про залишення апеляційної скарги без руху
20 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/2789/19
Східний апеляційний господарський суд у складі судді-доповідача: Плахова О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України, м. Київ, (вх.№866 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2026 у справі №922/2789/19 (суддя Хотенець П.В., ухвалене в м. Харків, дата складення повного тексту - 26.03.2026)
за позовом: Міністерства оборони України, м. Київ,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків, м. Харків, Всеукраїнської громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, м. Київ, Фонду державного майна України, м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "САФАРІ-УКРАЇНА", м. Київ
до відповідача: Харківської міської ради, м.Харків,
про стягнення 1810467,59грн.
Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, в якому просило суд стягнути з відповідача грошову суму у розмірі 1810467,59 грн., як дохід від оренди земельних ділянок, які вона одержала (могла одержати) за час незаконного володіння ним, за період з 08.09.2015 по 23.08.2019, а саме: сума доходів, які недобросовісний набувач одержав від неправомірного використання земельної ділянки площею 5,0394 га. кадастровий номер 6310137200:13:001:0193 протягом 08.09.2015-08.01.2019 року в розмірі 1556198,96 грн.; сума доходів, які недобросовісний набувач одержав від неправомірного використання земельної ділянки 3,2444 га. кадастровий номер 6310137200:13:001:0283 протягом 09.01.2019-23.08.2019 року в розмірі 160427,25грн.; сума доходів, які недобросовісний набувач одержав від неправомірного використання земельної ділянки площею 1,7950 га. кадастровий номер 6310137200:13:001:0282 протягом 09.01.2019-23.08.2019 року в розмірі 93841,38грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 16.03.2026 у справі №922/2789/19 в позові відмовлено повністю.
Міністерство оборони України з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати господарського суду Харківської області від 16.03.2026 у справі №922/2789/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суддя - доповідач дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам Глави 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.
Так, статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
За положеннями пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок і розмір сплати судового збору в Україні встановлено Законом України "Про судовий збір".
За змістом підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а позовної заяви немайнового характеру - 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір ставки за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Суддя - доповідач також враховує, що апеляційну скаргу у справі подано апелянтом через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд", а тому судовий збір обраховується з понижуючим коефіцієнтом 0,8.
Отже, з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір", при зверненні до суду з відповідною апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений у розмірі 32588,41грн. (1810467,59грн. х 1,5% х 150% х 0,8).
Проте, заявником не надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Разом з тим, скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі, враховуючи винятковий майновий стан Міністерства оборони України в умовах дії правового режиму воєнного стану та імперативну необхідність спрямування всіх наявних бюджетних асигнувань виключно на заходи з відсічі збройної агресії та забезпечення потреб Збройних Сил України.
Суддя-доповідач, розглянувши вказане клопотання зазначає, що приписами статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий та вичерпний перелік підстав, у разі наявності яких існує можливість для відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю;
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18 зроблено висновок про те, що з аналізу ст. 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені у ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Враховуючи, що скаржник згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про судовий збір» не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а позов не спрямований на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні.
Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна навести докази того, що вона відноситься до категорії відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір».
При цьому, суддя -доповідач зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див. рішення у справі «Делкурт проти Бельгії», від 17 січня 1970 року, п. 25, Серія А №11; п. 27 рішення Суду у справі «Пелевін проти України», no. 24402/02, від 20.05.2010 року).
Право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід'ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» [Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А №18, «Пономаренко проти України» [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, «Мацюк проти України» [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та «Кузьменко проти України» [Kuzmenko v. Ukraine], заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017).
З урахуванням ч. 1 ст. 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, ч. 2 ст. 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, ч. ч. 1, 3 ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
З урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява №82560/17 та інші, включно з №36465/21), задля дотримання норм ст. 6 Конвенції, суд оцінює пропорційність обмеження доступу до суду індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у доступі для права на судовий захист (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі №640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Питання ж необхідності звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до закінчення режиму воєнного стану, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника.
Так, у даному випадку суддя - доповідач зазначає, що за наданими матеріалами апеляційної скарги неможливо встановити, чи є судовий збір у встановленому законом розмірі (32588,41грн.) надмірним для заявника, оскільки останнім не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору на момент подання апеляційної скарги, а саме лише посилання на введення воєнного стану та фінансування виключно оборонних потреб не є безумовною підставою для відстрочення сплати без належного документального підтвердження майнового стану.
Суддя - доповідач також звертає увагу на те, що статтею 129 Конституції України та статтею 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні «Креуз проти Польщі» у справі 28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, як органи державної влади, що утримуються за рахунок державного бюджету, так і суб'єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених ст. 8 Закону України «Про судовий збір», призведе до порушення вказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Оцінивши доводи, наведені скаржником на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд апеляційної інстанції не вбачає у даному випадку наявності обставин, які б відповідали зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
За таких обставин, оскільки за суб'єктним та предметним критерієм підстави для застосування до клопотання скаржника приписів ст. 8 Закону України «Про судовий збір» відсутні, скаржником не доведено належними доказами наявність поважних обставин для можливості вирішення судом питання щодо відстрочення відповідачу сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви апелянта про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (частина 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, суддя - доповідач дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, п. 3 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що скаржник має право усунути недоліки, а саме, надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору.
Керуючись ст. 174, ст. 234, п. 3 ч.3 ст. 258, ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, суддя- доповідач
1.Відмовити Міністерству оборони України в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом.
2.Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2026 у справі №922/2789/19 - залишити без руху.
3.Надати Міністерству оборони України строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Надати докази, що підтверджують дату отримання цієї ухвали.
Усунути недоліки, встановлені в ухвалі суду шляхом подання доказів:
- сплати судового збору у розмірі 32588,41грн. на відповідні реквізити Східного апеляційного господарського суду.
4.Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 260, 261 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею-доповідачем та не підлягає оскарженню.
Суддя О.В. Плахов