17 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 620/10222/24
адміністративне провадження № К/990/2980/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року
(головуючий суддя - Тихоненко О.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року
(головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Ганечко О.М.)
у справі № 620/10222/24
за позовом ОСОБА_1
до Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 23 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2018 року по 05 червня 2024 року;
- стягнути з Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 725 190,83 грн.
2. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.
3. На виконання вимог вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
4. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу.
5. 23 січня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 620/10222/24. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У той же час, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 грудня 2018 року по 05 червня 2024 року. При цьому, в позовній заяві позивач вказує, що 06 червня 2024 року на його картковий рахунок надійшли кошти на виконання рішення суду. Проте, з позовною заявою до суду позивач звернувся лише 23 липня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
8. На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зазначив, що реалізував своє право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з дотриманням вимог установлених статтею 233 КЗпП України, тобто в межах тримісячного строку.
9. Поряд з цим зазначив, що він тривалий час, як до повномасштабного вторгнення так і після проходить військову службу, виконує обов'язки в посиленому режимі та має статус учасника бойових дій.
10. Суд першої інстанції надаючи оцінку вказаній заяві зазначив, що позивачем не надано доказів, що протягом червня-липня 2024 року у нього існували об'єктивні причини, що унеможливлювали дотримання процесуального строку на оскарження бездіяльності відповідача та стягнення коштів.
11. Стосовно статусу учасника бойових дій суд зазначив, що відповідно до посвідчення, виданого у 2014 році, є підставою для звільнення від сплати судового збору, однак не свідчить про поважність період чи здійснення ним інших заходів, які позбавили позивача можливості вчасно реалізувати своє право на судовий захист. При цьому, позивач не надає суду інших належних і допустимих доказів, які підтверджують такі обставини.
12. Щодо посилання позивача на запровадження в Україні воєнного стану, як поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції зауважив, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
13. У той же час, як зазначив суд першої інстанції, вказані обставини могли ускладнити дотримання строку на звернення до суду, однак вони не підтверджені достатніми та належними доказами. Доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали позивачу скористатись правом на звернення з позовом у межах визначеного КАС України строку, позивач не зазначає та не надає.
14. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави визнавати поважними причини пропуску строку звернення до суду відсутні, позивач не усунув недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, а тому позовну заву необхідно повернути позивачу.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач простив місячний строк встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок із ним проведено 06 червня 2024 року, а до суду з позовом позивач звернувся лише 23 липня 2024 року.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. У касаційній скарзі позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію такого права.
17. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 щодо необхідності поновлення строку, пропуск якого пов'язаний з призовом по мобілізації та участю в бойових діях.
18. Скаржник звертає увагу, що є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення і як до повномасштабного вторгнення так з початком проходить військову службу. Вказані обставини, на його думку, свідчать про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 02 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі № 420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі № 360/4969/21.
19. Серед іншого скаржник посилається на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна.
20. Таким чином, скаржник просить врахувати, що пропуск строку звернення до суду пов'язаний із запровадженням воєнного стану, проходженням військової служби в посиленому режимі та наявністю статусу учасника бойових дій.
21. У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
23. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України.
24. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги колегія суддів виходить із такого.
25. Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
26. Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
27. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
28. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
29. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
30. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
31. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
32. Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
33. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
34. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
35. За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
36. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
37. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
38. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
39. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
40. Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21.
41. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
42. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
43. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
44. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні за період з 29 грудня 2018 року по 05 червня 2024 року. На картковий рахунок позивача 06 червня 2024 року надійшли кошти на виконання рішення суду.
45. Отже, остаточний розрахунок при звільненні відповідач здійснив 06 червня 2024 року, а з позовом до суду позивач звернувся 23 липня 2024 року.
46. За цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав чи інтересів з моменту остаточного розрахунку 06 червня 2024 року, що скаржником не заперечується, однак з цим позовом звернувся до суду 23 липня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку.
47. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
48. Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
49. Оцінюючи доводи позивача про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, суд першої інстанції врахував, що позивач має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення, виданого у 2014 році, проходить військову службу та виконує обов'язки в посиленому режимі, однак позивач не надав доказів того, що протягом червня-липня 2024 року у нього існували об'єктивні причини, які позбавили його можливості вчасно реалізувати своє право на звернення до суду з вказаним позовом. Також позивачем не надано інших належних і допустимих доказів, які підтверджують такі обставини.
50. Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно зазначив, що саме по собі посилання позивача на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу позивача, у чому полягає несення служби у посиленому режимі, що в свою чергу обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
51. Колегія суддів звертає увагу, що за відсутності документів, які свідчать про наявність безпосереднього та прямого причинного зв'язку між пропуском позивачем строку звернення до суду і запровадженням воєнного стану, проходженням військової служби в посиленому режимі та наявність статусу учасника бойових дій, вказана позивачем причина не може бути визнана судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
52. З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив встановлений строк звернення до суду з наведеними позовними вимогами, при цьому зауважує, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, позивачем не наведено.
53. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке б призвело до ухвалення незаконних рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
54. У касаційній скарзі позивач посилається на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, в якій зазначено, що проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. Однак у справі № 500/1912/22, на відміну від справи, що розглядається, Суд дійшов висновку про поважність причини пропуску строку звернення до суду позаяк позивача мобілізували у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО і ООС) відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію». У справі, що розглядається позивач посилаючись на проходження військової служби у посиленому режимі, не вказав, які вказані обставини перешкодили зверненню до суду з вказаним позовом у визначений законом строк.
55. Також колегія суддів не приймає посилання позивача на ухвали Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 20 липня 2022 року у справі №380/1558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 року у справі №360/4969/21, оскільки таке не узгоджується із підставами касаційного оскарження, визначеними частиною четвертою статті 328 КАС України, відповідно до якої врахуванню підлягають висновки, викладені у постановах Верховного Суду. Натомість, скаржник просить врахувати ухвали Верховного Суду, в яких Суд дійшов висновку про поновлення строку на касаційне оскарження та відкриття касаційного провадження.
56. Стосовно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності держави, на який посилається скаржник в касаційній скарзі, то колегія суддів зазначає, що лише факт проходження військової служби особою не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Існування інших обставин, визначених у вказаній постанові, які б могли бути підставами для поновлення строку звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не довів.
57. Доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
58. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
59. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень процесуального закону при ухваленні судових рішень, тому відсутні підстави для їхнього скасування чи зміни.
60. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
61. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 350, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі № 620/10222/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду