Справа № 554/6332/23 Номер провадження 11-кп/814/1051/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
14 квітня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023170420000086, за апеляційними скаргами із внесеними змінами прокурора Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_10 та адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2025 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Караджала, Телавського району, Грузія, громадянина України, з середньою освітою, непрацевлаштованого, не одруженого, маючого на утриманні двох дітей 2016 та 2022 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік;
- за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
До набрання вироком суду законної сили ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався.
Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_11 та стягнуто з ОСОБА_7 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Задоволено цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я та стягнуто з ОСОБА_7 4889 грн. 37 коп. в рахунок відшкодування вартості витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_11 .
Скасовано накладений арешт на майно та вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, 08 січня 2023 року близько 17 год 45 хв ОСОБА_7 , керуючи автомобілем Nissan Rogue, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по вул. Соборності в м. Полтава, зі сторони вул. Конституції, виїхавши на перехрестя з вул. Соборний майдан, під час виконання маневру розвороту, не переконався в безпеці виконуваного ним маневру, змінив напрямок свого руху ліворуч та подальшому допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який перетинав проїзну частину дороги в межах нерегульованого пішохідного переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля Nissan Rogue, реєстраційний номер НОМЕР_1 , після наїзду на пішохода водій ОСОБА_7 залишив місце ДТП та поїхав на вказаному автомобілі по вул. Соборний майдан в напрямку до вул. Пилипа Орлика.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток правої стопи з набряком м'яких тканин, які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, є порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1, 10.7 ґ), 16.2 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме: п. 10.1. (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху); п. 10.7.ґ (розворот забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадку дозволеного розвороту на перехресті); п. 16.2. (на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку).
Порушення вимог п.п. 10.1, 10.7.ґ, 16.2 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_11 , шляхом виконання вимог п.п. 10.1, 10.7.ґ, 16.2 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
Крім того, 08 січня 2023 року близько 17 год 45 хв ОСОБА_7 , керуючи автомобілем Nissan Rogue, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїжджаючи перехрестя вулиць Соборності та Соборний майдан в м. Полтава, після наїзду на пішохода ОСОБА_11 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи, що в результаті його дій ОСОБА_11 перебуває у небезпечному для життя стані та позбавлений реальної можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, нехтуючи моральними нормами співжиття, в порушення вимог одразу покинув місце дорожньо-транспортної пригоди, не вжив усіх можливих заходів щодо надання потерпілому допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги для доставки потерпілого в медичний заклад, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду до поліції, не дочекався прибуття працівників поліції до місця дорожньо-транспортної пригоди - хоча мав можливість і зобов'язаний був це зробити відповідно до вимог п. 2.10 (а, г, д, е) Правил дорожнього руху України.
Згідно п. 2.10. ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників поліції; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди.
Таким чином, ОСОБА_7 залишив потерпілого ОСОБА_11 в небезпечному для життя стані, тобто в становищі, коли потерпілий внаслідок травм отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, не міг вжити ефективних заходів до самозбереження.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України та призначити за ч. 1 ст. 135 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам закону у зв'язку з безпідставним застосуванням ст. 75 КК України та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Вказує, що місцевий суд дав неналежну оцінку даним про особу обвинуваченого, обставинам вчинення злочинів, наслідкам що настали, та ухвалив вирок про звільнення від призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, тобто застосував ст. 75 КК України, яка не підлягає застосуванню.
Після внесених змін до апеляційної скарги, прокурор просив вирок суду щодо ОСОБА_7 змінити та звільнити останнього від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати невинуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Вказує, що потерпілий ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_12 описують особу водія, який здійснив наїзд, як чоловіка з худорлявою тілобудовою, високий на зріст, має бороду, східної зовнішності, однак обвинувачений ОСОБА_7 не відповідає вказаному опису, оскільки має невисокий зріст та міцнішу тілобудову.
Зазначає, що місцевим судом не було повністю і всебічно досліджено докази, які підтверджували причетність до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , у зв'язку з чим, обвинувачення ґрунтується на припущеннях.
Також вказує, що схема місця дорожньо-транспортної пригоди, яка була складена під час проведення слідчого експерименту не відповідає реальним подіям у часі, оскільки потерпілий ОСОБА_11 та свідок ОСОБА_12 вказали, що у момент маневру автомобіль раптово почав змінювати напрямок руху вліво та прискорив рух автомобіля і штовхнув його бампером в задню ліву частину, після чого він впав на дорогу, автомобіль проїхав йому по правій нозі коли він лежав на дорозі.
Проте, розворот на вказаній ділянці дороги, а, також об'їзд пішоходів технічно виконати неможливо, водій за кермом у цей момент мав би спочатку повернути направо, потім повернути наліво, об'їхати самих пішоходів та здійснити розворот.
Зазначає, що відповідно до схеми дорожньо-транспортної пригоди та фотозображень у додатках до протоколу слідчого експерименту від 10.03.2025, пішоходи ОСОБА_11 та ОСОБА_12 рухалися по краю пішохідного переходу по вул. Пилипа Орлика. Здійснюючи поворот наліво ближче до правого краю проїжджої частини, потерпілий перебував на зустрічній смузі руху. Для того щоб здійснити наїзд на праву ногу потерпілого у його лежачому положенні, водій мав здійснити розворот та почати об'їжджати пішоходів і тільки так міг завдати тілесних ушкоджень потерпілому.
Вказує, що висновок експерта №СЕ-19/117-23/7217-ІТ від 12.05.2023 не можна вважати належним доказом порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні точні відомості з якою швидкістю рухалося авто, точне положення пішоходів на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того зазначає, що місцевим судом було задоволено надмірний розмір моральної шкоди, який не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки потерпілим не надавалися жодного конкретного доказу, який підтверджував би його перебування в тяжкому психоемоційному стані та відсутність можливості повноцінного навчання, зокрема: консультативні висновки за результатами відвідування психолога.
23.03.2026 на адресу апеляційного суду від захисника ОСОБА_8 надійшло клопотання про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, в якому він просив звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України через закінчення на момент судового розгляду строків, визначених у ст. 49 КК України.
У зв'язку із поданим клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності, захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні змінили вимоги апеляційної скарги захисника.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 просили задовольнити апеляційні скарги прокурора та захисника із внесеними змінами, а також клопотання захисника та звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності. Представник потерпілого ОСОБА_11 - ОСОБА_9 заперечив проти задоволення апеляційних скарг із змінами прокурора, захисника, а також задоволення клопотання захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності з підстав закінчення строків давності.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так 23.03.2026 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_8 про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_7 у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України, та закриття кримінального провадження, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 286 КПК України, невідкладно розглянути таке клопотання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що інкриміновані ОСОБА_7 кримінальні правопорушення вчинено 08.01.2023. Органом досудового розслідування та судом першої інстанції його дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України.
Санкція ч. 1 ст. 135 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк.
Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
У відповідності до положень ст. 12 КК України, вказані кримінальні правопорушення відносяться до категорії нетяжких злочинів.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.
Колегія суддів вважає, що оскільки з дня вчинення інкримінованих ОСОБА_7 нетяжких злочинів минуло понад 3 роки, останній протягом цього періоду не ухилявся від досудового розслідування або суду, не вчиняв нових злочинів, раніше не судимий, - він може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Оскільки закон не пов'язує можливість застосування правил ч. 1 ст. 49 КК України із визнанням особою вини, обов'язковою передумовою для закриття кримінального провадження у справі є наявність згоди особи на звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні погодився на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а кримінальне провадження щодо нього просив закрити. Обвинуваченому також було роз'яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Згідно зі ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності задоволення клопотання та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження щодо нього.
Колегією суддів також встановлено, що у кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_11 , а також прокурором в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я до ОСОБА_7 заявлялися цивільні позови, які слід залишити без розгляду з огляду на таке.
Так, закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Водночас у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Наведене обґрунтовано випливає з положень ч. 1 ст. 129 КПК України, згідно з якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. У такому випадку суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 10.08.2021 у справі № 161/694/20).
Щодо наявних у кримінальному провадженні процесуальних витрат, то такі витрати слід віднести на рахунок держави, що узгоджується із правовою позицією ОП ККС ВС, викладеною у постанові від 12.09.2022 (справа № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), а саме, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 417, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Клопотання захисника ОСОБА_8 про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України задовольнити.
Апеляційні скарги із внесеними змінами прокурора Полтавської окружної прокуратури ОСОБА_10 та адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Полтави від 09 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023170420000086 - закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Цивільні позови, пред'явлені обвинуваченому ОСОБА_7 потерпілим ОСОБА_11 та прокурором в інтересах держави в особі Національної служби здоров'я - залишити без розгляду.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні віднести на рахунок держави.
В порядку ст. 100 КПК України речовий доказ автомобіль Nissan Rogue, реєстраційний номер НОМЕР_1 - повернути власнику.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 12 січня 2023 року - скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3