Справа № 216/5367/25
провадження 2/216/632/26
іменем України
13 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Цимбалістенко О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАСТА КОМПАНІ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди, -
І.Виклад позиції позивача.
Представник позивача ОСОБА_2 звернулася в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАСТА КОМПАНІ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказує, що «07» березня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду оператора заправних станцій 2 розряду АЗС до ТОВ «АВАСТА КОМПАНІ».
Станом на 01.07.2025 року це підприємство перед має заборгованість по заробітній платі у сумі 57 774,76 гривень.
Однак, з позивачем не проведені розрахунки по заробітній платі за період з грудня 2024 року по сьогоднішній день. А заробітна плата за листопад 2024 року була виплачена з суттєвою затримкою - в березні 2025 року.
З метою отримання інформації про суму нарахованої але не виплаченої мені заробітної плати, а також про причини затримки, позивач звернулась до свого роботодавця з заявою від 28 травня 2025 року та направила її засобами поштового зв'язку за адресою місцезнаходження так як безпосередній керівник та представники роботодавця перестали виходити на зв'язок, попередньо зібравши коллектив з вимогою написати заяву про звільнення, від чого позивач відмовилась
Крім того, позивач була вимушена звернутись зі скаргою на дії роботодавця до Держпраці через форму на сайті, однак отримала відповідь що відповідач вже не вперше порушує права працівників, не виплачуючи заробітну плату та не допускає контролюючий орган до перевірок (копія відповіді додається). Підтвердженням систематичних порушень відповідачем своїх обов'язків по виплаті заробітної плати є також наявне в реєстрі судових рішень рішення Долинського районного суду Кіровоградської області на користь нещодавно звільненого працівника про стягнення з ТОВ «АВАСТА КОМПАНІ» невиплаченої заробітної плати (справа № 388/727/25).
У зв'язку з неотриманням від відповідача відповіді на заяву позивача інформації про нараховану але не виплачену заробітну плат, 19 червня представником позивача адвокатом Шиловою А.В. на електронну пошту відповідача зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, направлено адвокатський запит про витребування інформації про заробітну плату позивача, однак станом на дату подання позову, відповідь на запит не надійшла.
Разом з тим, для підрахунку заборгованості по заробітній платі, позивачем отримано довідку Пенсійного фонду України форми ОК-7.
Зазначеною довідкою підтверджується факт нарахування відповідачем та суми фактичного заробітку позивачки за оскаржуваний період з грудня 2024 року по квітень 2025 року. Суми заробітку за травень та червень 2025 року не зазначено, водночас, з метою визначення суми позовних вимог, позивачем обраховано середньомісячну заробітну плату (виходячи з суми заробітної плати за останні 12 місяців тобто з травня 2024 року по квітень 2025 року та шляхом ділення на 12 календарних місяців), середньомісячна заробітна плата позивачки склала 10 199, 42 гривні, таким чином за травень та червень 2025 року сума заробітної плати складає 20 398, 84 гривні. Загальна сума невиплаченої відповідачем заробітної плати з грудня 2024 року по червень 2025 року складає 57 774, 76 грн.
З вини відповідача позивач не отримала свою заробітну плату у сумі 57 774, 76 грн, у зв'язку з чим остання просила стягнути її.
Так, позивач не отримувала належну їй заробітну плату протягом тривалого терміну (більше ніж пів року), що спонукало її докладати додаткових зусиль для організації свого життя - зокрема позичати гроші у родичів та знайомих, внаслідок чого позивач відчувала приниження та душевні страждання. Окрім того, позивач зазнавала мобінгу - представники роботодавця неодноразово і особисто і в телефонних розмовах спонукали її звільнитися, відповідач ігнорував письмові звернення, зокрема заяву про виплату заробітної плати від 28 травня, направлену засобами поштового зв'язку. Підтвердженням систематичної протиправної поведінки відповідача є також копія відповіді територіального органу Державної служби України з питань праці на скаргу позивача, в якій йдеться про неодноразові порушення вимог чинного трудового законодавства відповідачем. Всі ці обставини змусили позивача відчувати безпорадність, пригнічення та невпевненість у своєму майбутньому. Таким чином, позивач вважає достатнім розмір компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси у сумі 25 000 грн.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Заяви та клопотання від учасників справи не надходили.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 07 березня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на посаду оператора заправних станцій 2 розряду АЗС до ТОВ «АВАСТА КОМПАНІ», що підтверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_1 .
З метою отримання інформації про суму нарахованої але не виплаченої заробітної плати, а також про причини затримки, позивач звернулась до свого роботодавця з заявою від 28 травня 2025 року та направила її засобами поштового зв'язку за адресою місцезнаходження, накладна 500000165440. Відповіді не отримала.
Крім того, позивач була вимушена звернутись зі скаргою на дії роботодавця до Держпраці через форму на сайті.
Південно-Східне міжрегіональне управління з питань праці на електронне звернення від 28.05.2025 № П-2081-25 повідомило позивача, що у березні 2025 року в ТОВ «Аваста Компані» була спроба проведення перевірки контролю виконання припису, в тому числі з питань викладених у зверненні.
Керівництвом ТОВ «Аваста Компані» створено перешкоди (ненадання інформації, необхідної для проведення перевірки, перешкода в реалізації прав інспекторів праці, визначених в чинних нормативно - правових актах) в проведенні позапланової перевірки. За вчинення перешкод до ТОВ «Аваста Компані» застосовані штрафні санкції, передбачені ст. 265 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Матеріали спроби проведення перевірки у березні 2025 року передані до правоохоронних органів з ознаками злочину, передбаченого ст. 175 Кримінального кодексу України для надання юридичної оцінки по відношенню до керівництва ТОВ «Аваста Компані». Міжрегіональне управління не має права зобов'язати керівника ТОВ «Аваста Компані» виплатити заборговані кошти. Трудові спори відповідно до ст.221 КЗпП України розглядаються комісіями по трудових спорах та місцевими загальними судами. Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивачем здійснено розрахунок заборгованості по заробітній платі за формою ОК-7. Та вважає, що позивачем не виплачено заробітну плату у розмірі 57774,76 грн.
Згідно з відповіді № 2509141 від 25 березня 2026 року з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та /або про суми доїодів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи вбачається, що відповідач нараховував заробітну плату за період з грудня 2024 року по травень 2025 року. Відомості про нарахування заробітної плати з червня 2025 року по грудень 2025 року відсутні.
V. Оцінка Суду.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. (ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, ст. 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Згідно із ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 242/3051/18 про стягнення заборгованості по заробітній платі встановив, що «Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
За таких обставин з урахуванням положень ст.ст. 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав. Подібний висоновок також зазначений у Постанові Верховного суду від 1 січня 2024 року справа № 182/5/22 провадження № 61-10126св23.
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).
Суди, встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості за спірний період, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації у зв'язку з порушенням термінів її виплати, дійшли правильних висновків щодо відмови у позові за недоведеністю». Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16.08.2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
У Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 ЗУ «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Звертаючись до суду, позивач вказав про наявність у відповідача перед ним заборгованості із заробітної плати, яка ним не отримувалася за період з грудня 2024 року по червень 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно із ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма № п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.
Отже, враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розкладу, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей. Отже, згідно з наведеними вище положенням трудового законодавства, роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування заробітної плати працівникам. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу. Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 року справа № 2040/7558/18.
Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 року у справі № 493/2031/17 дійшов також висновку, що належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, є табель обліку використання робочого часу.
Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові від 26.06.2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18), Велика Палата Верховного Суду вказала, що слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, звернула увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду оператора заправних станцій 2 розряду АЗС в ТОВ «АВАСТА КОМПАНІ» з 07 березня 2023 року.
В матеріалах справи відсутні жодні відомості щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з грудня 2024 року по червень 2025, як і відсутні належні докази посадового окладу позивача у вказаний період- штатні розписи, накази та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості.
В обґрунтування наявності заборгованості по заробітній платі позивачем надано до суду довідка Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма ОК-7) від 27 травня 2025 року з якої не вбачається підтвердженння факту заборгованості по заробітній платі. Зазвичай, довідку ОК-7 використовують для визначення страхового стажу для розрахунку сум лікарняних, нарахування допомоги по безробіттю тощо.
Форма ОК-7 є додатком 7 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 6 розділу V), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Отже, з наведеного вище, слід дійти висновку, що реєстр застрахованих осіб має лише суто технічне призначення для акумулювання інформації про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16.08.2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).
Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-7 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2011 року по 2025 рік та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з грудня 2024 року по червень 2025 року (межі заявлених вимог) та ті обставини, що заробітна плата у вказаний період не нараховувалася.
З відповіді про отримані доходи ОСОБА_1 . З 1 кварталу 2024 року по 4 квартал 2025 року також неможливо встановити чи працювала ОСОБА_1 у період з грудня 2024 року по червень 2025 року, чи скільки днів було відпрацьовано за вказаний період.
Фактично основними доводами, на які посилався позивач у своєму позові, є виконання роботи з і не отримання за це заробітної плати. Облік робочого часу (виконаної роботи) проводиться відповідно до вимог ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці». На підставі табеля обліку робочого часу здійснюється оплата праці за відпрацьовані працівником години (дні) роботи у відповідному місяці, виходячи з розміру годинної тарифної ставки/місячного посадового окладу.
Згідно вимог процесуального законодавства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявляючи вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за роботу виконану, позивач з урахуванням заперечень щодо цих обставин з боку відповідача, має довести той факт, що він дійсно виконував роботу і, відповідно, має право на нарахування оплати за виконану роботу, з огляду на те, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Обставини за яких, відповідач не спростував подібних тверджень позивача, за відсутності жодних доказів в цій частині не є безумовною підставою для задоволення таких вимог. Разом із тим, позивачем до матеріалів справи графік роботи долучений не був, незважаючи на те, що він має суттєве значення, оскільки може впливати на розмір заборгованості, що стягується. Вказане узгоджується з зазначеними вище висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 31.05.2021 року у справі № 242/3051/18, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах
Наявність таких суттєвих протиріч між наявними у справі доказами унеможливлює встановлення дійсних обставин справи, режиму роботи підприємства, і як наслідок, підстав та розмірів нарахування працівникам, у тому числі і позивачу, заробітної плати та її складових.
Таким чином, матеріалами справи і жодним наданим позивачем доказом не доведено розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо), а ОСОБА_1 за спірний період не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та по її заборгованості, унаслідок чого є непідтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати на загальну суму 57774,76 гривень.
Отже в сукупності вказаних обставин в матеріалах справи відсутні документи кадрового та бухгалтерського обліку, які б підтверджували наявність заборгованості із заробітної плати і така вимога не підлягає задоволенню.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі з червня грудня 2024 року по червень 2025 року у розмірі 57774,76 гривень задоволенню не підлягає через його необґрунтованість та недоведеність.
Заявляючи вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за виконану роботу, позивач має довести той факт, що він дійсно виконував роботу і, відповідно, має право на її оплату, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Обставини за яких, відповідач не спростував подібних тверджень позивача, за відсутності жодних доказів виконаної позивачем роботою протягом вказаного періоду не є підставою для безумовного задоволення таких вимог.
Оскільки позовна вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі не підлягає задоволенню, а похідна вимога про стягнення моральної шкоди залежить від задоволення першої позовної вимоги, суд в такому разі не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Отже, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 1, 21 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 430 ЦПК України, суд, -
1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАСТА КОМПАНІ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди - відмовити.
2. Судови витрати на оплату судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
5.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6.Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення складено 13 квітня 2026 року.
Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО