СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/24675/25
пр. № 2/759/3226/26
20 квітня 2026 року Святошинський районний суд м.Києва в складі
головуючого судді Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Чумак В.А..
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,
І. Зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Відповідача інфляційні втрати у розмірі 560 280,42 грн та 3% річних у розмірі 168 335,06 грн, а всього 728 615,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав ухвалу Господарського суду Черкаської області від 21.06.2022 у справі № 925/415/18 про стягнення з нього на користь ТОВ «ЕНЕРГІЯ» 1 620 900,00 грн. Позивач набув право вимоги до Відповідача на підставі договору купівлі-продажу права вимоги від 10.07.2025 за результатами аукціону. Оскільки грошове зобов'язання Відповідачем не виконано, Позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути передбачені законом нарахування.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
09 лютого 2026 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про дату, час та місце повідомлявся належним чином.
Таким чином, відповідно до ст.280 ЦПК України, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Постановою Господарського суду Черкаської області від 07.08.2018 у справі № 925/415/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ» (код ЄДРПОУ 30141294) було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.06.2022 у цій же справі було змінено спосіб виконання п. 4 вищевказаної постанови та постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ЕНЕРГІЯ» вартість запасів, грошових коштів та їх еквівалентів у загальному розмірі 1 620 900,00 грн. На виконання зазначеної ухвали 29.08.2022 було видано відповідний наказ.
Судом встановлено, що 07.07.2025 відбувся аукціон № BRD001-UA-20250626-34934 з продажу майна банкрута, а саме: права вимоги ТОВ «ЕНЕРГІЯ» до ОСОБА_2 у розмірі 1 620 900,00 грн. Переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 .
10.07.2025 між ТОВ «ЕНЕРГІЯ» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості. Факт повної оплати вартості лоту та передачі права вимоги підтверджується Актом про придбання майна на аукціоні від 10.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.08.2025 у справі № 925/415/18 було задоволено заяву ОСОБА_1 та проведено заміну стягувача у наказі від 29.08.2022: ТОВ «ЕНЕРГІЯ» замінено на правонаступника ОСОБА_1 .
Зазначена ухвала набрала законної сили, що підтверджує легітимність статусу Позивача як нового кредитора у грошовому зобов'язанні.
26.08.2025 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Горбульовим А.В. було відкрито виконавче провадження № 78945230 з примусового виконання наказу про стягнення з ОСОБА_2 1 620 900,00 грн.
Згідно з витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження та поясненнями позивача, станом на момент звернення до суду з даним позовом (17.10.2025), рішення суду відповідачем не виконане, грошові кошти в розмірі основного боргу на рахунок позивача не надходили.
Суд встановив, що обов'язок Відповідача сплатити кошти виник з моменту набрання законної сили ухвалою про стягнення (21.06.2022). Позивач просить стягнути передбачені законом суми за період з 21.06.2022 по 13.10.2025, що становить 1211 днів прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом ст.11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1ст.12 ЦК).
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 ЦК).
Частиною 1 ст. 510 ЦК визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦК).
Відповідно до ч.1ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Згідност.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому, ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК).
Крім того, ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Крім того, за змістом ч. 2ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі №757/1623/20-ц).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання згідно рішення суду про стягнення боргу, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі №918/117/18, від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Також слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Крім того, ВС в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148св18, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).
Крім того, Верховним Судом в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20) роз'яснено, що передбачене статтею 625 Цивільного кодексу Україниправо кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з липня 2022 року по вересень 2025 року, суд визнає його коректним. Сума інфляційного збільшення боргу становить 560 280,42 грн. Суд враховує, що інфляційне нарахування на суму боргу здійснюється за кожен місяць прострочення, виходячи з індексу інфляції, встановленого Держстатом.
Щодо нарахування 3% річних, суд встановив, що період прострочення з 21.06.2022 по 13.10.2025 складає 1211 днів.
Математичний розрахунок(1 620 900,00 *3 % * 1211) / 365 = 161 335,06 грн.
Попри допущену в тексті позовної заяви механічну описку в зазначенні кількості днів у формулі (1358 замість фактичних 1211), сума вимоги в цій частині є арифметично правильною відносно реального періоду прострочення.
Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування позовних вимог, не подав контррозрахунку та не довів наявності обставин, які б звільняли його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи тривалий час невиконання відповідачем судового рішення (понад 3 роки), що призвело до значного знецінення грошових коштів, які мають бути сплачені Позивачу, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних у загальному розмірі 721 615,48 грн.
Щодо розбіжності у загальній ціні позову, заявленій Позивачем (728 615,48 грн), суд задовольняє вимоги в межах доведених розрахунками сум (інфляційні + 3%), що становить 721 615,48 грн.
V. Розподіл судових витрат.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» .
Таким чином, згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір позову підлягає стягненню з Відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 261, 267, 512, 515, 514, 526, 530, 533, 549-551, 599, 610-612, 624, 625, 626-628 Цивільного кодексу України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) інфляційні втрати у розмірі 560 280 (п'ятсот шістдесят тисяч двісті вісімдесят) грн 42 коп. та 3% річних у розмірі 161 335 (сто шістдесят одна тисяча триста тридцять п'ять) грн 06 коп., а всього - 721 615 (сімсот двадцять одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн 48 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 7 216,15 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто Свтошинським районний судом м. Києва за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Н.О. Петренко