Єдиний унікальний номер №333/7987/25
Провадження №2/333/550/26
07 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Піха Ю.Р., за участю секретаря судового засідання Пузанової А.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Представник акціонерного товариства "УКРСИББАНК" адвокат Останкова Валентина Олександрівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», з 24.11.2018 року акціонерне товариство «УКРСИББАНК») та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11377344000 від 15.08.2008 року, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 413780,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15.50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 14.08.2015 року.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №11377344000/3 від 15.08.2008 року, відповідно з яким в іпотеку передано квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 333875.00 грн.
Відповідно до п.6.1 договору іпотеки цей договір діє з моменту нотаріального посвідчення і до повного виконання зобов'язань за договором, що обумовлює основне зобов'язання. Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, у тому числі і тих, що можуть бути зміненими (п. 1.3 договору іпотеки). Також в забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по договору між Банком та ОСОБА_1 , та між Банком та приватним підприємством «Владіма» були укладені договори поруки. Позичальник не виконував умови кредитного договору тривалий строк щодо щомісячного повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. Вимоги банку від 02.02.2011 року, що були направлені як позичальнику так і іпотекодавцю, не були виконані.
У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як поручителя) та приватного підприємства «Владіма» (як поручителя) про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у солідарному порядку, яка станом на 11 березня 2013 року складала 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390286,60 грн з яких: 34 856,77 дол. США, що за курсом НБУ 278 610,16 грн - кредитна заборгованість, 13 971,78 дол. США, що за курсом НБУ 11 1676, 44 грн - заборгованість зі сплати процентів, а також пеня в сумі 26 801,88 грн.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09 грудня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП « ОСОБА_4 » на користь ПАТ «УкрСиббанк» 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390 286,60 грн, та пеню в розмірі 26 801,88. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 лютого 2020 року представник ОСОБА_3 , подала заяву про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні, судові повістки не отримувала, про розгляд справи не повідомлялась. Наполягала на припиненні поруки згідно з вимогами статті 559 ПК України.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2020 заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року скасоване, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48 828,55 дол. США та пеню в розмірі 26 801,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишені без змін.
Подавши позов у 2013 році про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителів, та отримавши заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року про стягнення боргу з позичальника та поручителя ОСОБА_1 банк легітимно очікував на погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у виконавчому провадженні у тому числі за рахунок коштів та майна поручителя ОСОБА_3 , до якого належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває в іпотеці.
Однак, в порушення всіх розумних строків ОСОБА_5 через сім років подала заяву про перегляд заочного рішення та зустрічну позовну заяву, розгляд цієї справи тривав майже 10 років та кінцеве рішення по справі прийнято тільки 05 квітня 2023 року з ухваленням постанови Верховного Суду.
Таким чином, про існування порушенного права на погашення кредитної заборгованості за рахунок майна поручителя, у тому числі за рахунок звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, під час процедури виконавчого провадження, Банк дізнався лише 01 червня 2022 року в момент ухвалення постанови Запорізького апеляційного суду, якою залишено без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року щодо відмови у стягнення боргу з поручителя ОСОБА_1 .
Преставник позивача зазначив, що перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки з 2014 року була заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що діяла відповідно до Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті. Тому навіть у разі прийняття судом рішення про звернення стягнення на предметі іпотеки це б не призвело до ефективного захисту прав Банку в зв'язку з неможливістю примусового виконання такого рішення суду.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п'ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.
Строки позовної давності були продовжені з 2020 року у зв'язку з карантином, та у 2022 році зупинені в зв'язку з введенням воєнного стану. Відповідно до п.12 та п.19 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк позовної давності продовжується на період дії карантину та зупиняється на строк дії воєнного стану в Україні, а саме: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУШ-19), строки, визначені статтями 257, 258. 362. 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.{Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020} 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022. затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану .{Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-ІХ від 15.03.2022: в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023}
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року про стягнення боргу за кредитним договором залишається не виконаним. В рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48 828,55 дол. США та пеню в розмірі 26 801,88 грн., що стягнута рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року, АТ «УКРСИББАНК» має право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 .
Ухвалою судді від 27.08.2025 позовну заява прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
14.10.2025 до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жидкової Л.І. про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Представник позивача в судове засідання, не з'явився, надав суду заяву, в якій просив суд провести розгляд справи за відсутності представника АТ «УКСИББАНК», на задоволенні позову наполягає, просив його задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Жидкова Л.І. заяву про застосування строків позовної давності підтримала, просила відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що
15.08.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (з 21.12.2009 Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», з 24.11.2018 року акціонерне товариство «УКРСИББАНК») та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11377344000, згідно з умовами якого останній отримав кредит в іноземній валюті в сумі 413780,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15.50 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 14.08.2015 року.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №11377344000/3 від 15.08.2008 року, відповідно з яким в іпотеку передано квартира за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 333875.00 грн.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 09 грудня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПП « ОСОБА_4 » на користь ПАТ «УкрСиббанк» 48 828,55 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 березня 2013 року становить 390 286,60 грн, та пеню в розмірі 26 801,88. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 лютого 2020 року представник ОСОБА_3 , подала заяву про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не була присутня в судовому засіданні, судові повістки не отримувала, про розгляд справи не повідомлялась. Наполягала на припиненні поруки згідно з вимогами статті 559 ПК України.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2020 заяву представника ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 03 вересня 2013 року задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2013 року скасоване, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48 828,55 дол. США та пеню в розмірі 26 801,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишені без змін.
Позивач зазначає про існування його порушенного права на погашення кредитної заборгованості за рахунок майна поручителя, у тому числі за рахунок звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, під час процедури виконавчого провадження, хоча доказів звернення рішення суду до виконання після ухвалення заочного рішення суду від 03.09.2013 не надає. Вказує, що перешкодою у зверненні стягнення на предмет іпотеки з 2014 року була заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що діяла відповідно до Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст. 526 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у розмірах і в порядку, що встановлені договором. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України також передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 525 ЦК України встановлена неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов.
Згідно вимог ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає, серед іншого, на підставі договору (ч.1 ст.574 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторамицього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 липня 2020 року у справі № 8-р/2020 зазначив, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст. 12 Закону України «Про іпотеку», а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ч.1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Згідно положень частин 1 та 2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач правомірно заявив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки основне зобов'язання ОСОБА_2 не виконане і останній не погасив заборгованість, а відповідач набула статус іпотекодавця.
Разом з тим, представником відповідача подано до суду письмову заяву про застосування строків позовної давності, в якій представник просить застосувати наслідки пропуску строків позовної давності до всіх вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, встановлено, що доказів вчинення боржником будь-яких платежів, чи списання банком коштів в рахунок погашення заборгованості при настанні строків платежів суду не надано.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно умов договору про надання споживчого кредиту №11377344000 від 15.08.2008 банк зобов'язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язується прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 41378 дол. США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтет них платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 200435,03 грн. 03 коп. за курсом Національного банку України на день укладення цього договору. Згідно п. 1.2.2 вказаного договору позичальнику у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 14.08.2015.
Згідно п. 1.4 кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не по'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на споживчі потреби під заставу нерухомого майна, а саме двохкімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , індлентифікаційни номер 2552804765.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 26 серпня 2025 року.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч.2 ст. 1050 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, сторони кредитного договору встановили як кінцевий строк повернення кредиту - до 14 серпня 2015 року включно,
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з умовами укладеного між сторонами у справі кредитного договору, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.
Згідно матеріалів справи встановлено, що позивачем не надано підтверджуючих доказів сплати жодного платежу боржником за кредитним договором.
Проте, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2021 року, яким переглянуто заочне рішення суду від 03.09.2013, позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково, та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 15 серпня 2008 року № 11377344000 в розмірі 48 828,55 дол. США та пеню в розмірі 26 801,88 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 серпня 2008 року № 220465 укладеним між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Як вже зазначалося вище, відомостей щодо погашення заборгованості боржником відсутні, а тому початком перебігу позовної давності є 14.08.2015 кінцевий термін повернення кредиту.
Тому на момент звернення до суду з позовом (26 серпня 2025 року) загальна позовна давність сплила.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня
2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача.
У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача, в розмірі, сплаченому при зверненні до суду з даним позовом.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 251-254, 256, 257, 260-262, 264, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 546, 572, 574, 575, 610-612, 625, 626, 628, 629, 1048-1050, 1054, 1216-1218, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», статтями 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 158, 209, 258, 259, 263-266, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.Р. Піх