02 квітня 2026 року Справа № 907/911/23 (907/212/26)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - Ярина ТЕЛИНЬКО
за участю представників учасників справи:
від скаржника: Білан В.В. та Вовк С.С. (адвокати);
від позивача: Пеняк І.В. та Скоблик Х.В. (адвокати);
арбітражний керуючий Череватий Л.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергопрограм» (вх.№01-05/557/26 від 26.02.2026)
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2026 (суддя Ремецькі О.Ф.)
про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову
у справі №907/911/23 (907/212/26)
за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Систем НВ», м. Іршава, Закарпатська область
про визнання банкрутом
В провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа №907/911/23 про банкрутство ТОВ "Бізнес Систем НВ".
Ухвалою суду від 30.11.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бізнес Систем НВ". Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича.
Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бізнес Систем НВ" у встановленому законодавством порядку.
24.02.2026 до суду від ТОВ "Бізнес Систем НВ" надійшла заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «Енергопрограм», що знаходяться на всіх його банківських рахунках у межах ціни позову, що становить 7 677 219, 76 грн.
Подана заява обґрунтована тим, що відповідач має значну заборгованість за укладеним договором, належним чином не виконує грошові зобов'язання, частково або взагалі не здійснює оплату за поставлену електричну енергію, а його поведінка свідчить про ухилення від виконання зобов'язань. Такі обставини створюють реальний ризик ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 24.02.2026 задоволив заяву ТОВ «Бізнес Систем НВ» про вжиття заходів забезпечення позову. Наклав арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Енергопрограм», що знаходяться на всіх його банківських рахунках у межах ціни позову - 7 677 219, 76 грн до набрання законної сили рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/911/23 (907/212/26).
Ухвала суду мотивована тим, що наявна поведінка особи, яка буде визначена відповідачем у цій справі, свідчить про ухилення від виконання зобов?язань за договором. Суд врахував, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду, зокрема з огляду на ризик відчуження коштів чи їх витрачання.
Крім того, суд виходив із того, що заявлені вимоги підтверджені належними доказами, існує зв'язок між обраним заходом забезпечення (арешт коштів) і предметом позову, а сам захід є співмірним заявленим вимогам. Суд також врахував необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, зазначивши, що арешт коштів має тимчасовий характер, не перешкоджає господарській діяльності відповідача та не порушує прав третіх осіб.
ТОВ «Енергопрограм» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2026. Також в межах встановленого строку на апеляційне оскарження, апелянт подав доповнення до апеляційної скарги в порядку ст. 266 ГПК України. Вважає, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин, що мають значення для справи, визнав встановленими недоведені обставини, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги (з урахуванням доповнень) покликається на такі обставини:
- відсутні належні та допустимі докази існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, тоді як заявник обмежився лише припущеннями щодо такої можливості;
- суд першої інстанції не обґрунтував необхідність застосування заходу забезпечення позову та не встановив наявності ризиків, які б виправдовували накладення арешту на грошові кошти;
- висновок суду про відсутність наміру апелянта виконувати зобов'язання є помилковим, оскільки ТОВ «Енергопрограм» перебувало у стабільних договірних відносинах понад два роки та, попри кризову ситуацію на ринку електроенергії, здійснювало часткове погашення заборгованості (зокрема сплатило 1 300 000 грн);
- фінансові труднощі апелянта зумовлені об'єктивними факторами функціонування ринку електричної енергії (енергетична криза, підвищення прайс-кепів), а не недобросовісною поведінкою чи наміром ухилятися від виконання зобов'язань;
- накладення арешту на кошти порушує права третьої особи - ПрАТ «НЕК «Укренерго», оскільки частина коштів має спеціальний режим використання та підлягає автоматичному перерахуванню відповідно до законодавчо встановленого алгоритму;
- кошти на спеціальному рахунку не перебувають у вільному розпорядженні апелянта, а їх рух визначається імперативними нормами законодавства, що виключає ризик їх довільного відчуження;
- суд не забезпечив баланс інтересів сторін та інших осіб, не врахувавши специфіку правового режиму коштів на ринку електричної енергії;
- відсутній належний зв'язок між обраним заходом забезпечення позову (арештом усіх коштів) та предметом позовних вимог, а також не оцінено співмірність такого заходу;
- дії ТОВ «Електротрейдінг Груп» та ТОВ «Бізнес Систем НВ» свідчать про системне використання механізму відступлення права вимоги з подальшим зверненням до суду, що має ознаки зловживання процесуальними правами;
- ТОВ «Бізнес Систем НВ», перебуваючи у процедурі банкрутства, фактично діє в інтересах іншої особи (ТОВ «Електротрейдінг Груп»), а не з метою захисту власного порушеного права. Повторюваність моделі відступлення права вимоги та судового захисту в різних справах свідчить про узгодженість дій сторін та спрямованість на отримання процесуальних переваг, а не на реальний захист прав.
Позивач подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що:
- суд першої інстанції правомірно застосував захід забезпечення позову, оскільки у справах про стягнення грошових коштів достатнім є обґрунтоване припущення, що відповідач може розпорядитися коштами і це ускладнить виконання рішення;
- у справах про стягнення грошових коштів сама можливість відповідача вільно розпоряджатися своїми активами є очевидною та не потребує доказування, а вимога доводити протилежне створює надмірний стандарт доказування;
- тягар доведення відсутності підстав для забезпечення позову покладається на відповідача, який має довести неспівмірність заходу або достатність свого майна для виконання рішення;
- посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності доведення ухилення від виконання зобов'язань є безпідставним, оскільки вона стосується неподібних правовідносин і не підлягає застосуванню у цій справі;
- обраний захід забезпечення (арешт коштів у межах суми позову) є співмірним, адекватним та спрямованим на забезпечення реального виконання рішення суду ;
- позивач додатково обґрунтував ризики невиконання рішення, зокрема відсутністю у відповідача нерухомого майна та значним перевищенням суми боргу над розміром його статутного капіталу;
- відповідач не надав жодних доказів наявності достатніх активів для виконання можливого рішення суду, що підтверджує необхідність застосування заходів забезпечення;
- доводи апелянта про добросовісність та намір виконати зобов'язання є необґрунтованими, оскільки тривалість господарських відносин не має значення, а заборгованість виникла саме у спірні періоди (січень-лютий 2026 року);
- посилання на кризову ситуацію на ринку електроенергії не звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань та не впливає на необхідність забезпечення позову;
- часткова оплата у сумі 1 300 000 грн не свідчить про реальний намір виконати зобов'язання, оскільки після цього заборгованість не погашалась і навіть збільшилась;
- наявні обставини (зростання боргу, відсутність подальших платежів) навпаки підтверджують ризик невиконання рішення та необхідність арешту коштів.
23.03.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача - Скоблик Х.В. подав заяву про розподіл судових витрат, до якої долучив докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу за розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції.
26.03.2026 через систему «Електронний суд» представниця скаржника - адвокатка Вовк С.С. подала додаткові пояснення по справі, які ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 залишені без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, оскільки вказані додаткові пояснення поданні поза межами встановленого судом строку.
31.03.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення проти письмових пояснень ТОВ «Енергопрограм», які підлягають залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, оскільки поданні поза межами встановленого судом строку.
Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.
02.04.2025 в судовому засіданні взяли участь представники позивача та відповідача, а також арбітражний керуючий, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши дотримання процесуальних норм та правильне застосування норм матеріального права місцевим господарським судом, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що 03.07.2023 ТОВ «Електротрейдінг Груп» (ТОВ «ЕТГ») та ТОВ «Енергопрограм» уклали договір №БГ-23/0766 про участь балансуючій групі.
01.10.2023 було укладено додаткову угоду №1 від 01.10.2023 до договору про участь балансуючій групі.
01.12.2023 договір №БГ-23/0766 від 03.07.2023 про участь у балансуючій групі від 03.07.2023 та додатки до нього було викладено у новій редакції відповідно до умов додаткової угоди №2 від 01.12.2023.
Також між ТОВ «ЕТГ» та ТОВ «Енергопрограм» було укладено додаткові угоди №3 від 07.01.2025, №4 від 20.01.2025, №5 від 01.07.2025, №6 від 01.08.2025, №7 від 21.01.2026 до договору БГ-23/0766 про участь у балансуючій групі від 03.07.2023.
Відповідно до п.1.1. договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 (в редакції додаткової угоди №2), сторони об'єднались у БГ та визначили ТОВ «ЕТГ» - СВБ БГ.
Згідно з абз.4 преамбули до договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 р., скорочення термінів: ОСП оператор системи передачі; БГ балансуюча група; СВБ - сторона, відповідальна за баланс; СУР/MMS система управління ринком / MarketManagementSystem; розрахунковий період одна година (шістдесят хвилин); розрахунковий місяць календарний місяць (з першого по останнє число включно); ЕЕ електрична енергія (в т.ч. для врегулювання небалансів); КЕП/УЕП - кваліфікований електронний підпис / удосконалений електронний підпис; ФГ фінансова гарантія; Акт ФГ акт надання послуг з адміністрування фінансової гарантії; Акт НБ акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за розрахунковий місяць; РДД ринок двосторонніх договорів; РДН ринок «на добу наперед»; ВДР внутрішньодобовий ринок; АР адміністратор розрахунків; АКО адміністратор комерційного обліку; ЗЛЕП - загальна ліцензована електрична потужність Учасника у складі БГ, під якою розуміється сумарна встановлена потужність електрогенеруючого обладнання об'єктів електроенергетики ліцензіата (Учасника), на яких провадиться господарська діяльність з виробництва ЕЕ, що увійшло до складу БГ згідно з переліком, який зазначено у Додатку №3 до цього Договору.
За умовами цього договору, СВБ зобов'язується: нести перед ОСП фінансову відповідальність за небаланси ЕЕ БГ, до складу якої увійшов учасник; врегульовувати небаланси учасника; здійснювати купівлю-продаж ЕЕ в обсязі небалансів, обумовлених учасниками БГ; надавати учаснику послуги з адміністрування ФГ, а учасник зобов'язується: нести фінансову відповідальність за свої небаланси ЕЕ перед СВБ; здійснювати купівлю-продаж у СВБ ЕЕ в обсязі своїх небалансів; оплачувати СВБ послуги з адміністрування ФГ (п. 1.2 договору).
Відповідно до п.5.1 договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 (в редакції ДУ №6 від 01.08.2025), визначення вартості та обсягів небалансів здійснюється відповідно до розділу 4 цього договору з використанням даних, що містяться в системі управління ринком (MMS) станом на будь-яке число місяця, наступного за розрахунковим місяцем (за вибором СВБ), але не пізніше 18 числа (включно) такого місяця.
Згідно з п.5.3. договору (в редакції ДУ №6 від 01.08.2025), не пізніше 18 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим місяцем, СВБ формує та надає учаснику балансуючої групи підписаний зі своєї сторони акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за розрахунковий місяць. Кількість примірників акту купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів залежить від форми їх підписання: на паперовому носії інформації 2 примірники, у разі використання КЕП 1 примірник. Відповідно до п.5.4. договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 р., акт НБ є підставою для здійснення сторонами розрахунків за придбану ЕЕ. Згідно п.7.3. договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023, учасник оплачує вартість ЕЕ на підставі акту НБ протягом 3 (трьох) робочих днів з дати його направлення СВБ учаснику в електронному вигляді, а якщо СВБ не здійснювала направлення такого акту в електронному вигляді - з дати його отримання учасником на паперовому носії інформації.
Заявник вказує, що загальна сума заборгованості відповідача за розрахунковий період - січень 2026, а також за небаланс електричної енергії на суму понад 1 000 000, 00 грн за період з 11.02.2026 до 15.02.2026 згідно з умовами договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 становить 7 677 219, 76 грн.
Заявник покликався на те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі за майбутнім позовом ТОВ «БС НВ» до ТОВ «Енергопрограм» може унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача у справі за майбутнім позовом ТОВ «БС НВ» до ТОВ «Енергопрограм» про стягнення заборгованості у розмірі 7 677 219, 76 грн.
Так, з моменту укладення вказаного договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023 відповідач сплачував на користь ТОВ «ЕТГ» вартість електричної енергії за вказаним договором. Проте, починаючи з лютого 2026, ТОВ «Енергопрограм» почало вчиняти дії, які свідчать про відсутність у товариства наміру здійснювати сплату заборгованості згідно з договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023.
Не дивлячись на те, що згідно з п.7.3. договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023, відповідач повинен був сплатити на користь ТОВ «ЕТГ» вартість електричної енергії за розрахунковий період січень 2026 року не пізніше 17.02.2026, станом на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову відповідач без надання будь-яких пояснень не вніс оплати за розрахунковий період січень 2026 року згідно з договором на суму 2 293 679, 99 грн.
Окрім цього, відмовившись від виконання зобов'язання за договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023 за розрахунковий період січень 2026 року в односторонньому порядку, відповідач протягом розрахункового періоду лютий 2026 року почав утворювати небаланс електричної енергії, який вже станом на 15.02.2026 дорівнював сумі в розмірі 16 745 428, 03 грн.
Водночас всупереч умовам п.5.11. договору №БГ-23/0766 від 03.07.2023, відповідач вніс лише часткову оплату за небаланс електричної енергії, утворений протягом періоду з 01.02.2026 до 15.02.2026, оскільки сплатив лише суму 11 361 888, 26 грн. Зокрема, за негативний небаланс електричної енергії за 11.02.2026 на суму 1 161 251,16 грн відповідач вніс лише часткову оплату в розмірі 389 330, 07 грн., в той же час за негативний небаланс електричної енергії за період з 12.02.2026 до 15.02.2026 на суму 4 611 618, 68 грн відповідач взагалі не вніс жодної оплати.
Зазначені діяння відповідача спрямовані на порушення виконання взятих на себе зобов'язань мають системний характер, оскільки відповідач свідомо не вніс оплати за небаланс електричної енергії за розрахунковий період січень 2026 року на суму 2 293 679, 99 грн, а в подальшому протягом періоду з 11.02.2026 до 15.02.2026 ще й не вніс оплати за небаланс електричної енергії за період з 11.02.2026 до 15.02.2026 на суму 5 383 539, 77 грн.
Заявник вважає, що зазначена поведінка ТОВ «Енергопрограм» є нетиповою та свідчить про стрімку зміну стратегії керівництва ТОВ «Енергопрограм» щодо взаємовідносин з контрагентами та виконання умов договорів. Наявність ланцюга діянь відповідача спрямованих на порушення виконання взятих на себе зобов'язань зі сторони ТОВ «Енергопрограм» вказує на формування товариством тенденції щодо ухилення від виконання зобов'язань за укладеними договорами.
Водночас 20.02.2026 між ТОВ «ЕТГ» та ТОВ «Бізнес Систем НВ» було укладено договір про відступлення права вимоги №26/1121 від 20.02.2026, згідно з п.1.1. якого, в порядку та на умовах визначених цим договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за основним договором на суму вимоги в розмірі 10 552 378,04 грн, в т.ч. ПДВ 1 758 729,67 грн (надалі - право вимоги), яка виникла на підставі акту №ВН-2026/01-44726633 купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів згідно з договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023 про участь у балансуючій групі, та наступних рахунків на оплату електричної енергії для врегулювання небалансів, згідно з договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023 про участь у балансуючій групі а саме: №ВНд1-26/02-44726633 від 03.02.2026; №ВНд1-26/02-44726633 від 05.02.2026; №ВНд1-26/02-44726633 від 09.02.2026; №ВНд1-26/02-44726633 від 10.02.2026; №ВНд1-26/02-44726633 від 11.02.2026; №ВНд1-26/02-44726633 від 12.02.2026; №ВНд2-26/02-44726633 від 13.02.2026; №ВНд2-26/02-44726633 від 14.02.2026; №ВНд2-26/02-44726633 від 15.02.2026; №ВНд2-26/02-44726633 від 17.02.2026; №ВНд2-26/02-44726633 від 19.02.2026 та №ВНд2-26/02-44726633 від 20.02.2026.
Відповідно до п.1.2. договору про відступлення права вимоги, під основним договором сторони розуміють договір №БГ-23/0766 про участь в балансуючій групі від 03.07.2023, укладений між первісним кредитором та ТОВ «Енергопрограм» (надалі - боржник).
Відтак право вимоги про сплату 7 677 219, 76 грн згідно з актом №ВН-2026/01-44726633 від 31.01.2026 та рахунків на оплату №ВНд2- 26/02-44726633 від 13.02.2026, №ВНд2-26/02-44726633 від 14.02.2026, №ВНд2- 26/02-44726633 від 15.02.2026, №ВНд2-26/02-44726633 від 17.02.2026 за договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023 наявне у ТОВ «Бізнес Систем НВ».
За змістом ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Превентивними заходами запобігання правопорушення, передбаченими законом, є зокрема, заходи забезпечення позову, визначені главою 10 розділу І ГПК України.
Згідно із ч. 1- 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду.
За змістом ч. 2 ст. 136 ГПК України підставами для вжиття судом заходів для забезпечення є обставини, що свідчать про істотне ускладнення або навіть унеможливлення виконати рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду, у разі невжиття таких заходів.
Господарський суд, оцінивши надані докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу / іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Також необхідно здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, заявник зобов'язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
При цьому, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.
Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову свідчить, що питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовуються судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.
Надавши оцінку обґрунтованості доводів заявника, врахувавши наведені вище обставини та дослідивши надані докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти до набрання законної сили рішенням суду, ухваленого за результатами розгляду позовної заяви у цій справі.
Щодо тверджень апелянта про відсутність належних та допустимих доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів зазначає, що вони спростовуються матеріалами справи та висновками суду першої інстанції. Так, місцевий господарський суд встановив наявність системного порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором, зокрема невиконання обов'язку з оплати за розрахунковий період січень 2026 року, а також подальше нарощування заборгованості у лютому 2026 року та здійснення лише часткових оплат. Такі обставини обґрунтовано розцінені судом як дії, що свідчать про ризик утруднення виконання рішення суду, а не як припущення заявника, оскільки мають підтвердження відповідними доказами та відображають реальну зміну платіжної поведінки боржника .
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не обґрунтував необхідність застосування заходів забезпечення позову, є безпідставними, оскільки в оскаржуваній ухвалі суд навів правову оцінку заявлених вимог з урахуванням положень ст. 136- 140 ГПК України та встановив наявність ймовірності утруднення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів. При цьому, суд врахував характер спірних правовідносин, розмір заявлених вимог, поведінку відповідача та дійшов висновку про адекватність і необхідність обраного заходу забезпечення позову .
Доводи апелянта про тривалі стабільні договірні відносини сторін та здійснення часткового погашення заборгованості не спростовують висновків суду першої інстанції. Навпаки, встановлена судом зміна характеру виконання зобов'язань, що виразилася у виникненні прострочення та подальшому збільшенні заборгованості, свідчить про наявність ризиків, передбачених ст. 136 ГПК України. Сам по собі факт часткової оплати не гарантує належного виконання зобов'язань у майбутньому та не виключає можливості утруднення виконання рішення суду.
Посилання апелянта на наявність об'єктивних фінансових труднощів, пов'язаних із функціонуванням ринку електричної енергії, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі обставини не спростовують встановленого факту невиконання грошових зобов'язань та не усувають ризику невиконання судового рішення. Натомість наявність фінансових труднощів лише підтверджує існування такого ризику.
Щодо доводів скаржника про порушення прав третьої особи - ПрАТ «НЕК «Укренерго», а також про особливий режим використання коштів, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що накладення арешту на грошові кошти у межах визначеної суми фактично порушує права зазначеної особи чи унеможливлює виконання встановлених законодавством алгоритмів розрахунків.
Сам по собі факт функціонування на ринку електричної енергії та участі відповідача у відповідних розрахунках із оператором системи передачі не є безумовною підставою для висновку про неможливість застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів. Відповідні твердження апелянта мають бути підтверджені належними та допустимими доказами того, що саме накладення арешту у конкретному випадку призводить до порушення прав ПрАТ «НЕК «Укренерго» або унеможливлює виконання передбачених законодавством алгоритмів розрахунків.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, апелянтом не надано жодного відповідного доказу: існування на його рахунках окремих коштів, які мають спеціальний режим використання; обсягу таких коштів; їх ідентифікації серед інших грошових коштів, а також конкретного механізму, яким чином накладення арешту у межах суми позову перешкоджає здійсненню розрахунків із ПрАТ «НЕК «Укренерго».
Більше того, апелянт не зазначив і не обґрунтував, яким чином у межах наявних банківських рахунків можливо відокремити кошти, що підлягають використанню в розрахунках із оператором системи передачі, від інших грошових коштів, які перебувають у його розпорядженні, та яким чином суд мав встановити таке розмежування за відсутності відповідних доказів. Така невизначеність виключає можливість врахування відповідного доводу як підстави для скасування ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.
Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про недотримання судом балансу інтересів сторін та інших осіб є, оскільки суд першої інстанції прямо врахував необхідність забезпечення такого балансу та зазначив, що застосований захід має тимчасовий характер, є співмірним заявленим вимогам та спрямований на забезпечення реального виконання можливого судового рішення. Накладення арешту на грошові кошти не позбавляє відповідача права власності на них, а лише тимчасово обмежує можливість їх відчуження у межах суми позову, що саме по собі не свідчить про втручання у господарську діяльність або порушення прав третіх осіб.
Покликання скаржника на зловживання ТОВ «Електротрейдінг Груп» та ТОВ «Бізнес Систем НВ» процесуальними правами шляхом укладення договору відступлення права вимоги та звернення до суду є необґрунтованим, оскільки таке не є предметом розгляду під час вирішення питання про забезпечення позову та не впливає на наявність підстав для застосування відповідних заходів. Аналогічно твердження про те, що позивач діє в інтересах іншої особи, не підтверджені належними доказами та не спростовують факту набуття ним права вимоги у встановленому законом порядку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
З урахуванням зазначеного, вжиті судом засоби забезпечення позову є адекватними, тобто відповідають вимогам, на забезпечення яких вони вживаються, а також є пов'язані з предметом позовних вимог, співмірними із вимогами, що заявлені позивачем, і спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Невжиття судом зазначених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника/позивача, істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заяви/позову.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний заявником захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти є співмірним із позовними вимогами та відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Також представником позивача - Скобликом Х.В. подано заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути із апелянта на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн за розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав копії: витягу з договору про надання правової допомоги №2 від 11.12.2023; ордеру АО№1223997 від 16.03.2026; додатку №14 від 13.03.2026 до договору про надання правової допомоги №2 від 11.12.2023; акту №2/26 від 20.03.2026 про надання правової допомоги.
Статтями 123, 124 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), згідно зі ст. 26 якого адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
З наданих позивачем доказів вбачається, що між ТОВ«Бізнес СистемНВ» та «Професійним адвокатським об'єднанням «Правовий Альянс» укладено договір №2 від 11.12.2023 про надання правової допомоги позивачу (надалі - договір).
Відповідно до п.4.1. розділу 4 договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін. Вартість та умови надання правової допомоги адвокатським об'єднанням по кожному конкретному дорученню клієнта визначається сторонами у додатках до цього договору.
Відповідно до п. 4.2. розділу 4 договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п. 2.1.5., п.2.1.6. цього договору у справах (спорах), встановлюються в додатках до цього договору по кожній справі окремо.
Згідно із п.3 додатку №14 від 13.03.2026 до договору, вартість надання адвокатським об'єднанням правової допомоги клієнту за здійснення всіх необхідних дій в інтересах клієнта з метою забезпечення захисту його прав і законних інтересів під час розгляду апеляційної скарги ТОВ «Енергопрограм» на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2026 у справі №907/911/23 (907/212/26) за позовом ТОВ «Бізнес Систем НВ» до ТОВ «Енергопрограм» про стягнення заборгованості за договором №БГ-23/0766 від 03.07.2023 про участь у балансуючій групі та супровід справи у суді апеляційної інстанції згідно договору про надання правової допомоги від 11.12.2023 №2 та цього додатку №14 складає 25 000, 00 грн без ПДВ, незалежно від кількості та обсягу складених процесуальних документів та незалежно від результату розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з умовами п.4 додатку №14 від 13.03.2026 до договору оплата послуг адвокатського об'єднання (гонорару), визначеного п.3 цього додатку №14, здійснюється клієнтом в гривнях на поточний рахунок адвокатського об'єднання, визначений в рахунку (або рахунках). Рахунок (або рахунки) складається та направляється клієнту адвокатським об'єднанням протягом 180 днів, але в будь-якому разі не раніше ніж на 30 день з дня ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті апеляційної скарги або про закриття провадження у справі/залишення апеляційної скарги без розгляду/затвердження мирової угоди тощо (будь-яке процесуальне рішення, на підставі якого розгляд справи буде завершений). Оплата рахунку за надані послуги здійснюється клієнтом протягом 5 робочих днів, з дня отримання такого рахунку клієнтом.
Відповідно до п.5 додатку №14 від 13.03.2026 до договору, акт про надання правової допомоги клієнту під час розгляду апеляційної скарги у цій справі №907/911/23 (907/212/26) складається та направляється на підпис клієнту під час виконання доручення, вказаного у п.1 цього додатку №14, а клієнт підписує такий акт протягом 3-х (трьох) робочих днів з дня отримання клієнтом такого акту.
20.03.2026 ТОВ «Бізнес Систем НВ» та ПАО «Правовий альянс» підписали акт №2/26 про надання правової допомоги у справі №907/911/23 (907/212/26).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Так, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (правова позиція Великої Палата Верховного Суду, викладена у постановах від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Судом встановлено, що вартість правової допомоги у цій справі встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі №915/237/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені не лише з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 31.10.2024 у справі №912/2308/23).
Верховний Суд вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18; постанови Верховного Суду 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).
Колегія суддів зазначає, що у цій справі представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, а також заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Представник позивача, який подав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, брав участь у судовому засіданні.
Окрім цього, суд бере до уваги, що апелянтом не було подано заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Водночас суд зазначає, що стягнення повної вартості послуг, визначених у акті наданих послуг на загальну суму 25 000, 00 грн не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно будуть понесені стороною позивача (справедлива сатисфакція). Крім того, суд зазначає, що відшкодування їх повної вартості матиме надмірний фінансовий тягар для скаржника.
Враховуючи встановлені обставини у цій справі, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні правові підстави для стягнення з ТОВ «Енергопрограм» на користь ТОВ «Бізнес Систем НВ» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі є обґрунтованими та відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності.
Відповідно у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн суд відмовляє.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопрограм» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 24.02.2026 у справі №907/911/23 (907/212/26) - без змін.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопрограм» (18002, м. Черкаси, бул. Шевченка, 205, оф. 600; код ЄДРПОУ 44726633) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Систем НВ» (90100, Закарпатська область, Хустський район, м. Іршава, вул. Карпатської Січі, 25; код ЄДРПОУ 44518634) 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК