Номер провадження: 11-сс/813/693/26
Справа № 523/280/26 1-кс/523/1221/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 23.02.2026 року про арешт майна в кримінальному провадженні №62025150020004838 від 21.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_9 та накладений арешт на тимчасово вилучене майно, яке вилучене 08.01.2026 року в ході проведення обшуку автомобіля Tesla Model 3, державний номер НОМЕР_1 , а саме на мобільний телефон «iPhone 17 Pro», який належить ОСОБА_8 ..
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження представник посилається на те, що копія повного тексту ухвали надійшла на його електрону пошту 27.02.2026 року, скорочений текст ухвали він та власник арештованого майна не отримували. Таким чином, саме з 27.02.2026 року власнику майна та його представнику стало відомо про результати розгляду клопотання слідчого про арешт майна.
Вимоги апеляційної скарги представник мотивує тим, що під час огляду транспортного засобу ОСОБА_8 повідомив слідчому пароль від вилученого мобільного телефону. Таким чином, з моменту вилучення телефону - 08.01.2026 року, до моменту накладення на нього арешту, у органу досудового розслідування було достатньо часу для огляду телефона та вилучення з нього всю необхідної інформації.
Представник стверджує, що на вилученому телефоні відсутня інформація, яка стосується кримінального провадження та звертає увагу, що власнику телефону про підозру до теперішнього часу повідомлено не було. Крім того, органом досудового розслідування не повідомлялось про наміри направити вилучений телефон для проведення експертних досліджень.
Представник вважає, що в даному кримінальному провадженні належний ОСОБА_8 мобільний телефон не відповідає критерію речового доказу, на який відповідно до ст.170 КПК України може бути накладений арешт..
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу; думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти її задоволення; вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо клопотання представника про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантується право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Пунктом 8 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 24 КПК України (далі - КПК) кожному гарантується забезпечення права на оскарження судових рішень.
Положеннями ч.1 ст.117 КПК встановлено, що пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Із матеріалів судової справи вбачається, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна здійснений слідчий суддею 23.02.2026 року.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа, повний текст ухвали доставлено до електронної скриньки представника власника майна 27.02.2026 року.
04.03.2025 року, тобто в межах 5-ти денного строку на апеляційне оскарження з моменту отримання копії ухвали, апеляційна скарга подана до Одеського апеляційного суду.
За таких обставин, з метою забезпечення права власника майна та його представника на доступ до суду, яке випливає з п.1 ст.6 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» і є невід'ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді підлягає поновленню.
Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що метою накладення арешту на майно є:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Положення даної норми КПК України узгоджуються зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, яка встановлює, які об'єкти, у відповідності до положень КПК, можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Так, положеннями ст.98 КПК встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
На теперішній час Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №62025150020004838 від 21.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.
Відомості до ЄРДР внесені на підставі повідомлення Представництва внутрішньої безпеки в Одеській області (з дислокацією у м. Одеса) 2 управління Головного управління Внутрішньої безпеки Служби безпеки України та заяви ОСОБА_10 від 21.11.2025 року.
Відповідно до вказаних повідомлень та заяви, а також шляхом проведення слідчих дій установлено, що командир роти №4 Батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , поєднуючи свої дії з вимаганням, за грошову винагороду в розмірі 2000 доларів США зловживаючи впливом на конкурсну комісію посприяв військовозобов'язаному мешканцю м.Одеси ОСОБА_10 щодо працевлаштування в його батальйон на посаду, яка забезпечує бронювання від мобілізації.
Надалі старшим слідчим в особливо важливих справах ОСОБА_9 в ході проведення комплексу слідчих (розшукових) дій в рамках кримінального провадження №62025150020004838 від 21.11.2025 на підставі ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси у справі № 523/280/26, проведено 08.01.2026 обшук автомобіля Tesla Model 3, д.н.з. НОМЕР_2 , в ході якого і був вилучений арештований оскарженою ухвалою мобільний телефон «iPhone 17 Pro», синього кольору, який належить ОСОБА_8 .
09.01.2026 року постановою старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією в м.Одесі) ТУ ДБР розташованого в м.Миколаєві ОСОБА_9 телефон iPhone 17 Pro, синього кольору, який належить ОСОБА_8 визнаний речовим доказом в кримінальному провадженні.
У судовому засіданні прокурор надала копію протоколу огляду мобільного телефону «iPhone 17 Pro». Відповідно до протоколу, в ході огляду телефону виявлені фото документів заявника в кримінальному провадженні ОСОБА_10 , а також в розділі «Вызовы» - виявлено контакти з абонентським номером НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_10 .
Таким чином, слід констатувати, що арештований мобільний телефон містить в собі інформацію, пов'язану зі спілкуванням ОСОБА_8 із заявником у кримінальному провадженні ОСОБА_10 .
Оцінуючи викладені обставини апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що вилучений під час проведення обшуку мобільний телефон відповідає критеріям визначеним статтею 98 КПК України, на яке відповідно до положень ч.3 ст.170 КПК України може бути накладений арешт, оскільки вилучене майно зберігає на собі сліди злочину.
Крім того, в судовому засіданні прокурор повідомила, що 20.03.2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні існує обґрунтована потреба в застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна з метою встановлення фактів чи обставин, які мають значення для проведення повного та всебічного досудового розслідування.
Апеляційний суд враховує, що на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває та проводяться всі необхідні слідчі (розшукові) дії направленні на отримання достатніх доказів для встановлення обставин вчинення злочину.
Відповідно до ч.1, п.7 ч.2 ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні потреби досудового розслідування, на даному етапі розслідування, виправдовують таке втручання у права та інтереси власника арештованого майна з метою збереження речового доказу в кримінальному провадженні.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи викладене апеляційний суд приходить до висновку, що слідчий суддя, задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги представника власника майна стосовно незаконності ухвали слідчого судді є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст.117, 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Задовольнити клопотання представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 та поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 23.02.2026 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 23.02.2026 року про арешт майна в кримінальному провадженні №62025150020004838 від 21.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України - залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4