20 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 569/1887/25
провадження № 61-3834ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби у Рівненській області, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив: визнати грубе порушення відповідачами прав споживача та визнати підприємницьку діяльність відповідачів нечесною і агресивною;
- зобов'язати відповідача відобразити в особовому рахунку № НОМЕР_1 позивача 4976,64 грн переплати, яка не відображена в особовому рахунку;
-зобов'язати відповідача для розрахунків обсягів використаної позивачем електроенергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 застосовувати правильний показник лічильника з показниками 4 216 кВт/год;
- визнати неправильним (неправомірним) нарахування за грудень 2024 року фіктивних (підроблених) обсягів використання електричної енергії у розмірі 428 кВт/год та протиправно нарахованим боргом у розмірі 1 848,96 грн;
- зобов'язати відповідачів провести пломбування нововстановленого лічильника обліку електричної енергії по особовому рахунку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 не пізніше строку, встановленого законом;
- стягнути з відповідачів на користь позивача по 4 000 000,00 грн з кожного завданої моральної шкоди.
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 13 листопада 2025 року 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» провести перерахунок спожитої електричної енергії у будинку АДРЕСА_1 за грудень 2024 року з урахуванням наслідків виконання рішення Рівненського міського суду від 22 січня 2025 року у справі № 569/14225/24.
У задоволенні позову до ПрАТ «Рівнеобленерго» та у решті позовних вимог до ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» відмовив.
Рівненський апеляційний суд постановою від 24 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року в оскаржуваній частині залишив без змін.
23 березня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема, надання уточненої касаційної скарги із зазначенням повноти підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування.
03 квітня 2026 року до Верховного Суду надійшла уточнена редакція касаційної скарги ОСОБА_1 .
Проаналізувавши касаційну скаргу та подану уточнену касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги заявник не усунув.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ЦПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, та позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
В уточненій редакції касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, зокрема на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в питанні визнання підприємницької діяльності нечесною та агресивною у сфері постачання електричної енергії споживачам, а необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи полягає у необхідності забезпечення ефективного захисту споживачам електричної енергії в Україні від такої нечесної та агресивної підприємницької діяльності, як складової права на справедивий та безсторонній суд, визначений ст.6 Конвенції
Верховний Суд вважає, що заявник не виконав вимоги ухвали від 27 березня 2025 року та належним чином не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів, про що заявником не зазначено.
Отже, уточнена касаційна скарга не містить належного обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що коректне зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яке необхідне для вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунуто, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 березня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦП К України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби у Рівненській області, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров