Номер провадження: 22-ц/813/582/26
Справа № 509/530/23
Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
17.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М,, Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року за заявою представника ОСОБА_3 адвоката Гришенко Сергія Олександровича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
24.10.2023 року представник ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, згідно якої просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, направлення кореспонденції позивачу та сплачений судовий збір за заявою про перегляд заочного рішення суду у загальній сумі 200 583,54 грн.
В обґрунтування заяви представник відповідача зазначає, що ОСОБА_3 під час розгляду цивільної справи №509/530/23, скористався послугами адвоката для отримання професійної правничої допомоги, а також сплачував направлення кореспонденції позивачу по справі, що підтверджується копією квитанцій, накладною та описом вкладення у цінний лист та сплатив судовий збір за заявою про перегляд заочного рішення суду. У зв'язку з розглядом цивільної справи №522/17548/21, Адвокатським бюро були надані ОСОБА_3 послуги правової допомоги, що підтверджується копією Договору про надання правової допомоги №25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року, Додатковою угодою від 10 травня 2023 року №8 до Договору про надання правової допомоги №25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року (про порядок та обсяг надання юридичних послуг та розмір гонорару) та Актом про приймання-передачі наданих послуг від 20.10.2023 року, за яким сума гонорару адвоката за надану правничу допомогу є фіксованою і складає суму в розмірі 200 000 грн. Таким чином загальна сума судових витрат складає суму в розмірі - 200 583,54 грн.
Додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , судові витрати в сумі 200 583 (двісті тисяч п'ятсот вісімдесят три) гривні 54 коп., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу - 200 000,00 грн, направлення кореспонденції позивачу по справі - 36,00 грн та сплата судового збору за заявою про перегляд заочного рішення суду - 547,54 грн.
Не погоджуючись з таким додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року в частині задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в порушення процесуальних норм та не дотримання правових позицій Верховного суду, суд першої інстанції проаналізувавши акт про прийняття-передачу наданих послуг від 20.10.2023 року, наданий до суду представником відповідача, який взагалі не містить детального опису послуг, наданих представником відповідача, в повному обсязі задовольнив заяву представника відповідача, вирішив, що саме 200 000 гривень, які заявлені останнім - це співмірна та реальна сума адвокатських витрат представника відповідача, однак позивач не погоджується з такою позицією суду, виходячи з конкретних обставин справи.
Крім того, скаржник зазначає, що судом не враховано те, що представником відповідача протягом розгляду справи складено лише два процесуальні документи - відзив на позовну заяву від 11.07.2023 року та заява про ухвалення додаткового рішення від 24.10.2023 року, що, при цьому, не зазначено в акті наданих послуг від 20.10.2023 року. Фактично дії представника відповідача зводились лише до складання вищевказаних процесуальних документів, що не відповідає заявленим до відшкодування витратам на правничу допомогу в розмірі 200 000 грн, нібито понесеним відповідачем, які явно завищені та є не співмірними з наданою правничою допомогою. Судом не враховано ні час, який був затрачений представником відповідача на підготовку даних документів, ні складність справи та характер спірних відносин, при тому, що розмір даних витрат не відповідає реальності та розумності.
23.12.2025 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_3 адвоката Гришенко Сергія Олександровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 17.03.2026 року на 14:30 год. учасники справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавала.
Від представника ОСОБА_3 адвоката Гришенко С.О. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 17.03.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 адвоката Гришенко Сергія Олександровича про ухвалення додаткового рішення, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 200 583,54 грн, суд першої інстанції виходив з того, що подані відповідачем документи підтверджують витрати ОСОБА_3 на ведення справи адвокатом та надання професійної правничої допомоги, а також із урахуванням предмета спору та його ціни, відсутності заперечень зі сторони позивача щодо таких витрат, суд дійшов висновку, що розмір заявлених витрат є співмірним зі складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів боргу за договором позики.
Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
15.05.2023 року через засоби електронного зв'язку, представник ОСОБА_3 адвокат Гришко Сергій Олександрович звернувся до суду з заявою про вступ у справу як представника та надання доступу до електронної справи у підсистемі «Електронний суд».
До заяви адвокат додав ордер серії ОД № 435964 від 04 лютого.2020 року, що підтверджує повноваження адвоката Гришко С.О. на представництво інтересів ОСОБА_3 у Овідіопольському районному суді Одеської області на підставі договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року (т. 1 а. с. 58).
19.05.2023 року представником ОСОБА_3 адвокатом Гришко С.О. до суду повторно подано клопотання про надання доступу до електронної справи у підсистемі «Електронний суд» (т. 1 а. с. 63).
23.05.2023 року представник ОСОБА_3 адвокат Гришко Сергій Олександрович звернувся до суду з клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (т. 1 а. с. 65).
26.05.2023 року від представника ОСОБА_3 адвоката Гришка С.О. до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 квітня 2023 року, згідно якого представник просив скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду (т. 1 а. с. 70-75).
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2023 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 04 квітня 2023 року скасовано.
12.07.2023 року представником ОСОБА_3 адвокатом Гришко С.О. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник просив поновити строк на подання відзиву та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі (т. 1 а. с. 100-106).
У відзиві адвокат вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи складає суму витрат на правову допомогу. Разом з тим, зазначено, що докази на підтвердження понесених відповідачем судових витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
12.07.2023 року представник ОСОБА_3 адвокат Гришко Сергій Олександрович звернувся до суду з клопотанням про витребування оригіналу договору позики (т. 1 а. с. 114-116).
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
24.10.2024 року представником ОСОБА_3 адвокатом Гришко Сергієм Олександровичем подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення понесених відповідачем судових витрат, згідно якої просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, направлення кореспонденції позивачу та сплачений судовий збір за заявою про перегляд заочного рішення суду у загальній сумі 200 583,54 грн (т. 1 а. с. 155-159).
З доказів на підтвердження понесених відповідачем судових витрат вбачається наступне.
Так, з пункту 1. Договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року, що укладений між Адвокатським бюро «Гришко і партнери», в особі керуючого бюро Гришка Сергія Олександровича та ОСОБА_3 вбачається, що Бюро бере на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту з метою захисту інтересів Клієнта в якості його захисника та представника зі всіма правами, що має Клієнт.
Відповідно до п. 4 Договору, за надання правової допомоги Клієнт сплачує на Бюро гонорар, розмір і порядок оплати якого погоджується Сторонами у Додатку до даного Договору.
Згідно з п. 9 Договору, договір укладений сторонами у двох автентичних примірниках - по одному для кожної із сторін на термін дії до 24 жовтня 2024 року, крім випадків її дострокового припинення за згодою сторін, за ініціативою однієї сторони або внаслідок обставин непереборної сили (т. 1 а. с. 160).
10 травня 2019 року сторонами укладено та підписано Додаткову угоду № 8 до Договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року, в якій визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро.
Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що Бюро зобов'язується надати Клієнту наступні послуги:
- консультації та роз'яснення з подібних правових питань;
- ознайомлення з позовною заявою та наданими до неї копіями документів;
- вивчення та аналіз отриманої інформації, аналіз судової практики та правових позицій ВС з подібних питань;
- підготувати заяву про перегляд заочного рішення суду та підготувати всі необхідні документи для її подачі до суду;
- представлення інтересів Клієнта перед приватним виконавцем при проведенні/скасуванні виконавчих дій;
- складення відзиву на позовну заяву та інших необхідних процесуальних документів по справі, складення та направлення адвокатських запитів та клопотань до суду під час розгляду справи;
- участь у судових засіданнях (безпосередня присутність в суді чи відео конференції-);
- вчинення інших необхідних дій для досягнення обумовленого результату Сторонами.
Згідно пункту 3 Додаткової угоди, розмір гонорару адвоката Бюро за надання правової допомоги по захисту порушених та невизначених прав Клієнта становить фіксовану суму у розмірі 200 000 гривень.
Пунктом 4 Додаткової угоди передбачено порядок приймання-передачі наданої правової допомоги, зокрема, п. 4.1. правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печаткою ( за наявності).
Відповідно до Акту про прийняття-передачу наданих послуг від 20 жовтня 2023 року Бюро з 10 травня 2023 року по 20 вересня 2023 року надано Клієнту правову допомогу відповідно до Договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року щодо захисту порушених прав Клієнта ОСОБА_1 при зверненні до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 11.10.2019 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а саме з 12.10.2021 року по 10.01.2023 року у розмірі 25 548 509 гривень 50 коп., а клієнт прийняв надані послуги.
Згідно пункту 2 Акту, вартість послуг становить суму у розмірі 200 000 грн, яка була фіксованою та обумовлена сторонами у Додатку № 8 до Договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року.
Жодних претензій по якості, повноті ,строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Бюро немає (т. 1 а. с. 162).
Також, до клопотання додано докази направлення клопотання про долучення доказів іншим учасникам справи.
Колегія суддів виходить з такого.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому серед основних засад (принципів) цивільного судочинства п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплює принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено загальне правило щодо можливості подачі доказів про судові витрати протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У той же час ЦПК України містить спеціальну норму з цього приводу, а саме ст. 246 ЦПК України, зі змісту якої вбачається, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення витрат.
Подібні висновки висловленні у постанові у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 дійшов наступного правового висновку:
«Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 ЦПК України).
Таким чином, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.
У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
У вищевказаній справі Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».
Обов'язок обґрунтувати причини неподання доказів у встановлений законом строк покладається на сторону, яка звертається з відповідною заявою про стягнення судових витрат; суд не зобов'язаний самостійно з'ясовувати підстави пропуску такого строку або причини неподання доказів до закінчення розгляду справи.
З матеріалів даної справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_3 в суді першої інстанції представляв адвокат Гришко С.О.
На виконання вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України у першій заяві по суті спору, а саме у відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Гришко С.О. зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складаються з витрат на правову допомогу адвоката та вказав, що докази на підтвердження понесених відповідачем судових витрат будуть протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
19.10.2023 року Овідіопольського районного суду Одеської області по суті спору ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тобто мета надання адвокатом Гришко С.О.правової допомоги ОСОБА_3 в суді першої інстанції досягнута. Зазначене рішення суду набрало законної сили та в апеляційному порядку не оскаржувалося.
24.10.2024 року представником ОСОБА_3 адвокатом Гришко Сергієм Олександровичем подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення понесених відповідачем судових витрат, згідно якої просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, направлення кореспонденції позивачу та сплачений судовий збір за заявою про перегляд заочного рішення суду у загальній сумі 200 583,54 грн.
Вирішуючи питання про дотримання строку, встановленого законом, для подання доказів витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 , апеляційний суд враховує, що акт про прийняття-передачу наданих послуг складено лише 20 жовтня 2023 року, що унеможливлювало подання доказів понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у їх сукупності до закінчення судових дебатів.
З огляду на викладене, стороною відповідача дотримано строки і порядок подання доказів про розмір судових витрат, визначені у частині восьмій статті 141 ЦПК України.
За таких обставин, у суду першої інстанції були наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У пункті 135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Не маючи повноважень втручатися у відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення гонорару адвоката за надані ним послуги, суд лише здійснює оцінку дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності такого гонорару вчиненій адвокатом роботі під час судового провадження у справі з урахуванням складності та значення справи, за умови подання іншою стороною клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
На підтвердження понесених судових витрат позивача на правничу допомогу представником надано наступні докази:
- Договір про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року, що укладений між Адвокатським бюро «Гришко і партнери», в особі керуючого бюро Гришка Сергія Олександровича та ОСОБА_3 вбачається, що Бюро бере на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту з метою захисту інтересів Клієнта в якості його захисника та представника зі всіма правами, що має Клієнт;
- Додаткову угоду № 8 до Договору про надання правової допомоги № 25/10/19-1 від 25 жовтня 2019 року, що укладено та підписано сторонами 10 травня 2019 року, в якій визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро;
- Акт про прийняття-передачу наданих послуг від 20 жовтня 2023 року.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що справа з підстав розгляду спору по суті перебувала у провадженні суду першої інстанції з лютого 2023 року по жовтень 2023 року, під час якого представником відповідача у справі подавалися процесуальні документи, зокрема, клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, заява про перегляд заочного рішення, відзив на позовну заяву, клопотання про витребування доказів. Крім того, адвокат прийняв участь у судовому засіданні призначеному на 02.08.2023 року в режимі відеоконференції.
Щодо посилань скаржника на відсутність детального опису послуг, наданих представником відповідача, в акті про прийняття-передачу наданих послуг від 20.10.2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Так, пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Зокрема Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що "при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис наданих послух лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм під час оцінки такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Крім того, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заперечив щодо заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу, вказуючи на невідповідність витрат критерію реальності наданим адвокатом послуг, недоведення необхідності таких витрат та вказував на їх неспівмірність з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами).
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом постанови від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Ухвалюючи додаткове рішення за заявою представника відповідача та стягуючи з позивача судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 200 000 грн, суд першої інстанції, виходив з відсутності заперечень сторони позивача щодо заявленого відповідачем розміру судових витрат.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24, від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24, додатковій постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20 та інших.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У справі, яка переглядається, відсутні докази належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості подати клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу у суді першої інстанції, однак зміг реалізувати своє право на надання заперечення проти стягнення з нього витрат на правову допомогу у розмірі 200 000 грн. лише в самій апеляційній скарзі.
Тому, колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на правову допомогу в якості заперечень проти заявленого відповідачем розміру витрат на правову допомогу понесених ним в суді першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає частково слушними посилання позивача про завищений розмір заявлених відповідачем судових витрат на правову допомогу щодо складності справи, ціни позову та обсягу виконаних адвокатом робіт.
Тому враховуючи положення статті 141 ЦПК України, зважаючи на підставу, предмет та ціну позову, типовість обставин справи, щодо яких існує стабільна судова практика, апеляційний суд зазначає, що вказані представником відповідача витрати до стягнення з ОСОБА_1 , зокрема на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 200 000 грн є такими, що у повній мірі не відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їхнього розміру.
У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 127/9918/14-ц вказано, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Оскільки колегія суддів доходить висновку про неспівмірність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу складності справи, не відповідність критерію розумності, та співмірності із виконаною роботою адвоката, обрахована стороною відповідача вартість наданих адвокатом послуг підлягає зменшенню.
Слід зазначити, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховується: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах певної або всіх судових інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 910/20852/20.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 у розмірі 12 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник Згода Олексій Олександрович - задовольнити частково.
Додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2024 року в оскаржуваній частині - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 12 000 гривень.
В іншій частині заяви про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 02.04.2026 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова