07.04.2026 м. Дніпро Справа № 908/3537/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),
суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.,
з участю секретаря судового засідання Старини А.С.,
представника позивача Барчук А.В.,
представника відповідача (апелянта) Балацького Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційні скарги Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 (головуючий у першій інстанції Дроздова С.С., повний текст складений та підписаний 22.01.2026) та додаткове рішення від 27.01.2026 (повний текст складений та підписаний 03.02.2026)
у справі за позовом Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ»
до відповідача: Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ»
про стягнення коштів,
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У листопаді 2025 року Акціонерне товариство «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (надалі - АТ «ХНДПКІ «Енергопроект») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ» (надалі - АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС») з позовом про стягнення 3 % річних за період з 30.08.2022 по 25.11.2025 у розмірі 221574,28 грн та інфляційних втрат з вересня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 769094,63 грн у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором №75/164-21/48-121-01-21-10643 від 09.09.2021 про надання послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, в порушення умов вищезазначеного договору, не здійснив оплату наданих позивачем послуг на суму 2278800,00 грн. Вказана заборгованість встановлена та стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2023 у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили, однак залишається невиконаним. На підставі ст.625 ЦК України, позивач нарахував за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання інфляційні втрати та 3% річних.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» на користь АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» 221574,28 грн 3 % річних, 769094,63 грн інфляційних нарахувань, 11888,03 грн судового збору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем грошового зобов'язання, а саме: несплати за надані послуги за договором в розмірі 2278800,00 грн. Встановлено, що вказана заборгованість стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили, однак залишається невиконаним. Оскільки основна заборгованість не погашена, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення. При цьому суд відхилив доводи відповідача про форс-мажор, спричинений військовою агресією та окупацію ЗАЕС, оскільки відповідач не довів причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами та неможливістю саме своєчасної оплати послуг, а також не дотримався передбаченого договором порядку повідомлення про наявність форс-мажорних обставин. Також суд не застосував позовну давність, оскільки строки були продовжені на час дії карантину та воєнного стану.
Крім того, позивач у даній справі звертався до Господарського суду Запорізької області із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Вказана заява обґрунтована понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу у вищезазначеному розмірі у зв'язку з розглядом даної справи.
Додатковим рішенням від 27.01.2026 у даній справі задоволено заяву АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» та стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» на користь АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач своєчасно, а саме: до закінчення судових дебатів зробив заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та подав належні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення у даній справі. Суд визнав заявлений до стягнення розмір витрат, а саме: 15000,00 грн, документально підтвердженим, співмірним складності справи, обсягу наданих послуг та таким, що підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст.129 ГПК України. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про неспівмірність цих витрат.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг на рішення та на додаткове рішення
Не погодившись з рішенням суду від 14.01.2026, відповідач у справі - АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлені вимоги: скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позову; задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань до мінімально можливого за вказаних обставин та ухвалити нове рішення у зазначеній частині; вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку.
Апелянт зазначає про нікчемність правочину, а саме: Акту здачі-приймання послуг № 1 від 30.06.2022, оскільки місцезнаходженням відповідача є м.Енергодар Запорізької області, яке з 04.03.2022 перебуває у тимчасовій окупації. Вважає, що оскільки послуги за договором надавалися позивачем на цій території у період з березня по червень 2022 року, тому відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», правочин, у тому числі Акт здачі-приймання послуг, є нікчемним. Отже, на переконання апелянта, зобов'язання з оплати таких послуг, а відтак, і підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відсутні. Також апелянт посилається на відсутність вини відповідача та наявність форс-мажорних обставин. Настання таких обставин, на переконання апелянта, зумовлене окупацією Запорізької АЕС, повним зупиненням її роботи, загальним дефіцитом електроенергії в державі, а також іншими невідворотними подіями, які не залежали від волі відповідача. На підтвердження форс-мажорних обставин апелянт посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2023/02.0-7.1 від 28.02.2022, а тому, з урахуванням п.9.1 договору, апелянт вважає, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань. Крім того, апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції строків позовної давності. На переконання апелянта, суд не врахував, що стягнення 3 % річних та інфляційних втрат можливе лише за останні три роки, які передували поданню позову. Також апелянт, посилаючись на практику Верховного Суду, зокрема, постанову від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, стверджує, що суд має право зменшити як неустойку, так і 3 % річних та інфляційні нарахування. Таке зменшення є можливим, якщо зазначені суми є надмірними, несправедливими або непропорційними наслідкам правопорушення. При цьому апелянт звертає увагу на стратегічне значення АТ «НАЕК «Енергоатом» для енергетичної безпеки держави, а також на відсутність належних доказів понесення позивачем збитків.
З огляду на викладене, апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції повністю та відмовити в задоволенні позову, або зменшити розмір стягнутих 3% річних та інфляційних втрат до мінімально можливого.
Також АТ НАЕК «Енергоатом» не погоджується з додатковим рішенням. У відповідній апеляційній скарзі ним заявлено вимоги скасувати оскаржуване додаткове рішення та відмовити в задоволенні вимог заяви; за наявності підстав для відмови у задоволенні скарги, задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до мінімально можливого за вказаних обставин.
Апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного надання правничої допомоги, зокрема, щодо проведення правового аналізу, формування стратегії захисту та фіксації витраченого адвокатом часу; крім того, на переконання апелянта, виїзд представника до суду не був необхідним з огляду на можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а подання позивачем дев'яти ідентичних позовів за аналогічними договорами замість їх об'єднання свідчить про штучне збільшення витрат на правничу допомогу та зловживання процесуальними правами. Також апелянт вважає заявлені до стягнення 15000,00 грн неспівмірними зі складністю справи, яка є типовою та не потребувала значного аналізу законодавства чи доказів. Апелянт звертає увагу на відсутність доказів сплати адвокатом податків з отриманої винагороди. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, що, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення.
В судовому засіданні представник апелянта, підтримуючи доводи обох апеляційних скарг, зауважив про нікчемність правочину, за яким стягнуто основний борг, оскільки Акт надання послуг підписаний у м.Енергодар Запорізької області, яке на той час вже було окуповане. Апелянт посилається на розгляд аналогічної ситуації у справі № 910/980/23, у якій суд першої та апеляційної інстанції дійшов висновку про нікчемність актів виконаних робіт. Також в судовому засіданні представник апелянта наголосив на неспівмірності витрат на правничу допомогу та на штучному збільшенні цих витрат, оскільки одночасно було подано декілька аналогічних позовів.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги на основне та додаткове рішення суду першої інстанції та відповідей на відзиви на апеляційні скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, позивач вважає доводи апелянта безпідставними, оскільки факт порушення грошового зобов'язання вже встановлений рішенням суду у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили, а стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України не залежить від вини боржника. Позивач зазначає, що не пропустив строк позовної давності, оскільки він продовжений на час дії карантину та воєнного стану, а пізніше - зупинений. Також позивач стверджує, що законодавчо встановлений розмір 3 % річних не підлягає зменшенню судом, а інфляційні втрати не є санкцією та також не можуть бути зменшені. На переконання позивача, посилання на особливий статус відповідача є необґрунтованим, оскільки позивач також є стратегічним державним об'єктом. Позивач вважає відсутніми підстави для скасування оскаржуваного рішення.
В судовому засіданні представник позивача наголосила, що законодавчо встановлений розмір 3 % річних, передбачений ч.2 ст.625 ЦК України, є мінімальним та не підлягає зменшенню судом. Крім того, заперечуючи проти доводів апелянта щодо нікчемності правочину, представник позивача зазначила, що основний борг за спірним актом здачі-приймання наданих послуг вже стягнуто на користь позивача за судовим рішенням у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили, а отже, на даний час правові підстави для визнання правочину нікчемним чи для повторної оцінки його дійсності відсутні.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу на рішення суду, апелянт наполягає на нікчемності Акту № 1 здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2022, оскільки на момент його укладення місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія, а тому, на переконання апелянта, жодних правових наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю, такий правочин не створює. Крім того, апелянт наголошує на відсутності його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, оскільки виконанню перешкодили форс-мажорні обставини, підтверджені листом Торгово-промислової палати України. Зазначає, що АТ «НАЕК «Енергоатом» має особливий правовий статус стратегічного підприємства оборонно-промислового комплексу, і стягнення понад 990 тис. грн 3% річних та інфляційних втрат значно ускладнить його стале функціонування. Апелянт, посилаючись на судову практику, вважає можливим, за аналогією, зменшити 3% річних та інфляційні нарахування.
У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення позивач зазначає, що апелянт не надав жодних доказів на підтвердження неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, а відтак не виконав покладений на нього ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення такої неспівмірності. Позивач вважає, що надані ним документи, а саме: договір, додаткові угоди, протокол погодження гонорару, акт приймання-передачі послуг - є такими, що повністю підтверджують факт надання адвокатом послуг у справі, а гонорар у розмірі 15000,00 грн становить лише 1,5 % від ціни позову (990668,91 грн), що, на переконання позивача, є обґрунтованим та пропорційним. Позивач зауважує на неможливості взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що вказує апелянт, оскільки суд першої інстанції зобов'язав сторони надати оригінали документів для дослідження, що потребувало особистої явки представника з виїздом до м.Запоріжжя. Також позивач наголошує, що подання окремих позовів за різними договорами є правомірним, оскільки кожен договір породжує окремі правовідносини з різними умовами, доказами та предметом спору, а об'єднання таких позовів в одне провадження суперечило б вимогам ГПК України. Позивач також звертає увагу, що саме відповідач своїми безпідставними клопотаннями та запереченнями сприяв затягуванню розгляду справи. На думку позивача, суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а підстави для скасування або зменшення додаткового рішення відсутні.
В судовому засіданні представник позивача підтримала викладені у відзиві заперечення, додатково наголосила на співмірності цих витрат та звернула увагу, що розмір витрат на правничу допомогу складає лише 1,5 % від ціни позову.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення апелянт зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного надання правничої допомоги, не доведено неминучості виїзду представника до суду з огляду на можливість участі в режимі відеоконференції, а подання дев'яти ідентичних позовів за аналогічними договорами замість їх об'єднання свідчить про штучне збільшення витрат та зловживання процесуальними правами. Також апелянт вважає заявлені 15000,00 грн неспівмірними зі складністю типової справи, яка не потребувала значного аналізу законодавства та доказів, а відсутність доказів сплати адвокатом податків з отриманої винагороди ставить під сумнів реальність господарської операції, тому апелянт просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати додаткове рішення суду першої інстанції.
4. Процедура апеляційного провадження
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026, та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.02.2026, для розгляду даних апеляційних скарг (на основне та додаткове рішення) визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2026 апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 залишено без руху та надано апелянту строк для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.
18.02.2026 АТ «НАЕК «Енергоатом» подано до Центрального апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків, якою зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2026 недоліки усунуто в повному обсязі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 у справі № 908/3537/25; призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Запорізької області.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 у даній справі; об'єднано провадження за апеляційними скаргами АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 в одне апеляційне провадження для проведення їх спільного апеляційного розгляду; призначено розгляд апеляційних скарг здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
20.02.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026.
24.02.2026 матеріали справи № 908/3537/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
25.02.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026.
27.02.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026.
02.03.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2026 призначено справу № 908/3537/25 за апеляційними скаргами АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткове рішення від 27.01.2026 до розгляду у судовому засіданні на 07.04.2026.
05.03.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшла заява про участь уповноваженого представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 05.03.2026 задоволена.
06.03.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшло клопотання про участь уповноваженого представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке ухвалою суду від 09.03.2026 задоволене.
02.04.2026 від АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
03.04.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшли заперечення на заяву АТ «ХНДІПКІ «Енергопроект» про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В судовому засіданні 07.04.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини
09.09.2021 між АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» (виконавець) та ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» (замовник) укладений договір про надання послуг № 75/164-21/48-121-01-21-10643, відповідно до п.1.1 якого виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику наступні послуги: «Код ДК 021:2015 - 72330000-2. Послуги зі стандартизації та класифікації контенту та даних» (послуга: «Визначення/підтвердження класифікації обладнання та трубопроводів 4 класу безпеки, на які поширюється дія СОУ НАЕК 173:2020». Згідно з п.2.1 договору, вартість послуг відповідно до «Протоколу узгодження договірної ціни» на надання послуг (невід'ємний додаток № 1 до договору), складає: 1899000,00 грн, крім того ПДВ 379800,00 грн, разом 2278800,00 грн.
Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 календарних днів від дати підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН). Виконавець зобов'язується надати послуги в строк: листопад 2021 року - червень 2022 року згідно з «Календарним планом» (невід'ємний додаток № 3 до договору) (п.п. 2.3, 3.1 договору).
Додатковою угодою № 1/48-121-01-21-10643 від 04.01.2022 до договору сторонами внесені зміни в частині викладення Календарного плану робіт у новій редакції, відповідно до якого остаточний строк надання послуг - червень 2022 року.
30.06.2022 сторонами підписаний та засвідчений печатками Акт здачі-приймання наданих послуг № 1 до договору про надання послуг на суму 2278800,00 грн. У акті зазначено, що послуга надана за етапом № 1 та етапом № 2, та здана при листах № 221411/204-3269 від 14.12.2021, № 221411/204-1373 від 27.06.2022.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2023 у справі № 908/2708/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2023, стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» на користь АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» заборгованість в розмірі 2278800,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2024 у справі № 908/2708/22 відмовлено у задоволенні заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про відстрочення виконання судового рішення у справі № 908/2708/22.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», товариство (АТ «НАЕК «Енергоатом») є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з дня державної реєстрації товариства. Відповідно до Статуту АТ «НАЕК «Енергоатом», АТ «НАЕК «Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення ДП «НАЕК «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП «НАЕК «Енергоатом» з дня його державної реєстрації.
Частинами 1, 2 ст.11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1 ст.205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.ч.1-2, 4 ст.837 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Положеннями ст.ст.638, 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення у справі № 908/2708/22 від 18.04.2023, яким встановлено порушення зобов'язань замовником за договором № 75/164-21/48-121-01-21-10643 від 09.09.2021 та стягнуто основний борг за Актом здачі-приймання № 1 від 30.06.2022, має преюдиційне значення для даної справи.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.598, ст.599 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частиною 2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої ст.215 ЦК України.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Пунктом 45.2 ст.45 ПК України встановлено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.256 ЦК Україна, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, згідно вимог ст.257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.
Доказів оплати основного боргу в розмірі 2278800,00 грн матеріали справи не містять. Відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних за період з 30.08.2022 по 22.11.2025 у розмірі 22157428 грн та інфляційне збільшення за період з вересня 2022 року по жовтень 2025 року в розмірі 769094,63 грн.
16.01.2026 АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» звернулось до Господарського суду Запорізької області з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У тексті позовної заяви позивач зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи: судовий збір, що підлягає сплаті при поданні позову до суду, та витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 15000,00 грн.
05.08.2022 між АТ «ХНДПКІ «Енергопроект» (клієнт) та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною (адвокат) було укладено договір № 04-22 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Строк дії договору - до 31.12.2022, який додатковими угодами № 1 від 05.12.2022, № 3 від 29.12.2023, № 4 від 30.12.2024 продовжувався на кожен рік. Додатковою угодою № 5 від 22.12.2025 строк дії договору продовжено до 31.12.2026.
Додатковою угодою № 2 від 21.08.2023, у зв'язку із набуттям чинності Закону України від 10 квітня 2023 року № 3022-IX, у тексті договору про надання правової слова «правова допомога» у всіх відмінках замінено словами «правнича допомога» у відповідному відмінку.
Відповідно до п.9 договору, гонорар за надання правничої допомоги за цим договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Згідно з п.п.9.1, 9.2, 9.3 договору, суми гонорару зазначаються в актах про надання правової допомоги, які формуються по мірі необхідності та вручаються безпосередньо клієнту. В акті про надання правової допомоги вказується перелік наданої правової допомоги з ідентифікацією, та її вартість. Акт про надання правової допомоги повинен бути розглянутий, підписаний, скріплений печаткою клієнта та повернутий адвокату протягом 5 робочих днів з моменту отримання. Оплата підлягає перерахуванню клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту про надання правової допомоги.
Протоколом погодження розміру гонорару від 11.11.2025 сторони погодили, що у рамках договору № 04-22 від 05.08.2022, укладеного між адвокатом та клієнтом, адвокат надає правничу допомогу клієнту у спорі з АТ «НАЕК «Енергатом» про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором про надання послуг № 75/164-21/48-121-01-21-10643 від 09.09.2021.
Відповідно до п.2 вказаного протоколу, сторони погодили, що гонорар адвоката за правничу допомогу клієнту у спорі, визначеному у п.1 даного протоколу, в суді першої інстанції є фіксованим у розмірі 15000,00 грн.
15.01.2026 адвокатом та клієнтом підписаний Акт про надання правничої допомоги № 39 до договору, відповідно до якого адвокатом надані, а клієнтом прийняті наступні види правничої допомоги: представництво інтересів клієнта у господарському судочинстві у спорі з АТ «НАЕК «Енергоатом» про стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором №75/164-21/48/121-01-21-10643 від 09.09.2021 у справі № 908/3537/25, а саме: підготовка позовної заяви з розрахунком стягуваних сум; правовий аналіз доводів відповідача, наведених у відзиві; підготовка та подання відповіді на відзив; підготовка та подання заперечень на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі; участь у судовому засіданні 16.12.2025 (ВКЗ); участь у судовому засіданні 14.01.2026 (з виїздом до м.Запоріжжя). Згідно з п.2 вказаного Акту, гонорар (винагорода) адвоката за надання правничої допомоги, перелік якої наведений у даному акті, складає 15000,00 грн.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Статтею 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно зі ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно ч.ч.1-4 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Заслухавши пояснення представників відповідача (апелянта) та позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг на основне та додаткове рішення, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Предметом апеляційного оскарження рішення суду є висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке підтверджене рішенням суду в іншій судовій справі, відсутності підстав для зменшення цих нарахувань за клопотанням відповідача, та щодо звернення позивача з позовом в межах строку позовної давності.
Предметом апеляційного оскарження додаткового рішення суду є висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та відсутності підстав для зменшення цих витрат за клопотанням відповідача.
Апелянт, оскаржуючи основне рішення суду, зазначає про нікчемність правочину, оскільки місцезнаходженням відповідача є м.Енергодар Запорізької області, яке з 04.03.2022 перебуває у тимчасовій окупації. Вважає, що оскільки послуги за договором надавалися позивачем на цій території у період з березня по червень 2022 року, тому відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», правочин, у тому числі Акт здачі-приймання послуг, є нікчемним. Отже, на переконання апелянта, зобов'язання з оплати таких послуг, а відтак і підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відсутні. Також апелянт посилається на відсутність вини відповідача та наявність форс-мажорних обставин. Настання таких обставин, на переконання апелянта, зумовлене окупацією Запорізької АЕС, повним зупиненням її роботи, загальним дефіцитом електроенергії в державі, а також іншими невідворотними подіями, які не залежали від волі відповідача. На підтвердження форс-мажорних обставин апелянт посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2023/02.0-7.1 від 28.02.2022, а тому, з урахуванням п.9.1 договору, апелянт вважає, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань. Крім того, апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції строків позовної давності. На переконання апелянта, суд не врахував, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе лише за останні три роки, які передували поданню позову. Апелянт також стверджує, що суд має право зменшити як неустойку, так і 3 % річних та інфляційні нарахування. Таке зменшення є можливим, якщо зазначені суми є надмірними, несправедливими або непропорційними наслідкам правопорушення. При цьому апелянт звертає увагу на стратегічне значення АТ «НАЕК «Енергоатом» для енергетичної безпеки держави, а також на відсутність належних доказів понесення позивачем збитків.
Позивач вважає доводи апелянта безпідставними, оскільки факт порушення грошового зобов'язання вже встановлений рішенням суду у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили, а стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України не залежить від вини боржника. Щодо строків позовної давності, позивач зазначає, що не пропустив цей строк, оскільки він продовжений на час дії карантину та воєнного стану, а пізніше - зупинений. Також позивач стверджує, що законодавчо встановлений розмір 3 % річних не підлягає зменшенню судом, а інфляційні втрати не є санкцією та також не можуть бути зменшені. На переконання позивача, посилання на особливий статус відповідача є необґрунтованим, оскільки позивач також є стратегічним державним об'єктом. Позивач вважає відсутніми підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для перевірки доводів апелянта щодо нікчемності Акту здачі-приймання наданих послуг № 1 від 30.06.2022 з підстав, передбачених ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки основний борг у розмірі 2278800,00 грн саме на підставі зазначеного акту вже стягнутий з відповідача на користь позивача рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2023 у справі № 908/2708/22, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Інститут преюдиції (преюдиціального зв'язку судових рішень) є важливим механізмом забезпечення єдності судової практики, правової визначеності та остаточності судового рішення (принцип res judicata). Преюдиційне значення мають саме обставини, встановлені судовим рішенням (фактичні дані), а не правова оцінка цих обставин, надана судом.
Як встановлено судом першої інстанції, у справі № 908/2708/22 розглядався спір між тими ж сторонами про стягнення основної заборгованості за договором про надання послуг №75/164-21/48-121-01-21-10643 від 09.09.2021. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2023, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2023, стягнуто заборгованість у розмірі 2278800,00 грн. У вказаній справі встановлені наступні обставини: 09.09.2021 між сторонами укладено договір про надання послуг №75/164-21/48-121-01-21-10643; 30.06.2022 сторонами підписаний Акт № 1 здачі-приймання виконаних робіт на суму 2278800,00 грн; відповідач зобов'язаний був оплатити виконані роботи протягом 60 календарних днів з дати підписання акту, тобто до 29.08.2022; відповідач свої зобов'язання з оплати не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2278800,00 грн. Зазначені обставини (факт укладення договору, факт виконання робіт, факт прийняття робіт відповідачем без зауважень, факт порушення строків оплати, розмір заборгованості) є преюдиційно встановленими і не підлягають повторному доказуванню в межах даної справи.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.04.2023 було предметом апеляційного перегляду Центральним апеляційним господарським судом, який постановою від 21.11.2023 залишив його без змін, а апеляційну скаргу ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» - без змін. З постанови суду апеляційної інстанції у цій справі вбачається, що на підстави, передбачені ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», апелянт у апеляційній скарзі не посилався.
Відповідно до принципу правової визначеності, сторони не можуть в іншій справі оспорювати ті обставини, які вже були предметом судового дослідження та оцінки в попередній справі між тими ж сторонами. Інший підхід призвів би до порушення принципу res judicata (остаточності судового рішення) та створив би можливість для нескінченного перегляду одних і тих же правовідносин.
Суд у справі № 908/2708/22, стягуючи основну заборгованість, визнав Акт № 1 здачі-приймання виконаних робіт на суму 2278800,00 грн від 30.06.2022 належним доказом виконання робіт, який є підставою для оплати. Рішення у вказаній справі набрало законної сили. Таким чином, доводи апелянта про його нікчемність у даній справі відхиляються.
Щодо посилання апелянта на відсутність вини та наявність форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає таке. За змістом ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У даному випадку, виходячи зі змісту п.2.2 договору, оплата наданих послуг здійснюється протягом 60 календарних днів з дати підписання акту здачі-приймання наданих послуг. З урахуванням вказаного пункту договору та підписання сторонами 30.06.2022 Акту здачі-приймання наданих послуг, строк оплати наданих послуг є таким, що настав.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, у ст.611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахування положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право для нарахування сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому наведений позивачем у даній справі розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства України і є арифметично правильним. Заперечення відповідача саме щодо виконаних позивачем розрахунків в матеріалах справи відсутні.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.
Одночасно, законодавець у Главі 24 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. То ж справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановленої договором неустойки (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки усі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Аналогічну правову позицію щодо відсутності дискреції суду у питанні зменшення розміру процентів річних нижче 3 %, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача про те, що суд може зменшити визначений ЦК України мінімальний розмір трьох процентів річних, є необґрунтованими.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені Наказом Держкомстату України від 14.11.2006 № 519.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як вже зазначалось, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Такої правової позиції у своїй практиці послідовно дотримується Верховний Суд, відповідні висновки викладено у постановах від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22, від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, також є необґрунтованими.
Колегія суддів також окремо звертає увагу на безпідставність посилань апелянта на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 як на підставу для зменшення або відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат.
У справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про можливість зменшення розміру відсотків річних, встановлених договором на рівні 40 % та 96 %, які значно перевищували мінімальний законний розмір, передбачений ст. 625 ЦК України 3 % річних. Суд дійшов висновку, що за певних обставин обсяг відповідальності, визначений договірними процентами, може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, та допустив можливість зменшення таких договірних процентів.
Натомість у справі, що розглядається, позивачем пред'явлено до стягнення проценти не у договірному, а у встановленому ч.2 ст.625 ЦК України розмірі, які є мінімальними в силу імперативного припису закону, оскільки сторони договору не передбачили іншого їх розміру. Зазначений розмір процентів річних, а саме: 3 % - не може вважатися надмірним або таким, що підлягає зменшенню, оскільки він встановлений законом як мінімальна гарантія захисту майнових прав кредитора.
Таким чином, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо необхідності зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на складний фінансовий стан підприємства, його статус як підприємства критичної інфраструктури та наслідки воєнних дій, у тому числі втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Наразі строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є те, що вони: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Колегія суддів відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних з нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Умовами розділу 7 «Форс-мажор» договору № 75/164-21/48-121-01-21-10643 від 09.09.2021 сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин. У даному випадку, відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати наданих послуг через початок збройної агресії Російської Федерації. Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів. Посилання апелянта на лист ТТП № 2023/02.0.-7.1 від 28.02.2022 не свідчить про дотримання такого повідомлення.
З огляду на вказані обставини, відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним зобов'язань за спірним договором.
Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 вказала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання та поділяє його долю.
Водночас у постанові від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що ст.617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК України). Отже, порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості наданих послуг є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності за заявлений період з 30.08.2022 по 25.11.2025.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України № 540-IX від 30.03.2020, на період дії карантину строки, визначені ст.257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину, а саме: до 30.06.2023, а згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 та № 3450-IX від 08.11.2023, у період дії воєнного стану перебіг позовної давності спочатку продовжувався, а з 30.01.2024 зупинявся по 04.09.2025. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги на основне рішення є необґрунтованими.
Звертаючись з апеляційною скаргою на додаткове рішення, апелянт зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного надання правничої допомоги, зокрема, щодо проведення правового аналізу, формування стратегії захисту та фіксації витраченого адвокатом часу; крім того, на переконання апелянта, виїзд представника до суду не був необхідним з огляду на можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, а подання позивачем дев'яти ідентичних позовів за аналогічними договорами замість їх об'єднання свідчить про штучне збільшення витрат на правничу допомогу та зловживання процесуальними правами. Також апелянт вважає заявлені до стягнення 15000,00 грн неспівмірними зі складністю справи, яка є типовою та не потребувала значного аналізу законодавства чи доказів. Апелянт звертає увагу на відсутність доказів сплати адвокатом податків з отриманої винагороди. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, що, на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення.
Позивач зазначає, що апелянт не надав жодних доказів на підтвердження неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, а відтак не виконав покладений на нього ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення такої неспівмірності. Позивач вважає, що надані ним документи, а саме: договір, додаткові угоди, протокол погодження гонорару, акт приймання-передачі послуг - є такими, що повністю підтверджують факт надання адвокатом послуг у справі, а гонорар у розмірі 15000,00 грн становить лише 1,5% від ціни позову (990668,91 грн), що, на переконання позивача, є обґрунтованим та пропорційним. Позивач зауважує про неможливість взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що вказує апелянт, оскільки суд першої інстанції зобов'язав сторони надати оригінали документів для дослідження, що потребувало особистої явки представника з виїздом до м.Запоріжжя. Також позивач наголошує, що подання окремих позовів за різними договорами є правомірним, оскільки кожен договір породжує окремі правовідносини з різними умовами, доказами та предметом спору, а об'єднання таких позовів в одне провадження суперечило б вимогам ГПК України. Позивач також звертає увагу, що саме відповідач своїми безпідставними клопотаннями та запереченнями сприяв затягуванню розгляду справи. На думку позивача, суд першої інстанції правомірно задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а підстави для скасування або зменшення додаткового рішення відсутні.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про ненадання позивачем належних доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Матеріали справи містять договір про надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022, додаткові угоди до нього, протокол погодження розміру гонорару від 11.11.2025, яким встановлено фіксований розмір гонорару за розгляд справи в суді першої інстанції 15000,00 грн, а також акт № 39 від 15.01.2026, в якому детально перелічені види наданої правничої допомоги. Відсутність у цих документах погодинного розрахунку витраченого адвокатом часу не є недоліком, оскільки сторонами договору погоджено фіксований розмір гонорару, що не суперечить ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Щодо необхідності виїзду представника позивача до м.Запоріжжя, колегія суддів зазначає, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.12.2025 сторони були зобов'язані надати для огляду оригінали документів, що об'єктивно унеможливлювало участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції та вимагало його особистої явки. Витрати, що супроводжували такі дії, були неминучими та пов'язаними з розглядом справи.
Щодо подання позивачем дев'яти окремих позовів, колегія суддів зазначає, що кожен договір є окремим правочином, породжує самостійні права та обов'язки, має різні умови, строки виконання та доказову базу, а тому об'єднання таких позовів в одне провадження суперечило б вимогам ГПК України. Саме по собі подання окремих позовів не свідчить про зловживання процесуальними правами або штучне збільшення витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про відсутність доказів сплати адвокатом податків, оскільки питання оподаткування доходів адвоката не входить до предмета доказування у спорі про розподіл судових витрат між сторонами.
Всупереч твердженням апелянта, суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та відхилив його, зазначивши про документальну підтвердженість та співмірність заявлених витрат.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Також на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду суд першої інстанції дійшов правильних висновків при ухваленні додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 15000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційних скарг відповідача не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому вимоги апеляційних скарг на основне та додаткове рішення підлягають залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін.
8. Розподіл судових витрат
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.
Позивач подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у якій заявив про стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частинами 1 та 2 ст.124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за ст.124 ГПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18).
05.08.2022 між АТ ХНДПКІ «Енергопроект» (клієнт) та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною було укладено договір № 04-22 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Протоколом від 11.11.2025 погодження розміру гонорару адвоката до договору № 04-22 від 05.08.2022 сторони погодили, що гонорар адвоката у даному спорі в суді апеляційної інстанції (у випадку оскарження, незалежно від суб'єкта та обсягу оскарження) складатиме 5000,00 грн (п. 3 протоколу погодження).
У зв'язку з оскарженням відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 у справі № 908/3537/25, у відзиві на апеляційну скаргу на основне рішення, позивачем було повідомлено про очікувані витрати позивача, пов'язані із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
За змістом ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Договір надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022 з усіма додатковими угодами та протокол погодження розміру гонорару адвоката від 11.11.2025 наявні у матеріалах справи.
Між позивачем та адвокатом 31.03.2026 підписано акт про надання правничої допомоги № 48 до договору № 04-22 від 05.08.2022 на суму 5000, 00 грн. Відповідно до вказаного акту адвокат надав клієнту, а клієнт прийняв надану допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції з оскарження АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії ВП «ЗАЕС» рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 у справі № 908/3537/25: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026; підготовка та подання процесуального документу, пов'язаного із забезпеченням участі у судовому засіданні.
Доказів оплати правничої допомоги за перегляд справи в суді апеляційної інстанції разом із заявою не подано. Позивач у заяві зазначає, що на час подання відповідної заяви сума за актом № 48 від 31.03.2026 не сплачена клієнтом, але у цій частині звертає увагу суду, що відповідно до умов укладеного договору, оплата підлягає перерахуванню клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту про надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, від 02.04.2024 у справі № 922/1163/23, від 09.04.2024 у справах №910/8089/23 та № 910/6316/23, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.
Відповідач подав заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у якій просить відмовити в задоволенні вказаної заяви, а у разі її задоволення - зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги.
Колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є співмірними зі складністю справи, підтверджені належними доказами та підлягають стягненню з відповідача. Відповідач не надав доказів неспівмірності заявлених витрат, а посилання на типовість справи не є достатньою підставою для зменшення витрат, оскільки надання правової допомоги підтверджено належними доказами.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що витрати АТ ХНДПКІ «Енергопроект» з оплати професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи № 908/3537/25 підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі 5000,00 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 у справі № 908/3537/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 27.01.2026 у справі № 908/3537/25 залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (код ЄДРПОУ: 24584661, місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Назарівська, буд.3) на користь Акціонерного товариства «ХАРКІВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ІНСТИТУТ «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ: 14078902, місцезнаходження: 61005, м.Харків, просп.Героїв Харкова, буд.10/12) витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 к.
Доручити видачу наказу Господарському суду Запорізької області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.
Повну постанову складено 20 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Т.Ю.Демчина
Судді А.О.Кошля
О.І.Кучеренко