07 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 921/342/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Стронська А.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Невструєв Л.Б.
від відповідача - Бронецький Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу КП "Тернопільводоканал" від 22.12.2025 (вх. № 01-05/3851/25 від 26.12.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 (суддя Шумський І.П., повний текст рішення складено 21.11.2025 року)
у справі № 921/342/25
за позовом ТОВ "Укр Газ Ресурс"
до відповідача КП "Тернопільводоканал"
про стягнення 609 014,16 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Тернопільської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" ( далі - ТОВ "Укр Газ Ресурс", позивач) до Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (далі - КП "Тернопільводоканал", відповідач) про стягнення 609 014,16 грн, з яких: 105 309,90 грн - інфляційні втрати, 71 111,19 грн - 3% річних, 432 593,07 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання електричної енергії споживачу №402-П/2 від 22.12.2021 в частині оплати поставленої позивачем в березні-квітні 2022 року електричної енергії рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23, яке набрало законної сили, стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ТОВ "Укр Газ Ресурс" основний борг в сумі 2 746 622,66 грн, а також 333 041,60 грн інфляційних нарахувань, 54 299,62 грн 3% річних та 905 грн пені, нарахованих за період прострочення до 30.12.2022.
Однак, зважаючи на те, що заборгованість погашена відповідачем лише 10.11.2023, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні витрати, нараховані за період з 31.12.2022 по 10.11.2023 ( не охоплений рішенням суду у справі №921/30/23).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у справі №921/342/25 позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Тернопільводоканал» на користь ТОВ «Укр Газ Ресурс» 105 309, 90 грн інфляційних нарахувань, 70 885, 44 грн 3 % річних, 124 971,33 грн пені та 5 113, 66 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що при розгляді справи №921/30/23 судом встановлені обставини порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання електричної енергії споживачу №402-П/2 від 22.12.2021, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 746 623,66 грн (основний борг), які є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню.
Оскільки вказана заборгованість погашена відповідачем 10.11.2023, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем на суму боргу 2 746 623,66 грн інфляційних втрат у сумі 105 309,90 грн та 3% річних у сумі 70 885,44 грн за період з 31.12.2022 по 09.11.2023. Водночас, суд виснував про відсутність підстав для стягнення 225,75 грн 3% річних, нарахованих за 10.11.2023, з огляду на те, що день фактичної оплати суми основного боргу не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання.
Окрім того, зважаючи на встановлені обставини справи, умови договору та комерційної пропозиції, з урахуванням приписів ч.6 ст. 232 ГК України, п. 7 розділу IX Прикінцевих положень ГК України та постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 249 942,66 грн пені за період з 31.12.2022 по 30.06.2023, а також відсутність підстав для стягнення 182 650,41 грн пені за період з 01.07.2023 по 10.11.2023.
Разом з тим, на підставі ст. 551 ЦК України, зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності) та необхідністю дотримання балансу прав та інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про можливість реалізації свого дискреційного права на зменшення належної до стягнення суми пені 249 942,66 грн на 50% (до 124 971,33 грн).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
КП «Тернопільводоканал» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у справі №921/342/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги апелянта обґрунтовані невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки необхідною умовою для застосування такого виду відповідальності як стягнення пені є погодження її конкретного розміру сторонами у договорі, чого не було зроблено сторонами цього спору, суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачем пені в розмірі 0,05%.
Окрім того, апелянт вважає безпідставним нарахування пені в розмірі 0,05% за кожен день прострочення з огляду на те, що рішенням суду у справі №921/30/23, яке є преюдиційним для цієї прави, зафіксовано запропонований позивачем розмір пені - 0,05% річних.
ТОВ "Укр Газ Ресурс" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у справі №921/342/25 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, позивач зазначає, що ним нараховано пеню правомірно та відповідно до умов п.п.5.8, 8.1 Договору, п.5 Комерційної пропозиції, якою визначено «розмір пені за порушення строку оплати не більше 0,05% за кожен день прострочення». Це формулювання встановлює верхню межу, яка не може бути перевищена, але не виключає застосування саме цього максимального розміру. Нарахування позивачем при подачі позову у справі №921/30/23 пені в меншому розмірі є його суб'єктивним рішенням, яке жодним чином не позбавляє його права на нарахування пені у погодженому сторонами максимальному розмірі.
Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2025 справу №921/342/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.12.2025 апеляційну скаргу КП “Тернопільводоканал» залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП “Тернопільводоканал» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у справі №921/342/25 та призначено розгляд такої в судовому засіданні на 24.02.2026.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 та від 20.02.2026 задоволено заяви представників сторін про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 розгляд справи відкладено на 07.04.2026 з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
У судовому засіданні 07.04.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Водночас, необхідно зазначити, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України.
Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важкості предмета спору для заявника ( рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи вищевикладене, вказана справа розглянута судом апеляційної інстанції з застосуванням принципу розумного строку тривалості провадження.
Обставини справи, встановлені судом.
Між ТОВ "Укр Газ Ресурс" ( далі - постачальник) та КП "Тернопільводоканал" (далі - споживач) укладено договір постачання електричної енергії споживачу №402-П/2 від 22.12.2021 ( далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
З огляду на неналежне виконання КП "Тернопільводоканал" умов зазначеного Договору в частині оплати поставленої в березні - квітні 2022 року електричної енергії ТОВ "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з КП "Тернопільводоканал" 3 134 868,88 грн, з яких: 2 746 622,66 грн - основний борг, 333 041,60 грн - інфляційні нарахування, 54 299,62 грн - 3% річних, 905 грн - пеня ( нараховані за період прострочення до 30.12.2022).
КП "Тернопільводоканал" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з зустрічним позовом до ТОВ "Укр Газ Ресурс" про визнання укладеними додаткових угод №3 та №4 до Договору в запропонованих підприємством редакціях та стягнення 10518,50 грн зайво сплачених коштів за електроенергію, спожиту в квітні 2022 року, покликаючись на зниження у лютому 2022 року середньозваженої ціни на ринку РДН, виходячи з якої за згодою сторін може визначатись щомісячно фактична ціна поставки товару, та ухилення ТОВ "Укр Газ Ресурс" від укладення додаткових угод.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, первісний позов задоволено та стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ТОВ "Укр Газ Ресурс" 2 746 622,66 грн основного боргу, 333 041,60 грн інфляційних нарахувань, 54 299,62 грн 3% річних, 905 грн пені, 47 023,03 грн в повернення сплаченого судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
10.10.2023 судом видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23.
Відповідно до платіжної інструкції №125_00000/е05а62f3-fe0f-4bd1-aa03-c6c2bd77eb09 від 10.11.2023 КП «Тернопільводоканал» перерахувало на рахунок ТОВ "Укр Газ Ресурс" кошти в сумі 2 746 622,66 грн з призначенням платежу «сплата заборгованості за постачання електроенергії за лютий-квітень 2022 р., дог №402-П/21 від 22.12.21 р., згідно рішення суду від 15.05.2023 у справі №921/30/23 в т.ч. ПДВ 20% 457770,44 грн».
Зважаючи на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання в сумі 2 746 622,66 грн, ТОВ "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом у цій справі про стягнення з КП «Тернопільводоканал» 105 309,90 грн інфляційних втрат, 71 111,19 грн 3% річних, 432 593,07 грн пені, нарахованих за період з 31.12.2022 по 10.11.2023.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зазначила, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (стала правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, в постановах від 03.10.2019 у справі № 905/587/18, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 29.07.2020 у справі № 308/14267/14-ц, від 13.05.2021 у справі № 910/4391/19, від 15.12.2021 у справі № 910/4908/21, від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).
Отже, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 75 ГПК України преюдиційними та такими, що не підлягають доказуванню у даній справи, є встановленні рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23 (залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023) обставини щодо наявності у КП «Тернопільводоканал» заборгованості перед ТОВ "Укр Газ Ресурс" в сумі 2 746 622,66грн - основного боргу, що виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договору про постачання електричної енергії споживачу №402-П/21 від 22.12.2021.
Вказаним рішенням суду стягнуто з КП "Тернопільводоканал" на користь ТОВ "Укр Газ Ресурс" 2 746 622,66 грн основного боргу, а також 333 041,60 грн інфляційних нарахувань, 54 299,62 грн 3% річних, 905 грн пені, нарахованих за період прострочення до 30.12.2022.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами також факт виконання боржником рішення Господарського суду Тернопільської області від 15.05.2023 у справі №921/30/23 в частині спати основного боргу в сумі 2 746 622,66 грн 10.11.2023.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачем на суму боргу 2 746 623,66 грн інфляційних втрат у сумі 105 309,90 грн та 3% річних у сумі 70 885,44 грн за період з 31.12.2022 по 09.11.2023, а також безпідставність нарахування 3% річних за 10.11.2023 (день фактичної сплати заборгованості), що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 , від 21.12.2021 у справі № 910/15364/20.
Окрім того, згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Статтею 230 ГК України ( чинного на момент виникнення спірних правовідносин та нарахування позивачем заявленої до стягнення пені) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст.231 ГК України).
У цій справі пунктом 5.8 Договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня розраховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що визначається цим Договором та зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору.
В пункті 5 Комерційної пропозиції (додаток 2 до Договору) встановлено розмір пені за порушення строку оплати не більше 0,05% за кожен день прострочення.
Вказаним спростовуються доводи апелянта про те, що сторонами не погоджено розміру пені за порушення споживачем строку оплати.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з наступними змінами і доповненнями, з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався та був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023.
Враховуючи наведене та перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 249 942,66 грн пені за період з 31.12.2022 по 30.06.2023, також відсутність підстав для стягнення пені, нарахованої позивачем за період з 01.07.2023 по 10.11.2023.
Щодо покликання апелянта на безпідставність нарахування пені в розмірі 0,05% за кожен день прострочення з огляду на те, що рішенням суду у справі №921/30/23, яке є преюдиційним для цієї прави, зафіксовано запропонований позивачем розмір пені - 0,05% річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/7859/23, від 11.01.2024 у справі №911/84/22 та інших.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У постанові від 28.01.2019 у справі №922/3782/17 Верховний Суд зазначив, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Вказане узгоджується зі ст. 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Визначення предмета та підстав спору є правом позивача.
Звертаючись з позовом у справі №921/30/23, ТОВ "Укр Газ Ресурс", серед іншого, нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 905 грн за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з розрахунку 0,05% річних.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, Господарський суд Тернопільської області у рішення від 15.05.2023 у справі №921/30/23 дійшов висновку про правомірність позовних вимог у вказаній частині.
Водночас, у вказаному рішенні суд встановив, що відповідно до п.5.8., 8.1. Договору, п. 5 Комерційної пропозиції за порушення строку оплати за спожиту електроенергію споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше 0,05% за кожен день прострочення.
Звертаючись з позовом у цій справі, ТОВ "Укр Газ Ресурс", серед іншого, нараховано пеню за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання ( за період, не охоплений рішенням суду у справі №921/30/23) з розрахунку 0,05% за кожен день прострочення, що відповідає умовам Договору та Комерційної пропозиції.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що нарахування ним при подачі позову у справі №921/30/23 пені в меншому розмірі є суб'єктивним рішенням позивача, яке жодним чином не позбавляє його права на нарахування пені у погодженому сторонами максимальному розмірі.
Відтак, доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу КП "Тернопільводоканал" від 22.12.2025 (вх. № 01-05/3851/25 від 26.12.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2025 у справі №921/342/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
5. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 20.04.2026
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.