16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/14495/25
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
повний текст судового рішення
складено 25.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/14495/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
09.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 13 від 24.04.2025, в частині відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 , відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та за результатом розгляду видати довідку із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Натомість, відповідачем безпідставно відмовлено у наданні такої відстрочки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/14495/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов'язаним.
За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 звернувся до Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 із питанням щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.
Розглянувши таке звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я ОСОБА_2 скеровано повідомлення від 25.04.2025 №1/1/278, у якому зазначено, що протоколом від 24.04.2025 №13 Комісією з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Уважаючи порушеним своє право на відстрочку позивач звернувся до суду з даним позовом.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За правилами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Перелік підстав за наявності яких надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації наведено в статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Як убачається з матеріалів справи, 28.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). Після державної реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_7 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Крім того, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_8 , батьками якого є ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
Установивши фактичні обставини справи колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 є батьком двох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
При цьому, ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_8 .
Батьком ОСОБА_8 є ОСОБА_9 .
Приписами ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).
Колегія суддів зазначає, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, однак стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов'язок по утриманню неповнолітньої дитини своєї дружини, як щоб її батько або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.
Водночас, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що біологічних батьків звільнено від обов'язку утримувати свою дитину - ОСОБА_8 .
Апеляційний адміністративний суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 , має право на участь у вихованні її дитини (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
При цьому, не є юридично спроможним, у контексті вирішення даного спору, зазначення у Державному реєстрі актів цивільного стану про те, що відомості про батька дитини - ОСОБА_8 записані відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Отже, наявність у Державному реєстрі актів цивільного стану запису про те, що відомості про батька дитини - ОСОБА_8 записані відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України жодним чином не свідчить про звільнення біологічного батька від обов'язку утримувати свою дитину.
Є безпідставним акцентування уваги на довідку Білозерської селищної ради від 07.03.2025 №150, оскільки такий документ лише підтверджує склад родини, а не утримання неповнолітніх дітей.
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника на посвідчення Управління соціальної політики Херсонської РДА від 10.03.2025 серії НОМЕР_5 , т.я. такий документ підтверджує наявність у його пред'явника пільг, передбачених законодавством України для багатодітних сімей, а не утримання неповнолітніх дітей.
Наявність у сім'ї ОСОБА_4 статусу багатодітної не надає йому права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за відсутності встановленого факту утримання ним саме трьох і більше дітей віком до 18 років.
Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.
Отже, беручи до уваги наведене колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції було дотримано усіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/14495/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька