Іменем України
30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 644/9331/21
провадження № 61-3750ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою адвокатки Пацурковської Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2025 рокута постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про захист прав споживачів, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі») про захист прав споживачів, в якому просила суд: зобов'язати КП «Харківські теплові мережі» провести перерахунок з 01 травня 2018 року за споживання гарячої води за показниками лічильника; визнати недостовірною інформацію, подану в Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району м. Харкова про наявність у неї заборгованості у розмірі 30 882,14 грн станом на 01 травня 2021 року за послуги теплопостачання; зобов'язати відповідача надати достовірну інформацію про стан в грошовому еквіваленті її особового рахунку станом на 01 травня 2021 року за період з 01 травня 2018 року, тобто за період позовної давності для пред'явлення їй претензій матеріального характеру, та до Управління соціального захисту населення для надання їй можливості отримати державну субсидію для сплати житлово-комунальних послуг; стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені під час розгляду справи; стягнути з відповідача на її користь 1 179 300,00 грн у відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідача на її користь шкоду за неотриману дотацію від держави у вигляді субсидії на літній період з 01 травня до 31 жовтня 2021 року у розмірі 2 400,00 грн.
Позов мотивувала тим, що КП «Харківські теплові мережі» діючи незаконно, всупереч вимогам чинного законодавства України, станом на 01 вересня 2021 року нарахувало їй заборгованість з оплати за опалення та гаряче водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , в сумі 30 882,14 грн та повідомило про цю заборгованість Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, у зв'язку з чим ОСОБА_1 відмовлено у призначенні житлової субсидії, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Також в позовній заяві вказувала, що незаконними діями відповідача їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 1 179 300,00 грн.
У січні 2022 року ОСОБА_1 змінила позовні вимоги та просила суд: визнати недостовірною інформацію подану в Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району м. Харкова про наявність у позивача заборгованості у розмірі 30 882,14 грн станом на 01 травня 2021 року за послуги теплопостачання та зобов'язати відповідача відкликати недостовірну інформацію з Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради; стягнути з відповідача 1 181 700,00 грн у відшкодування моральної шкоди; визнати заборгованість з оплати послуг КП «Харківські теплові мережі» станом на 01 травня 2021 року відсутньою.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 14 березня 2022 року № 7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема визначено, що справи підсудні Орджонікідзевському районному суду м. Харкова підлягають розгляду Київським районним судом м. Полтави.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 03 листопада 2025 року Київський районний суд м. Полтави позов задовольнив частково.
Зобов'язав КП «Харківські теплові мережі» здійснити повний перерахунок заборгованості за послуги з теплопостачання, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2021 року, списавши суму заборгованості в розмірі 24 750,35 грн.
Зобов'язав КП «Харківські теплові мережі» після здійснення перерахунку надати достовірну інформацію щодо наявної заборгованості за о/р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради.
У решті позову відмовив.
Своє рішення мотивував тим, що враховуючи вимоги чинного законодавства України вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме необхідно зобов'язати КП «Харківські теплові мережі» здійснити повний перерахунок заборгованості за послуги з теплопостачання, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2021 року, списавши суму заборгованості в сумі 24 750,35 грн. Також необхідно зобов'язати КП «Харківські теплові мережі» після здійснення перерахунку надати достовірну інформацію щодо наявної заборгованості за о/р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради. З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди відповідачем. Беручи до уваги засади розумності та справедливості, з урахуванням характеру та часу спірних правовідносин, відсутності доказів щодо доведення глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини КП «Харківські теплові мережі» у завданні моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою від 16 лютого 2026 року Полтавський апеляційний суд скарги адвокатки Пацурковської О. М. в інтересах ОСОБА_1 та КП «Харківські теплові мережі» залишив без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2025 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції вважав, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що необхідно зобов'язати КП «Харківські теплові мережі» здійснити повний перерахунок заборгованості за послуги з теплопостачання, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2021 року, списавши суму заборгованості в сумі 24 750,35 грн. Також необхідно зобов'язати КП «Харківські теплові мережі» після здійснення перерахунку надати достовірну інформацію щодо наявної заборгованості по о/р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, встановив обставини, що мають значення для вирішення спору та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення цих вимог.
Узагальнені доводи касаційної скарги
22 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» адвокатка Пацурковська О. М. в інтересах ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2025 рокута постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути 1 181 700,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Крім того, в касаційній скарзі адвокатка Пацурковська О. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просила поновити строк на касаційне оскарження.
Відповідно до частини другої, третьої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що копію постанови суду апеляційної інстанції особа, яка подала касаційну скаргу, отримала 19 лютого 2026 року та подала скаргу протягом тридцяти днів з дня її отримання, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.
Підставою касаційного оскарження адвокатка Пацурковська О. М. зазначала пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», частини четвертої статей 15, 16, 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16 та від 23 грудня 2020 року у справі № 726/1606/17.
Процесуальні передумови вирішення судом питання про відмову у відкритті касаційного провадження
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
За приписами частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, аналізу змісту оскаржених судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для виникнення сумнівів щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права про неправильне застосування яких заявляла особа, яка подала касаційну скаргу.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Квартира є неприватизованою.
ОСОБА_1 є отримувачем комунальних послуг від КП «Харківські теплові мережі».
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Індустріального району м. Харкова (далі - Управління), як отримувач житлової субсидії, відповідно до Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (із змінами) та 26 травня 2021 року звернулася до Управління з заявою про призначення житлової субсидії.
Управління 28 серпня 2021 року за вихідним № 10-29/6324/4-02/21 ОСОБА_1 відмовило їй у призначенні житлової субсидії, оскільки до Управління надійшла інформація про наявність заборгованості перед КП «Харківські теплові мережі» в сумі 30 882,14 грн.
Із сумою заборгованості позивач не згодна, просила суд першої інстанції застосувати до цієї суми заборгованості строк позовної давності.
Відповідно до довідки про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання за о/р НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) за період з 01 серпня 2001 року до 31 травня 2025 року, станом на 01 вересня 2021 року заборгованість за послуги з теплопостачання за о/р НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) складала 24 750,35 грн.
КП «Харківські теплові мережі» до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання не зверталося. Також представник КП «Харківські теплові мережі» суду першої інстанції пояснив, що заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 утворилася за період з 01 січня 2005 року до 01 січня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
Рішення судів попередніх інстанцій аналізуються лише в оскарженій частині, зокрема щодо відмови у задоволенні вимог позову про відшкодування моральної шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із роз'ясненнями у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України).
У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 у справі № 214/7462/20 вказано на те, що по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду від 05 грудня 2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 25 травня 2001 року № 5 рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.
Звертаючись до суду, позивачка зазначила, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача вона понесла моральні страждання і має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 181 700,00 грн.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 позивачем має довести, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частини перша та друга статті 89 ЦПК України визначають, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, встановив обставини, що мають значення для вирішення спору, дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 181 700,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц та від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16, постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16, від 23 грудня 2020 року у справі № 726/1606/17, Верховний Суд зазначає таке.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
У постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині позовних вимог, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди».
У справі № 752/17832/14-ц розглядався позов фізичної особи до Служби безпеки України в особі Головного слідчого управління СБУ Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб: Приватного акціонерного товариства «Українська національна розрахункова картка», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк», про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.
У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов'язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».
У справі № 216/3521/16 розглядався позов фізичної особи до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.
У постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд України висловив такий висновок щодо застосування норма права: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов'язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.
Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов'язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.
Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію».
Таким чином, вбачається, що правовідносини у вищезазначених справах не є подібними з правовідносинами у цій справі (№ 644/9331/21).
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлених в постановах Верховного Суду: від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц та від 23 грудня 2020 року у справі № 726/1606/17 є безпідставними, оскільки у цих справах правовідносини виникли щодо поділу майна подружжя, які є також не релевантними до правовідносин цієї справи.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень попередніх інстанцій свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до такого висновку.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 181 700,00 грн, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами завдання відповідачем їй моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди позивачки зі здійсненою судами оцінкою доказів.
Втім, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів і, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.
Таким чином, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій в оскарженій частині ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час вирішення справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити адвокатці Пацурківській Олені Миколаївні, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , строк касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2025 рокута постанови Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвокатки Пацурковської Олени Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 листопада 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про захист прав споживачів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська