивачу, що з метою документування паспортом громадянина України зразка 1994 року, після досягнення 16-річного віку, необхідно надати рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, засвідчене в установленому законом порядку та документи, перелік яких визначено розділом ІІІ Тимчасового порядку.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин 1, 2 статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
На виконання статті 5 Закону України «Про громадянство України» постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі Положення №2503-ХІІ), згідно п. 1 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Пунктом 2 Положення №2503-ХІІ встановлено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Відповідно до пунктом 5 Положення №2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Згідно пункту 13 Положення №2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Форма заяви, зазначеної у підпункті 1 пункту 13 Положення, була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 320 від 13.04.2012 «Про затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», а саме Додаток 1. Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу цього ж Міністерства від 01.03.2018 №161. Іншого зразка форми про видачу паспорта громадянина України, встановленого Міністерством внутрішніх справ України для реалізації пункту 13 Положення № 2503-XII на сьогодні немає.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №280/5678/22.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року №5492-VI (далі Закон №5492-VI) встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.»
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі Постанова №302), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
Крім того, на виконання абзацу п'ятого пункту 3 Порядку № 302, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302», Положення № 2503-XII розроблено Тимчасовий порядок, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку (затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, далі - Тимчасовий порядок).
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку № 456 для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови. Заявник має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки).
Суд встановив, що у спірному випадку ОСОБА_2 звернулась до Відділу №17 у місті Самар Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила оформити та видати їй паспорт громадянина України зразка 1994 року.
У той же час, у своїй заяві до органу ДМС ОСОБА_2 зазначала про наявність у неї релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
При цьому, позивач просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17.
Суд зазначає про необхідність застосувати до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) виходячи з наступного.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов'язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) може бути визначена як типова є, зокрема, те, що ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку з досягненням 16-річного віку, при зверненні до органу міграційної служби із заявою позивач зазначає про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
Отже правова позиція Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
В свою чергу, застосовуючи вищевикладені положення законодавства до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Листом відповідача позивачу відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв?язку з ненаданням рішення суду, засвідченого в установленому законодавством порядку, що набрало законної сили, про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року на ім'я доньки позивача та документи, перелік яких визначено розділом ІІІ Тимчасового порядку.
Водночас, як було зазначено вище, пунктом 13 Положення №2503-ХІІ встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Отже, приписи Положення №2503-ХІІ, які є чинними водночас із положеннями Тимчасового порядку №456 та Порядку №302 не передбачають обов'язку громадянина подавати для одержання паспорта громадянина України судового рішення про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Таким чином, застосуванню підлягає Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, яким не передбачено обов'язку громадянина подавати для одержання паспорта судового рішення про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
З врахуванням вищевикладеного та встановлених обставин суд дійшов висновку, що у даному випадку відповідачем протиправно відмовлено у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року .
Крім того слід враховувати, що відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації ОСОБА_2 своїх громадянських прав.
Також, судом враховується і та обставина, що позивачем було обґрунтовано в заяві про видачу паспорту громадянина України у формі книжечки причини відмови від ІД картки у зв'язку з релігійними переконаннями.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
З огляду на вищевикладене, належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992р. №2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська