16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21870/25
Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,
повний текст судового рішення
складено 25.09.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Димерлія О.О.,
суддів - Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/21870/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
04.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №530 від 04.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії та зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 29.01.1992 по 15.09.1998;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в орендному підприємстві «Масив» (з подальшими перейменуваннями) з 29.01.1992 по 15.09.1998 згідно із трудовою книжкою від 08.09.2000 серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком (зміну страхового стажу, набутого до 01.01.2004), з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона має право на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи. Натомість, органом Пенсійного фонду протиправно відмовлено в зарахуванні такого періоду до страхового стажу.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з позовними вимогами не погоджується з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вказуючи, що немає правових підстав для зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/21870/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №530 від 04.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії та зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 29.01.1992 по 15.09.1998.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2025 про перерахунок пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 29.01.1992 по 15.09.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.09.2000.
Приймаючи означене рішення суд першої інстанції вказав про протиправність відмови органу Пенсійного фонду в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з'ясування окружним адміністративним судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначає, що немає правових підстав для зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду, оскільки відображений у трудовій книжці запис про звільнення не містить підпису відповідальної особи.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено такі обставини справи.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_1 звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою щодо перерахунку пенсії, шляхом зарахування до страхового стажу періоду роботи, який не враховано під час призначення пенсії.
Означене звернення за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
04.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №530 про відмову в перерахунку пенсії.
Уважаючи порушеним своє право на належне пенсійне забезпечення позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Як установлено судом апеляційної інстанції в дублікаті трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 наявний запис про робору в період з 29.01.1992 по 15.09.1998 в орендному підприємстві «Масив».
Відмовляючи ОСОБА_1 в зарахуванні такого періоду до страхового стажу орган Пенсійного фонду вказує, що дублікат трудової книжки не містить підпису відповідальної особи при звільненні.
З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вказує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган).
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його право щодо гарантованого законодавством пенсійного забезпечення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійним органом не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Наявні у трудовій книжці недоліки, про які вказує орган Пенсійного фонду, не спростовують достовірності відомостей щодо періоду спірного періоду роботи позивачки.
Жодних доказів, які б вказували на протиправність таких записів у трудовій книжці відповідачем суду не подано.
Між тим, суд апеляційної інстнації уважає за необхідне вказати, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Неможливість/небажання пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
За наслідком комплексного дослідження усіх документів, які подано ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду з метою зарахування спірного періоду до страхового стажу, можливо достеменно встановити, що в період з 29.01.1992 по 15.09.1998 позивачка працювала в орендному підприємстві «Масив».
Відтак, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи Головного управління ПФУ в Запорізькій області.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №420/21870/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька