ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2026Справа № 910/15950/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілаб», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскомгруп», м.Київ
про стягнення 104 248,22 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнілаб» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскомгруп» про стягнення шкоди в сумі 102 248,22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини водія автомобіля Scania, державний номер НОМЕР_1 , власником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Транскомгруп», позивачем було завдано шкоди, що складається із вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та витрати на оренду іншого автомобіля за період перебування пошкодженого на ремонті. Зі змісту позову вбачається, що предметом спору є сума шкоди за вирахуванням сум страхового відшкодування, яка була сплачена Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування».
Ухвалою суду від 23.12.2025 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про продовження строку на подачу відзиву не заявив, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням наступного.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Як встановлено судом, станом на дату відкриття провадження у справі відповідачем здійснено реєстрацію електронного кабінету в підсистемі електронний суд. Ухвала про відкриття провадження була доставлена в електронний кабінет відповідача 24.12.2025 о 17:54 год. і вважається врученою 25.12.2025 з урахуванням пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
11.03.2025 в Київській області с. П. Борщагівська по вул. Велика Кільцева, 2А, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки/моделі Volkswagen Transporter державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (постраждала особа) та транспортного засобу Scania державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/4583/25 від 07.04.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту виконаних робіт № W402497/121102664 від 30.04.2025 на суму 100 154,70 грн, рахунку № 121102665 від 30.04.2025 та акту виконаних робіт № W402497/12102665 на суму 46748,58 грн визначено, що фактичний розмір шкоди, заподіяної ТОВ «Юнілаб» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 11.03.2025, становить 146903,28 грн.
Як вказано в позовній заяві, на виконання своїх зобов'язань Приватним акціонерним товариством «Арсенал Страхування», виходячи із звіту, здійснено виплату страхового відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», відповідно до заяви про виплату страхового відшкодування, в розмірі 100 154,70 грн.
30.04.2025 позивачем на підставі рахунку № 121102665 від 30.04.2025 та акту виконаних робіт № W402497/12102665 було здійснено оплату на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» в розмірі 46 748,58 грн за відновлювальний ремонт транспортного засобу марки/моделі Volkswagen Transporter державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується платіжною інструкцією № 22640 від 30.04.2025.
Відтак, різниця між фактичною вартістю ремонту автомобіля після ДТП та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком відповідача становить 46 748,58 грн (146 903,28 грн - 100 154,70 грн).
Одночасно, позивач зазначає, що 07.08.2024 між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Юнілаб» (орендар) було укладено договір оренди автомобіля за умовами п. 1 якого визначено, що орендодавець передає орендарю у володіння та користування (оренду) за плату автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Transporter», тип ТЗ - загальний легковий, пасажирський-в, 2016 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований Центром 8041 18 травня 2016 року, строком на два роки, починаючи з 19.08.2024 до 19.08.2026.
Умовами п. 3 договору встановлено, що автомобіль здається в оренду для службових поїздок орендаря.
Пунктом 6 договору узгоджено, що плата за оренду автомобіля встановлена сторонами в розмірі 11000 грн щомісячно. Загальна сума договору складає 264 000 грн.
Поряд із цим п. 8 договору встановлено, що орендар зобов'язаний: використовувати автомобіль за цільовим призначенням, здійснювати при необхідності капітальний ремонт орендованого автомобіля, що пов'язаний з природним зносом запчастин автомобіля, усувати наслідки аварій і ушкоджень, що виникли протягом строку дії даного договору.
За твердженням позивача, з моменту ДТП (11.03.2025) по фактичну дату відновлення транспортного засобу марки/моделі Volkswagen Transporter державний номерний знак НОМЕР_2 (30.04.2025), вказаний транспортний засіб перебував на ремонті та відповідно не перебував у користуванні позивача, тобто останній був вимушений додатково орендувати інший транспортний засіб, що є непередбачуваними витратами ТОВ «Юнілаб».
На підтвердження розміру понесених витрат, позивач посилається на акт виконаних робіт № W402730/121101792 від 28.03.2025, акт виконаних робіт № W405302/121102692 від 30.04.2025, платіжну інструкція № 22446 від 31.03.2025, платіжну інструкцію № 22642 від 01.05.2025 та довідку про витрати № 15122025/1 від 15.12.2025 на суму 57 499,64 грн.
Як зазначає позивач, в подальшому 03.09.2025 він звернувся до відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи - ОСОБА_2 , із претензією № 07-05/25 щодо відшкодування шкоди, заподіяної завданої внаслідок ДТП, тобто, різниці між виплаченою ПрАТ «Арсенал страхування» сумою страхового відшкодування та сумою, яка була сплачена ТОВ «Юнілаб».
Проте, як вказує позивач, станом на момент звернення до суду, відповідачем вимоги позивача задоволено не було.
Вказані обставини у сукупності стали підставою для звернення до суду із розглядуваним позовом про стягнення шкоди в сумі 104 248,22 грн, яка складається із різниці між виплаченою ПрАТ «Арсенал Страхування» сумою страхового відшкодування та сумою, яка була сплачена ТОВ «Юнілаб», а також витрат на оренду іншого автомобіля за період перебування пошкодженого на ремонті.
Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими, а позов не підлягає задоволенню, виходячи із такого.
За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
Разом з тим, глава 82 Цивільного кодексу України встановлює і правила спеціальних деліктів, які передбачають особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб).
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно із нормою ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
При цьому, чинне цивільне законодавство розмежовує випадки страхування майнової відповідальності. Особа може застрахувати свою відповідальність добровільно або ж страхування відповідальності є обов'язковим з огляду на приписи відповідного закону. Закон про обов'язкове страхування передбачає обов'язок власників транспортних засобів страхувати власну відповідальність перед третіми особами.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Зі змісту позовної заяви та витягу з бази даних МТСБУ вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом Scania, державний номер НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «Арсенал Страхування» згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 221989430.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик особи, яка завдавала шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Як вказувалося судом, ПрАТ «Арсенал Страхування» перерахувало ТОВ «Автосоюз» (станція технічного обслуговування, що здійснювала відновлювальний ремонт транспортного засобу постраждалої у ДТП особи) страхове відшкодування у сумі 100 154,70 грн.
30.04.2025 позивачем на підставі рахунку № 121102665 від 30.04.2025 та акту виконаних робіт № W402497/12102665 було здійснено оплату на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» в розмірі 46 748,58 грн за відновлювальний ремонт транспортного засобу марки/моделі Volkswagen Transporter державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується платіжною інструкцією № 22640 від 30.04.2025.
Матеріалами справи, зокрема, постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 року у справі № 369/4583/25 підтверджено вину водія транспортного засобу Scania, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 11.03.2025.
Так, у спірних правовідносинах позивач просить стягнути з відповідача в порядку ст.1194, 1172 ЦК України 104 248,22 грн:
- різницю відшкодування у розмірі 46 748,58 грн, виходячи із розміру фактично понесених витрат у розмірі 146 903,28 грн та вже здійсненої ПрАТ «Арсенал Страхування» на користь позивача виплати у розмірі 100 154,70 грн;
- витрати на оренду іншого автомобіля за період перебування пошкодженого на ремонті у розмірі 57 499,64 грн.
Відповідно до ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом зазначеної норми закону обов'язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди. Ліміт відповідальності страховика визначається умовами договору страхування цивільно-правової відповідальності укладеного з власником (володільцем) транспортного засобу.
Стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За загальним правилом відповідальність є індивідуальною, і саме на особу яка завдала збитків покладено обов'язок їх відшкодування, однак не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Зазначений висновок узгоджується з приписами ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України.
Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Так, розглядаючи спірні відносини, суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, відповідно до якої тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц, у постанові від 05.12.2018 зазначає, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження факту належності відповідачу на праві власності чи користування транспортного засобу Scania, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Також позивачем не надано до матеріалів справи доказів, з яких можна дійти висновку, що водій ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом Scania, державний номерний знак НОМЕР_1 , на час ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем у справі - ТОВ «Транскомгруп», а також того, що вказана ДТП відбулася під час виконання зазначеною фізичною особою своїх трудових (службових) обов'язків, зокрема: наказ про прийняття на роботу, наказ про звільнення, маршрутні листи, довідки про нарахування та виплату заробітної плати, наявність трудового договору.
Як вказує у позовній заяві ТОВ «Юнілаб», відповідно до адміністративних матеріалів (схема місця ДТП) вбачається, що транспортний засіб винної у ДТП особи належить ТОВ «Транскомгруп».
Наразі суд звертає увагу позивача, що твердження про наявність між ОСОБА_2 та ТОВ «Транскомгруп» трудових відносин є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування, виходячи із такого.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі
Відповідно до розділу І наведеної вище Інструкції визначено, що схема місця дорожньо-транспортної пригоди - графічне зображення місця дорожньо-транспортної пригоди з відображенням та фіксацією на ньому всіх об'єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об'єктивного визначення її причин, яке оформлюється з дотриманням вимог цієї Інструкції на місці пригоди і підписується її учасниками.
Аналізуючи наведене визначення з Інструкції, можна зробити висновок, що основна мета та функціональне призначення схеми ДТП полягають у фіксації фізичних обставин самої події, а не у встановленні майнової приналежності транспортних засобів - учасників дорожньо-транспортної пригоди.
У той же час, суд бере до уваги те, що в постанові Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 у справі № 369/4583/25 зазначено, що вказаним судом розглядалися адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 . Проте, у тексті вказаної постанови не встановлено ані факту перебування даної фізичної особи у трудових відносинах з відповідачем, ані факту вчинення спірної ДТП під час виконання таких трудових (службових) обов'язків.
Крім того, з витягу із бази даних МТСБУ щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування № 221989430 станом на 11.03.2025 на сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що ПрАТ «Арсенал Страхування» є страховиком транспортного засобу Scania, державний номер НОМЕР_1 . Будь-яка інша інформація відсутня, в тому числі щодо страхувальника відповідного транспортного засобу.
За встановлених вище обставин, позивачем не доведено належними доказами того, що на момент вчинення зазначеної ДТП власником або належним володільцем Scania, державний номер НОМЕР_1 , було ТОВ «Транскомгруп», а також те, що вказана ДТП відбулася саме під час виконання ОСОБА_2 його трудових (службових) обов'язків з відповідачем.
Також позивачем не надано доказів обґрунтованості вже здійсненої ПрАТ «Арсенал Страхування» на користь позивача виплати у відповідності до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (доказів, які б підтверджували наявність підстав для зменшення суми страхового відшкодування) та відповідно обґрунтованості визначеної до стягнення суми страхового відшкодування.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Надані позивачем докази унеможливлюють виснувати, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика та наявність між винною у дорожньо-транспортній пригоді особою та відповідачем у справі трудових відносин (та/або вчинення ДТП під час виконання нею своїх трудових обов'язків) .
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілаб» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскомгруп» про стягнення шкоди в сумі 104 248,22 грн., як таких, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судові витрати, які понесено позивачем в межах розгляду справи, залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнілаб».
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілаб» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскомгруп» про стягнення шкоди в сумі 104 248 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 20.04.2026.
Суддя В.В. Князьков