17 квітня 2026 р. Справа № 520/12252/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/12252/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.04.2024, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 29.04.2024 відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (зі змінами та доповненнями).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017 та грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні) з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію - набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/24446/23) по 29.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості).
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017 та грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні) з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію - набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/24446/23) по 29.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, частково не погодившись із рішенням суду першої інстанції, а саме в частині визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_2 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні) з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію - набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/24446/23) по 29.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості), подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права вважає його необґрунтованим, просить суд скасувати рішення та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується при наданні працівникам відпусток, відповідно до підпункту «б» пунку 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо. Тобто, згідно з підпунктом «б» пункту 4 Порядку компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівник.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
У відповідності до п.3 ч.1ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач з 07.11.2015 проходив службу у Національній поліції України.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 18.12.2018 №327-о/с позивача з 18.12.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не виплачувалася недонарахованого грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні) та індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017, у зв'язку з чим позивач звернувся до Харківського окружного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно даних автоматизованої системи «Єдиний державний реєстр судових рішень» вбачається наявність наступних судових рішень за участю ОСОБА_1 :
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №520/24446/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні).
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №520/24446/23 відповідачем 29.04.2024 було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017 та грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні), що не заперечується сторонами у справі.
Не погоджуючись з ненарахуванням і невиплатою відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 01.11.2017 та грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні), позивач звернувся до Харківського окружного суду з позовною заявою.
Рішенням від 20.01.2025 року, частково задовольняючи позовні вимоги позивача Харківський окружний суд виходив з того, що компенсація за невикористану частину щорічної відпустки, що є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 3 Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 6 квітня 2016 року №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входить:
1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (далі Порядок № 159).
Згідно з п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Відповідно до п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані та які не мають разового характеру.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які не мають разового характеру. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно зі ст.1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку №159 вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16, від 30.09.2020 року у справі №280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19.
У межах спірних правовідносин позивач бажає отримати компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, зокрема компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, що підлягала виплаті під час звільнення, але виплачена позивачу у квітні 2024 року на виконання судового рішення.
Колегією суддів, встановлено, що фактичну виплату позивачеві грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 рік (23 дні) відповідачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 року у справі №520/24446/23 здійснено 29.04.2024.
У відповідності до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустку» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпустки виплачується у разі звільнення та має разовий характер.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» застосовується до грошових доходів громадян, які не мають разового характеру, а компенсація за невикористану відпустку є одноразовою виплатою і тому не підлягає компенсації у відповідності до вимог цього Закону.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 3 жовтня 2018 р. у справі № 219/228/16-ц.
За викладених обставин колегія суддів приходить до висновку, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсаціі за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 рік (23 дні), а також в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказану компенсацію, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 520/12252/24 - скасувати в частині задоволення позовних вимог позов ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 року (23 дні) з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію - набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/24446/23) по 29.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості) та зобов'язання Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строків виплати компенсаціі за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 рік (23 дні) з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію - набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/24446/23) по 29.04.2024 (дата фактичної виплати заборгованості).
Прийняти в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні даної частини вимог адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова