31 березня 2026 року справа № 580/842/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
28.01.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 25 грудня 2025 року № 232730029865 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно відмовив у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій з підстав роботи позивача інтерном. Позивач стверджує, що посада інтерну включена до переліку медичних працівників, а тому позивач має право на отримання вищевказаної виплати.
Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
ГУ ПФУ в Запорізькій області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, не зараховано період роботи у Черкаській міській лікарні № 3 зовнішнім сумісником лікарем хірургом по наданню невідкладної допомоги 1 хірургічного відділення з 03.01.1994 по 28.04.1995 згідно довідки №3793 від 18.11.2025, оскільки заявник за основним місцем роботи працював на посаді яка не відноситься до посад, які дають право на вислугу років. Також не зараховано період з 01.08.1988 по 30.06.1989, оскільки не вказана посада на яку ОСОБА_1 було зараховано для проходження інтернатури.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов встановив таке.
Позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
17.12.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком.
На звернення вказане звернення, ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення від 25.12.2025 №232730029865 про відмову позивачу у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Підставою зазначено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, не зараховано період роботи у Черкаській міській лікарні № 3 зовнішнім сумісником лікарем хірургом по наданню невідкладної допомоги 1 хірургічного відділення з 03.01.1994 по 28.04.1995 згідно довідки №3793 від 18.11.2025, оскільки заявник за основним місцем роботи працював на посаді яка не відноситься до посад, які дають право на вислугу років. Також не зараховано період з 01.08.1988 по 30.06.1989, оскільки не вказана посада на яку ОСОБА_1 було зараховано для проходження інтернатури.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік №909).
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі № 466/5637/17.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Відповідно до Переліку №909 до галузі охорони здоров'я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Приміткою 3 до Переліку №909 вказано, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Визначення поняття "заклад охорони здоров'я" міститься у ст.3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2108-ХІІ від 19 листопада 1992 року, згідно з яким це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Даною статтею визначено поняття медичної допомоги - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов'язана з її наданням.
Згідно із п. «д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до Положення про однорічну спеціалізацію (інтернатуру) випускників лікувальних та педіатричних факультетів медичних інститутів, затвердженого наказами Міністерства охорони здоров'я СРСР від 27.03.1967 №240 та Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР від 27.03.1967 №187, основним завданням інтернатури є підготовка лікарів спеціалістів по одній із клінічних спеціальностей.
Також, відповідно до п.п.3-5 Розділу 1 Положення про інтернатуру, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 червня 2021 року №1254, основним завданням інтернатури є підвищення рівня теоретичної та практичної підготовки інтернів, їх готовності до самостійної професійної діяльності із надання медичної, реабілітаційної або фармацевтичної допомоги з метою отримання професійної кваліфікації лікаря-спеціаліста або фармацевта-спеціаліста за відповідною спеціальністю в інтернатурі.
Перелік спеціальностей та тривалість підготовки в інтернатурі наведені у додатку 1 до цього Положення.
Програма підготовки в інтернатурі складається з двох частин: освітньої та практичної.
Освітня частина підготовки в інтернатурі проводиться у закладі вищої освіти або науковій установі, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері післядипломної освіти з підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю (далі - заклад вищої освіти, що здійснює підготовку інтернів). Тривалість освітньої частини підготовки в інтернатурі складає три місяці за один рік навчання та розраховується пропорційно до тривалості підготовки в інтернатурі, наведеної у додатку 1 до цього Положення.
Практична частина підготовки в інтернатурі проводиться у:
1) закладах охорони здоров'я комунальної, державної форм власності, а також закладах охорони здоров'я приватної форми власності, які є надавачами медичних послуг за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, до яких розподілено випускників за результатами рейтингового розподілу та призначено на посади інтернів;
2) закладах охорони здоров'я комунальної, державної та приватної форм власності, які визначено МОЗ як бази стажування інтернів, в тому числі закладах охорони здоров'я, що належать до сфери управління міністерств та інших органів державної влади, Національної академії наук України, Національної академії медичних наук України;
3) аптеках, в тому числі що здійснюють діяльність як фізичні особи - підприємці (для проходження програми підготовки в інтернатурі фармацевтами-інтернами, що мають у своєму складі структурні підрозділи для підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю).
Тривалість практичної частини підготовки в інтернатурі визначається програмою підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю.
Для закладів охорони здоров'я комунальної, державної та приватної форм власності, які є надавачами медичних послуг за програмою медичних гарантій та в яких є посади інтернів, обов'язковою умовою є укладення договору з НСЗУ за пакетом «Забезпечення кадрового потенціалу системи охорони здоров'я шляхом організації надання медичної допомоги із залученням лікарів-інтернів» відповідно до порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у поточному році, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Керівники цих закладів охорони здоров'я забезпечують своєчасне внесення актуальної інформації щодо осіб, які зараховані на посади інтернів, до електронної системи охорони здоров'я.
Для працевлаштування на посаду лікаря-спеціаліста або фармацевта-спеціаліста за відповідною спеціальністю проходження інтернатури є обов'язковим.
Отже, навчання в інтернатурі в обов'язковому порядку передбачає стажування в базових установах і закладах охорони здоров'я,
З цього приводу є позиція Міністерства охорони здоров'я України, викладена зокрема у листах від 12.06.2014 №10.03.68/16283, від 21.05.2013 №10.03.68/1660/14773, де вказано: «оскільки навчання в інтернатурі в обов'язковому порядку передбачає стажування і базових установах і закладах охорони здоров'я, вважаємо, що періоди проходження інтернатури лікарями, які закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти III - IV рівнів акредитації, медичні факультети університетів, навчаючись у них як за бюджетні кошти, так і за кошти юридичних та фізичних осіб, повинні зараховуватися до стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років» (лист МОЗ України).
Отже, проходження інтернатури є видом трудової діяльності і зараховується до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію по вислузі років.
Суд встановив, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та довідці КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД» №3792 від 18.11.2025, позивач у період з 01.08.1988 проходив інтернатуру з хірургії.
30.06.1989 звільнений з інтернатури по переводу на посаду лікаря проктолога Черкаської обласної лікарні.
Отже, проходження інтернатури є поєднанням навчання та трудової діяльності за спеціальністю лікаря.
Відтак, період інтернатури з 01.08.1988 до 30.06.1989 зараховується позивачу до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та, відповідно, на отримання грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій.
Щодо періоду роботи у Черкаській міській лікарні № 3 зовнішнім сумісником лікаря хірурга по наданню невідкладної допомоги 1 хірургічного відділення з 03.01.1994 по 28.04.1995, суд зазначає таке.
Суд встановив, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач 03.01.1994 прийнятий на 0,5 ставки лікаря хірурга 1 хірургічного відділення, як зовнішній сумісник.
Також, відповідно до довідки КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД» №3793 від 18.11.2025, позивач працював зовнішнім сумісником лікаря хірурга по наданню невідкладної допомоги 1 хірургічного відділення на 0,5 ставки з 03.01.1994 по 28.04.1995.
Суд враховує, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.
Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року №245).
Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм, зарахування роботи на посаді лікаря хірурга до спеціального стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом за умови, якщо працівники, які крім основної роботи працювали за сумісництвом з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17.
Оскільки, як установлено судом, позивач працював сумісником лікаря хірурга по наданню невідкладної допомоги 1 хірургічного відділення на 0,5 ставки з 03.01.1994 по 28.04.1995, вказаний стаж зараховується позивачу до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років та, відповідно, на отримання грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій.
Тому спірне рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 25.12.2025 №232730029865 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.3, абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вирішив зобов'язати відповідача зарахувати позивачу періоди з 01.08.1988 до 30.06.1989 та з 03.01.1994 по 28.04.1995 до стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій відповідно до п.7-1 ч.1 “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також повторно розглянути заяву позивача про призначення такої допомоги і прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Вимога позивача призначити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п.7-1 ч.1 “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», задоволенню не підлягає, оскільки обрахунок стажу роботи, який дає право на отримання зазначеної грошової допомоги, віднесено до компетенції органу Пенсійного фонду, тобто є дискреційним повноваженням відповідача.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
До позовної заяви позивач додав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Договором про надання професійної правничої допомоги від 16.01.2026 підтверджується залучення позивачем для вирішення спору судом професійної правничої допомоги адвоката АО «Юртерра».
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Квитанцією від 27.01.2026 підтверджується сплата позивачем АО «Юртерра» коштів в сумі 10000,00 грн.
Вищевказаний договір про надання правничої допомоги стосується надання позивачу юридичних послуг у т.ч. у суді.
Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазнача, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Процесуальні документи у справі є однотипними, а правова позиція у подібній категорії справ висловлена Верховним Судом у вищевказаних постановах.
Тому суд вважає належним чином обґрунтованою суму 1000,00 грн. компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке прийняло спірне рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 665,60 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 25.12.2025 №232730029865 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п.7-1 ч.1 “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди з 01.08.1988 до 30.06.1989 та з 03.01.1994 по 28.04.1995 до стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій відповідно до п.7-1 ч.1 “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення вказаної допомоги і прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд.158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п'ять гривень 60 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ