17 квітня 2026 року
м. Київ
справа №380/5665/25
адміністративне провадження №К/990/15095/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 в адміністративній справі №380/5665/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-австрійське підприємство “Галінвест» до Львівської міської ради про визнання протиправною та нечинною ухвали,
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-австрійське підприємство “Галінвест» до Львівської міської ради про визнання протиправною та нечинною ухвали. Визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 “Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 “Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку»» в частині встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 03 “Земельні ділянки громадської забудови (земельні ділянки, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування)» для всіх підрозділів з кодом 03 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об'єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки; встановлення у додатку до вказаної ухвали ставки земельного податку для юридичних осіб за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), з видом цільового призначення 11 “Земельні ділянки промисловості (земельні ділянки, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд)» для всіх підрозділів з кодом 11 за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності; громадських організацій осіб з інвалідністю України, їхніх підприємств (об'єднань); релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством України порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових будівель) на рівні 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Зобов'язано Львівську міську раду невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 03.04.2026 вдруге надійшла касаційна скарга Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 в адміністративній справі №380/5665/25. Попередньо подана касаційна скарга повернута скаржнику ухвалою суду від 16.03.2026, внаслідок не викладення ним підстав касаційного оскарження, передбачених частино. 4 статті 328 КАС України.
Також, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення з касаційною скаргою, з огляду на поважність причин пропуску строку звернення з даною касаційною скаргою, внаслідок необхідності усунення недоліків касаційної скарги в контексті належного викладення підстав касаційного оскарження, що одразу вчинялось ним після отримання ухвали суду - 16.03.2026 року.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Так, відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);
- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
1) Підставою касаційного оскарження скаржником вказано п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України з посиланням на неправильну застосування судом першої та апеляційної інстанції положень пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України та п.п. 6, 7 ст. 20 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі №911/1834/18; від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 в частині того, що юрисдикція господарських судів поширюється на справи щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, та спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції. Враховуючи те, що позивач звернувся за захистом права постійного користувача земельними ділянками через обмеження прав в економічній конкуренції, Львівська міська рада вважає, що спір у даній справі мав б розглядатись в порядку господарського судочинства.
2) Також, підставою касаційного оскарження вказано пункт 3 частини 4 ст. 328 КАС України - у зв'язку із неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції положень абзацу 1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, пунктів 274.1, 274.2 ст.274 ПК України та частини 4 статті 20 Закону України “Про Антимонопольний комітет України» в частині того, що: 1) саме сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень, законодавчу визначеність нормами ПК України меж ставок земельного податку, де 12 % від нормативної грошової оцінки можливо встановити лише за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання. Відповідно земельний податок як обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) не може бути встановлено на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки; 2) в частині, відсутності обов'язку сільських, селищних, міських рад погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків.
За доводами скаржника, в межах даної справи позивачем та судом зроблено неправильні висновки про те, що орган місцевого самоврядування самостійно не може приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків для власників та постійних користувачів земельних ділянок, встановлювати різні ставки земельного податку. Тоді, як за доводами скаржника, висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній.
3) Крім цього, підставою касаційного оскарження визначено п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, з посиланням на те, що в межах даної справи міська рада як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції заявлялись клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення судових справ №914/305/22; №914/1333/25, однак суди відмовляли у зупиненні провадження у справі, порушили право позивача на подання як доказів судових рішень, в яких було б встановлено преюдиційні обставини із даною справою. Крім того, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі №380/5665/25. Судом ж першої інстанції питання закриття провадження не ставилось на обговорення взагалі. Тому Львівська міська рада вважає, що в даній справі №380/5665/25 наявні правові підстави для закриття провадження у даній справі.
Однак колегія суддів звертає увагу, що як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2021 року по справі №0940/2301/18 дійшли висновку, що відповідач, застосувавши критерій повноти інформації у відомостях з Державного земельного кадастру для встановлення ставок земельного податку, діяв не у відповідності до закону, порушив принципи податкового законодавства, встановлені пунктом 4.1 ст.4 Податкового кодексу України рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації та нейтральності оподаткування. Тоді, як рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.
До того ж, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року в справі № 640/9593/20 суди дійшли висновку, що у разі прийняття нормативно-правових актів, які можуть вплинути на конкуренцію, органи місцевого самоврядування зобов'язані погоджувати відповідні проєкти з Антимонопольним комітетом чи його територіальними відділеннями. При установленні податків та зборів слід дотримуватись як принципів податкового законодавства, зокрема шляхом встановлення таких податків і зборів та їх розмірів, які б не мали впливу на конкурентоздатність платників податків, так і вимог Закону №2210-ІІІ, яким чітко встановлено поширення його норм і на відносини між органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання. При цьому сама лише можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених частинами першою та другою статті 15 Закону № 2210-ІІІ, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
За встановленими судами обставинами справи, 20.02.2025 Західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України у справі № 63/4-03-26-2025 прийнято рішення, яким визнано «дії Львівської міської ради, які полягають у прийнятті Ухвали від 04.07.2024 №4967 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 №1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку « (Додаток 1), яка набрала чинності з 01.01.2025 і якою встановлені різні ставки із сплати земельного податку для юридичних та фізичних осіб по однаковому коду 02.01, а також різні ставки із сплати земельного податку по кодам 02;03;04;06;07;08;10;11;12;13;14, де юридичні особи та фізичні особи-підприємці в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки та якщо відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель, сплачуватимуть земельний податок за різними ставками, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 3 статті 50 та абзацом восьмим частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
До того ж, з рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.02.2025 у справі № 63/4-03-26-2025 підтверджено дискримінаційність у діях Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваної ухвали від 04.07.2024 №4967.
За наслідками дослідження змісту рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.02.2025 у справі № 63/4-03-26-2025 та ухвали Львівської міської ради № 6117 від 02.04.2025 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 "Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку"» суд дійшов висновку, що указана ухвала Львівської міської ради № 6117 від 02.04.2025 не змінює в повному обсязі абзац 5 приміток додатку 1 ухвали Львівської міської ради від 04.07.2024 №4967, а натомість в такій збережено встановлення різних ставок земельного податку за додатковими критеріями (в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки), які ставлять у нерівне становище суб'єктів господарювання та можуть призвести до обмеження конкуренції. Отже за висновками судів, Податковий кодекс України не містить критерію встановлення ставок податку в залежності від того чи внесена до відомостей Державного земельного кадастру інформація про земельні ділянки.
Крім цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що Львівська міська рада заперечує наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 4610136600:03:001:0067) площею 0,66 га на підставі державного акту на право користування землею, серії Б №039434, зареєстрованого 24.07.1993 за №9 та земельною ділянкою (кадастровий номер 4610137200:08:007:0122) площею 1,63 га на підставі державного акту на право користування землею, серії ЛВ №40807010, виданого 10.06.1994. Вказане обґрунтовує тим, що в пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 суд зробив висновок про те, що підставою набуття земельної ділянки у власність (користування) із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності (користування) на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Львівська міська рада не приймала рішень про надання Товариству земельних ділянок, яким в подальшому були присвоєні кадастрові номери 4610136600:03:001:0067 та 4610137200:08:007:0122.
Однак за висновками судів, станом на сьогодні Львівська міська рада захищає своє порушене право власника земельної ділянки в судовому порядку справа №914/305/22. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою 4610136600:03:001:0067 за ТзОВ «СУАП «ГАЛІНВЕСТ» здійснена 24.12.2020; державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою 4610137200:08:007:0122 за ТзОВ «СУАП «ГАЛІНВЕСТ» здійснена 24.03.2017; Державну реєстрацію припинення права постійного користування означеними земельними ділянками за ТзОВ «СУАП «ГАЛІНВЕСТ» не проведено. Тому, відомості про те, що означені земельні ділянки належать позивачу на праві постійного користування вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Відтак, суди дійшли висновку, що твердження відповідача про відсутність у позивача порушеного оскаржуваною ухвалою права є хибними. Отже, ТзОВ «СУАП «ГАЛІНВЕСТ» мав право оскаржити ухвалу Львівської міської ради №4967 від 04.07.2024 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку»» у відповідних частинах стосовно ТзОВ «СУАП «Галінвест».
Отже переходячи до викладених скаржником підстав, колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність таких висновків судів попередніх інстанцій, а також про неправомірність застосування судами таких правових позицій Верховного Суду.
При цьому саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження, тоді, як скаржником не обґрунтовано, як саме має застосовуватись норма права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній правовий висновок Верховного Суду, який висновок має бути сформульовано судом у даній справі.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України, посилань на судову практику, висловлення незгоди з наданою судами правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відтак, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026 в адміністративній справі №380/5665/25 залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
О.О. Шишов
М.М. Яковенко ,
Судді Верховного Суду