м. Чернівці
06 квітня 2026 року Справа № 926/26/26
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу
за позовом Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа,1, код ЄДРПОУ 36068147)
до Товариства з додатковою відповідальністю «Чернівціоблтара» (58008, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Синельникова, 13, код ЄДРПОУ 01884231)
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 413 900,85 грн,
представники:
від позивача - Сьоміна І.В.;
від відповідачів - не з'явилися.
І. Стислий виклад позовних вимог.
Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Чернівціоблтара» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 413 900,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до свідоцтва на нерухоме майно від 03.08.2010 нежитлові будівлі, а саме: склад літ. Ж площею 280 кв.м., склад літ. М, вбиральня літ. Л, прохідна літ. К площею 4,20 кв.м., що становить 9/100 частин, розташовані на вул. М. Синельникова, 13 м. Чернівці, перебували у спільній частковій власності відповідача.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №428794969 від 27.05.2025 за ТОВ «Чернівціоблтара» зареєстроване право власності на 9/100 частин вказаного нерухомого майна за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13.
Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,2246 га, кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, власником якої є Чернівецька міська територіальна громада в особі Чернівецької міської ради, яка зареєстрована в ЧРФ ДП «Центр ДЗК» 27.11.2023 згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-4600854552023 від 27.11.2023. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07).
Таким чином, зазначене нерухоме майно у період з 27.11.2023 до 30.09.2025 перебувало у власності відповідача.
Департаментом урбаністики та архітектури міської ради було підготовлено та направлено лист від 02.06.2025 №24/01-08/1-1110/1061 на адресу відповідача, у якому повідомлялось про необхідність звернутися за оформленням прав на земельну ділянку.
У зв'язку із не оформленням відповідачем прав на землю під нежитловими приміщеннями департаментом повторно направлено лист претензію від 01.10.2025 за №24/01-08/3-04/4/1572 та повідомлено про проведення інвентаризації та формування земельної ділянки під розміщеним майном відповідача площею 0,2246 га, кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13, та необхідністю оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, однак на зазначений лист - претензію департаменту від відповідача відповідь не надходила.
Відповідно до розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 27.11.2023 до 30.09.2025 відповідач без жодних правовстановлюючих документів користувалася вказаною земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач недоотримав кошти від орендної плати за землю у сумі позову, які підлягають стягненню з відповідача відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.
Ухвалою від 08.01.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 28.01.2026 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу запропонував надати відповідь на відзив.
Ухвалою від 28.01.2026 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 12.02.2026.
За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 12.02.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 03.03.2026.
Ухвалою суду від 03.03.2026 відкладено розгляд справи по суті на 18.03.2026.
Востаннє, ухвалою від 18.03.2026 відкладено розгляд справи по суті на 06.04.2026.
Відповідач явку свого представника в судове засідання 06.04.2026 не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення ухвали суду від 18.03.2026 в його електронний кабінет, про причини неявки суд не повідомив.
Частиною четвертою статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 , частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.
Суд заслухав вступне слово представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Далі суд перейшов до дослідження матеріалів справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.
Відповідно до свідоцтва на нерухоме майно від 03.08.2010 Відкритому акціонерному товариству «Чернівціоблтара», правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю «Чернівціоблтара» (згідно витягу з ЄДРПОУ), належали на праві спільної часткової власності - 9/100 частин, нежитлові будівлі, а саме: склад літ. Ж площею 280 кв.м., склад літ. М, вбиральня літ. Л, прохідна літ. К площею 4,20 кв.м., розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 428794969 від 27.05.2025 за ТДВ «Чернівціоблтара» 07.09.2010 зареєстроване право власності на 9/100 частин вказаного нерухомого майна за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13.
Як зазначає позивач у позовній заяві, належне відповідачу нерухоме майно розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, площею 0,2246 га, яка перебуває у комунальній власності Чернівецької міської територіальної громади.
Вказана земельна ділянка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4600854552023 від 27.11.2023 зареєстрована в Державному земельному кадастрі - 27.11.2023. Місце розташування земельної ділянки - Чернівецька область. м. Чернівці, вул. Синельникова Миколи, 13. Категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 428794969 від 27.05.2025, за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13 розташовані нежитлові будівлі, які належать іншим співвласникам (ідеальні частки).
Докази оформлення права оренди земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.
Рішенням Чернівецької міської ради 3 сесії VIІІ скликання від 26 лютого 2021 року № 118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, яку введено в дію з 01.01.2022.
Відповідно до витягу № НВ-9969850442025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:27:006:0073 становить 8 010 788,34 грн.
04.06.2025 департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направив лист №24/01-08/1-1110/1061 від 02.06.2025 на адресу ТДВ «Чернівціоблтара», у якому повідомлялось про необхідність звернутися за оформленням прав на земельну ділянку.
У зв'язку із не оформленням відповідачем прав на землю під нежитловими приміщеннями департаментом повторно направлено лист від 01.10.2025 за №24/01-08/3-04/4/1572 про сплату безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 27.11.2023 до 30.09.2025 в сумі 413 900,85 грн.
На підставі витягу № НВ-9969850442025 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.07.2025 департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради відповідно до Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715, зі змінами, проведено розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати одному землекористувачу Товариству з додатковою відповідальністю «Чернівціоблтара», згідно з яким недоотримана Чернівецькою міською радою сума орендної плати за фактичне користування відповачем земельною ділянкою, розташованою за адрсою: м. Чернівці, вул. Синельникова Миколи, 13, кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, площею 0,2246 га, за період з 27.11.2023 до 30.09.2025 становить 413 900,85 грн.
ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Зі змісту вказаних норм можна дійти висновку, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).
Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).
Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Згідно правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно із статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
У свою чергу п. 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до п. 14.1.136 ст. 14 ПК України орендна плата - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Пунктами 1, 4 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 5 статті 288 ПК України).
При цьому, згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.
Рішенням Чернівецької міської ради 3 сесії VIІІ скликання від 26 лютого 2021 року № 118 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, яку введено в дію з 01.01.2022.
Судом установлено, що відповідачу на праві спільної часткової власності належать нежитлові будівлі, а саме: склад літ. Ж площею 280 кв.м., склад літ. М, вбиральня літ. Л, прохідна літ. К площею 4,20 кв.м., розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13. Частка права власності - 9/100 частин.
Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 428794969 від 27.05.2025 за вказаною адресою розташовані нежитлові будівлі, які належать іншим співвласникам (ідеальні частки).
Земельну ділянку кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, площею 0,2246 га, сформовано 27.11.2023.
Судом не заперечується, що у заявленому позивачем періоді відповідач був власником 9/100 частин нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. М. Синельникова, 13.
Однак в матеріалах справи відсутні належні докази, що належне відповідачу майно, а саме: склад літ. Ж площею 280 кв.м., склад літ. М, вбиральня літ. Л, прохідна літ. К площею 4,20 кв.м. розташовані на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, по вул. М. Синельникова, 13 у м. Чернівці.
Суд зауважує, що місцерозташування земельної ділянки та поштова адреса (місцерозташування) нерухомого майна за однією адресою не є тотожним розташуванню такого майна саме на земельній ділянці, яка в даному випадку сформована значно пізніше.
За вказаною адресою розташовані також нежитлові будівлі, які належать іншим співвласникам. Так і відсутні докази розташування на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 7310136600:27:006:0073, по вул. М. Синельникова, 13 у м. Чернівці нерухомого майна інших співласників відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 428794969 від 27.05.2025.
Суд констатує, що кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:27:006:0073, доданий до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4600854552023 від 27.11.2023, не містить детального графічного відображення місця розташування об'єктів нерухомості, що знаходяться на цій ділянці.
З метою встановлення умов, за яких настають кондиційні зобов'язання, суд зазначає, що відповідач не був та не є власником або постійним користувачем вказаної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою площею 0,2246 га, кадастровий номер 310136600:27:006:0073, ТДВ «Чернівціоблтара», зокрема укладення відповідного договору оренди з Чернівецькою міською радою та державної реєстрації такого права.
Водночас, суд зазначає, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати одне з ключових значень має площа земельної ділянки, яку фактичну використовує відповідач і підтвердження її відповідними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об'єкт цивільних прав з відповідною площею.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №917/266/19.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та подання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В розрізі зазначених норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати що:
- надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені належними доказами;
- судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- передбачений статтею 79 ГПК України стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення;
- повноту дослідження обставин справи забезпечує принцип змагальності, який не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, тоді як така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;
- обов'язок з доказування в силу вимог процесуального законодавства покладено безпосередньо на сторони, а процедура доказування містить достатньо широкий обсяг можливостей та прав сторін стосовно доведення обставин, покладених в основу обґрунтування власних доводів та заперечень, якими сторони не були позбавлені можливості скористатися.
Виходячи з системного аналізу наявних у справі доказів в їх взаємозв'язку, а також вірогідність доказів, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем, що належне відповідачу нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:27:006:0073, відповідно відсутні підстави стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування вищезазначеною земельною ділянкою.
Разом з тим, як встановлено судом, за адресою місцезнаходження земельної ділянки розміщено майно інших співвласників.
Суд констатує, що позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати з відповідача за користування усією площею земельної ділянки без урахування пропорційності до частини його нерухомого майна, що вбачається з розрахунку позивача та не ним заперечується.
Разом із тим, враховуючи встановлені судом обставини розміщення за адресою місцезнаходження земельної ділянки майна інших осіб, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача, який є власником лише 9/100 частин нерухомого майна, безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування всією площею земельної ділянки, є необґрунтованими.
Як зазначалося судом вище, при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати одне з ключових значень має площа земельної ділянки, яку фактичну використовує відповідач і підтвердження її відповідними доказами, однак кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:27:006:0073 не містить детального графічного відображення місця розташування об'єктів нерухомості, що знаходяться на цій ділянці, із зазначенням площ та букв, а також текстового опису характеристик земельної ділянки.
Матеріали справи не містять будь-яких інших доказів, які підтверджують розташування майна відповідача та інших співвласників на спірній земельній ділянці та надають можливість суду встановити, яку фактичну площу та яку саме земельну ділянку використовує відповідач.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 413 900,85 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
V. Висновки суду.
За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами використання відповідачем всієї площі земельної ділянки без належних правових підстав та не надано доказів, які надають можливість суду встановити, яку земельну ділянку та її фактичну площу використовує відповідач, отже, в задоволенні позову необхідно відмовити.
VІ. Розподіл судових витрат.
Позивачем сплачений судовий збір в сумі 6 208,50 грн платіжною інструкцією №1827 від 18.12.2025.
У відповідності до статті 129 ГПК України сплачений судовий збір залишити за позивачем.
Про понесення інших судових витрат учасники справи не заявляли.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Повний текст рішення у зв'язку із перебуванням судді Марущака І.В. у відпустці з 10 до 17 квітня складено та підписано 20 квітня 2026 року.
Суддя І.В. Марущак