Справа № 199/13842/25
(1-кп/199/1337/25)
(мотивувальна частина)
14 квітня 2026 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участю:
прокурор ОСОБА_3
обвинувачений ОСОБА_4
обвинувачені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (всі в режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_9 , ОСОБА_10
захисник ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (всі в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду, в межах кримінального провадження № 62024000000000050 від 15.01.2024 за обвинуваченням
- ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. З ст. 307, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 321 КК України;
- ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 321 КК України;
- ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України;
- ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , кожного з них, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України;
- ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311 КК України;
- ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України,
клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з застави на домашній арешт,
Захисник ОСОБА_11 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з застави на домашній арешт у нічний час доби з покладенням на нього процесуальні обов'язки.
Своє клопотання захисник обґрунтував тим, що (стисло та мовою оригіналу) наразі відсутні ризики: переховування від органів досудового розслідування та суду; впливу па свідків, експертів та спеціаліста у цьому провадженні; знищення та спотворення речей та документів, які мають істотне значення для кримінального провадження; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Суддею повинно було би проведено аналіз всіх ризиків, визначених частиною 1 статті 177 КІІК України з урахуванням особливостей даного кримінального провадження та особи обвинуваченого, як того вимагають норми чинного законодавства України та міжнародного законодавства, зокрема практика ЄСПЛ.
1). ОСОБА_5 має постійне місце роботи та знаходиться під контролем батьків, які його повноцінно контролюють у всіх взаємовідносинах, є студентом юридичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки, проживає у помешканні разом зі своїми батьками та має відповідну реєстрацію у м. Луцьку.
2). На теперішній час не існує підстав та фактів того, що обвинувачений може незаконно впливати свідків, оскільки всі свідки по справі вже неодноразово допитані.
3). Не існує ризик знищення або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки у ОСОБА_5 був проведений обшук і всі речі та документи, які мають на думку прокурора відношення до кримінального правопорушення, були вилучені про що свідчать протоколи обшуку та огляду вилучених речей.
4). Щодо існування імовірності перешкоджання обвинуваченим ОСОБА_5 кримінальному провадженню іншим чином це є виключно припущенням прокурора.
5). Тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_5 , не є підставою для обрання запобіжної о заходу, і взагалі не може враховуватися при його обранні.
6). Обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, однак особисті обставини його життя, дають підстави вважати про нівелювання ризиків, а саме: його молодий вік; сильні сімейні стосунки з родиною; фактично проживає за місцем свого постійного проживання; не притягалася раніше до кримінальної відповідальності; за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно.
7). Крім того, грошова сума внесеної за ОСОБА_5 застави отримана його батьками на підставі договору позики, яку необхідно повертати з відсотками, що є непомірним для них.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання захисника та просив суд задовольнити клопотання.
Прокурор заперечував, оскільки запобіжний захід обраний та продовжений ОСОБА_5 у вигляді застави на теперішній час є дієвим запобіжним заходом, нові підстави для його зміни відсутні.
На думку прокурора - суд, вирішуючи клопотання захисника, відповідно до ч. 5 ст. 201 КПК України має право залишити без розгляду його клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки: 1) воно подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про продовження ОСОБА_5 застосування запобіжного заходу; 2) у клопотанні захисника не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом; 3) запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є більш суворішим запобіжним заходом, чим застава.
Вирішуючи клопотання захисника, суд мотивує рішення наступним.
1. Статтею визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до частини 7 статті 42 КПК підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; 2) виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; 4) надавати достовірну інформацію представнику персоналу органу пробації, необхідну для підготовки досудової доповіді.
Частиною 1 статті 176 КПК визначено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно з частиною 1 статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також статтею 178 КПК визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до частини 1 статті 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а саме постановою КМУ від 11.01.2012 №15), з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами 3 або 4 статті 183 цього кодексу.
Частиною 6 статті 182 КПК визначено, що підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Згідно з частиною 11 статті 182 КПК застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Відповідно до частини 1 статті 201 КПК підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 цього кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Водночас частинами 3, 4, 5 статті 201 КПК визначено, що до клопотання мають бути додані, зокрема, копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання, клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
Статтею 203 КПК встановлено, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому цим кодексом.
З огляду на вищенаведене, обґрунтованість застосованого раніше запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, або внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його продовження чи пом'якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження, та таке обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження можуть змінюватись підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути продовжений, скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. У той же час підставами зміни запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме - змінилась кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров'я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення, однак існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.
Суд зазначає, що усталена практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) передбачає, що у разі належної поведінки підозрюваного чи обвинуваченого можливо пом'якшувати умови обмеження його прав та свобод, пов'язані зі застосуванням запобіжного заходу.
Водночас практика ЄСПЛ свідчить, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива її втрати буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
2. Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Водночас КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, але вимагає наявність підстав вважати реальною можливість здійснити такі у майбутньому.
Разом з тим, при розгляді питання про зміну запобіжного заходу до повноважень суду не належить оцінка законності і обґрунтованості попередніх ухвал слідчого судді та/або суду про застосування, продовження запобіжного заходу, а саме щодо обґрунтованості підозри, наявності ризиків, помірності розміру застави, а належить винятково оцінка нових обставин або неврахованих під час розгляду питання про застосування або продовження запобіжного заходу.
Тобто, у разі надходження клопотання, в даному випадку захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу, суд вважає, що належатиме з'ясувати виключно, доцільність продовження певних обов'язків або їх зміни з урахуванням принципу змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК.
3. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. З ст. 307 КК України.
В розумінні Кримінального кодексу України інкриміновані обвинуваченому злочини є умисними особливо тяжкими та тяжкими злочинами.
Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такі злочини мають дуже високий ступінь суспільної небезпеки.
Тобто, за даним кримінальним провадженням суд враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 стала наявність обґрунтованої підозри у можливої причетності до скоєння умисного особливо тяжкого та умисного тяжкого злочину, а підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обвинувального акта, відповідно до якого обвинувачений продовжує обвинувачуватися у вчиненні таких злочинів, за що законом, у разі доведеності його вини, із застосуванням вимоги ч. 1 ст. 70 КК України йому може загрожувати основне покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Суд вважає, що обвинувачений з огляду на викладене у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, перебуваючи під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, скоювати інші злочини.
При цьому суд враховує рішення ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, який зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Таке потенційно свідчить про наявність ризику можливого переховування ОСОБА_5 від суду, що обумовлюється можливістю притягнення його до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
4. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк дії обов'язків, покладених на останнього при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, на два місяці - до 16 травня 2026 року включно, а саме: прибувати до суду за першим викликом; не відлучатись з території Волинської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; залишити на зберіганні відповідному органу державної влади свого паспорту (паспортів) для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Як судом зазначалось в ухвалі від 16 березня 2026 року, метою продовження строку покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, є запобігання можливим спробам останнього вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що ОСОБА_5 обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тобто, судом встановлено, що ризики, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може вчинити дії, передбачені п. 1, 3-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
5. Суд прийшов до переконання, що ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
Разом з цим, ризик переховування від суду стосується не виключно ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах України, з огляду на що факт відсутності у обвинуваченого паспортів громадянина України для виїзду за кордон або факт здачі обвинуваченим на зберігання паспортів громадянина України для виїзду за кордон не виключає такого ризику. При цьому, у випадку не продовження покладених на нього мінімальних процесуальних обов'язків, отримання обвинуваченим паспортів надасть останньому можливість здійснити виїзд за межі території України, попри встановленні обмеження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
6. Також, суд враховує посилання захисника про наявність позитивних даних, які характеризують ОСОБА_5 , проте суттєво ризики у кримінальному провадженні не зменшують та не нівелюють можливого бажання обвинуваченого в майбутньому переховуватись від суду, оскільки таке може здійснюватись і на території України, тим більше, що наразі є території України, які тимчасово окуповані російською федерацією, й території, на яких ведуться бойові дії, що потенційно посилює такий ризик переховування.
Крім того, судом враховано та враховується, що: на теперішній час триває підготовче провадження в суді; ознайомлення ОСОБА_5 зі змістом усіх доказів сторони обвинувачення, що може спонукати обвинуваченого до активних дій, у тому числі щодо переховування від суду.
Наведені вище обставини у сукупності дають підстави дійти висновку щодо продовження існування ризику вчинення обвинуваченим дій, направлених на переховування від суду.
7. Крім того, перебування у статусі обвинуваченого з огляду на стадію кримінального провадження - підготовче судове засідання, відкриття матеріалів досудового розслідування стороні кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, прийняття прокурором рішення в порядку ч. 2 ст. 283 КПК України, зокрема, щодо звернення до суду з обвинувальним актом, може викликати у ОСОБА_16 активні дії щодо впливу на інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні та на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки жоден зі свідків безпосередньо судом допитаний не був, а показання, що надавалися на досудовому розслідуванні, не можуть лягти в обґрунтуванні судових рішень, зважаючи на положення ч. 4 ст. 95 КПК України.
Суд не погоджується та відхиляє твердження захисника ОСОБА_11 , що на теперішній час не існує підстав та фактів того, що обвинувачений може незаконно впливати свідків, оскільки всі свідки по справі вже неодноразово допитані (на досудовому розслідуванні), так як така позиція захисника не ґрунтується на вимозі закону.
Так, при встановленні наявності ризику впливу на свідків,експерта, спеціаліста, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, пояснень від експерта, спеціаліста у кримінальному провадженні.
Суд зазначає, що ризик незаконного впливу на вказаних осіб у певному кримінальному провадженні обумовлюється тим, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків, пояснення від експерта, спеціаліста отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту або слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акту до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Тобто ризик впливу на осіб існує аж до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань такими, й тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.
За таких обставин ризик впливу на свідків, експерта, спеціаліста, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, пояснень від експерта спеціаліста та дослідження їх судом.
Ця обставини, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства, оскільки жоден з свідків у даному кримінальному провадженні ще судом не допитувався.
Відтак суд вважає доведеним ризик можливого незаконного впливу обвинуваченого на свідків, експерта, спеціаліста як особисто, так і через інших осіб, з метою уникнення кримінальної відповідальності у цьому кримінальному провадженні.
8. Таким чином, суд зазначає, що продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави, з урахуванням тяжкості обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри у можливому скоєнні умисного особливо тяжкого та умисного тяжкого кримінального правопорушення на теперішній час, має свій сенс та не є таким, який можна вважати необґрунтованим.
9. Порівнюючи між собою такі запобіжні заходи як застава та домашній арешт, суд враховує, що домашній арешт є більш суворішим запобіжним заходом, після тримання під вартою, оскільки застосовуються суворі обмеження (заборона залишати житло цілодобово або в нічний час), постійний контроль поліції. Застава на думку суду дозволяє свободу пересування, тоді як домашній арешт хоча і дозволяє перебувати вдома але суттєво обмежує свободу пересування.
Суд вважає, що застава є одним із ефективних заходів, в основу якого покладено економічну зацікавленість у збереженні грошової суми та моральні зобов'язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Таким чином, саме розмір застави визначає ступінь суворості даного запобіжного заходу, а при його визначенні враховуються об'єктивні й суб'єктивні критерії. Основним серед них є ступінь тяжкості вчиненого злочину й у ч. 5 ст. 182 КПК України визначено межі застави з урахуванням такого ступеня.
У виняткових випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно (ч. 5 ст. 182 КПК України).
З огляду на викладене, суд відхиляє твердження захисника, що «тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_5 , не є підставою для обрання запобіжної о заходу, і взагалі не може враховуватися при його обранні», як таке, яке не узгоджується з відповідними приписами КПК.
10. Суд наголошує, що застава застосовується у різних категоріях справ і може бути як самостійним (основним), так і альтернативним запобіжним заходом. Альтернативність застави полягає у тому, що вона визначається у обов'язковому порядку при застосуванні до особи тримання під вартою.
Застава, у першу чергу виконує забезпечувальну та стримуючу функції.
Це означає, що застава не є «покаранням» або грошовим стягненням з особи, яка підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину, оскільки будь-які стягнення у кримінальному провадженні можуть мати місце лише після постановлення вироку. До постановлення вироку застава виконує роль запобіжника негативної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду (підозрюваного під час досудового розслідування).
Застава не має каральної природи, її сутність полягає в тому, що вона виконує забезпечувальну функцію до закінчення судового розгляду і являється «стимулом» для належної поведінки особи, що притягається до кримінальної відповідальності, однак не засуджена.
11. Крім того, суд вважає, що адвокат ОСОБА_11 , як фахівець в галузі права з достатнім досвітом здійснення захисту, представництва осіб у кримінальному провадженні знає (не міг не знати), що відповідно до положень КПК України, застава має бути повернута заставодавцю у разі:
а) застава не була звернена в дохід держави після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому, застава, яка була внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, але тільки за його згодою. (ч. 11 ст. 182 КПК України);
б) ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому Кодексом (ст. 203 КПК України).
З огляду на зазначене заставодавець, який вносив грошову суму застави за ОСОБА_5 , має врахувати підстави повернення застави, визначені законом (імперативною нормою права), та бути обізнаний, що такі підстави мають вичерпаний перелік.
12. Суд вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 не свідчить про відсутність встановлених ризиків, а навпаки вказує на те, що застосований запобіжний захід у вигляді застави у визначеному розмірі разом із покладеними на обвинуваченого додатковими процесуальними обов'язками є таким, що достатньою мірою гарантує його належну процесуальну поведінку у кримінальному провадженні з урахуванням продовження існування ризиків.
Тому, з огляду на викладене, також те, що захисником ОСОБА_11 у своєму клопотанні не наведено нових обставин, які свідчать про необхідність (можливість) зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , тому слід відмовити в задоволенні клопотання.
Керуючись, ст. 350, 369-362 КПК України, суд,
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з застави на домашній арешт відмовити.
Ухвала суду в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.
Копію ухвали направити захиснику обвинуваченого та обвинуваченому, які брали участь в підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
20.04.2026