16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/5729/25
адміністративне провадження № К/990/5184/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (суддя: Сагайдак В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2026 року (судді: Чалий І.С., Ральченко І.М. , Катунов В.В.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
установив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2024 року № 00462750707.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2026 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що в наказі на проведення фактичної перевірки відсутні будь-які посилання на те, що перевірка має проводитися стосовно саме ФОП ОСОБА_1 , та не вказано ймовірного порушення, допущеного саме цим суб'єктом господарювання. Наголошує, що контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, при цьому не зазначивши ідентифікуючі ознаки скарги, яка надійшла до контролюючого органу, та не зазначивши суб'єкта господарювання. Окремо позивачка вказує на те, що внутрішня доповідна записка, яка надійшла на адресу податкового органу, не містить жодних відомостей, які б прямо чи опосередковано ідентифікували ФОП ОСОБА_1 як особу, стосовно якої надійшло звернення споживача. Посилання у записці лише на назву торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» має узагальнений характер і стосується невизначеного кола осіб, що унеможливлює використання такої інформації як належної фактичної підстави для перевірки конкретного платника. Вказане в сукупності дає підстави для висновку про невідповідність наказу про проведення перевірки №4736-п від 15.07.2024 вимогам п. 81.1 ст. 81 ПК України, а також свідчить про відсутність у податкового органу права на проведення перевірки у ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу №4736-п від 15.07.2024.
Також, на думку заявниці касаційної скарги, суд першої інстанції необґрунтовано відніс дану справу до категорії малозначних і здійснив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки сума штрафу (298 033,89 грн) значно перевищує встановлений законом ліміт у 30 розмірів прожиткового мінімуму. Як наслідок, на думку позивачки, розгляд справи відбувся без з'ясування усіх об'єктивно важливих обставин, що позбавило її права на повноцінний судовий захист та збереження ділової репутації.
Касаційна скарга позивачки подана на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), із посиланням на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.12.2025 року у справі № 580/4426/25, від 20.11.2018 року у справі №820/6001/16, від 05.03.2019 року у справі № 820/4893/18, від 18.12.2018 року у справі №820/4895/18 та №820/4891/18, від 22.09.2020 року у справі № 520/8836/18, від 08.09.2021 року у справі №816/228/17, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи є відсутність у наказі реквізитів конкретного суб'єкта господарювання (ФОП) самостійною та безумовною підставою для визнання податкової перевірки незаконною.
У відзиві на касаційну скаргу позивача ГУ ДПС у Харківській області просить залишити скаргу позивача без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 27 серпня 2019 року.
15 липня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивачка.
За наслідками перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено акт фактичної перевірки від 24.07.2024, в якому ГУ ДПС у м. Києві встановило порушення, зокрема п. 1, 2, 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон про РРО). У акті зазначено таке: "Перевіркою встановлено, ведення з порушенням встановленого законодавства порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: ФОП ОСОБА_1 не надано на початок та на запит в ході проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів згідно з додатком № 1 від 15.07.2024 на загальну суму 269579,00 грн, які на початок проведення перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті) магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за вищевказаною адресою.
15 липня 2024 року отримано запит про надання документів відповідно до п.п. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 та п. 85.2, 85.4, 85.8 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2015 № 2755-VI (зі змінами) (далі - ПК України) на підставі наказу від 15.07.2024 № 4736-п та направлень від 15.07.2024 № 15806/26-15-07-07-01 від 15.07.2024 № 15807/26-15-07-07-01 під час проведення фактичної перевірки за період діяльності з 01.01.2024 по 15.07.2024 з вимогою надання документів в термін до 17.07.2024 16 год 00 хв.
17 липня 2024 року через Електронний кабінет платника податків шляхом надсилання документів в електронній формі, позивачем було надано відповідь на запит про надання документів з поясненнями, а також всі документи перелічені у запиті.
24 липня 2024 року об 11 год. 13 хв. фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивача, закінчено.
14 серпня 2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області на підставі Акту перевірки від 24.07.2024 (реєстраційний № 91502/26/15/07/НОМЕР_1 від 25.07.2024) винесено податкове повідомлення-рішення № 00462750707 (далі - ППР) про застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 298033,89 грн за порушення п. 12 ст. 3 Закону про РРО.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач призначив та провів фактичну перевірку позивача за наявності законних підстав та з дотриманням процедурних норм. Суд зазначив, що скарга споживача про невидачу фіскальних чеків у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» є належною фактичною підставою для контролю згідно з пп. 80.2.3 ст. 80 ПК України, а посилання в наказі на цей підпункт разом із зазначенням адреси об'єкта є мінімально допустимим і достатнім обсягом інформації для ідентифікації перевірки.
Констатуючи відсутність процедурних порушень суд окремо оцінив суть виявленого правопорушення та встановив, що позивачка, здійснюючи реалізацію технічно складних побутових товарів, дійсно порушила порядок їх обліку та продажу, а також не змогла надати належних первинних документів, що підтверджували б походження товарно-матеріальних цінностей, внаслідок цього суд визнав оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та таким, що не підлягає скасуванню.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та за наслідками апеляційного перегляду справи залишив його без змін.
Згідно з частинами першою, третьою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульовано статтею 80 ПК України, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
З аналізу вказаних положень убачається, що посадові особи контролюючого органу уповноважені розпочати проведення фактичної перевірки за умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як нормативне обґрунтування для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.
У постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд акцентував увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких «…неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема, фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення».
Також у випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Судом встановлено, що нормативною підставою проведення перевірки контролюючим органом у наказі від 15.07.2024 № 4736-п «Про проведення фактичних перевірок» зазначено : підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80, пункт 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України, Закон «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, Закон України від 21.06.2012 № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення», а фактичною: доповідну записку управління фактичних перевірок від 15.07.2024 № 1331/26-15-07-07-00-12, складену в результаті отримання письмового звернення покупця (споживача) про порушення суб'єктами господарювання мережі магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1» установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року у справі №820/6001/16 наголосив, що фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і таке звернення має містити: дані про заявника (у тому числі адресу проживання або місце перебування); інформацію про суб'єкта господарювання, щодо якого подано скаргу; опис обставин, які заявник вважає порушенням; дату та предмет придбання товару/отримання послуги.
Суди попередніх інстанцій визнали наявність як правових (підпункт 80.2.3 ПК України), так і фактичних підстав для проведення фактичної перевірки (наявність скарги споживача), проте не надали жодної оцінки змісту такої скарги, не встановили, чи містить вона обставини, які можуть свідчити про ймовірне порушення саме позивачем, не з'ясували, чи відповідає така скарга вимогам закону, які є обов'язковими для її врахування як фактичної підстави.
Верховний суд у постановах від 16 грудня 2025 року у справі № 300/670/25, від 24 грудня 2025 року у справі №580/4426/25 та від 21 січня 2026 року у справі №140/14221/24, скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанції та направляючи справи на новий розгляд, уже наголошував на тому, що у випадку, коли фактичною підставою проведення перевірок вказано підпункт 80.2.3 ПК України, суди мають навести та проаналізували зміст звернення, встановити його правову природу та обґрунтувати, з яких саме підстав скарга може бути кваліфікована як звернення покупця (споживача) у розумінні податкового законодавства, а також надати оцінку змісту звернення, встановивши, чи містить воно обставини, які можуть свідчити про ймовірне порушення законодавства конкретним суб'єктом господарювання.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що у внутрішній доповідній записці податкового органу, складеній на підставі звернення споживача, як і у самому такому зверненні, відсутні будь-які відомості, які б прямо чи опосередковано ідентифікували саме ФОП ОСОБА_1 як суб'єкта господарювання, стосовно якого подано скаргу. Натомість, інформація у доповідній записці має лише узагальнений характер і стосується назви торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_1», що не дозволяє пов'язати ймовірне порушення з конкретним платником податків. Окремим суттєвим аргументом скаржника є те, що відповідач долучив до матеріалів справи нечитабельні копії документів, а саме: доповідну записку та саму «скаргу-заяву», що унеможливлює встановити їх дійсний зміст, предмет звернення та осіб, яких вони стосуються.
На переконання скаржника, викладене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Суди не дотрималися обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи, як того вимагає частина четверта статті 9 КАС України, що призвело до ухвалення рішень за неповної перевірки фактів, які мають фундаментальне значення для спору.
Такі арґументи позивача знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
Верховний Суд зазначає, що для визнання перевірки законною суди мали переконатися у предметності скарги споживача. Однак судами не було перевірено, чи містить звернення опис фактичних порушень, допущених безпосередньо позивачем, та чи має воно необхідну сукупність ознак, які за законом дозволяють контролюючому органу використовувати таку інформацію як фактичну підставу для призначення перевірки за підпунктом 80.2.3 ПК України.
Вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
Встановлення істотних фактичних обставин справи передує вирішенню спору, недотримання цієї вимоги унеможливлює правильне застосування норми матеріального права до спірних правовідносин та унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів встановила порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини четвертої статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За наведених обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню повністю, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 січня 2026 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська