17 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 642/4365/21
провадження № 61-8553св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Хільковець Тетяна Василівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство юстиції України,
треті особи: Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Друга Харківська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кривошеїна Ірина Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2024 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнювала та змінювала предмет позовних вимог, та остаточно просила:
встановити факт неукладеності (невчинення) договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 26 квітня 2005, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І. (реєстровий № 6753);
визнати протиправними рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48013352 від 30 липня 2019 року 15:26:17 (дата, час державної реєстрації: 19 липня 2019 року 14:04:00), Венглюк Т. В. , Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради (на даний час Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська область);
скасувати у Державному реєстрі прав: 1) запис про право власності № 32610476, що прийнято на підставі рішення від 30 липня 2019 року № 48013352 15:26:17 (дата, час державної реєстрації: 19 липня 2019 року 14:04:00), власники: ОСОБА_2 , форма власності: приватна, розмір частки: 1; 2) внесення змін до запису про право власності № 24872041 у розділі «Деталізована інформація про право власності» (дата, час державної реєстрації: 14 лютого 2018 року 13:47:04), що прийнято на підставі рішення від 30 липня 2019 року № 48013352 15:26:17 (дата, час державної реєстрації: 19 липня 2019 року 14:04:00) в частині зміни розміру частки у праві власності з «1» на «0» та у розділі додаткові відомості: право власності припинено, власники: ОСОБА_5 (дата, час внесення змін: 30 липня 2019 року 15:38:14);
витребувати з володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (об'єкт нерухомого майна № 1487488363101) та визнати за громадянкою ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (об'єкт нерухомого майна № 1487488363101) після померлої ОСОБА_5 у порядку спадкування за заповітом, посвідченим 05 липня 2019 року Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою.
Позовна заява мотивована тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 12 липня 1993 року належала ОСОБА_5 .
20 грудня 2004 року у Другій Харківській державній нотаріальній конторі ОСОБА_5 посвідчила заповіт на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (сина своєї племінниці ОСОБА_7 ), яким на випадок своєї смерті заповіла йому все своє майно. ІНФОРМАЦІЯ_2 племінниця ОСОБА_7 померла.
ОСОБА_5 було важко самій переборювати хвороби. В силу свого віку та стану здоров'я ОСОБА_5 потребувала постійної сторонньої допомоги. Тому вона погодилася на переконання та обіцянки ОСОБА_3 (чоловіка племінниці ОСОБА_7 ) про надання їй з його боку реальної необхідної допомоги та догляду у подальшому житті (забезпечення її грішми, одежею, продуктами харчування, ліками, підтримка квартири в належному технічному стані) взамін на укладання договору довічного утримання та догляду.
Проте, після підготовки ОСОБА_3 усіх необхідних документів, 26 квітня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 посвідчено не договір довічного утримання та догляду, а договір дарування квартири сину відповідача ОСОБА_2 .
Таким чином, з метою заволодіння належної ОСОБА_5 квартири, відповідач ОСОБА_3 , обманними діями, використовуючи довіру самотньої хворої жінки, що потребувала стороннього догляду і на той час, призвів її до помилки щодо обставин, які мають істотне значення, та до неправильного сприйняття ОСОБА_5 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування квартири замість договору довічного утримання. Введена в оману ОСОБА_5 вважала, що вона уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання.
Однак, перехід права власності на квартиру від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 за договором дарування не відбувся. Саму квартиру та ключі від неї ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_2 не отримали, дарунок не прийняли, технічну інвентаризацію квартири не проводили, державну реєстрацію договору дарування та права власності на квартиру у «Харківському МБТІ» ХМР (до 01 січня 2013 року) не здійснювали.
Починаючи з 2011 року, позивачка ОСОБА_1 разом з Територіальним центром надання соціальних послуг Холодногірського району м. Харкова допомагала ОСОБА_5 та забезпечувала її необхідними продуктами харчування, ліками, одягом. Вона допомагала їй у пранні білизни, купала її та доглядала за нею як за рідною матір'ю. 14 лютого 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Дейнеко Т. В. внесено запис про право власності ОСОБА_5 за № 24872041 на об'єкт нерухомого майна: 1487488363101 (з відкриттям розділу) на підставі дублікату свідоцтва про право власності.
08 червня 2018 року між ОСОБА_5 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) укладено спадковий договір стосовно квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Непочатих В. В. (реєстровий № 388), за яким набувач зобов'язується виконувати розпорядження відчужувача, а право власності на квартиру виникає у набувача з моменту смерті відчужувача. Державними реєстраторами відповідачу ОСОБА_2 неодноразово відмовлено у реєстрації за ним права власності на спірну квартиру. Рішення про відмову в проведенні державної реєстрації відповідачем не оскаржені та не скасовані. Тому реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_2 , що проведена державним реєстратором Хільковець (Венгелюк) Т. В. за договором дарування, який не відбувся, є незаконною. Також, не маючи права укладати договори щодо спірної квартири, 08 грудня 2020 року відповідачами укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 спірну квартиру. 05 липня 2019 року ОСОБА_5 посвідчила заповіт на ім'я позивачки ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.
Після її смерті ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину шляхом подачі 15 січня 2020 року заяви до Другої Харківської нотаріальної контори про прийняття спадщини. Постановою Другої Харківської нотаріальної контори від 27 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з тих підстав, що надані державному нотаріусу оригінал дублікату свідоцтва про право власності від 12 липня 1993 року та оригінал витягу з ДРП від 16 лютого 2018 року про реєстрацію 14 лютого 2018 року права власності на НОМЕР_1 (квартиру) за ОСОБА_5 не відповідають даним ДРП, оскільки одночасно право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 19 липня 2019 року державним реєстратором Харківської міської ради Венглюк Т. В. на підставі договору дарування, дублікату договору дарування, рішення у справі № 642/4237/18 та ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року у справі № 642/4237/18.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Хільковець Т. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України про встановлення факту не вчинення (неукладеності) договору дарування про скасування запису проведеної державної реєстрації права власності та витребування квартири з чужого незаконного володіння.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судовим рішенням від 12 березня 2019 року у справі № 642/4237/18, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_5 укладено договір дарування від 26 квітня 2005 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І., реєстраційний № 6753, тому відсутні підстави для визнання цього договору неукладеним.
На час розгляду справи № 642/4365/21 власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 на підставі договору дарування 08 грудня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. Зазначений договір не розірваний, не визнаний недійсним та є чинним.
Оскільки спірна квартира не увійшла до складу спадщини, відповідно, позивачка ОСОБА_1 не набула права власності на неї в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , а також для витребування з володіння ОСОБА_3 та передачі їй цієї квартири.
Крім того, позивачка не була стороною договору дарування від 26 квітня 2005 року, тому укладенням цього договору та подальшою реєстрацією права власності на вказану квартиру за іншими особами право позивача порушено не було, а, відповідно, воно не потребує захисту.
Також судом звернуто увагу на те, що державний реєстратор Хільковець (до зміни прізвища Венгелюк) Т. В. та Міністерство юстиції України не є учасниками спірних правовідносин. Вони не були сторонами оскаржуваного договору, не набували прав власності на спірну квартиру, а та обставина, що державним реєстратором здійснювалася державна реєстрація прав, не робить державного реєстратора учасником правовідносин власності на спірну квартиру. На підставі викладеного суд дійшов до висновку, що вони є неналежними відповідачами у справі, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до них.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2024 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю. Разом із касаційною скаргою представник подав заяву, в якій просить поновити строк на касаційне оскарження.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2022 року у справі № 632/806/16-ц, від 08 травня 2018 року у справі № 14-109цс18, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 632/806/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 05 березня 2025 року у справі № 554/11260/21 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що державний реєстратор Венгелюк Т. В. та Міністерство юстиції України не є належними відповідачами у цій справі, та з цих підстав відмовив у задоволенні позовних вимог до них.
Судами не враховано, що основною позовною вимогою по справі є визнання протиправним рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно, державний реєстратор не встановила відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірне майно, внаслідок чого здійснила незаконну реєстрацію на об'єкт нерухомого майна.
Суди проігнорували, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_5 поза її волею, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 достеменно знали про оскарження реєстраційних дій по квартирі у порядку адміністративного судочинства, тому не мали права відчужувати квартиру один одному під час розгляду справи судом, відтак не можуть вважатись добросовісними набувачами квартири.
Також судами не враховано, що Ленінський районний суд м. Харкова, розглянувши справу № 642/4237/18 у порядку цивільного судочинства, відмовив ОСОБА_2 у скасуванні державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_5 , оскільки вважав, що справа за позовом в частині скасування рішення державного реєстратора підсудна Харківському окружному адміністративному суду.
Не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_2 отримав 16 липня 2018 року дублікат договору дарування від 26 квітня 2005 року вже після анулювання свідоцтва про право власності на квартиру на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації від 13 лютого 2018 року № 38, що було правовстановлюючим документом при посвідченні договору дарування 26 квітня 2005 року.
У серпні 2025 року від Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволенні її касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника Міністерства юстиції України.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року (після усунення заявницею недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 642/4365/21 з Київського районного суду м. Полтави та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 642/4365/21.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 квітня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , який діяв в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено договір дарування, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_5 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Мороз Г. І. та зареєстровано в реєстрі за № 6753.
Після нотаріального посвідчення договору дарування від 26 квітня 2005 року право власності за неповнолітнім ОСОБА_2 в КП ХМБТІ не було зареєстровано, але за ОСОБА_2 було зареєстровано у нотаріальному реєстрі правочинів щодо нерухомого майна.
У 2016 році ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року по справі № 642/968/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування було відмовлено. Постановою апеляційного суду Харківської області від 31 травня 2018 року по справі № 642/968/16-ц залишено без змін.
Після набрання рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року по справі № 642/968/16-ц законної сили, ОСОБА_2 отримав 16 липня 2018 року дублікат договору дарування від 26 квітня 2005 року.
14 лютого 2018 року державним реєстратором Департаменту реєстрації ХМР Дейнеко Т. В. внесено запис про право власності ОСОБА_5 за № 24872041 на підставі дублікату свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 а від 12 липня 1993 року, який зареєстрований за № Д-1024-4-93-18124а від 13 лютого 2018 року, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39715870 від 16 лютого 2018 року.
08 червня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Непочатих В. В., реєстровий № 388. Після посвідчення спадкового договору приватним нотаріусом ХМНО Непочатих В. В. накладено обтяження - заборона на нерухоме майно, запис про обтяження № 26535452, підставою виникнення обтяження є вказаний спадковий договір, підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41515629 від 08 червня 2018 року, державний реєстратор - приватний нотаріус ХМНО Непочатих В. В., особа, в інтересах якої встановлено обтяження - ОСОБА_1 , особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_5 .
Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації ХМР Вєлєвої А. О. від 18 липня 2018 року № 42110249 відмовлено в державній реєстрації права власності на зазначену квартиру, бо в процедурі розгляду заяви було встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за дарувальником на підставі іншого правовстановлюючого документу.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року у справі № 642/4237/18 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,9 кв. м, загальною площею 32,8 кв. м, на підставі договору дарування від 26 квітня 2005 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мороз Г. І., реєстраційний № 6753.
Визнано недійсним спадковий договір стосовно квартири АДРЕСА_1 від 08 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Непочатих В. В., реєстраційний № 388.
Скасовано рішення про державну реєстрацію на підставі спадкового договору, індексний номер 41515629 від 08 червня 2018 року обтяження - заборону на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , запис про обтяження номер 26535452 (т. 1, а. с. 51-56).
05 липня 2019 року ОСОБА_5 на випадок своєї смерті склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Харківської міської державної нотаріальної контори Пилипенко О. В. (т. 1 а. с. 86), згідно з яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1 .
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 липня 2019 року №48013352 державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Венглюк Т. В., яка розглянула заяву ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності від 03 листопада 2017 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 липня 2019 року № 35080450, здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 43).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_3 , виданим 13 січня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (т. 1, а. с. 57).
15 січня 2020 року від імені ОСОБА_1 . Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою прийнято заяву про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу № 12/2020 (т. 1, а. с. 58).
Постановою державного нотаріуса Другої Харківської міської державної нотаріальної контори від 27 листопада 2020 року № 1980/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а. с. 59-60).
Як підставу для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом вказано, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано право власності № 32610436 від 19 липня 2019 року за ОСОБА_2 на підставі дублікату договору дарування, посвідченого Мороз Г. І., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 26 квітня 2005 року за реєстровим № 6753, дублікат якого виданий 16 липня 2018 року за реєстровим № 3388; рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року за № 642/4237/18 та ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року за № 642/4237/18.
08 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М., згідно з яким син ОСОБА_2 подарував спірну квартиру батькові ОСОБА_3 , що і стало підставою для реєстрації у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 61).
Підставою реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 стало рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року у справі № 642/4237/18; ухвала цього ж суду у цій же справі від 25 квітня 2019 року; дублікат договору дарування від 26 квітня 2005 року, виданий 16 липня 2018 року за реєстраційним № 3388 приватним нотаріусом ХМНО Мороз Г. І.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України (тут і далі, у редакції чинній на час укладення оспорюваних правочинів) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.
Спадкоємець який прийняв спадщину може пред'являти віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди встановили, що після набрання (31 травня 2018 року) рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року у справі № 642/968/16-ц законної сили, ОСОБА_2 отримав 16 липня 2018 року у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І. дублікат договору дарування від 26 квітня 2005 року замість втраченого (т. 1, а. с. 85).
19 грудня 2017 року ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_9 за довіреністю, звернулася до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про видачу дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру.
Судами правильно враховано, що дублікат свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 отриманий після подачі представником ОСОБА_5 - ОСОБА_4 апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року у справі № 642/968/16-ц, яка ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року залишена без руху.
Відтак, 08 червня 2018 року після прийняття постанови Апеляційним судом Харківської області від 31 травня 2018 року у справі № 642/968/16-ц, ОСОБА_5 у порушення інтересів ОСОБА_2 укладено спадковий договір із ОСОБА_1 та застосовано обтяження - заборона на нерухоме майно, підставою виникнення якої є вказаний спадковий договір.
На підставі встановлених обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що представнику ОСОБА_5 - ОСОБА_4 достовірно було відомо про набрання чинності рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року у справі № 642/968/16-ц, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування, укладеного замість договору довічного утримання, недійсним, а також йому було відомо те, що оригінал свідоцтва про право власності спірну квартиру АДРЕСА_3 від 12 липня 1993 року № 4-93-18124а, на ім'я ОСОБА_5 був підставою (як належний правовстановлюючий документ) для укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , який діяв в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , договору дарування спірної квартири від 26 квітня 2005 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року у справі № 642/4237/18 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,9 кв. м, загальною площею 32,8 кв. м, на підставі договору дарування від 26 квітня 2005 року. Визнано недійсним спадковий договір стосовно цієї квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію на підставі спадкового договору та обтяження - заборону на нерухоме майно. Скасовані заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Харова від 04 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 51-56). Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 березня 2019 року у справі № 642/4237/18 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, набрало чинності.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на день смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) саме ОСОБА_11 (з 19 липня 2019 року) був власником спірної квартири, а не померла ОСОБА_5 , тому спірна квартира не є спадковим майном після смерті ОСОБА_5 і, відповідно, ОСОБА_1 за заповітом не є спадкоємцем на спірну квартиру, отже, вимоги про визнання за нею права власності на спірну квартиру за заповітом є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про витребування квартири з володіння ОСОБА_12 та визнання протиправним рішення державного реєстратора.
Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що перехід права власності до ОСОБА_2 на спірну квартиру за договором дарування від 26 квітня 2005 року встановлено судовими рішеннями у справі № 642/968/16-ц, згідно з якими оспорюваний ОСОБА_5 договір дарування відповідає вимогам законодавства, встановленим для договорів даного виду.
Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 не є стороною договору дарування від 26 квітня 2005 року, тому укладенням даного договору та подальшою реєстрацією права власності на вказану квартиру за іншими особами право позивачки порушено не було, а, відповідно, воно не потребує захисту.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, а відтак, з огляду на те, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірну квартиру в порядку спадкування, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушених прав ОСОБА_1 , відтак і підстав для задоволення позовних вимог.
Водночас висновки суду щодо неналежного складу відповідачів відповідає сталій практиці Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20.
Відхиляючи вимогу про повернення надміру сплаченого судового збору, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що таке питання може бути розглянуто судом першої інстанції за заявою позивачки ОСОБА_1 .
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання касаційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є безпідставними. У кожній справі суди виходять з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку
з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Щодо клопотання про розгляд справи за участю представника заявника
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі «Жук проти України», заява № 45783/05).
Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі. Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положеннями частин п'ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції».
Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема, тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року в справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78).
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. У певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Верховний Суд створив учасникам процесу в цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний.
Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони в справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання розглядатиметься без повідомлення та виклику учасників справи.
Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю представника заявника в справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами в справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін судом касаційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи за участю представника заявника відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник