Справа № 740/7165/24
Провадження № 2/740/45/26
17 квітня 2026 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,
учасники справи:
-позивач - ОСОБА_1 ,
-представник відповідача - Луєнко Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» про стягнення недоплаченої заробітної плати та невиплаченої вихідної допомоги в подвійному розмірі,
установив:
У грудні 2024 року позивач звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь недоплачену заробітну плату за такі періоди: з 01.01.2010 по 31.08.2014, з 01.09.2019 по 03.10.2019, у загальному розмірі 101 771,50 грн, вихідну допомогу в сумі 11 680,00 грн, а всього - 113 451,63 грн та на підставі ст. 230 ЦК України стягнути подвійну суму в розмірі 226 903,26 грн.
Позов мотивовано тим, що у період з 31 серпня 2001 року по 03 жовтня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут». Дослідивши нарахування та виплати заробітної плати, позивач виявив суттєві порушення трудового законодавства в оплаті його праці. На його думку, нарахування та виплата заробітної плати, розпочинаючи з 2010 року, здійснювалася з порушенням трудового законодавства. Так, після закінчення навчання у докторантурі 29.12.2009 згідно з наказом № 629-К від 30.12.2009 він був прийнятий на повну ставку на посаду доцента кафедри менеджменту. З цього часу відповідач допустив порушення у нарахуванні заробітної плати. Тарифна ставка ЄТС за 19 розрядом з 01.01.2010 по 31.03.2010 складала 1898. Посадовий оклад з урахуванням доплати 45 % (15 % кандидат наук, 10 % доцент, 20 % вислуга років) складав 2752,10 грн. Такою ж була і отримана заробітна плата - 2752,10 грн. У свою чергу штатний розпис відповідача з 01.01.2010 передбачав доплату за вчене звання доцента у розмірі 25 %, тому вона стосується і його також. За таких умов до посадового окладу мала б здійснюватися доплата за вчене звання доцента саме 25 %, а загалом з усіма доплатами - 60 %. У такому випадку посадовий оклад за вказаний період мав складати 3036,80 грн (1898 грн+60%=3036 грн). Недоплачена заробітна плата за місяць становить 284,70 грн, а за три місяці - 854,10 грн. З 01.04.2010 по 30.06.2010 тарифна ставка ЄТС складала 1939 грн, посадовий оклад з доплатою 45% - 2811,55 грн, а посадовий оклад з доплатою 60 % мав би становити 3102,40 грн, тому недоплачена заробітна плата за місяць становить 290,85 грн, за три місяці - 872,55 грн.
З 01.07.2010 по 31.08.2010 тарифна ставка ЄТС зросла до 1949 грн, посадовий оклад з доплатою 45 % складав 2826,05 грн. Посадовий оклад з доплатою 60 % складає 3118,40 грн, тобто недоплачена сума за місяць складає 292,35 грн, за два місяці - 584,70 грн.
Таке порушення у нарахуванні заробітної плати через недотримання затвердженого штатного розпису відбувалося і у наступному 2010-2011 навчальному році. Відповідно до наданої архівної довідки його навантаження у цьому році складало 882,2 год, тобто 0,98 ставки. Повна ставка для НПП у навчальному закладі складала 900 год, тобто він працював практично на повну ставку. Всього за 2010-2011 навчальний рік відповідачем не доплачено йому 3758,25 грн згідно з його розрахунком.
У 2011-2012 навчальному році відповідач на порушення ст. 9, ч. 3 ст. 32, ч. 4 ст. 97, ст. 103 КЗпП України, ст. 43 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про оплату праці» зменшив його навчальне навантаження, як науково-педагогічного працівника з 1,0 ставки до 0,87 ставки, що потягло за собою незаконне зменшення заробітної плати. Крім того, у цьому ж навчальному році рівень доплати за вчене звання доцента у нього складав 10 %, що також протирічить штатному розпису навчального закладу на цей навчальний рік - 25 %. За його розрахунком недоплачена заробітна плата за 2011-2012 навчальний рік становить 13 497,72 грн, за 2012-2013 навчальний рік - 41 688,53 грн, за 2013-2014 навчальний рік - 29 158,80 грн.
У зв'язку з цим позивач просив стягнути за вказаний період 113 457,00 грн неоплаченої заробітної плати, а саме: за період з 01.01.2010 по 31.08.2010 - 2311,95 грн, з 01.09.2010 по 31.08.2011 - 3758,25 грн, з 01.09.2011 по 31.08.2012 - 13 497,72 грн, з 01.09.2012 по 31.08.2013 - 41 688,53 грн, з 01.09.2013 по 31.08.2014 - 29 158,80 грн, з 01.09.2016 по 31.08.2017 - 32 666,84 грн, з 01.09.2017 по 31.08.2018 - 26 215,60 грн, з 01.09.2019 по 30.09.2019 - 10 166,50 грн, з 01.10.2019 по 03.10.2019 - 1192,20 грн, з 01.09.2018 по 31.08.2019 - 11 680,13 грн.
Позивач також зазначив, що середньомісячна заробітна плата за період з 01.09.2018 по 31.08.2019 становила 11 680,13 грн, у зв'язку з чим саме в такому розмірі підлягає стягненню вихідна допомога.
Так, тарифна ставка за 19 розрядом станом на 01.09.2019 року становила 7292 грн. Відповідно до розрахункових листів посадовий оклад включає доплату 70 % та становить 12 398,10 грн. Станом на 20.09.2019 йому не було повідомлено про рівень його навчального навантаження, у свою чергу, робота здійснювалася таким чином: у розклад ставилася одна пара на тиждень і вся інформація. Заробітна плата за цей місяць нараховувалася за рівня ставки кафедри 1312,70 грн (787,61 грн+525,07 грн=1312,70 грн). За цих умов, недоплачена заробітна плата за вересень 2019 року, яка підлягає стягненню, складає 10 166,50 грн (12 398,10 грн-2231,60 грн=10 166,50 грн).
У жовтні 2019 року до звільнення позивач відпрацював три дні. Тарифна ставка складала 729 грн, посадовий оклад з доплатою 70 % складав 12 398,10 грн (7292 грн+70%=12 398,10 грн), що становить за 23 робочих дні, за 1 робочий день -516,6 грн, а за три - 1549,80 грн. Ставка кафедри складала 210,37 грн, ставка кафедри з доплатою 70 % - 357,60 грн (210,27 грн+70%=357,60 грн. Недоплачена зарплата складає 1192,20 грн (1549,80 грн-357,60 грн=1192,20 грн).
Крім цього, позивач просив суд визначити суму стягнення у подвійному розмірі, що становить 226 903,26 грн, на підставі ст. 230 ЦК України.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
24.12.2024 позивач ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву в новій редакції, а також документи, що підтверджують підстави звільнення його від сплати судового збору, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28 січня 2025 року 12-00 год., яке відкладено на 24 лютого 2025 року 15-00 год.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Луєнко Ю. В. просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що позивач фактично пред'явив вимоги до Відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут», який діє від імені НУБіП. Хоч відокремлений підрозділ не є самостійною юридичною особою, він може бути стороною у суді з питань своєї діяльності. У 2021 році позивач вже звертався до суду з позовними вимогами про стягнення з Відокремленого підрозділу НУБіП «Ніжинський агротехнічний інститут» у зв'язку з його діяльністю недоплаченої заробітної плати, у тому числі й за період з 01.01.2010 по 31.08.2014 та з 01.09.2019 по 04.10.2019 у загальній сумі 101 773,93 грн та вихідної допомоги в розмірі 11 680,13 грн. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12.08.2022 у справі № 740/6448/21, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні вказаного позову. У позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь фактично ті ж самі суми за ті ж самі періоди і з тих же самих підстав лише в подвійному розмірі. Крім того, позовні вимоги позивача про стягнення недоплаченої заробітної плати за період з 01.09.2019 по 01.10.2019 заявлялися раніше та були предметом судового розгляду. Щодо їх вирішення є судове рішення у справі № 740/3363/20, яке набрало законної сили, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. Отже, позовні вимоги позивача в межах розгляду вказаної цивільної справи були предметами судового розгляду у справах № 740/3363/20 та № 740/6448/21, в яких ухвалені відповідні рішення. Заявлення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та вихідної допомоги за ті ж самі періоди, до того ж відповідача і з тих же підстав, але в іншому розмірі не вказує на те, що такий позов є іншим позовом з іншим предметом. Крім цього, доплата за вчене звання доцента встановлювалася відповідно до чинного законодавства та в межах затвердженого фонду оплати праці, а тому підстав для нарахування доплати у розмірі 25 % посадового окладу не було. Розмір доплати визначався керівником закладу в межах наданих повноважень та відповідно до нормативно-правових актів. Щодо вимоги про стягнення вихідної допомоги, то позивач був звільнений за власним бажанням на підставі відповідної заяви. Частина позовних вимог вже була предметом судового розгляду у попередній справі № 740/3363/20 між тими ж сторонами з тих самих підстав та за ті ж періоди, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили. Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач неправомірно зменшив розмір доплати за вчене звання доцента. На його переконання, у спірний період чинне законодавство передбачало встановлення доплати за вчене звання у граничному розмірі 25 % посадового окладу. Натомість відповідач без належних правових підстав зменшив її до 10 - 15 %, що призвело до систематичного заниження його заробітної плати. Позивач посилається на норми законодавства про оплату праці, штатні розписи та розрахункові листи, які на його думку, підтверджують порушення його прав. Крім того, позивач стверджує, що відповідач незаконно зменшив його індивідуальне навчально - педагогічне навантаження, що потягло відповідне зменшення заробітної плати. Позивач заперечує доводи відповідача щодо повторності позовних вимог та зазначає, що попередні судові рішення не позбавляють його права на судовий захист, оскільки окремі обставини, зокрема щодо розміру доплат і фактичного обсягу навантаження, не були предметом належного дослідження та оцінки. Він наполягає на обов'язку суду перевірити подані розрахунки та надати їм правову оцінку. Позивач заперечив проти розрахунку судових витрат, заявлених відповідачем, вважаючи їх завищеними та такими, що не відповідають критеріям реальності й розумності.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 08 квітня 2025 року 14-00 год.
07.04.2025 представник відповідача - адвокат Луєнко Ю. В. подав до суду заяву про зупинення провадження в справі у зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_2 - до залучення його правонаступника (спадкоємця).
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 квітня 2025 року зупинено провадження у вказаній цивільній справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12.12.2025 від приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області - Варави Н. П. до суду надійшла копія спадкової справи № 159/2025, заведена до майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З матеріалів спадкової справи вбачається, що спадщину після ОСОБА_2 прийняла його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 грудня 2025 року провадження у справі - поновлено, залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 - дружину ОСОБА_1 , замінено позивача ОСОБА_2 його правонаступником - ОСОБА_1 , судове засідання в справі призначено на 21 січня 2026 року 15:00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 07 квітня 2026 року 15:00 год.
У судовому засідання позивачка підтримала позов з викладених у ньому обставин та просила задовольнити.
Представник відповідача - ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Суд установив, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» з 2001 року.
Наказом № 629-К від 30.12.2009 ОСОБА_2 прийнятий на роботу на посаду доцента кафедри менеджменту.
Наказом директора Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» № 380 «К» від 26.10.2012 продовжено строк трудового договору ОСОБА_2 як такому, що обраний за конкурсом на посаду доцента строком на п'ять років по 31.08.2017, з оплатою праці відповідно до розподілу ставок за рахунок коштів загального та спеціального фондів.
Наказом відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» від 31.08.2017 продовжено строк трудового договору ОСОБА_2 , як такому, що обраний за конкурсом на посаду доцента кафедри аграрної економіки строком на п'ять років по 31.08.2022, з оплатою праці за 19 тарифним розрядом в розмірі посадового окладу згідно з штатним розписом (5472 грн на місяць) відповідно до розподілу ставок за рахунок коштів загального та спеціального фондів.
Згідно з наказами Ніжинського агротехнічного інституту за період з 2009 по 2013 роки з 01 вересня поточного року встановлено доплати за науковий ступінь та вчене звання у відсотках до посадового окладу науково-педагогічним працівникам, зокрема ОСОБА_2 - 15 % - доплата за наукову ступінь, 10 % - за вчене звання.
Наказом № 160-К від 01.10.2019 позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України; у п. 2 наказу зазначено: бухгалтерії інституту виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 6 календарних днів за період роботи з 01.09.2019 по 03.10.2019.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі № 740/2871/18 визнано незаконною недовиплату заробітної плати Національним університетом біоресурсів і природокористування України ОСОБА_2 , що полягає: у встановленні навчального навантаження на одну ставку як науково-педагогічного працівника понад 600 годин на навчальний рік, а саме: в 2015 - 2016 навчальному році 700 годин, 2016 - 2017 навчальному році 800 годин, 2017 - 2018 навчальному році 730 годин, що потягло неправильне вирахування ставки викладача, на порушення ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту»; у зменшенні доплати за вчене звання доцента з 25 % до 10 % на порушення ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту».
Додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.02.2020, зокрема, визнано незаконною недовиплату заробітної плати Національним університетом біоресурсів і природокористування України ОСОБА_2 , що полягає: у зменшенні навантаження викладача протягом 2016 - 2017 навчального року з 1,0 ставки до 0,75 ставки, протягом 2017 - 2018 навчального року до 0,5 ставки, протягом 2018 - 2019 навчального року до 0,24 ставки, та ухвалено повернути повне навантаження. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14.07.2020 додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.02.2020 змінено, шляхом виключення із мотивувальної частини абзаців 13 - 15, а з резолютивної частини абзац 3, про розгляд судом позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконною недовиплату заробітної плати через зміну істотних умов праці у зв'язку зі зменшення доплати за вчене звання доцента з 25 % до 10 % на порушення ч. 2 ст. 59 Закону України "Про вищу освіту". Підставою для зміни стало те, що ці вимоги були розглянуті та задоволені основним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.05.2019.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 квітня 2021 року в справі № 740/3363/20 позов ОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» про стягнення заборгованості із заробітної плати - задоволено частково. Стягнуто з Національного університету біоресурсів і природокористування України на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати у розмірі 73 185 грн 07 коп.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення недонарахованої заробітної плати за період 2014-2015, 2018-2019 навчальні роки скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. У частині вимог про стягнення заробітної плати за період з 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018 навчальні роки та вересень 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови. Збільшено суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2 з 73 185,047 грн до 238 128,89 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Так, вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що за період 2014-2019 років посадовий оклад ОСОБА_2 за 19 тарифним розрядом складав: з 01.09.2014 - 2914 грн, з 01.09.2015 - 3461 грн, з 01.12.2015 - 3806 грн, з 01.05.2016 - 4053 грн, з 01.12.2016 - 4566 грн, з 01.01.2017 - 5472 грн, з 01.01.2018 - 6026 грн, з 01.01.2019 - 7293 грн, з 02.09.2019 - 7292,70 грн.
Штатним розписом Ніжинського агротехнічного інституту на 2015 рік передбачено виплату надбавки доценту за вчене звання 25 %, за наукову ступінь 15 %.
Із 01.09.2014 ОСОБА_2 нараховувалась заробітна плата з надбавкою 45 %, з яких за наукову ступінь кандидата наук 15 %, за вчене звання доцента 10 %, за вислугу років 20 %. З травня 2017 року у зв'язку з отриманням наукового ступеня доктора наук надбавка зросла до 55 %, з яких за ступінь доктора наук 25 %, за вчене звання доцента 10 %, за вислугу років 20 %. З вересня 2018 року надбавка складала 70 %, з яких: за ступінь доктора наук 25 %, за звання доцента 25 %, за вислугу років 20 %.
Навчальне навантаження ОСОБА_2 у 2014-2015 навчальному році складало 953 години, у 2015-2016 при встановленому навантаженні на 1,0 ставки у 700 годин 776 годин, у 2016-2017 при встановленому навантаженні на 1,0 ставки у 800 годин 564 години, тобто 0,7 ставки, у 2017-2018 при встановленому навантаженні на 1,0 ставки у 730 годин 370 годин, тобто 0,5 ставки, у 2018-2019 при встановленому навантаженні на 1,0 ставки у 600 годин 148 годин, тобто 0,24 ставки.
Ставка кафедри, відповідно до якої ОСОБА_2 нараховувалась заробітна плата, встановлювалась виходячи із окладу з урахуванням встановленого навантаження: у 2014-2015 та 2015-2016 н. р. за ставку 1,0, у 2016-2017 н. р. за ставку 0,7, у 2017-2018 н. р. за ставку 0,5, у 2018-2019 за ставку 0,24.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 13.01.2021 у справі № 591/5990/16-ц. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статей 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до положень частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до статті 29 цього Закону при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
За змістом частин 1-4 статті 96 КЗпП України системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Частинами 2-4 статті 97 КЗпП України встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що при вирішенні спорів про виплату премій винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Умови оплати праці науково-педагогічних працівників визначені, зокрема, постановою КМУ від 30.08.2002 № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", наказом Міністерства освіти і науки України «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» від 26.09.2005 № 557.
П.п. в), г) п.п. 3 п. 3 постанови № 1298 та п.п. в), г) п.п. 3 п. 4 наказу № 557, в редакції, чинній у спірний період, передбачено виплату доплати працівникам за вчене звання: доцента, старшого наукового співробітника - у граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) за науковий ступінь доктора наук - у граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати); кандидата наук - у граничному розмірі 15 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати). Зазначена доплата встановлюється працівникам, якщо їхня діяльність за профілем збігається з наявним ученим званням, науковим ступенем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника 25 відсотків посадового окладу, професора 33 відсотки посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.
Статтею 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Статтею 56 Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 встановлено, що робочий час науково-педагогічних працівників становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу). Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків.
Відповідно до абзацу 3 частини 2 вказаної статті, що набрав чинності з 01.09.2015, максимальне навчальне навантаження на одну ставку науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 годин на навчальний рік.
У ч. 1 статті 49 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-ІІІ передбачено, що максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.
Як вже зазначалося вище, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі № 740/2871/18 визнано незаконною недовиплату заробітної плати Національним університетом біоресурсів і природокористування України ОСОБА_2 , що полягає: у встановленні навчального навантаження на одну ставку як науково-педагогічного працівника понад 600 годин на навчальний рік, а саме: в 2015 -2016 навчальному році - 700 годин, 2016 - 2017 навчальному році - 800 годин, 2017 - 2018 навчальному році - 730 годин, що потягло неправильне вирахування ставки викладача, на порушення ч. 2 ст. 56 Закону України «Про вищу освіту»; у зменшенні доплати за вчене звання доцента з 25 % до 10 % на порушення ч. 2 ст. 59 Закону України «Про вищу освіту».
Додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.02.2020, зокрема, визнано незаконною недовиплату заробітної плати Національним університетом біоресурсів і природокористування України ОСОБА_2 , що полягає: у зменшенні навантаження викладача протягом 2016-2017 навчального року з 1,0 ставки до 0,75 ставки, протягом 2017-2018 навчального року - до 0,5 ставки, протягом 2018-2019 навчального року - до 0,24 ставки, та ухвалено повернути повне навантаження.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14.07.2020 додаткове рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.02.2020 змінено шляхом виключення із мотивувальної частини абзаців 13-15, а з резолютивної частини - абзацу 3, про розгляд судом позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконною недовиплату заробітної плати через зміну істотних умов праці у зв'язку зі зменшення доплати за вчене звання доцента з 25 % до 10 % на порушення ч. 2 ст. 59 Закону України "Про вищу освіту". Підставою для зміни стало те, що ці вимоги були розглянуті та задоволені основним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 02.05.2019.
Отже, встановлення відповідачем у 2018-2019 навчальному році ОСОБА_2 у вказаний період 0,24 ставки визнано незаконним додатковим рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.02.2020, яке в цій частині сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили.
Зменшення педагогічного навантаження потягло за собою зміну режиму роботи позивача, і як наслідок - відповідне зменшення заробітної плати.
У п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Крім цього, згідно зі ст. 38 КЗпП України п рацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Статтею 44 КЗпП України врегульовано питання вихідної допомоги, а саме передбачено, що п ри припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Так, згідно з наданими позивачем доказами, наведеними ним детальними розрахунками, які не спростовані відповідачем, преюдиційними обставинами, які встановлені вищевказаними судовими рішеннями, суд дійшов висновку, що позивач довів порушення його трудових прав відповідачем, а саме, що відповідач не доплатив йому заробітну плату за такі періоди: з 01.01.2010 по 31.08.2014, з 01.09.2019 по 03.10.2019, у загальному розмірі 101 771,50 грн. Позов у цій частині вимог суд вважає доведеним та обґрунтованим.
Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги в сумі 11 680,00 грн, то суд не вбачає підстав для їх задоволення з урахуванням підстави звільнення позивача з роботи - за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України, і в такому разі положення ст. 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги на нього не поширюються.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості в подвійному розмірі на підставі ст. 230 ЦК України слід зазначити таке
Так, стаття 230 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а саме: я кщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування; с торона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
З урахуванням предмета і підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, суд вважає відсутніми підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 230 ЦК України. Позовні вимоги в цій частині недоведені та необґрунтовані жодним чином, відсутнє посилання на будь які обставини вчинення правочину під впливом обману, і в чому саме це виразилося.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову-на відповідача, у разі відмови в позові-на позивача, у разі часткового задоволення позову-на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зокрема, згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а. с. 74).
За таких обставин з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 265, 272 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позову заяву правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» про стягнення недоплаченої заробітної плати та невиплаченої вихідної допомоги в подвійному розмірі - задовольнити частково.
Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв оборони, 15; код ЄДРПОУ 00493706) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) заборгованість у розмірі 101 771 (сто одна тисяча сімсот сімдесят одна) гривень 50 копійок.
Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв оборони, 15; код ЄДРПОУ 00493706) на користь держави судовий збір у сумі 1021 (одна тисяча двадцять одна) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко