16 квітня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/2965/25
Провадження № 22-ц/4815/217/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «Юніт Капітал» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд, стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 у розмірі 24261 грн., сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що 23.03.2023 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою було укладено кредитний договір №102355322 у формі електронного документа з використанням електронного підпису на суму 5000 грн 00 коп., на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідачка за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» - www.moneyveo.ua, ознайомилася з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною кредитного договору. Після чого, добровільно без примусу чи тиску, відповідачка виявила бажання отримати кошти, подавши відповідну Заявку, в якій вказала свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Відповідачка підписала кредитний договір від 23.03.2023 електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV55R8А. Після вчинених дій відповідачем, 23.03.2023 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало грошові кошти в сумі 5000 грн. 00 коп. на її банківську карту № НОМЕР_1 . У свою чергу, відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з умовами такого договору.
Зазначає, що 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Договір факторингу № 28/1118-01, 27.05.2024 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАС» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №27/0524-01, 04.06.2025 між ним та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАС» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов яких він отримав право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 у розмірі 24261 грн.
Враховуючи те, що відповідачка не виконує умови взятого на себе зобов'язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2025 рокупозов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮНІТ КАПІТАЛ", заборгованість за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 у розмірі 24261 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЮНІТ КАПІТАЛ", судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи відсутні докази укладення відповідачкою кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у формі електронного документу з використанням електронного підпису. В аспекті цього питання наголошує на тому, що жодних доказів отримання нею кредитних коштів матеріали справи не містять.
Апелянт вважає, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не довело, що є належним правонаступником первісного кредитора, і тому не має процесуального права вимагати стягнення.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ТОВ «Юніт Капітал» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, мотивуючи тим, що судом вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.
Позивач наголошує, що кредитний договір від 23.03.2023 був належним чином укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, що за правовими наслідками прирівнюється до письмової форми правочину. Заявник зазначає, що перед наданням кредиту було здійснено повну ідентифікацію та верифікацію боржника, а факт волевиявлення відповідачки підтверджується послідовним виконанням нею алгоритму дій в інформаційній системі та введенням отриманого SMS-коду. Окремо підкреслюється, що відповідачка не скористалася правом на відмову від договору, натомість прийняла кошти та здійснювала часткові платежі на погашення заборгованості, що свідчить про визнання нею боргу та конклюдентне підтвердження умов правочину. Також позивач зауважує на відсутності з боку відповідачки будь-яких належних доказів, які б спростовували отримання кредитних коштів на її картковий рахунок або підтверджували укладення договору сторонньою особою. З огляду на це, ТОВ «Юніт Капітал» вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, оскільки презумпція правомірності правочину відповідачкою спростована не була.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі Закон).
Статтею 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 КПК України та ст. 79 КАС України.
За змістом ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів
Відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», договір підписаний електронним підписом прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права».
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Положенням ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Судом встановлено, 23.03.2023 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачкою було укладено договір кредитної лінії №102355322, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику (а.с.24-28).
Встановлено, що зазначений кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний відповідачкою одноразовим персональним ідентифікатором - MNV55R8A, який було направлено відповідачці 23.03.2023 21:49:42 год. на номер мобільного телефону вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачкою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 23.03.2023 21:51:28.
Згідно умов вказаного договору перший транш у розмірі 5000 грн. кредитодавець надає позичальнику одразу після укладення договору шляхом переказу грошових коштів на картковий рахунок НОМЕР_3 .
Факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів підтверджується також відомостями банківської установи, згідно з якими платіжна картка № НОМЕР_4 та фінансовий номер телефону НОМЕР_5 належать ОСОБА_1 , а на вказаний картковий рахунок у день укладення договору надійшли грошові кошти в сумі 5000 грн від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».
Крім того, укладення договору підтверджується Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога"; Порядком дій споживача в ІТС ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" з метою акцепту оферти та укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торговельною маркою "MONEYVEO"; Алгоритмом дій ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" стосовно укладення кредитних договорів, тобто іншими належними та допустимими письмовими доказами.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що часткове погашення заборгованості за кредитом, здійснене відповідачкою, свідчить про визнання нею умов договору та його виконання. Така поведінка сторони відповідає доктрині «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), оскільки особа не може оспорювати укладеність договору, який вона раніше визнавала шляхом вчинення конклюдентних дій.
Таким чином, факт укладення кредитного договору об'єктивно підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, а отже, висновок суду про виникнення між сторонами кредитних правовідносин є обґрунтованим.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності оригіналу електронного документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом (КЕП), оскільки оспорюваний правочин укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі фінансової установи відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Процедура укладення договору передбачала вчинення сторонами послідовних взаємопов'язаних дій, включаючи авторизацію, ідентифікацію позичальника та застосування ним одноразового пароля (ідентифікатора) для підписання документа. За таких обставин, згідно зі статтею 12 вказаного Закону, електронний договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а використання одноразового ідентифікатора є належним способом підписання, що спростовує твердження скаржника про необхідність обов'язкового використання КЕП.
ОСОБА_1 зобов'язання щодо повернення коштів у повній мірі не виконала, кредитні кошти з нарахованими відсотками первісному кредитору не повернула, в зв'язку з чим у позичальника перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» утворилась заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості первісного кредитора (а.с. 33).
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги і в тій частині, що позивач не довів права вимоги за укладеним правочином, оскільки такі доводи суперечать матеріалам справи.
Так судом встановлено, що 28.11.2018 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Договір факторингу № 28/1118-01 зі строком дії до 28.11.2019. У подальшому, 28.11.2019 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2020. Водночас інші умови Договору залишилися без змін. 31.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк Договору до 31.12.2021. В цій додатковій угоді Договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01. 31.12.2021 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 31.12.2022. При цьому інші умови Договору залишилися без змін відповідно до Договору факторингу в редакції від 31.12.2020. Також 31.12.2022 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали Додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 31.12.2023. При цьому інші умови Договору залишилися без змін відповідно до Договору факторингу в редакції від 31.12.2020. ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» 31.12.2023 уклали Додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 31.12.2024. Предметом Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги (а.с.50-56).
Відповідно до реєстру прав вимоги №243 від 08.08.2023, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 на загальну суму 11894 грн. (а.с.48-49).
Встановлено, що 27.05.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №27/0524-01 (а.с.44-45).
Відповідно до Реєстру прав вимоги №1 від 27.05.2024 від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 на загальну суму 24261 грн. (а.с.42-43).
Встановлено, що 04.06.2025 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» відступлене право грошової вимоги (а.с.39-40).
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №04/06/25-ІО від 04.06.2025, позивач отримав право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №102355322 від 23.03.2023 на загальну суму 24261 грн. (а.с.37-38).
Суд першої інстанції відповідно до досліджених в судовому засіданні умов договорів факторингу, правильно встановив, що право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання відповідного реєстру боржників, а тому дійшов правильного висновку, що наявність квитанції про оплату за вказаними договорами не є обов'язковою.
Чинне законодавство не містить імперативної норми, яка б визначала, що право вимоги за договором факторингу переходить виключно після оплати. Стаття 1077 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) лише закріплює обов'язок клієнта сплатити фактору винагороду, однак не визначає моменту переходу права вимоги: за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно ст. 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору та передбачено: "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів."
Перехід права вимоги може відбуватися і до фактичноїоплати, якщо така умова передбачена договором. Отже, у даному спорі, враховуючиумови укладених Договорів факторингу та підписані сторонами реєстри прав вимогина кожному з етапів, Позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.
Разом з тим, незважаючи на те, що ТОВ "Юніт Капітал" є новим кредитором, його вимоги до задоволення в повному обсязі не підлягають, позаяк нарахована попередніми кредиторами заборгованість за відсотками за користування кредитним коштами здійснена поза межами строку кредитування, а саме з 23.03.2023 по 30.10.2023, коли строк кредитування складав лише 12 днів.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео" та заявкою на отримання грошових коштів в кредит ОСОБА_1 мала намір отримати 5000 гривень, обравши строк кредитування 12 днів із процентною ставкою 2,10% в день (а.с. 11 зворот, 16).
З алгоритму дій споживача в ІТС ТОВ " Манівео" видно, що з метою запропонованого акцепту, укладення електронного договору та отримання фінансових послуг під торговельною маркою "Moneyveo" клієнти могли обрати суму кредиту від 100 до 22 000 гривень зі строком лише від 1 до 30 днів (а.с. 12).
В пункті 7.1 кредитного договору вказується про те, що кредитна лінії надається строком на 12 днів (а.с. 25 зворот).
В розрахунку заборгованості первинного кредитора - ТОВ "Манівео", незважаючи про охоплення ним періоду з 23.03.2023 по 30.10.2023, вказано, що строк становив 12 днів (а.с. 33).
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, двозначні умови, які дозволили попереднім кредиторам нарахувати непропорційно значні суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко визначеного строку кредитування.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Тому колегія суддів зважає й на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) де зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Згідно із ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Наведених обставин суд попередньої інстанції не врахував, а тому оскаржуване рішення не може залишатися чинним.
При цьому позов ТОВ "Юніт Капітал" підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення на його користь з позичальника 434 гривні заборгованості, адже тіло кредиту становить 5000 гривень, нараховані проценти за фактично узгодженим строком кредитування в 12 днів за ставкою 2,1% на день складають 1260 гривень, а в рахунок погашення боргу сплачено 5826 гривень.
Підставою для зміни рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до підпункту б, в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 10 статті 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. Відповідачем сплачено 4 542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
За результатом розгляду справи апеляційним судом позов задоволено на 1,79% (із заявлених до стягнення 24 261,00 грн стягнуто 434,00 грн). Відповідно, апеляційна скарга задоволена на 98,21%.
З огляду на пропорційність задоволених вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» підлягає стягненню 43,36 грн судового збору та 125,30 грн витрат на правничу допомогу, що разом становить 168,66 грн. Своєю чергою, з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4 460,69 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
На підставі частини десятої статті 141 ЦПК України, шляхом стягнення різниці, з ТОВ «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4 292,03 грн судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2025 рокузменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до 434 гривень.
Здійснити новий розподіл судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" на користь ОСОБА_1 4292 гривні 03 копійки сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.
Шимків С.С.